Пам'ятки Полтавської області

Більське городище під Котельвою – найбільше в Європі скіфське поселення (4 тисячі гектарів). Вчені ототожнюють Більське городище з легендарним містом Гелон – описаною Геродотом "скіфською столицею".

Система оборонних валів і ровів, що оточували місто, загальною протяжністю близько 34 кілометрів знаходиться на березі річки Ворскла довкола нинішнього села Більськ. Спочатку було споруджено Західне та Східне укріплення, потім вони були з'єднані загальним валом овальної форми, який отримав назву Велике городище. В північній частині розташоване найменш досліджене Куземинське укріплення.

За однією з версій, саме це скіфське поселення описане "батьком історії" Геродотом в "Історії греко-перських воєн" (V сторіччі до нашої ери) як найпівнічніше грецьке місто Гелон, засноване в скіфських землях еллінами, що переселилися з Причорномор'я.

Для охорони пам'ятника археології "Більське городище" створено історико-культурний заповідник "Більськ" з адміністрацією у селищі Котельва (вулиця Покровська, 13), співробітники якого проводять екскурсії по валах, скіфському некрополю Скоробор, на Барвінкову гору, до Дуба Сковороди та інших археологічних та археологічних у вихідні дні – за попередньою довіреністю).

Дерев'яний частокіл та сторожова вежа на в'їзді в Більське  городище – це споруди законсервованого музею просто неба "Скіфленд", який планував створити благодійний фонд "Гелон".

Найкрасивіша будівля в Полтаві, в якій зараз розміщується обласне управління СБУ, була збудована на початку XX століття для Селянського та Дворянського земельного банку, що видавав довгострокові позички селянам для придбання дворянських земель.

Архітектор Олександр Кобелєв розробив проєкт будівлі, яка тепер вважається одним із найкращих зразків українського модерну. І оздобленні широко використані деталі руської архітектури. Особливу мальовничість надають багатобарвні мозаїки. Центральний вхід на зрізаному куті будівлі прикрашений декоративним мозаїчним панно з жар-птахами та скульптурами сирен.

Будівля Дворянського і Селянського банку постраждала в період Другої світової війни, відновлена в 1948 році.

Будівля земської школи в стилі українського модерну збудована в Пісках-Удайських у 1910-х роках за проєктом архітектора Опанаса Сластіона (Сластьона).

Український живописець, етнограф та архітектор Сластіон розробив цілу низку оригінальних проєктів шкіл для Лохвицького земства, до якого тоді належало село Піски-Удайські. Для цих проєктів характерні гостроверхі вежі та трапецієподібна форма віконних отворів.

Після того, як для сільської школи було збудовано нове, ширше приміщення (зараз сільська бібліотека), будівля земської школи не використовується.

Христанівська земська школа розташована на мальовничих кручах над річкою Сула. Це одна з півсотні шкіл Лохвицького земства, що збереглися на Полтавщині, побудованих на початку XX століття за проєктом художника та етнографа Опанаса Сластіона (Сластьона), який розробив будівлі в стилі українського модерну, які "відповідають народному смаку і набули рис національної своєрідності". Серед характерних рис - великі двері та вікна шестикутної форми, які в народні називали "Шевченковими".

У 1995 році школу було закрито. Наразі в одному крилі розміщується фельдшерсько-акушерський пункт.

Чорнухінська земська школа - одна з понад 50 шкіл, збудованих Лохвицьким земством на Полтавщині на початку XX століття.

Будівлю в стилі українського модерну зведено в 1913 році за проєктом архітектора Опанаса Сластіона (Сластьона), який також був відомий як художник, етнограф та мистецтвознавець. У своїх проєктах архітектор використав характерні прийоми традиційної української архітектури - трапецієподібні вікна, ламані багатосхилі шатрові дахи з уступами, стилізовані вежі.

Земська школа в Чорнухах була трикласною, з бібліотекою та вчительською квартирою. Будівля дерев'яна, обкладена цеглою та прикрашена орнаментальною кладкою.

До 1978 року будівля школи використовувалася за призначенням. Зараз у ній розміщується Будинок дитячої та юнацької творчості та Клуб юного натураліста.

Оригінальна будівля двокласної земської школи в Мокіївці збудована в 1912 році в стилі українського модерну за проєктом архітектора Опанаса Сластіона (Сластьона), який свого часу також був відомий як художник та етнограф.

Його архітектурні проєкти вирізнялися використанням елементів традиційної народної архітектури. Зокрема, на замовлення Лохвицького земства він розробив проєкти понад 50 сільських шкіл, характерними особливостями яких були шестикутні трапецієподібні віконні поеми, багатосхильні шатрові дахи зі зламами та колоритні вежі.

Мокіївська земська школа непогано збереглася і досі використовується за призначенням – у будівлі розміщуються початкові класи та дошкільне відділення Мокіївської гімназії. Там же знаходиться шкільна бібліотека та громадський музей – одна кімната з краєзнавчими експонатами.

Земська школа в Харсиках збудована в 1913 році за проєктом архітектора, художника та етнографа Опанаса Сластіона (Сластьона), роботи якого відрізнялися використанням традиційних форм української архітектури.

На замовлення Лохвицького земства Сластіон спроєктував цілу низку шкіл у стилі українського модерну. Будівля харсиківської школи одноповерхова, П-подібна, з шестикутними трапецієподібними вікнами та двома двоярусними баштами зі шпилями. Фасади оформлені декоративною цегляною кладкою.

Крім школи, до комплексу входив дерев'яний сарай, дубовий льох, колодязь та огорожа. Будинок використовувався за призначенням до 1984 року, коли школу перевели до нового приміщення, а в старому приміщені розмістили лікувально-трудову установу.

Наразі об'єкт у занедбаному стані.

Кізловська земська школа - одна з півсотні збережених шкіл Лохвицького земства, побудованих на початку XX століття за проєктами архітектора, художника та етнографа Опанаса Сластіона (Сластьона) у стилі українського модерну. Усі вони вирізняються використанням переосмислених прийомів традиційної української архітектури.

Школа у Кізлівці двокласна, одноповерхова, з характерною двоярусною вежею зі шпилем. Сластіонівський стиль також добре читається по трапецієподібних вікнах, шатрових дахах і цегляному декору. Будівля досі використовується за призначенням – це допоміжне приміщення Кізлівського ліцею.

Двокласна земська школа у Гільцях збудована в 1911 році за проєктом відомого архітектора Опанаса Сластіона (Сластьона), який використовував у своїх роботах елементи традиційної української архітектури.

Одноповерхова цегляна будівля з орнаментальною кладкою має високі шестигранні вікна та чудову шатрову вежу в стилі українського модерну.

Опікуном школи був завідувач відділу народної освіти повітової земської управи князь Кочубей, чий хутір розташовувався неподалік. Першим учителем Гілецької земської початкової школи був Володимир Гресь (Отаман Гонта), який став у 1920 році одним із лідерів повстанського руху на Полтавщині.

Будівля досі у хорошому стані, використовується за призначенням.

Колишня будівля земської школи розташована при в'їзді до села Риги з боку Криниці.

Це була одна з півсотні шкіл Лохвицького земства, збудованих у першій половині XX століття за проєктом відомого архітектора та етнографа Опанаса Сластіона (Сластьона) в стилі українського модерну з використанням народностилевих романтичних декоративних елементів. Характерною особливістю є трапецієподібні віконні та дверні отвори, а також шатровий дах із заломами.

Декоративну вежу над тамбуром було розібрано за радянських часів, коли в будівлі розмістили Ригівський сільський будинок культури.

Іванова гора - історичне ядро Полтави, найкращий видовий майданчик міста. На високому пагорбі над річкою Ворскла понад 11 століть тому тут стояв дитинець літописного міста Лтава.

Пізніше було збудовано земляну Полтавську фортецю, яка в ХVІІІ сторіччі три місяці стримувала наступ шведів, доки не підійшла армія Петра I. На Івановій горі реконструйовано дерев'яну Подільську вежу (одну з 15-ти), поряд з якою планують відновити Дозорний бастіон Полтавської фортеці.

Панорама долини Ворскли з Хрестовоздвиженським монастирем на сусідньому пагорбі відкривається з Білої альтанки.

В 2006 році біля музею Івана Котляревського та ресторану "Лілея" встановлено пам'ятник оспіваній письменниками Полтавській галушці.

Центральна площа Полтави є колом, серед якого розташований Корпусний сад з монументом Слави на честь 100-річчя перемоги над шведами під Полтавою (1806-1811 роки, архітектор Жан-Франсуа Тома де Томон, скульптор Феодосій Щедрін). За легендою, на цьому місці Петро зустрічався із захисниками міста.

Навколо площі в 1809-1811 роках споруджені адміністративні будівлі: Присутні місця (зараз - Міськрада), Дворянські збори (зараз - кінотеатр імені Івана Котляревського), Будинок генерал-губернатора (зараз - Рада профспілок), Малоросійський поштамт (зараз - Полтавська школа мистецтв), Петрівський кадетський корпус (до останнього часу (Вище зенітно-ракетне училище) та інші. В підземній частині збудовано сучасний торговий комплекс.

Кругла площа в Полтаві - популярне місце прогулянок містян.

Літературно-меморіальний музей Івана Котляревського створено в Полтаві в 1969 році на основі відтвореної за малюнком Тараса Шевченка, виконаним з натури в 1845 році, садиби видатного письменника. Тут є житловий будинок, сарай та колодязь-журавель, які потопають у зелені саду.

Котляревський прожив у Полтаві більшу частину свого життя. Він навчався у Полтавській духовній семінарії, згодом був директором Полтавського театру, навіть входив до складу полтавської масонської ложі.

В своєму полтавському будинку класик української літератури створив більшість своїх творів, зокрема знамениту "Енеїду".

У відновленому до 200-річчя від дня народження письменника будинку вмонтовано деталі старої споруди. Всередині дуже достовірно відтворено атмосферу ХІХ століття. Тут зберігаються особисті речі письменника, нагороди, рукописні сторінки його творів, перші видання книжок.

Полтавський літературно-меморіальний музей Панаса Мирного знаходиться на околиці Полтави, наприкінці колишньої Третьої Кобищанської.

Саме тут у 1903 році письменник придбав невеликий одноповерховий будиночок, у якому прожив 17 останніх років життя. У Панаса Мирного гостювали Леся Українка та Олена Пчілка, Михайло Коцюбинський та Василь Стефаник, Марія Заньковецька та Микола Лисенко.

В 1940 році в садибі відкрився музей. У семи кімнатах зібрано понад 150 рукописів Панаса Мирного та його брата Івана Білика, близько 1000 особистих речей родини письменника, книжок, документів та фотографій. Понад 20 років музеєм завідував син письменника – Михайло Рудченко.

В 1951 році у дворі садиби було встановлено пам'ятник Панасу Мирному - бронзове погруддя письменника на постаменті з лабрадориту.

В 1989 році в новому приміщенні відкрилася літературна експозиція.

Решетилівська майстерня художніх промислів була заснована в 1905 році Полтавським губернським земством як зразково-показова ткацька майстерня.

Тут виготовляли унікальні килими-гобелени ручної роботи, знамениті полтавські вишиті рушники, національний одяг з витонченою вишивкою тощо.

В радянські часи майстерня була перетворена на артіль, потім на фабрику імені Клари Цеткін.

Нині це одне із найстаріших підприємств народних мистецьких промислів в Україні. Його продукція прикрашає інтер'єри багатьох урядових будівель, посольств України, готелів вищого класу тощо.

Відвідувачі можуть спостерігати за роботою майстрів, зробити індивідуальне замовлення або придбати готову продукцію.