Пам'ятки Конотопського району

Меморіальний музейний комплекс українського митця, живописця, графіка Миколи Стороженка відкрився на його малій батьківщині, в селі В’язове, у 2018 році до 90-річчя з дня народження митця.

Микола Стороженко - академік Національної академії мистецтв України, народний художник України, професор, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, засновник і багаторічний керівник Майстерні живопису та храмової культури в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури. Належав до кола другої хвилі Національного Відродження в Україні, "шістдесятників", в якому були такі знакові постаті, як Опанас Заливаха, Людмила Семикіна, Юрій Якутович, Алла Горська, Віктор Зарецький, Галина Севрук, Валентин Задорожний. Всі вони були відкриті до експериментів із різними матеріалами, щоб нести високий синтез, у поєднанні здобутків українського народного мистецтва, досвіду українського авангарду та європейського модернізму.

В експозиціх музею окрім художніх робіт майстра також представлені меморіальні речі митця, які передала музею його родина - книги, пензлі й фарби, подарунки та нагороди.

На території В'язового зберігся будинок, де жив Микола Стороженко, та школа, де Стороженко навчався і малював свої перші роботи.

Музей Тараса Шевченка створений при навчально-виховному комплексі села Шеченкове на Сумщині у зв'язку з тим, що видатний український поет побував тут у 1859 році.

У тодішній Гирівці Шевченко гостював кілька днів у маєтку родини Лазаревських. Тут він працював над деякими поетичними творами, серед них – "Ой, на горі ромен цвіте". Також намалював портрет господині – Афанасії Лазаревської.

Музей заснований у 1961 році як шкільна літературна кімната Тараса Шевченка. Основна експозиція присвячена зв'язкам Тараса Шевченка з родиною Лазаревських. Серед них фотокопії родинних документів, портрет історика Олександра Лазаревського, спогади його сина.

В етнографічному куточку представлені побутові речі, якими селяни користувалися за часів життя Шевченка: глечики, тарілки, рушники тощо.

Музей-садиба генерала Михайла Драгомирова відкрився у 2007 році у відреставрованому будинку генерала в Конотопі.

Військовий і державний діяч російської імперії українського походження, генерал від інфантерії Михайло Драгомиров народився в родовому хуторі Драгомирівському поблизу Конотопа, а останні роки життя прожив у своїй міській садибі.

В музейній експозиції представлені меблі кінця XIX – початку ХХ століття, картини місцевих художників та інші експонати.

Музей-садиба генерала Драгомирова є відділом Конотопського міського краєзнавчого музею Олександра Лазаревського.

Народний музей історії села Чернеча Слобода розташований у центрі населеного пункту, навпроти школи. Відкрився у 1991 році з ініціативи місцевої громадськості. В оформленні брав участь відомий художник Микола Бондаренко.

Експозиція сформована завдяки небайдужим жителям села Чернеча Слобода, які поділилися з музеєм багатьма старожитностями. Зокрема, представлені зразки традиційного одягу, вишитих рушників, кераміки тощо.

Старі документи і світлини на стендах розповідають про період Українмької революції, часи Голодомору та Другої світової війни, зокрема увіковічена пам'ять чотирьох братів Морозів та п'яти братів Шаповалів. Представлені й матеріали про сучасну російсько-українську війну.

Оленячу ферму в Козацькому на Сумщині заснував 2022 року оленяр Дмитро Русанов спільно з місцевою агрофірмою "Козацькою". Оленів тут розводили ще за радянських часів, але згодом їх популяція занепала, аж поки ентузіасти не вирішили відновити справу.

Ферма має площу близько 70 гектарів. Зараз тут живуть близько 800 і 250 ланей. Представлені чотири племенні гілки оленя європейського: британська, новозеландська, австрійська та румунська. Тварин тримають у великих вольєрах, де вони почуваються вільними.

Для туристів на оленячій фермі проводять екскурсії, під час яких розповідають про розведення тварин, їхні повадки та раціон. Також оленів можна погодувати.

Крім того, ферма пропогує презентації-дегустації продуктів ТОВ "Агрофірма "Козацька", серед яких м'ясні страви,  молочні продукт, олія і традиційні місцеві напої. Можна замовити катання по селу в кареті на конях.

Панський маєток путивльських князів Львових у селі Бочечки Конотопського району є унікальною для Сумщини пам'яткою палацово-паркового мистецтва доби високого класицизму, що добре збереглася до наших днів.

Садиба була заснована у 1745 році (за іншими даними – у 1783 році), коли на цих землях, що належали Львовим, було закладено ландшафтний парк. Нині це парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення площею майже 15 гектарів. В ньому ростуть липа, дуб, клен, осокір та інші рослини.

Головним елементом садиби є мурований двоповерховий палац у стилі класицизму з елементами неоренесансу. Часом його побудови більшість джерел вказують 1866 рік, хоча, можливо, тоді відбулася реконструкція більш ранньої будівлі. Маєтком тоді володів підполковник Олександр Львов. Останньою ж його власницею була княгиня Анна Львова.

Палац прямокутний у плані, з масивною напівротондою танцювального залу та галереєю колонади, що виступає на парковому фасаді. Парадний фасад вирішено у класицистичних архітектурних формах. Первісно розпланування обох поверхів було анфіладним.

Після більшовицького перевороту палац княгині Львової у Бочечках було конфісковано, в ньому розмістили сільськогосподарський технікум, потім сільську школу. При цьому було повністю втрачено декор інтер'єрів, а також коринфські капітелі колон і пілястр паркового фасаду.

Зараз у палаці розміщується Бочечківський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів. У 2010 році було реконструйовано фасад та дах будівлі. У 2012 році відбулось урочисте відкриття оновленого ландшафтного парку: проведено освітлення алей, висаджені квіти, встановлено лавочки для відпочинку.

Пам'ятник українській зброї встановлений на в’їзді до села Шаповалівка в 2009 році на честь 350-річчя перемоги в Конотопській битві.

Пам'ятний знак являє собою встановлену на низькому постаменті художню композицію з козацьких шабель, що розрубують щит, і символізує перемогу козацької зброї над ворогом. Напис на памʼятнику: "Тут кувалася слава української зброї! Установлено на честь 350 річниці славетної перемоги війська гетьмана Івана Виговського в Конотопській битві".

Автори пам'ятника: скульптори Микола Мазур і Богдан Мазур, архітектор - Володимир Биков.

На протилежному боці від знака розташовано меморіальну каплицю, яку також збудовано до 350-річчя перемоги українського війська у Конотопській битві.

В центрі села Шаповалівка встановлено бюст гетьмана Івана Виговського.

Пам'ятник великому гетьману України Іванові Виговському встановлено в сквері центральної частини села Шаповалівка Конотопського району поблизу сільського будинку культури коштом районного бюджету.

Скульптор - Юрій Медвідь, архітектор - Володимир Биков.

Бюст Івана Виговського встановлено на п'єдесталі з глиби кварциту. На п'єдесталі закріплена металева табличка у вигляді грамоти із зображенням гетьманських атрибутів: металевого кованого герба та булави, з надписом: "Іван Виговський - гетьман України". Загальна висота пам'ятника - 4 метри.

Путивльський краєзнавчий музей розташований у невеликому одноповерховому особняку в центрі Путивля, що належав у XIX столітті поміщику Черепову.

Майже три тисячі експонатів розкривають історію міста та околиць з найдавніших часів до наших днів.

У музеї представлені - шафа XVIII століття, яка належала гетьманові Івану Мазепі; крісло російського самозванця Лжедмитрія Першого; дзвін подарований місту царем Михайлом Романовим; щелепи бика з малюнками, знайдені у Молченському болоті.

Оборонний Молченський монастир-фортецю на березі Сейму в Путивлі споруджено на рубежі XVI-XVII сторічь на основі фортеці литовських часів, яку називали Кремлем.

Обитель заснували в 1570 році ченці, що переселилися в фортецю з розташованої за 20 кілометрів від Путивля Молченської пустині. В 1604 році за стінами монастиря ховався цар-самозванець Лжедмитрій I, виступивши звідси на Москву після смерті Бориса Годунова.

В комплексі Молченського монастиря домінує Собор Різдва Богородиці, збудований у 1575-1585 роках і який неодноразово перебудовувався в XVII-XVIII сторіччях. Дзвіницею служить надбрамна вежа фортеці, також зберігся фрагмент стіни з кутовою вежею.

До комплексу Молченського монастиря також входять зведені в ХІХ столітті церква Іоанна Предтечі, настоятельський та келійний корпуси, трапезна та господарські споруди.

Садибний будинок кролевецьких дворян Рудзинських збудовано в 1820-х роках на південно-східній околиці Кролевця біля старої дороги на Глухів.

Виконаний у архітектурних формах пізнього провінційного класицизму, із певним впливом романтизму. Стіни складені з дубового бруса, елементи декору виконані в штукатурній ліпнині. В інтер'єрах частково зберігся початковий декор, зокрема ліпна розетка на стелі.

Існує версія, що в 1845 році тут побував Тарас Шевченко (зберігся датований цим роком портрет Йосипа Рудзинського, виконаний Шевченком). Останнім власником садиби був Володимир Рудзинський, учасник визвольного руху початку XX століття.

За радянських часів в садибі Рудзинських розмістили клуб, а потім школу. У 1960-х роках на базі садиби було створено дитячий санаторій. Наразі будівля відреставрована, перебуває у приватній власності.

Високий Спасо-Преображенський собор є головною спорудою, заснованого в Путивлі в XVI сторіччі Святодухівського жіночого монастиря.

В комплекс монастиря входять Хресто-Воздвиженська надбрамна церква з дзвіницею (XVII сторіччя) та кам'яні стіни з брамою. В інтер'єрах собору - чудовий іконостас та твори живопису.

Храм відновлено в 2006 році.

Державний ландшафтний заказник "Середньосеймський" площею 693 гектари охороняє унікальний заливний природний комплекс у прирусловій частині річки Сейм із переважно луговою рослинністю, заплавними листяними лісами та численними водоймами.

Розташований поблизу села Бояро-Лежачі масив має велику водоохоронну цінність. "Середньосеймський" заказник - місце, де збереглася вихухоль звичайна - вид, занесений до міжнародної Червоної книги. Тут ростуть реліктова папороть страусине перо і коручка широколиста - вид, занесений до Червоної книги України.

Територія заказника та прилеглих до нього лісів, лук і боліт є перспективною для створення природно-заповідних об'єктів вищої категорії - національного природного парку.

Різдва Богородиці Софроніївський монастир розташований на горі Чудна над річкою Молчанка.

Його давня історія тісно пов'язана з історією Молченського монастиря у Путивлі. За легендою, першу обитель заснували грецькі ченці, які облаштувалися тут разом із митрополитом Михайлом ще в ХІ сторіччі.

За іншою версією, Софронієво-Молченська пустинь заснована в XIII сторіччі києво-печерськими ченцями. До цих часів належать перші монастирські печери.

В кінці XIV століття обитель занепала, через століття була відроджена, але в 1592 році її знову знищили татари. Молченський монастир після цього було переведено до Путивля, але незабаром дозріла ідея про відновлення пустині на колишньому місці. В 1630 році була побудована перша кам'яна церква Різдва Богородиці, а в 1653 році біля неї був відроджений і монастир, який був названий Малим Молченським, а невдовзі - Софроніївським, на ім'я ігумена Софронія, який значно сприяв становленню обителі як однієї з найбільших в Російській імперії.

На початку XX століття тут було 60 різних споруд. У 1930 році більшовики закрили Софроніївський монастир та знищили храми, а на території розмістили дитячий будинок. До кінця XX століття тут залишилися одні руїни. Відродження Софроніївського монастиря почалося в 1999 році. Розчищено печери, відреставровано Покровську надбрамну церкву та храм Іллі Пророка, відновлено трапезну та настоятельський корпус, ведеться будівництво собору Різдва Богородиці та дзвіниці. Тут зберігається Іверська ікона Пресвятої Богородиці.

Різдва Богородиці Софроніївський монастир належить УПЦ московського патріархату.

Дерев'яна Спасо-Преображенська церква - єдиний храм Кролевця, що зберігся.

Збудована у XVIII сторіччі. У 1849 році архітектором Малініним церкву перебудовано й розширено, створено бічний вівтар. У 1863 році архітектор Іванов створив проєкт кам’яної дзвіниці, яку побудували в 1865-1872 роках.

У 1930-х роках Спасо-Преображенську церкву закрили, зруйнували купол і дзвіницю. Богослужіння в храмі відновили тільки на період німецької окупації - у 1942 році.

Нині храм є чинним.