Пам'ятки Білгорода-Дністровського району

Середньовічна Аккерманська фортеця на березі Дністровського лиману - одна з найбільших та найбільш збережених в Україні.

Побудована на місці античного міста Тіра (поряд ведуться археологічні розкопки). До X століття тут, мабуть, існувало укріплення слов'янських племен тиверців та уличів.

Спорудження цитаделі відносять до генуезького періоду XIII-XIV століть. Основні укріплення Білгород-Дністровської фортеці зведені у період молдавського правління (XV століття). Загальна довжина стін становить 2 кілометри. Висота стін та веж від 5 до 15 метрів. Збереглося 26 з 34 веж.

В 1484 році фортеця перейшла під владу Туреччини, була побудована мечеть (зберігся мінарет). У 1789 році місто Аккерман було взято без бою донськими козаками Матвія Платова разом із бузькими козаками, посланими князем Потьомкіним-Таврійським.

На сьогодні архітектурним комплексом фортеці Аккерман розпоряджається комунальне підприємство "Фортеця". На території відкрито експозицію знарядь катувань, у дворі виставлено облогові знаряддя. Проводяться музичні фестивалі та чемпіонати з історичного фехтування.

Головна експозиція Білгород-Дністровського краєзнавчого музею розміщена в одноповерховому будинку в стилі ампір, побудованому в ХІХ столітті для купця та міського голови Михайла Феміліді.

В кількох залах відвідувачі можуть ознайомитися з давньою та середньовічною історією Північного Причорномор'я, історією міста XIX та початку XX століття, природою краю.

Представлені оригінальні предмети побуту та мистецтва Стародавньої Греції, нумізматична колекція, зразки східної та російської зброї.

В сусідній будівлі розташований етнографічний музей, який знайомить із традиціями народів краю.

Вірменська церква Успіння Пресвятої Богородиці (Сурб Аствацацін) збереглася з часів середньовіччя, коли у Білгороді проживала велика вірменська громада.

Храм має присадкувату форму, оскільки мусульманська влада забороняла будувати християнські церкви вище за мечеті. Протягом століть Вірменська церква неодноразово перебудовувалась та розширювалась. На стінах збереглися старовинні розписи та середньовічні мармурові плити (хачкари) з висіченими написами, найраніша з яких датується X сторіччям.

Вірменська церква діяла до 1940 року. До останнього часу була базою археологічної експедиції. В 2013 році церкву повернуто вірменській громаді.

На території знаходиться знайдений на східній околиці міста сарматський склеп ІІІ сторіччя нашої ери, складений із кам'яних плит.

Руїни античного міста Тіра розкопані археологами біля стін Аккерманської фортеці.

Стародавнє місто на березі лиману в гирлі річки Тірас (Дністер) був заснований у VI сторіччі до нашої ери переселенцями з грецького Мілета, а в III сторіччі до нашої ери досягло найбільшого розквіту. Основними заняттями мешканців Тіри було землеробство, виноградарство, ремесла, рибальство, торгівля з корінним населенням Придністров'я. Місто карбувало власну срібну монету. З початку ІІ століття нашої ери місто Тіра входило до складу Римської імперії.

У другій половині ІІІ сторіччя було зруйновано готами. На руїнах незабаром виникло поселення слов'янських племен тиверців та уличів, потім генуезька фортеця.

Археологічні розкопки ведуться з 1900 року й донині.

Будівля повітової земської управи зі сквером та огорожею – одна з найцікавіших архітектурних пам'яток Білгорода-Дністровського.

Побудована в 1905 році за типовим проєктом "зразкових" будов, які розроблялися в цей період петербурзькими архітекторами. Головою земської управи тоді був Володимир Пуришкевич - майбутній вбивця Распутіна.

Нині це Білгород-Дністровський фаховий коледж природокористування, будівництва та комп'ютерних технологій.

Лютеранська кірха в Сараті побудована і відкрита в 1840 році німецькими колоністами, що оселилися тут у 1822 році. У храмі було встановлено орган.

Після виселення німців із Бессарабії храм було закрито, будівля використовувалася не за призначенням - у ній розміщувався будинок офіцерів, потім будинок культури.

Лише в 1995 році завдяки пожертвуванням з Німеччини лютеранську кірху було реконструйовано і знову освячено.

Олександрівські казарми збудовані у Білгороді-Дністровському в 1828-1838 роках за указом російського імператора Олександра І з метою зміцнення кордону імперії в Бессарабії.

Комплекс займає територію площею 2,6 гекари на високому березі Дністровського лиману. Складається з офіцерських корпусів та солдатських казарм у східному стилі.

Тривалий час Олександрівські казарми використовувалися за прямим призначенням - у них містилася військова частина. У 2001 році комплекс було переведено у комунальну власність міста і з того часу він поступово руйнується. Головну будівлю знищила пожежа.

Старий корпус Білгород-Дністровського педагогічного фахового коледжу був збудований у 1900 році для чоловічої гімназії.

Пам'ятка архітектури місцевого значення.

Перед корусом розкинувся великий сквер, де полюбляють відпочивати місцеві мешканці.

Садиба почесного мирового судді Алоізія Ярошевича збудована в 1890 році в центрі Білгорода-Дністровського за проєктом архітектора Євгена Єрмакова у дусі неоромантизму з переважанням мавританського стилю.

На даний момент будівля перебуває в аварійному стані, місцева влада не може визначитися, кому вона належить і що з нею робити. Тим часом найкрасивіша пам'ятка архітектури руйнується.

Свято-Вознесенський собор - головна православна святиня та найбільший храм Білгорода-Дністровського.

Будівництво на місці старого турецького цвинтаря велося з 1815 по 1820 рік на пожертви місцевих жителів. Спочатку храм мав вигляд корабля, але в 1830 році було прибудовано три портики по 4 колони, і собор набув вигляду хреста, характерного для російського класицизму. В 1971 році стіни та купол собору розписала родина художника Піскарьова з групою московських художників.

У Вознесенському соборі зберігається частка мощей Святого Іоанна Сучавського.

До собору примикала дзвіниця висотою 40 метрів, яка обрушилася в 2004 році (йде реставрація).

На території споруджено каплицю на честь 2000-річчя Різдва Христового.

Свято-Георгіївська церква збудована в Білгороді-Дністровському в 1840 році за проєктом архітектора Заушкевича на замовлення болгарської громади міста.

При храмі існував церковний цвинтар, закритий разом із церквою у 1934 році. Тут знаходяться могили сім'ї князів Волконських, які робили великі пожертвування на утримання церкви.

Нині церква діюча.

Свято-Миколаївська церква в Кулевчі заснована в кінці ХІХ століття болгарськими переселенцями.

Останніми роками храм став об'єктом масового паломництва завдяки кільком чудотворним іконам. "Кулевчанським дивом" називають Казанську ікону Божої Матері. На Великдень її прикрашають свіжими ліліями, які, засохнувши, незабаром знову пускають пагони і розцвітають на Трійцю, обрамляючи образ Богоматері.

Крім того, у Свято-Миколаївській церкві є 4 мироточні ікони: Іверська ікона Божої Матері, Касперівська ікона Богородиці, Голгофський Хрест, ікона Віри, Надії, Любові та їх матері Софії.

Свято-Миколаївська церква у Білгороді-Дністровському була збудована у 1867 році коштом місцевого жителя Герасима Овчиннікова. З моменту побудови храм не зазнав змін.

Архітектурний декор небагатий, характер місцевий, традиційний. На фасадах та в інтер'єрі сучасний розпис.

Поруч із церквою знаходився Олександро-Маріїнський сердобольний притулок з лікарнею, відкритий у 1868 році генерал-лейтенантом Іваном Гангардтом (наказний отаман Дунайського козачого війська).

Свято-Покровська церква – візитна картка села Староказаче.

Прекрасна будівля з червоної цеглини в центрі села була закладена в 1908 році, проте будівництво сильно затяглося, перерване спочатку Першою світовою війною, потім більшовицьким переворотом та встановленням радянської влади. Роботи відновилися лише в 1929 році за румунської окупації, і повністю завершилися в 1937 році.

Покровська церква збудована за типом собору у формі хреста. Дзвіниця спочатку була набагато вищою, проте після закриття храму радянською владою у 1962 році вона була зруйнована.

Відновлення почалося в 1989 році. Зокрема, відреставровано початкові розписи.

Церква Успіння Пресвятої Богородиці збудована у Татарбунарах у 1877 році на місці невеликого дерев'яного храму, заснованого в 1814 році.

Однопрестольна Свято-Успенська церква має форму хреста. Це один із небагатьох храмів Бессарабії, який жодного разу не закривався навіть у розпал радянського атеїзму.