Диканька

Свято-Миколаївська церква в Диканьці - родовий храм-усипальниця родини Кочубеїв.

Церква збудована в 1794 році графом Віктором Кочубеєм на території графської садиби, на місці старої дерев'яної церкви XVII сторіччя. За легендою, на цьому місці знаходився пень, на якому з'явилася ікона Миколи Чудотворця. Перед цим образм молилася за здоров'я майбутнього сина мати Миколи Гоголя, на його честь дала ім'я дитині.

При спорудженні Миколаївської церкви архітектор Микола Львов використав стиль моравських храмів-ротонд. Внутрішній об'єм перекритий складною системою подвійного куполу з пелюстками скляних рам, які на літо відкриваються. Коли співають певчі на хорах, здається, що звук лунає з неба. Також унікальна система повітряного опалення та провітрювання приміщень.

Зберігся іконостас із мореного дуба, фрагменти оригінального розпису. Надбрамна дзвіниця виконана у стилі, характерному для католицьких храмів.

В підвалі Миколаївської церкви знаходиться склеп з оригінальними саркофагами, в яких спочивають кілька поколінь Кочубеїв.

За радянських часів у приміщенні відкрили музей атеїзму. Нині Миколаївський храм чинний, використовується громадою УПЦ московського патріархату.

Неподалік церкви ростуть Кочубеївські дуби віком 800 років, висаджені на в'їзді до колишнього княжого маєтку з боку Полтави.

Бузковий гай на околиці Диканьки заклав у 1822 році господар цих земель князь Віктор Кочубей на місці глиняного кар'єру, де добувалась сировина для його цегельного заводу.

За легендою, Кочубей створив це квіткове диво, щоб порадувати свою невиліковно хвору доньку Ганну. Саджанці бузку 40 сортів було привезено до Диканьки з різних країн світу.

Зараз бузковий гай знаходиться під охороною регіонального ландшафтного парку "Диканський". На сьогоднішній день збереглося всього 5 сортів бузку, але завдяки великій площі гаю (2,5 гектари) його називають найбільшим у світі.

Щовесни, під час цвітіння бузку, Диканька стає місцем туристичного паломництва. Щорічно в середині травня проходить традиційне свято "Пісні Бузкового гаю".

Експозиція Диканського державного історико-краєзнавчого музею імені Дмитра Гармаша розміщена в 9 залах та налічує 8 тисяч експонатів.

Серед них - скриня Кочубеїв ручної роботи, що прикрашена химерним візерунком, і яка служила скарбницею в Троїцькій церкві. Скриню в XVIII столітті подарував генеральному судді Кочубею гетьман Іван Мазепа, але легенда приписує майстерну роботу над нею ковалю Вакулі, гоголівському герою з "Ночі перед Різдвом".

В Диканському краєзнавчому музеї можна побачити половецьку бабу, старовинний локомобіль (паровий трактор), посмертну маску Миколи Гоголя. Також представлені цінні знахідки зі скіфських поховань, предмети народного побуту, твори мистецтва місцевих майстрів.

Реалізується сувенірна продукція.

Співробітники краєзнавчого музею проводять екскурсії Диканькою.

Кочубеївські дуби у Диканьці – пам'ятка природи та історії.

Три дуби, що ростуть в ряд - це залишки великої дубової алеї, що прикрашала в'їзд до садиби Кочубеїв на стародавньому Полтавському шляху, прокладеному через Миколаївський ліс. Ще один дуб стоїть окремо, біля лісництва. Вік дерев близько 800 років, діаметр ствола 1,5-1,8 метри, висота 20-22 метри.

За легендою, дуби посаджені запорозьким генеральним писарем Василем Кочубеєм та полковником Іваном Іскрою в день народження Кочубея. Інша легенда розповідає про те, що під одним із цих дубів юна Мотря Кочубей, донька генерального писаря, зустрічалася зі своїм літнім коханим – гетьманом Іваном Мазепою.

Кочубеївські дуби оспівані поетом Пушкіним у поемі "Полтава".

Тріумфальна арка в Диканьці - визитівка селища, єдина цивільна споруда садиби родини Кочубеїв, що збереглася.

Парадний в'їзд у маєток був оформлений класичною тріумфальною аркою на честь прибуття в Диканьку імператора Олександра I, близьким соратником якого був князь Віктор Кочубей.

Тріумфальна арка збудована архітектором Луїджі Рускою на згадку про перемогу над Наполеоном в 1812 році, була прикрашена мідними барельєфами з батальними сценами.