Пам'ятки Хмельницької області

Гарна п'ятиповерхова будівля водяного млина з червоної цеглини добре проглядається від замку Острозьких в Старокостянтинові на протилежному березі річки.

Червоний млин побудований в 1905 році на перешийку при впаданні річки Ікопоть в Случ на замовлення цукрозаводчика Дубасова, потім перейшов у власність його вдови, останньої господині Старокостянтинівського замку.

Монументальність архітектурного образу, виразне декоративне оформлення фасадів, вдале розташування - все це робить старокостянтинівський млин одною із найяскравіших пам'яток індустріальної архітектури епохи модерну в Україні. Йде реставрація.

Водяний млин побудований у Нетішині в 1905 році на місці старого дерев'яного млина, збудованого без єдиного цвяха, що згорів на початку XX століття.

Цемент для її будівництва виготовляли в селі Сільце. Міцність цементу була феноменальною. Млин молов до семи сортів борошна, яке йшло на експорт до Німеччини аж до 1917 року.

В 1930-х роках у комплексі з млином розпочала роботу гідроелектростанція, яка відновила свою діяльність у повоєнний час. У 1972 році млин закрили через брак зерна. Все обладнання демонтували та вивезли. Приміщення млина спочатку мали переобладнати під гуртожиток для будівельників Бурштинської ГРЕС, проте роботи зупинилися через умови пожежної безпеки. З того часу млин порожній.

Наразі водяний млин в Нетішині викупив місцевий підприємець та здає в оренду окремі приміщення.

Купинський водяний млин на річці Смотрич - найдавніша подібна споруда, яка збереглася в Україні.

Побудований у 1455 році, про що свідчить напис на фасаді. Для млина вибрано місце з найбільшим перепадом рівня річки, поряд із найбільшим водоспадом Хмельницької області. Остання реконструкція була проведена в кінці ХІХ століття, коли Купином володіла баронеса фон Гільденбадт. З того часу збереглося швейцарське обладнання, яке досі функціонує.

Водяний млин на річці Случ поруч із садибою в Самчиках збудували на початку XVIII сторіччя поміщики Хоєцькі.

Млин обертало дерев'яне вертикальне колесо нижнього бою діаметром 6 метрів. За поміщика Івана Угримова млин виготовляв 10 сортів борошна. В 1904-1905 роках останній власник маєтку Михайло Шестаков реконструював млин, надбудувавши другий поверх.

За радянських часів млин був переобладнаний під гідроелектростанцію.

Водяний млин на річці Шатавка у Макові є пам'яткою архітектури місцевого значення. Споруджений у 1846 році, в період володіння селом Рациборовськими. Річка Шатавка, що дала назву сусідньому селу, забезпечувала свого часу роботу місцевих підприємств.

У 1966 році млин було відновлено після пожежі. Зберігся старовинний барельєф у вигляді голови тварини, що прикрашає кам'яну табличку із зазначенням дати побудови млина.

Волочиський історико-етнографічний музей розташований у центрі міста. Експозиція розповідає про історію краю з найдавніших часів донині.

Врублівецький ліс на пагорбах при впаданні річки Тарнава у Дністер є державною ботанічною пам'яткою природи місцевого значення.

Територія заповідника займає 89 гектарів.

Це лісова ділянка природного походження, покрита грабово-дубовими деревами. Зустрічається реліктовий вид - осока біла (carex alba), на крутих пагорбах (товтрах) росте гнездівка звичайна - орхідея, яка не має зеленого листя і тільки в симбіозі з деревними рослинами може забезпечити своє харчування.

Галерея мистецтв художнього відділу Кам'янець-Подільського державного історичного музею-заповідника розміщена у колишньому навчальному корпусі Духовної семінарії (XVIII століття) на площі Вірменський Ринок.

У православній семінарії Кам'янця-Подільського навчалися Михайло Достоєвський, Степан Руданський, Микола Леонтович, Анатолій Свидницький та інші.

В музейній експозиції представлені твори живопису, графіки та скульптури XVII-XX століть, а також колекція ікон різних релігійних конфесій.

У 2008 році в галереї мистецтв Кам'янця-Подільського відкрито кімнату-музей Микити Годованця. Проходять тематичні виставки.

Гончарська вежа - виразна фортифікаційна споруда над каньйоном Смотрича, що добре проглядається з Новопланівського мосту в Кам'янці-Подільському.

Башта збудована в XVI сторіччі коштом цеху гончарів.

Гончарська вежа відкрита для відвідування. Всередині башти модна прогулятися відновленими галереями, оглянути панораму з бійниць. Також у вежі встановлені експозиційні планшети з інформацією про пам’ятку та її реставрацію.

У прилеглій до Гончарської вежі будівлі відкрито ресторан "Стара фортеця".

Гора Грабина розташована на південному заході села Кривчик. У межах її вершини є малі печери, які у місцевому фольклорі тісно пов'язані з діяльністю ватажка селянського повстання Устимом Кармалюком.

В результаті археологічних досліджень на горі виявлено залишки скіфського городища та предмети побуту тих часів.

Серед туристів товтра Грабина відома приголомшливим панорамним видом на околиці і село Кривчик, розташоване в долині річки Тернава.

Гора Сокіл височить над селом Карачківці на південь від селища Смотрич. Це найвища точка Дунаївщини (348 метрів) та одна з найвищих вершин гряди Подільських Товтр.

На території 42,9 гектари в 1989 році тут було створено ландшафтний заказник загальнодержавного значення "Сокіл", що входить до складу Національного природного парку "Подільський Товтри". Серед рідкісних видів рослин тут ростуть кизил, глід, шипшина, ялівець, тернина, цибуля подільська, осока біла, ковила волосиста, яка внесена до Червоної книги України.

Гора Сокіл є місцем гніздування філінів.

На півдорозі до вершини гори знаходяться стародавні печери. Ще на початку XX століття довжина ходів у них перевищувала 150 метрів. Усередині печер сформовано невеликі кімнати. За легендою, в цих печерах ховав скарби розбійник Боян, прототипом для якого найімовірніше послужив половецький хан Буняк (Солодивий Буньо).

Вали Губинського літописного давньоруського городища розташовані на високому березі річки Случ, протилежному від центру села Губин.

У XII-XIII сторіччях Губин був одним із найбільших міст Болохівської землі – давньоруської історичної області у верхів'ях Південного Бугу, що межувала з Галицько-Волинським та Київським князівствами. Знищене у 1241 році князем Данилом Галицьким у помсту за участь болохівських князів у поході на Бакоту. З того часу місто не відновлювалося, але на його місці виникло однойменне село.

З 1977 році на Губинському городищі ведуться археологічні дослідження. Знайдено безліч артефактів: елементи плугів, підкови, удила, кам'яні сокири, підвіски та інші жіночі прикраси. Це неперевершені зразки ювелірного мистецтва тієї далекої пори. Одна з найцінніших знахідок - свинцева печатка новгородського князя Володимира Всеволодовича, датована 1136 роком.

Знахідки експонуються у Старокостянтинівському історико-краєзнавчому музеї.

Деражнянський історичний музей розташований у центрі міста Деражня.

Експозиція розповідає про природу та історію краю, має 8 тематичних розділів: "Географічне положення краю", "Природа краю", "З глибини віків", "Край на шляху до незалежності", "На рубежі тисячоліть", "Славетні імена краю", "Лихоліття 1930-1940-х років" та "За Україну, за її волю".

Музейні працівники проводять оглядові екскурсії містом.

Будівля Державного банку - перша архітектурна споруда Нового плану, збудована біля в'їзду до нової частини Кам'янця-Подільського одразу після відкриття Новопланівського мосту.

Складається з двох корпусів: перший побудований практично над каньйоном річки Смотрич, другий – трохи вище. Обидва корпуси були споруджені у 1896-1901 роках архітектором Іваном Калашниковим під керівництвом губернського архітектора Канакотна. Центральна будівля, у плані буквою "Г", займала безпосередньо сама Державний банк, другий корпус, прямокутна у плані будівля, - будинок працівників банку. Головну будівлю прикрашають ризаліти та рустівка, що нагадує кам'яну кладку. Парадний вхід оформлений колонами та трикутним фронтоном. Для будівництва надійних сховищ банку у скелі вирубали підвали завглибшки понад 10 метрів.

Чудовий палацово-парковий комплекс у Самчиках – одна з найкраще збережених в Україні поміщицьких садиб XVIII-XIX століть, блискучий витвір архітектури та садово-паркового мистецтва.

Садиба закладена в 1725 році шляхтичем Яном Хоєцьким, у нинішньому вигляді відбудована в 1790-1805 роках гайсинським старостою, полковником Петром Чечелем.

Палац у стилі ампір зводив польський архітектор Якуб Кубицький, ландшафтний парк створював ірландець Діонісій Макклер, інтер'єри оформлював італійський скульптор Жан-Батіст Цагляно.

Для огляду доступна анфілада парадних залів: Велика (Червона), Кругла (Блакитна), Римська (Зелена) та інші. Унікальний розпис Японського кабінету в орієнтальному стилі виконано невідомим автором (за легендою – Михайлом Врубелем).

Парадний фасад палацу з білими колонами і левами (сумним і тим, що сміється) біля входу звернений до мальовничого озера.

В комплекс садиби також входять графські ворота, старий палац Хоєцьких (1725 рік), китайський будиночок (виконував функції холодильника, зараз галерея самчиківського розпису), флігелі з підвалами, фонтан.

У парку ростуть 160 видів чагарників і дерев (в тому числі рідкісна ялина Енгельмана), збереглася Готична алея з альтанкою, руїни оранжереї.

За радянських часів комплекс використовувався як сільськогосподарська дослідна станція. В 1972 році завдяки зусиллям місцевого художника та краєзнавця Олександра Пажимського садибу було визнано пам'яткою архітектури та взято під охорону держави. Протягом багатьох років Пажимський із сином Богданом займаються відновленням та збереженням комплексу.

Нині це Державний історико-культурний заповідник "Самчики", у палаці відкрито музейну експозицію.