Патриарх Иосиф Слепой, Верховный Архиепископ, Кардинал и Митрополит: "От кости и крови своей отрекаться нельзя"

Иосиф Слепой родился 17 февраля 1892 года в селе Заздрость на Тернопольщине восьмым (и последним) ребенком в семье Ивана Коберницкого-Слепого и Анастасии Дичковской. Дед будущего кардинала имел в селе прозвище "Слепой" из-за того, что один из его предков сражался на стороне Ивана Мазепы против российского царя под Полтавой, за что россияне его ослепили. Оттуда и пошла семейная фамилия Слепой.

Окончил начальную школу в родном селе, а затем с отличием украинскую гимназию в Тернополе. Именно в гимназии его заметил митрополит Андрей Шептицкий и взял под опеку. Выбор Львовской духовной семинарии для дальнейшего обучения становится для него легким решением, и уже в 1917 году митрополит Андрей рукоположил Иосифа на священника. Далее - обучение в Инсбруке, где Иосиф получил степень доктора теологии, обучение в Риме, где он получает степень "Магистер Агрегатус", и возвращение во Львов уже в качестве профессора родной ему духовной семинарии. Через 4 года возглавляет семинарию как ректор. Еще через 3 года реформирует ее по поручению митрополита Андрея до статуса Богословской академии. Более 20 лет бок о бок с митрополитом Шептицким он без устали работает над развитием украинской греко-католической церкви. И в 1939 году митрополит Андрей посвящает отца Иосифа в епископы с правом преемственности. "Этот не отступит, - говорил митрополит о Слепом. - Погибнет, но не отступит".

1 ноября 1944 года, после смерти Митрополита Андрея, Иосиф Слепой перенимает руководство украинской греко-католической церкви.

Однако уже в марте 1945 года УГКЦ была признана советской властью "агентом Ватикана" и 11 апреля Иосиф Слепой был впервые арестован большевиками. Ему в то время было 52 года... "По нескольким дням, когда я уже был измучен допросами до края, меня привели к нескольким полковникам и начали терроризировать, давали к подписи, чтобы я отрекся от папы, а за то дадут мне Киевскую митрополию. Но я решительно отказался", - вспоминал впоследствии кардинал Иосиф Слепой. Тогда же он был приговорен к каторге и принудительным работам в Сибири. Через год украинская греко-католическая церковь была провозглашена советским правительством вне закона, все приходы были переданы российской православной церкви. Главной причиной этого стала огромная роль УГКЦ в борьбе УПА против НКВД, продолжавшаяся на Западе Украины.

По завершении первого заключения, Иосиф Слепой получит без объяснений второй и третий срок каторжных работ. Каждый - за продолжение пастырского труда. В общей сложности митрополит Слепой отбыл 18 лет в ссылках в лагерях Сибири, Мордовии, Красноярского края. Во время заключения неоднократно находился на грани между жизнью и смертью, несколько раз ему ломали руки, ноги, он получил целый букет болезней, обмороженные конечности. Сам митрополит Слепой называл эти годы потерянными, потому что лучший период жизни с точки зрения производительного труда прошел в обществе уголовников, пошлых следователей, надзирателей.

И только в 1963 году, на фоне разрешения Карибского кризиса, под давлением мировой общественности и благодаря вмешательству Папы Иоанна XXIII, президента США Кеннеди и королевы Англии, он был освобожден для участия во Втором Ватиканском Соборе в Риме без права возвращения в Украину. Первое, что он спросил, встретившись с представителем папы отцом Иоганнесом Виллебрандсом: "Означает ли все это, что и моя Церковь будет свободной? Ибо я не хочу быть пастырем, бросающим свое стадо". Митрополиту Иосифу Слепому шел 71-й год...

Его отпустили в Рим умирать, а он прожил еще 20 лет и все это время патриарх Иосиф использовал на активизацию жизни украинской греко-католической церкви на Западе - основал Украинский католический университет в Риме, построил собор Святой Софии на Виа Бочча, основал монастырь отцов-студитов , занимался установкой памятника Тарасу Шевченко, издал много научных работ (некоторые имеют по двадцать томов), без устали ездил по миру (побывал с пастырским визитом в 30 странах!), получил посвящение в кардиналы. 20 лет без устали объединял церковь и украинцев.

Умер в Риме 7 сентября 1984 года, на 93-м году жизни. В день похорон было зачитано его "Завещание", в котором он попросил перенести свое тело из Рима и положить его в крипте собора Святого Юра во Львове возле митрополита Андрея Шептицкого. И эта его воля была выполнена в 1992 году, после обретения Украиной Независимости. Но похоронить завещал себя в Киеве в соборе Святой Софии при условии, "если Господь изволит, что по воле украинского народа дойдет до того, что он соединится в одной церкви, что он будет жить одним духом, то тогда предпочитаю я отдохнуть в крипте в подземелье собора Святой Софии Киевской"...

Йосиф Сліпий народився 17 лютого 1892 року в селі Заздрість на Тернопіллі восьмою (й останньою) дитиною в родині Івана Коберницького-Сліпого й Анастасії Дичковської. Дід майбутнього кардинала мав у селі прізвисько "Сліпий" через те, що один з його предків бився на боці Івана Мазепи проти російського царя під Полтавою, за що московити його осліпили. Звідти й пішло родинне прізвище Сліпий.

Закінчив початкову школу в рідному селі, а згодом з відзнакою українську гімназію в Тернополі. Саме в гімназії його помітив митрополит Андрей Шептицький й фактично взяв під опіку. Вибір Львівської духовної семінарії для подальшого навчання стає для нього легким рішенням і вже в 1917 році митрополит Андрей висвятив Йосифа на священника. Далі - навчання в Інсбруку, де Йосиф отримав ступінь доктора теології, навчання в Римі, де він отримує ступінь "Магістер Аґреґатус", і повернення до Львова вже в якості професора рідної йому духовної семінарії. За 4 роки очолює семінарію як ректор. Ще за 3 роки розбудовує її за дорученням митрополита Андрея до статусу Богословської академії. Понад 20 років пліч-о-пліч з митрополитом Шептицьким він невтомно працює над розбудовою української греко-католицької церкви. І в 1939 році митрополит Андрей висвячує отця Йосифа на єпископа з правом наступництва. "Цей не відступить, - говорив митрополит про Сліпого. - Загине, а не відступить".

1 листопада 1944 року, після смерті Митрополита Андрея, Йосиф Сліпий переймає провід української греко-католицької церкви.

Однак вже в березні 1945 року УГКЦ була визнана радянською владою "агентом Ватикану" і 11 квітня Йосиф Сліпий був вперше заарештований більшовиками. Йому на той час було 52 роки... "По кількох днях, коли я вже був вимучений допитами до краю, мене привели до кількох полковників і зачали тероризувати, давали до підпису, щоби я відрікся папи, а за те дадуть мені Київську митрополію. Але я рішучо відмовився",- згадував у споминах кардинал Йосиф Сліпий. Тоді ж він був засуджений на каторгу та примусові роботи в Сибіру. Через рік українська греко-католицька церква була проголошена радянським урядом поза законом, всі парафії були передані російській православній церкві. Головною причиною цього стала величезна роль УГКЦ у боротьбі УПА проти НКВС, яка тривала на Заході України.

По завершенні першого ув'язнення, Йосиф Сліпий отримає без жодних пояснень другий і третій термін каторжних робіт. Кожен - за продовження пастирської праці. Загалом митрополит Сліпий відбув 18 років на засланнях в таборах Сибіру, Мордовії, Красноярського краю. Під час ув'язнення неодноразово перебував на межі між життям та смертю, кілька разів йому ламали руки, ноги, мав букет хвороб, обморожені кінцівки. Сам митрополит Сліпий називав ці роки втраченими, бо найкращий період життя з точки зору продуктивної праці минув у товаристві кримінальників, вульгарних слідчих, наглядачів.

І тільки в 1963 році, на тлі розв’язання Карибської кризи, під тиском світової громадськості та завдяки втручанню Папи Івана XXIII, президента США Кенеді та королеви Англії, його було звільнено для участі у Другому Ватиканському Соборі в Римі без права повернення в Україну. Перше, що він запитав, зустрівшись з представником папи отцем Йоганнесом Віллебрандсом: "Чи все це означає, що й моя Церква буде вільною? Бо я не хочу бути пастирем, що кидає своє стадо". Митрополиту Йосифу Сліпому йшов 71-й рік...

Його відпустили в Рим помирати, а він прожив ще 20 років і весь цей час патріарх Йосиф використав на активізацію життя української греко-католицької церкви на Заході - заснував Український католицький університет в Римі, побудував собор Святої Софії на Віа Бочча, заснував монастир отців-студитів, опікувався встановленням пам’ятника Тарасові Шевченку, видав багато наукових праць (декотрі мають по двадцять томів), невтомно їздив світом (побував з пастирським візитом у 30 країнах!), отримав посвяту в кардинали. 20 років невтомно об’єднував церкву і українців.

Помер в Римі 7 вересня 1984 року, на 93-му році життя. В день поховання було зачитано його "Заповіт", де він просив перенести своє тіло з Риму і покласти його в крипті собору Святого Юра у Львові біля митрополита Андрея Шептицького. І цю волю було виконано у 1992 році, після здобуття Україною Незалежності. Але поховати заповідав себе в Києві в соборі Святої Софії за умови, "якщо Господь зволить, що з волі українського народу дійде до того, що він з’єднається в одній церкві, що він буде жити одним духом, то тоді волію я спочити у крипті в підземеллі собору Святої Софії Київської"...