Пам'ятки Звенигородського району

Церква Святого Георгія (Юрія) у Мізинівці збудована у 1906-1908 роках на місці іншого храму, який відомий із XIX століття. Коли він став дуже малий для зростаючої парафії, парафіяни звернулися до церковної влади за дозволом побудувати значно більшу церкву.

Новий храм було освячено як Свято-Георгіївський. Він мав хороші пропорції та різноманітне декоративне різьблене оздоблення, був досить компактним і добре вписувався у ландшафт.

За радянських часів церкву закрили, скинули з неї хрести та дзвони. Приміщення храму перетворили на склад. Під час Корсунь-Шевченківської битви німці використали дзвіницю церкви як опорно-спостережний пункт. Із радянських літаків на церкву скинули п'ять бомб, але жодна не потрапила. У повоєнний час у мізинівському храмі знову тримали зерно. Він поступово руйнувався.

В 1984 році інститутом "Укрпроєктреставрація" було проведено обстеження церкви як пам'ятки архітектури, але реставраційні роботи розпочалися лише через 20 років. Нині Георгіївська церква у хорошому стані. На церковному обійсті збереглася могила священика Лисянського, датована 1897 роком.

Дерев'яна церква Святого Димитрія в селі Залізнячка під Єрками збудована в 1773 році, донині дійшла з деякими перебудовами.

Церква хрестова у плані, одноголова, із восьмигранним центральним зрубом, складена з тесаних дубових брусів. У композиції споруди домінує центральний об'єм, завершений плескатим шатровим верхом на барабані. Усі фасади увінчані трикутними фронтонами. В інтер'єрі бічні гілки підпорядковані висотно розкритому центральному об'єму та з'єднані з ним арками-вирізами.

Димитріївська церква вважається унікальним твором народної дерев'яної архітектури Правобережжя, проте остання реконструкція позбавила її автентичного вигляду – храм потинськували цементною "шубою", розібравши частину дерев'яного каркасу.

Церква Святої Олександри в Яблунівці на Лисянщині споруджена в 1838 році на місці старого храму Йосипа Обручника, заснованого в 1814 році.

Схожу на костел кам'яну православну церкву в ім'я цариці Олександри збудувала графиня Софія Потоцька на гроші своєї матері Олександри Браницької. Архітектура храму дуже цікава та незвичайна для Подніпров'я. Характерною особливістю є дві вежі-дзвіниці над входом.

На початку ХХ століття при храмі діяла церковно-парафіяльна школа. У 1930-х роках церкву закрили, приміщення використовували як склад.

У 1990-х роках церкву Святої Олександри відреставрували та повернули віруючим.

Церква Успіння Божої Матері в Чаплинці була заснована в ХІХ столітті коштом місцевого землевласника.

У 1933 році храм було закрито, а після Другої світової війни зруйновано.

Успенську церкву відновили лише в 1993 році коштом уродженця сусіднього села Порадівка Миколи Супруна, чоловіка народного депутата Людмили Супрун.

Моринський етнографічний музей "Чумацька хата" заснований 1964 року з ініціативи заслуженого діяча мистецтв України Івана Гончара на основі старовинного сільського будинку в Моринцях. Розташований на території Національного заповідника "Батьківщина Тараса Шевченка".

Колись ця хата належала чумаку Мефодію Тютюннику, який, згідно з інвентарною грамотою 1845 року, займався "чумацтвом та візництвом тягарів за наймом". Про чумаків і чумакування в селі збереглося багато спогадів і переказів.

Музей "Хата чумака" зібрав під своїм дахом зразки чумацького знаряддя, народного мистецтва, одягу, речей домашнього вжитку першої половини ХІХ століття. Наразі експозицією опікуються ентузіасти.

У 2013-2014 роках проведено реставрацію будинку.

Шполянський історико-краєзнавчий музей було відкрито в 1980 році як "Музей революційної, бойової та трудової слави Шполянщини" з фондом у п'ять тисяч одиниць.

На початку 1990-х років музей пережив період занепаду. З 2001 року музей відновив роботу в приміщенні бібліотеки, почалася робота над створенням нових експозицій: "Картинна галерея", "Зала старожитностей", "Українська світлиця", "Грошові знаки народів світу", "Радянський період" та "Сучасна історія краю".