Пам'ятки Львівської області

П'ятничанська вежа вважається рідкісною пам'яткою оборонної архітектури галицької школи і, можливо, однією з найдавніших оборонних споруд Галичини.

За однією з версій, укріплення в П'ятничанах виникло ще за княжих часів. Вежа була частиною оборонного двору шляхетського роду Внучеків, перша письмова згадка про який датується 1454 роком. Оборонний двір розташовувався на схилі гори в західній частині села П'ятничани.

Це було характерне кам'яно-дерев'яне укріплення мисового типу. Єдина кам'яна вежа, до якої примикали дерев'яні стіни, в плані має форму майже правильного квадрата зі сторонами 7,83 метри на 7,4 метри. Висота стін сягає 9,5 метрів.

Довгий час П’ятничанська вежа залишалася напівзруйнованою, її відреставрували лише у 1990-1991 роках. Зокрема, відновлено підйомний міст, який піднімається за принципом противаги.

З 1995 році музей оборонної архітектури "П'ятничанська вежа" є філією Львівської національної галереї мистецтв. Експозиція музею розташована на другому та третьому ярусах кам'яної надбрамної вежі.

Виставлено археологічні знахідки з території колишнього оборонного двору, картосхему оборонного будівництва та відомі зразки мілітарної архітектури періоду Галицько-Волинського князівства.

Музей-заповідник "Русалка Дністрова" – філія Львівської національної галереї мистецтв. Присвячений першому українському фольклорно-літературному альманаху "Рускалка Дністрова", який мав великий вплив на українське національне відродження та на розвиток української літератури в Галичині.

Розміщується в пам'ятці архітектури XVIII століття – дзвіниці Святодухівської церкви. В 1939 році сама церква була знищена німецькою бомбою, залишилася лише вежа-дзвіниця з барочним завершенням, на якій знаходиться унікальний годинник, пожертвований у XVII столітті гетьманом Іваном Виговським Манявському скиту та пізніше перевезений та встановлений на Святодухівській дзвіниці.

Експонати музею "Русалка Дністрова" висвітлюють громадську, дослідницьку, літературну та видавничу діяльність засновників гуртка "Руська трійця" Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича та Якова Головацького, які з 1873 року видавали західноукраїнський літературний альманах "Русалка Дністрова" народною українською мовою.

Жовківський замок – видатна архітектурна пам'ятка епохи Ренесансу, головний елемент фортифікаційної системи "ідеального міста" Жовкви. Будівля частково музеєфікована, триває реставрація.

Будівництво замку у Жовкві розпочав засновник міста Станіслав Жолкевський у 1594 році, автором першого проєкту був Павло Щасливий. Замок чотирикутний, по кутах розташовані вежі, з'єднані критими галереями з двоповерховими корпусами. В'їзд із серліанським порталом укріплений чотириповерховою вежею. У внутрішньому дворі знаходиться палац та службові приміщення. В 1606 році був розбитий сад "Звіринець", в якому розводили зубрів, оленів та сарн для полювання.

В кінці XVII сторіччя Жовківський замок був літньою резиденцією польського короля Яна ІІІ Собеського, став одним із найбагатших королівських палаців Європи (в 1676 році тут проходили урочистості на честь перемоги Собеського над турками під Віднем). В палаці зупинялися гетьман Іван Мазепа та цар Петро I. Пізніше замок перейшов у власність міста.

До останнього часу в замку розміщувалися різні муніципальні установи, школа та навіть житлові квартири.

Зараз музей-заповідник "Жовківський замок" є філією Львівської національної галереї мистецтв. У Східному корпісу відкрито музейну експозицію, яка знайомить відвідувачів з історією міста, розвитком жовківських фортифікацій, а також видатними особистостями, які жили чи бували у Жовкві. Нова експозиція присвячена подіям Революції Гідності та російсько-українській війні.

У Фронтальному корпусі розгорнуто експозицію "Слава роду – слава народу: Militaris, Sacrum, Artis", яка розкриває ключові аспекти історії та мистецтва західноукраїнських земель XVII – початку XIX століття, демонструючи багатовимірний образ Жовкви через призму військової історії, сакрального мистецтва та культурної еволюції.

У Гостьовому корпусі Жовківського замку готується до відкриття експозиція "Шлях Творення. Сакральна скульптура Східної Галичини кінця XVII – початку XIX століття", в якій буде представлена найбільша в Україні колекція барокової скульптури.

Перший в Україні музей гетьмана Івана Виговського відкрито в 2004 році в селі Руда під Жидачевом, де він жив у 1660-1664 роках та, імовірно, був похований. Музей є філією Львівської національної галереї мистецтв.

З 1660 року понад сто років село Руда належало родині Виговських. Від їхньої садиби зберігся будинок керуючого, в якому розміщена експозиція, що відображає період боротьби за незалежність України з часів Запорозької Січі до кінця 1940-1950-х років.

Тут широко представлені твори живопису вітчизняних та зарубіжних художників XVII-XX століть. Зокрема, картина невідомого художника (ХІХ століття), де зображено дружину Івана Виговського Олену Стеткевич. Серед експонатів – твори сакрального мистецтва XVII-XIX століть. Тут зберігається ікона Вознесіння (невідомий художник ІІ половини XVIII століття) із церкви Воздвиження Чесного Хреста села Йосиповичи на Стрийщині – родинної церкви Виговських. Ікону відреставровано в 2004 році працівниками реставраційного відділення Львівської галереї мистецтв.

У музеї експонуються предмети матеріальної культури, знайдені біля колишнього замку гетьмана в селі Руда. Серед рідкісних – дубові двері із родинної церкви Виговських з дарчим написом невістки гетьмана Терези Завадської, дружини сина Остапа.

Музей-заповідник українського письменника Маркіяна Шашкевича відкрився у 1986 році в його рідному селі Підлисся з нагоди 175-ліття від дня народження. Розташовується на території відновленої садиби родини Шашкевичів.

Релігійний та культурно-громадський діяч, зачинатель нової української літератури, "будитель" національної свідомості на Галичині Маркіян Шашкевич народився в Підліссі у 1811 році, провів тут дитячі роки.

Перша музейна кімната Шашкевича відкрили при місцевій бібліотеці ще у 1959 році. Згодом за описами і документами відтворили садибу Шашкевичів, зокрема будинок його діда. В будинку відтворено західноукраїнський побут першої половини ХІХ століття.

Експозиція розкриває непростий життєвий шлях, священичу, громадську і творчу діяльність Маркіяна Шашкевича, зокрема його головування у "Руській трійці". Центральне місце відведено виданню "Русалки Дністрової" ‒ фольклорно-літературного альманаху, надрукованого 1837 року живою розмовною українською мовою. З особистих речей Шашкевича представлені шкатулка і камертон, переданий з Польщі Юліаном Купчинським.

На території садиби зберігся колодязь і старий дуб часів духовного просвітителя. Біля музею встановлений бюст Маркіяна Шашкевича роботи Дмитра Крвавича.

Музей-заповідник Маркіяна Шашкевича є філією Львівської національної галереї мистецтв.

Музей-криївку в селі Сприня відкрито в 2012 році на території спортивно-туристичного комплексу "Прикарпаття".

На цьому місці в 1944 році відбулися установчі збори Української головної визвольної ради – політичного органу воюючої України, який мав представляти країну на міжнародній арені.

Обстановка криївки (прихованого притулку повстанців) точно відтворює умови життя бійців УПА тих часів.

Тут діє постійна експозиція з можливістю проведення екскурсій.

Музей-криївка у Волосянці є частиною пейнтбольного клубу "Курінь Мохнач" готельного комплексу "Вежа Ведмежа".

Експозиція музею розповідає про історію діяльності УПА на Сколівщині. Зокрема, представлено текст присяги бійця УПА, інші автентичні документи і світлини, знайдені у карпатських криївках.

Зразки радянської та німецької зброї періоду Другої світової війни є діючими, відвідувачам пропонують з них постріляти.

Найцікавішою частиною музею є відтворена підземна криївка воїнів УПА, де можна побачити спальні місця підпільників, пічку-буржуйку, гасову лампу і секретний лаз.

В комплекс входить великий пейнтбольний майданчик, тир, військовий намет, польова кухня.

Проводяться дитячі спортивні змагання та заняття з патріотичного виховання молоді.

Музейно-культурний центр "На Унтервалю" в селі Підгайчики на Львівщині відкрився у 2019 році. Розташований на території колишньої німецької колонії Унтерваль, яка існувала тут до 1939 року. 

Комплекс присвячений життю цього мультикультурного галицького села, в якому до Другої світової війни жили чотири нації: українці, німці, поляки та євреї.

В музейній експозиції представлено близько 150 експонатів – це знаряддя праці, предмети побуту, меблі та стародруки. Всі ці речі місцеві мешканці збирали протягом трьох років, поки тривала підготовка до створення музею. Експонати відображають життя та культуру села, а також побут усіх чотирьох націй.

В культурному центрі постійно відбуваються майстеркласи, зустрічі, лекції, кінопокази.

Музей-садиба генерал-хорунжого УПА Олекси Гасина відкрився в його рідному селі Конюхів у 2000 році. Розташовується в родинній садибі сім'ї заможних селян Гасинів, в якій Олекса народився у 1910 році.

У роки визвольної боротьби проти гітлерівських та радянських окупантів Олекса Гасин (псевдо "Лицар") був крайовим полковником УПА, потім керівником групи "УПА-Захід", начальником Головного військового штабу УПА та близьким дорадником командувача УПА Романа Шухевича.

В експозиції музею представлені особисті речі, документи що стосуються життя Олекси Гасина та його родини.

Музей-садиба родини Устияновичів відкритий в 1991 році в колишньому будинку священика Введенської церкви у Вовкові.

Саме тут в 1839 році, в родині священика Миколи Устияновича, відомого письменника та поета, народився Корнило Устиянович – майбутній відомий український художник та громадський діяч.

Окрема експозиція присвячена діяльності Франтішека Ржегоржа – чеського етнографа, якого називають "апостолом слов'янського єднання".

В дерев'яному зерносховищі розгорнуто етнографічну експозицію: народний одяг, знаряддя праці, прядки, веретена, лампи, посуд, скрині тощо.

Музей-садиба родини українського поета Богдана-Ігоря Антонича працює з 2009 року на території колишньої плебанії у селі Бортятин на Яворівщині, де у першій половині XX століття мешкала сім'я греко-католицького священика Василя Антонича. 

В гості до них часто приїжджав їхній син – поет, прозаїк, перекладач, літературознавець Богдан-Ігор Антонич, автор популярної колядки "Народився Бог на санях". До сторіччя від дня його народження плебанію повністю відновлено.

У п'яти просторих кімнатах розмістилася експозиція, створена як філія Львівського музею історії релігії. У центрі експозиції – скульптура Богдана-Ігоря Антонича, зображеного під куполом дзеркала, що символізує нічне небо, вкрите зірками.

Експонати музею знайомлять із життєвим та творчим шляхом Антонича, історією становлення та розвитку греко-католицької церкви на Мостищині. Серед аутентичних предметів – віконні рами та дверцята з львівської квартири поета, особисті речі родини Антоничів, архівні фото, книги, рукописи, а також побутові речі, передані в експозицію мешканцями села.

На подвір'ї створено алею скульптур за мотивами поезій Антонича.

Садибу-музей Степана Бандери в селі Воля-Задеревацька відкрито в будинку, в якому в 1933-1936 роках жив Андрій Бандера, батько лідера ОУН.

Протягом цих років Андрій Бандера служив священиком у задеревацькому храмі Святого Архістратига Михаїла, займаючись легальною та підпільною діяльністю. Степан Бандера приїжджав до нього на канікули.

Пізніше в цьому будинку була школа.

Музей було засновано в перші роки незалежності України подругою сестри Бандери Анною Іванів. В першій кімнаті - родовід родини Бандерів. У другій - каплиця, де батько Степана хрестив дітей. У третій кімнаті – документи, фотографії, листівки ОУН-УПА.

Біля будинку закладено парк імені Степана Бандери. Реконструйована криївка - замаскований притулок повстанців.

Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької у Львові розташований у колишньому будинку співачки, який вона купила в 1903 році, перебуваючи в зеніті своєї творчої кар'єри.

Музей було відкрито з ініціативи її племінниці Одарки Бандровської у 1989 році після завершення реставрації будинку.

У відтворених інтер'єрах кімнат зібрано особисті речі співачки, концертні сукні, фотографії та документи. Експозиція розповідає про дитинство Соломії Крушельницької, історію її артистичної діяльності у Львові, Відні, Парижі, Варшаві, Мілані та на інших оперних майданчиках світу.

У чотирьох додаткових кімнатах представлено унікальні артефакти, що розкривають життєвий і творчий шлях видатної оперної співачки, дають можливість зануритися у спадщину Соломії Крушельницької та відчути дух її епохи. Це рідкісні світлини, театральні афіші та рецензії, рукописи.

Загалом музей Соломії Крушельницької у Львові має 25 тисяч експонатів основного фонду та близько 16 тисяч – резервного фонду.

В музичному салоні музею регулярно відбуваються концерти.

Народний історико-краєзнавчий музей селища міського типу Добротвір та навколишніх сіл носить ім'я свого засновника, місцевого історика, художника та колекціонера Йосифа Брикайла. Саме він зібрав музейну експозицію, яка відкрилася для відвідувачів у 1995 році.

Колекція музею налічує близько трьох тисяч пам'яток Надбужанщини. Тут представлена реконструкція житла та знаряддя праці первісних людей, фрагменти кераміки різних періодів, зброя князівських часів, предмети побуту та зразки ремісничої продукції місцевих мешканців XIX-XX столітm, історичні документи й світлини, портрети видатних особистостей.

Музей-садиба отця Маркіяна Шашкевича в селі Нестаничі відкрився 2011 року до 200-річчя від дня народження цього відомого українського письменника, поета, священика, громадсько-культурного діяча, керівника "Руської Трійці".

У селі Нестаничі Маркіян Шашкевич з 1938 по 1941 рік був парохом сільської греко-католицької церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Музей розміщено в розташованій поруч плебанії, збудованій 1913 року. Проєкт реконструкції будівлі розробив відомий художник Орест Скоп.

Основна експозиція музею зформована з фондів Львівського державного історичного архіву, бібліотек імені Стефаника та Драгоманова, львівського музею "Русалки-Дністрової". В одній із кімнат експонуються речі, пов'язані з перебуванням Шашкевича в Нестаничах, які зібрали мешканці села.

Найбільшою гордістю музею є унікальні зразки галицького сакрального малярства – ікони народних майстрів, що датуються кінцем XVII – початком XVIII століть.