Пам'ятки Болградського району

Центр етнографічного, зеленого, сільського туризму та сімейного відпочинку "Фрумушика-Нова" являє собою музей просто неба, відомий як "Бессарабське село".

Будівництво господарства Фрумушика-Нова розпочалося влітку 2006 року на місці молдавських сіл Фрумушика-Нова та Рошія, виселених навесні 1946 року у зв'язку з утворенням військового полігону.

До комплексу "Фрумушика-Нова" входять стилізовані національні етнографічні садиби, збудовані навколо виробничої бази – сучасного вівцекомплексу (одна з найбільших в Європі вівчарських ферм з вирощування овець каракульської породи). Поруч знаходиться 10 будиночків – котеджів для відпочинку, які відповідають сучасним європейським вимогам. На території комплексу також діє ресторан бессарабської кухні та власний винний підвал із міні-музеєм виноградарства Бессарабії. Тут є і мальовниче озеро з лебедями та дикими гусями, і вольєри з місцевими тваринами: дикими кабанами та іншою живністю, побудований великий фазанарій на 1000 голів фазанів та перепілок, є ферма для поні та осликів, на яких за бажання можна покататися.

На території "Фрумушика-Нова" встановлений найбільший в світі монумент "Чабан", внесений в Книгу рекордів Гіннеса, а також в Національний реєстр рекордів України. Висота памятника становить 16 метрів 43 сантиметри (17,93 із постаментом), а вага монументу становить 1080 тонн. 

Виноробня "Колоніст" у Криничному неподалік Болграда заснована в 2005 році підприємцем Іваном Плачковим, бывшим министром топлива и энергетики.

Тут було налагоджено виробництво бессарабських вин за класичною технологією на сучасному обладнанні. У власності підприємства 21 гектар молодих виноградників та 60 гектарів виноградників віком близько 35 років.

Виноробня "Колоніст" щорічно виробляє близько 130 тисяч пляшок вина 10 найменувань. Працює Винний центр з дегустаційною залою, де можна скуштувати вина всієї лінійки торгової марки "Колоніст": Шардоне, Сухоліманське, Трамінер, Аліготе, Рислінг, Піно нуар, Каберне десертне, Каберне сухе, Мерло, Одеський чорне сухе, Одеське чорне десертне, Одеське чорне витримане.

Пам'ятний знак на честь генерала Івана Інзова відкрито у 2010 році до 165-річчя від дня смерті засновника Болграда, героя франко-російської війни, піклувальника переселенців південного краю російської імперії.

Перший пам'ятник Інзову в Болграді було створено народним коштом ще 1911 році, але за румунської влади він був демонтований та вивезений до Румунії. Планується створення точної копії.

Нинішній пам'ятний знак є круглим обеліском з рельєфним портретом Інзова. Напис на зворотному боці говорить: "Генерал суворовської та кутузовської школи Інзов зробив собі славне ім'я на військовій та цивільній посаді. Він дав поселенцям нове життя в новій Вітчизні. За його сприяння розпочато будівництво Болграда".

Спасо-Преображенський собор у Болграді збудований у 1838 році на пожертвування жителів міста.

Архітектор Авраам Мельников використав архітектурний стиль зрілого класицизму. Висота купола, оформленого корінфськими пілястрами, становить 50 метрів.

Інтер'єр розписаний у 1912-1914 роках художником Павлом Піскарьовим у стилі романтизму за ескізами Васнєцова.

Церква Святого Митрофана в Болграді - храм-усипальниця генерала Івана Інзова, опікуна іноземних поселень на території Бессарабії, яку російська імперія завоювала у 1806-1812 роках.

Особливу увагу генерал Інзов приділяв становищу болгарських переселенців, якими було засновано Болград. Зокрема, його стараннями болгар зрівняли у правах із німецькими колоністами.

Ще за життя Інзов висловив бажання, "щоб прах його після смерті лежав у Болграді". Цвинтарна церква-ротонда святителя Митрофана була побудована в 1840-1844 роках. Після смерті Інзова в  1845 році в Одесі жителі Болграда на своїх плечах пішки перенесли труну з його останками до Болграда і поховали в Митрофанівській церкві, яка стала мавзолеєм Інзова. У храмі зберігається реставрований катафалк Інзова, який так і не використовувався за призначенням. На надгробку висічені слова: "...Він дав посланцям нове життя в новій Вітчизні. Вдячні болгарські колоністи побажали перенести в надра свого поселення прах винуватця їхнього благоденства для збереження імені його в пам'яті народної".