Пам'ятки Тернопільської області

Вишнівецький палацово-парковий комплекс розташований на стрімкому березі річки Горинь в історичному містечку Вишнівець. Заснований на фундаментах середньовічного Вишнівецького замку, який з XVII століття неодноразово перебудовувався та розширювався. Протягом кількох століть він був родовим гніздом та головною резиденцією одного з найвпливовіших українських князівських родів Корибутів-Вишневецьких. 

Розкішний палац у стилі класицизму з елементами французького ренесансу збудував у Вишнівці на початку ХVІІІ століття останній із роду Вишневецьких, великий польський магнат Михайло Сервацій Вишневецький. Над будівництвом палацу працювали українські, польські та французькі архітектори протягом 30 років.

Палац Вишневецьких складається з кількох об'ємів, об'єднаних під час перебудови в кінці XVIII століття в симетричну П-подібну композицію з осьовими та кутовими ризалітами. На першому поверсі розташовувалася дзеркальна зала завдовжки 80 метрів – точна копія дзеркальної зали Версаля, парадний хол був прикрашений білою керамічною плиткою із блакитним малюнком. Від палацу до річки спускалися 3 каскади садів.

У 1744 році маєток перейшов до Мнішеків, родичів Вишневецьких. Вони перетворили Вишнівецький палац на першокласну магнатську резиденцію в стилі пізнього рококо з чудовою картинною галереєю. Палац вважався найрозкішнішим на Волині. Оноре де Бальзак, який відвідав Вишнівець у 1848 році, назвав його "малим Версалем".

Останні господарі мало дбали про пам'ятку, а особливо палац у Вишнівці постраждав під час Другої світової війни. Відновлений в 1950 році, але без внутрішнього оздоблення. Тут розташовувалися різні установи.

Нині Вишнівецький палац є філією Національного заповідника "Замки Тернопілля". З 2005 року ведеться повна реставрація його будівель. Головною окрасою палацу знову є Дзеркальна зала, де Вишневецькі колись приймали європейських монархів, відомих художників, військових діячів, письменників та поетів. У відреставрованих залах вже розміщена експозиція, проводяться екскурсії.

Історико-меморіальний музей політичних в'язнів відкрився у Тернополі в підвальних камерах тимчасового ув'язнення колишнього слідчого ізолятора Тернопільського управління НКВС-КДБ 14 жовтня 1996 року.

Експозиція музею розповідає про боротьбу українських патріотів з комуністичним режимом, репресивні методи радянських спецслужб та життя засуджених у таборах ГУЛАГу, відтворює режим утримання політичних в’язнів, методи допитів. Серед експонатів музею - карта СРСР із зазначенням місць розташування спеціальних таборів, стенди життєписів керівників збройного підпілля, речі політв'язнів, фотографії та біографії провідників ОУН і УПА, листівки 1940-1950 років, світлини з унікального фотоархіву УПА, знайденого в 1999 році в Івано-Франківській області, матеріали про репресії 1939-1941 років на Заході Україні. 

В 28 камерах попереднього ув'язнення відтворено тюремну обстановку. Відвідувачі можуть побачити карцер, знаряддя тортур, одяг та предмети побуту ув'язнених. Також виставлено макети сибірського концтабору та вагона-"телятника".

Кафедральний собор Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці (Катедра) в Тернополі - пам'ятка архітектури пізнього європейського бароко.

Великий римо-католицький храм із двома витонченими вежами споруджений у 1749-1779 роках в історичному центрі міста за проєктом архітектора Августа Мощинського (за іншими даними – Яна де Вітте) на місці давньоруської православної церкви. Одночасно було збудовано двоповерховий келійний корпус монастиря домініканців. Між ними розташований так званий "італійський дворик", нині недоступний для туристів.

Домініканський костел сильно постраждав під час Другої світової війни, відновлений у 1953 році. Використовувався як картинна галерея Тернопільського краєзнавчого музею, у монастирському корпусі й досі розташований архів.

В 1992 році будівлю костелу відреставровано та передано громаді греко-католиків. Інтер'єри не збереглися.

Поруч із Кафедральним собором Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці встановлено пам'ятник митрополиту Йосипу Сліпому, а в сквері навпроти храму - пам'ятник князю Данилові Галицькому.

Римо-католицький костел Матері Божої Неустанної Помочі збудований в селі Сороцьке у 1937 році. Дуже цікавий зразок неоготичної архітектури початку XX століття.

На стіні храму зберігся подвійний польський сімейний герб, що поєднує в собі герби "Прус" та "Лебідь" (ймовірно, герб засновників костелу). У вікнах частково збереглися вітражі.

Наразі костел Матері Божої Неустанної Помочі закритий і покинутий.

Бережанський замок Синявських – один із найкращих зразків оборонної архітектури епохи Ренесансу на території України, який поляки називали "Східним Вавелем". Пам’ятка архітектури та містобудування національного значення.

Розкішну оборонну резиденцію в Бережанах збудував у 1534-1554 роках руський (український) воєвода, великий коронний гетьман Микола Синявський. Неприступне укріплення з чотирма вежами зведене італійськими майстрами за новоголандською системою французького інженера Гійома де Боплана з використанням штучної водної перешкоди у заплаві річки Золота Липа. Фасади палацових корпусів на замковому подвір'ї увінчували двоярусні аркади-галереї на кшталт італійських палаццо, що оббігали корпуси по периметру, а вікна були прикрашені ренесансним різбленням. Інтер'єри 14 парадних залів Бережанського замку були оформлені розписом з батальними сценами, на третьому ярусі палацу знаходилася багата картинна галерея.

На території замку розташовувався Троїцький костел, про колишню пишноту якого можна судити навіть у нинішньому напівзруйнованому стані. У XVII столітті до костелу була прибудована каплиця-усипальниця Синявських із мармуровими надгробками роботи Яна Пфістера. Тут були поховані Микола Синявський та його сини Гієронім і Ян, а також дружина Гієроніма - Анна.

У ХІХ столітті замок Синявських у Бережанах почав занепадати, сильних руйнувань зазнав під час двох світових воєн. За радянських часів був занедбаний і перетворювався на сміттєзвалище.

У 2002 році Бережанський замок Синявських увійшов до складу Державного історико-архітектурного заповідника в місті Бережани, розпочалася його реставрація. На території замку відкрито невелику музейну експозицію, встановлено макет Бережанського замку, проводяться екскурсії, можна придбати сувеніри.

Суворий комплекс оборонних монастирських споруд ордену бернардинів височить над Бережанами на пагорбі Сторожисько.

Монастир зведений у XVII сторіччі в стилі бароко коштом великого коронного гетьмана Миколая Синявського. Центральною спорудою Бернардинського монастиря є Миколаївський костел із кам'яною огорожею, що надає йому яскраво вираженого оборонного вигляду. Перебуваючи поблизу міських мурів, храм входив у систему міських укріплень.

Монастирські келії за радянських часів стали використовуваними як камери виправної колонії для неповнолітніх.

За незалежності України в Миколаївському костелі відновили богослужіння - монастирський костел став церквою Пратулинських мучеників Української греко-католицької церкви, діяльність якої в радянські часи була заборонена. Коштом прочан у храмі було відновлено купол з хрестом, роботи по відновленню храму тривають.

З висоти монастирського пагорба відкривається мальовнича панорама старого міста.

Бучацька Ратуша - чудове барокове творіння львівського архітектора Бернарда Меретіна, є візитівкою міста.

Ратуша заввишки 37 метрів побудована в Бучачі коштом Миколи Василя Потоцького. Двоярусна вежа спирається на двоповерхову кубічну основу. Спочатку ратуша була увінчана 18-метровим шпилем (замінено нинішнім куполом після пожежі 1811 року) і прикрашена 17 скульптурами видатного скульптора Івана Пінзеля на тему боротьби добра і зла. Більшість скульптур знищила пожежа 1865 року, чотири з них збереглися лише фрагментарно.

Завдяки витонченому синтезу архітектури та скульптури Бучацька ратуша вважається видатним твором світової архітектури доби пізнього бароко.

В даний час ведеться реставрація, планується створення музею Івана Пінзеля. Втрачені скульптури планують замінити на копії. Відновлений годинник на верхньому ярусі ратуші відбиває кожну чверть години, а щогодини грає мелодії українських пісень.

Перед Бучацькою ратушею в 2014 році встановлено пам'ятник Івану Георгію Пінзелю.

Руїни оборонного Бучацького замку, який з XIV сторіччя захищав Бучач від татар та турків, височіють на пагорбі в центрі міста.

Фортеця була закладена в 1379 році місцевими магнатами Бучацькими, а через три століття укріплена новими господарями Потоцькими. В 1648 році Бучацький замок намагалося захопити козацьке військо, а в 1665 та 1667 роках невдало брали в облогу татари. Тільки в 1672 році місто змогла захопити турецька армія і фортеця була зруйнована.

Потоцькі намагалися відновлювати Бучацький замок, але в ХІХ столітті він остаточно втратив своє значення і майже повністю розібрали на будматеріали.

Збереглися фрагменти стін та веж.

"Венеціанським (Італійським) двориком" у Тернополі називають двір великої будівлі на розі вулиць Тараса Шевченка та Стефана Качали.

У 1893 році тут відкрилася польська бурса та бібліотека "Товариство народної школи" (Towarzystwa szkoly ludowej). У 1913 році було відкрито Подільський музей із чотирма відділами: етнографічним, історико-нумізматичним, природознавчим та археологічним (його експозиція лягла в основу нинішнього краєзнавчого музею). Пізніше у будівлі розміщувалася жіноча гімназія, а зараз – Управління освіти Тернопільської міської ради.

Внутрішній дворик будівлі прозвали "венеціанським" ("італійським") за характерне оформлення з аркадою та порталом з колонами.

До останнього часу там розташовувалося Управління муніципальної поліції, об'єкт був у дуже поганому стані. Наразі частково відреставрований "Італійський дворик" є літньою патіо-терасою концептуального ресторану-галереї "Бункермуз".

Комплексна пам’ятка природи місцевого значення "Урочище Пустельня" з водоспадом "Дівочі сльози" та гротом "Печера відлюдника" розташована за 1,5 кілометри на південь від Ниркова. Це один із об’єктів Національного природного парку "Дністровський каньйон".

Невеликий грот вирубаний у травертиновій скелі над річкою Джурин. До Другої світової війни (за іншими даними, в кінці XIX століття) в печері жив чернець-самітник, який займався різьбленням по каменю. Частково збереглася вирізана відлюдником статуя Святого Онуфрія.

Частина печери зруйнована обвалом.

Над джерелом на підході до "Печери відлюдника" встановлено три статуї Богоматері. Води джерела стікають зі скелі тонкими струменями водоспаду "Дівочі сльози", навколо якого утворився особливий мікроклімат із незвичайною рослинністю. У 2024 році водоспад постраждав від обвалу травертинової скелі.

Піший підйом до "Урочища Пустельня" від Джуринського водоспаду займає близько півгодини. Автомобільний під'їзд можливий із боку села Устечко.

Джуринський (Червоногородський, Червоноградський) водоспад біля села Нирків – найбільший рівнинний водоспад України (висота – 16 метрів).

Знаходиться в урочищі Червоне, поряд із мальовничими руїнами Червоногородського (Червоноградського) замку, на території Національного природного парку "Дністровський каньйон".

За переказами, Джуринський водоспад має штучне походження. У 1620 році турки з татарами, прориваючись до неприступного замку, оточеного водою, зруйнували кам'яний кряж і змінили русло річки, щоб вона проходила повз замок.

За іншою версією, русло було змінено під час будівництва палацу Понінських у XVIII століття.

На скелястих берегах Джуринського водоспаду можна побачити руїни водяного млина, що існував у минулому. Це популярне місце літнього відпочинку мешканців Тернополя. Пропонується оренда альтанок та місць для наметів.

Костел Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії ордену домініканських обсервантів збудований вінницьким старостою, полковником Людвіком Калиновським у стилі пізнього бароко.

Проєкт костелу розробив відомий архітектор Ян де Вітте, комендант Кам'янецької фортеці. В плані храм виконано в формі родового герба Калиновських - стріли з двома зірками біля роздвоєного хвоста. Роль зірок виконують багатогранні вежі, вістря стріли вгадується у вівтарній частині. Фасад увінчує скульптура Діви Марії.

Поруч із костелом знаходиться монастирський корпус, який після скасування домініканського монастиря австрійською владою у 1784 році використовувався як будинок священика.

За радянських часів храм був закритий і покинутий, нині іноді проводяться служби. Розпочато реставрацію.

Домініканський костел Матері Божої Святого Розарія та святого Станіслава в Чорткові збудовано в стилі неоготики на початку XX століття за проєктом архітектора Яна Кароля Сас-Зубжицького на місці старого собору, збудованого в 1610 році господарем міста Станіславом Гольським як свою усипальницю.

Спочатку костел Святого Станіслава входив до комплексу оборонного домініканського монастиря, оточеного стінами з вежами та бійницями, але перед Першою світовою війною він був повністю перебудований (з тильного боку зберігся фрагмент оборонної стіни).

Домініканський костел у Чорткові вважається однією з найкрасивіших неоготичних споруд в Україні. Архітектор Сас-Зубжицький, будучи прихильником історичних стилізацій, яскраво втілив у цьому храмі характерні риси власного архітектурного стилю "надвіслянської готики". Нижня частина костелу виконана з каменю, а верхня - із червоної цегли. Фігури святих виготовили скульптори Чеслав Стовп та Діаман Станкевич.

За радянської влади костел Святого Станіслава було закрито, але в 1989 році повернуто домініканцям.

Костел у Чорткові від 2009 року є санктуарієм (святим сховищем) ікони Божої Матері Святого Розарію (Чортківської Богородиці).

Величний комплекс будівель єзуїтського костелу, монастиря та колегіуму в стилі бароко є архітектурною домінантою Кременця. В XVIII-XIX сторічях Кременецький колегіум був одним із найбільших центрів освіти на подільських та волинських землях.

Монахів-єзуїтів запросив до Кременця князь Януш Вишневецький для створення католицького колегіуму на базі братської школи Богоявленського монастиря. В 1731-1743 роках відомий італійський архітектор Паоло Фонтана коштом Вишневецьких збудував костел Святого Ігнатія Лойоли та Станіслава Костки (зараз Преображенський собор Православної церкви України) з прилеглими до нього навчальними корпусами.

В 1805 році з ініціативи історика та просвітителя Тадеуша Чацького колегіум в Крменеці було перетворено спочатку на Волинську гімназію, а потім на Волинський ліцей. Відомий паркобудівник Діонісій Макклер (Міклер) заклав при ньому ботанічний сад, що існує й досі. В 1832 році, після придушення польського повстання, вищу школу було закрито, а її бібліотечні фонди та викладацький склад стали основою для створення Київського університету. Замість ліцею було відкрито духовну семінарію.

Після повернення поляків на початку XX століття ліцей було відновлено, а за радянських часів на його базі відкрили педагогічне училище. Нині це Кременецька обласна гуманітарно-педагогічна академія імені Тараса Шевченка.

Залозецький краєзнавчий музей засновано 2020 року з ініціативи місцевих краєзнавців. Музей розташовується у реконструйованому приміщенні актової зали і бібліотеки Залозецької поліклініки.

Експозиція розповідає про природу краю та історію селища від найдавніших часів. Зокрема, представлена скульптура святого Франциска ХІХ століття із руїн монастиря Ордену сестер Милосердя в Залізцях.

2023 року відкрилася археологічна експозиція Залозецького краєзнавчого музею. Тут можна побачити скам'янілі рештки молюсків Сарматського моря, кремнієві вироби доби Мезоліту, кераміку Висоцької культури, натільні хрести XII-XIII століть, козацькі люльки та срібні монети XVII століття та інші знахідки з археологічних розкопок на території Залізців.

Облаштовується експозиція пам'яті жертв політичних репресій в колишній катівні НКВС.

В музеї можна придбати сувеніри, замовити екскурсію та отримати довідкову інформацію про туристичні об'єкти району.