Пам'ятки Хмельницького району

Городоцький краєзнавчий музей, заснований у 1969 році, після повної реконструкції 2016-2021 років став сучасним культурно-просвітницьким хабом та отримав назву "Городок-музей" або G-Museum.

На першому поверсі міститься філія музею органів внутрішніх справ, на другому – експозиції з історії Городоччини, на третьому – велика зала для виставок сучасних митців, на четвертому – лабораторія та зала з панорамою міста.

В основі концепції музейної експозиції лежить постать відомого вченого-мікробіолога, автора фундаментальних відкриттів у природознавстві кінця XIX – початку ХХ століть Сергія Виноградського, який був останнім поміщиком Городка. Представлена реконструкція інтер'єру робочого кабінету вченого та сучасної наукової лабораторії.

Також в експозиції можна побачити діораму "Сарматське море", дізнатися про геологію та природу Подільських Товтрів, роздивитися колекцію унікальних предметів трипільської культури, прослідкувати розвиток Городка від XIV до XX століття в історичних матеріалах, документах, фотографіях.

Частиною експозиції є аудіовізуальна інсталяція.

Костел Пресвятого Серця Ісуса в Красилові заснований у 1820 році коштом полковника Миколи Сапєги. Оформлений коштом Костянтина Чорби.

Храм було виконано у класичному стилі, його фасад прикрашали півколони.

У 1921 році останній настоятель парафії отець Казимир Мазур був розстріляний більшовиками перед храмом.

У радянський період святиня була закрита (за винятком кількох років у період Другої світової війни), у будівлі спочатку розміщувався склад, потім Будинок піонерів.

У 1990 році Костел Пресвятого Серця Ісуса в Красилові було передано монастирю Ордену Братів Менших Капуцинів.

У сквері перед храмом розташований меморіал полеглим у роки Другої світової війни.

Унікальна Свято-Покровська церква-фортеця в Сутківцях – яскравий зразок середньовічного храму оборонного типу. Збудована в XIV сторіччі як суто оборонна споруда на Кучманському шляху – одному зі шляху набігів татар. Архітектура нагадує західноєвропейські готичні замки.

Після того, як у XV сторічі господар цих земель Федір Сутківецький (Сутківський) розпочав спорудження нового замку, старий було перебудовано на церкву Покрови Пресвятої Богородиці. На одному з дзвонів зазначена дата реконструкції – 1476 рік.

Будівля двоярусна: на першому поверсі розташовувався храм, а на другому – бойові ходи та бійниці. Середня частина храму була вкрита високим готичним двосхилим дахом з барочною баштою, а на передньому фасаді височіла висока дерев'яна дзвіниця.

Перебудлва на початку XX століття надала Покровській церкві російських православних форм. У 2000-х роках проведено реставрацію з відновленням первісного вигляду храму.

Протягом тривалого часу Покровська церква належала УПЦ МП, але у 2024 році храм було повернуто в державну власність, у ньому почали проводити богослужіння українською мовою.

Живописний Старокостянтинівський замок на місці впадіння річки Ікопоть у Случ збудував у 1561 році волинський князь Василь-Костянтин Острозький для захисту краю від татар (тут проходив "Чорний шлях" татарських набігів).

Деякий час замок служив головною княжою резиденцією Острозького. З 1575 року замок жодного разу не був взятий нападом. Зокрема, в 1618 році він витримав облогу 30-тисячної татарської орди.

Замок оточував оборонний вал, від суші він був відокремлений ровом, що з'єднував русла двох річок. Стіни були укріплені п'ятьма вежами, оформленими у стилі ренесансу. На території була восьмиповерхова дерев'яна сторожова вежа-піраміда.

Збереглася напівкругла башта-донжон, князівський палац, домова церква, нижній ярус надбрамної вежі, фрагменти стін. Під палацом знаходяться підвали з колодязями-камерами, що ведуть до річки.

Замкова церква Святої Трійці, яка виконувала оборонні функції, відреставрована (належить Православній церкві України). Всередині збереглася частина фресок XVI століття, зокрема первісний герб князя Василя-Костянтина Острозького: восьмикінцева зірка, охоплена знизу півмісяцем.

На решті території комплексу ведуться археологічні розкопки та реставраційні роботи.

На базі замку Острозьких створено історико-культурний центр-музей "Старий Констянтинів". Проводяться екскурсії, можливе замовлення додаткових послуг.

Сутківецький (Сутківський) замок сьогодні - це єдина оборонна вежа, що збереглася, укріпленої резиденції роду Сутківецьких (Сутківських).

Будівництво регулярного баштового замку було розпочато Федором Сутківецьким у XV сторіччі на основі укріпленого кам'яною стіною городища XIV сторіччя. Він став опорною точкою південної оборонної лінії на Кучманському шляху - одному із шляхів вторгнення татар.

Прямокутний у плані замок мав 4 кутові вежі, вхід здійснювався через надбрамну вежу, від якої перекидався підйомний міст через рів. У 1567 році споруда сильно постраждала під час одного з татарських штурмів. В 1623 році новий господар Олександр Балабан провів реконструкцію, але до кінця XVII століття замок втратив оборонне значення і почав поступово руйнуватися.

До наших днів збереглася п'ятигранна східна вежа, фрагменти стін та валів. Планується реставрація та створення історико-культурного заповідника. Доступ вільний.

Старокостянтинівський історико-краєзнавчий музей представляє експозицію, присвячену всім етапам розвитку міста.

Музей розміщений у двоповерховому будинку XIX століття, в якому до 1917 року розташовувалося жандармське управління, потім ревком Старокостянтинова, штаб Богунського полку Першої Української Червоної дивізії та інші органи.

В експозиції представлено понад 5 тисяч експонатів.

Стильний особняк, в якому зараз розміщується Антонінівська селищна рада, було збудовано на початку XX століття за проєктом віденського архітектора Фердинанда Фельнера, автора Одеської опери.

Це одна з небагатьох дореволюційних будівель, що збереглися, в стилі модерн з використанням фахверку, якими була забудована площа перед парадною брамою палацу Сангушків-Потоцьких. Тут розташовувався гараж Потоцьких на 9 автомобілів та майстерні.

Нині відреставрований особняк є однією з найпомітніших та найпривабливіших архітектурних пам'яток селища.

Єдина синагога, що збереглася в Меджибожі, - це Бейт Мідраш (будинок вчення) рабина Авраама Йегошуа Гешеля з Апти. Її називають Синагогою Апта або просто Старою синагогою.

Побудована в 1814 році, коли Гешель оселився в Меджибожі. Синагога була двоповерховою. У сусідньому будинку мешкав сам рабин.

За радянської влади будівля використовувалася для різних цілей. Зокрема, в ній була пожежна частина.

В 2010 році проведено реставрацію. Нині у Старій синагозі організовано велику єврейську бібліотеку.

Будинок ветеринара кінного заводу графа Потоцького збудований в Антонінах на початку XX століття. Будівля в стилі модерн із західноєвропейськими мотивами у декорі.

Наразі тут розміщується Антонінська дитяча музична школа.

Будинок керуючого маєтком графа Потоцького в Антонінах збудований на початку XX століття.

Особняк у стилі модерн на березі ставка досі залишається житловим будинком. Місцеві мешканці прозвали його "кремль".

Будівля в стилі модерн, в якій зараз розміщені різні адміністративні організації та магазини, збудована в Старокостянтинові в середині ХІХ століття.

Сучасний двоповерховий об'єм будівлі складено з кількох окремих, поставлених впритул один до одного споруд, що утворюють єдиний корпус - каре з внутрішнім двором.

У 1917-1919 роках тут у різний час розміщувалися штаби різних військових формувань, що воювали на території району, зокрема Богунської бригади щорсівської дивізії.

Гарна п'ятиповерхова будівля водяного млина з червоної цеглини добре проглядається від замку Острозьких в Старокостянтинові на протилежному березі річки.

Червоний млин побудований в 1905 році на перешийку при впаданні річки Ікопоть в Случ на замовлення цукрозаводчика Дубасова, потім перейшов у власність його вдови, останньої господині Старокостянтинівського замку.

Монументальність архітектурного образу, виразне декоративне оформлення фасадів, вдале розташування - все це робить старокостянтинівський млин одною із найяскравіших пам'яток індустріальної архітектури епохи модерну в Україні. Йде реставрація.

Купинський водяний млин на річці Смотрич - найдавніша подібна споруда, яка збереглася в Україні.

Побудований у 1455 році, про що свідчить напис на фасаді. Для млина вибрано місце з найбільшим перепадом рівня річки, поряд із найбільшим водоспадом Хмельницької області. Остання реконструкція була проведена в кінці ХІХ століття, коли Купином володіла баронеса фон Гільденбадт. З того часу збереглося швейцарське обладнання, яке досі функціонує.

Водяний млин на річці Случ поруч із садибою в Самчиках збудували на початку XVIII сторіччя поміщики Хоєцькі.

Млин обертало дерев'яне вертикальне колесо нижнього бою діаметром 6 метрів. За поміщика Івана Угримова млин виготовляв 10 сортів борошна. В 1904-1905 роках останній власник маєтку Михайло Шестаков реконструював млин, надбудувавши другий поверх.

За радянських часів млин був переобладнаний під гідроелектростанцію.

Волочиський історико-етнографічний музей розташований у центрі міста. Експозиція розповідає про історію краю з найдавніших часів донині.