Пам'ятки Чортківського району

Бохіт (Богит) є давнім язичницьким городищем на однойменній горі в Медоборах. Окремі елементи, такі як місцевий дольмен, датуються VI-V сторіччями до нашої ери, основні ж споруди відносяться до ІХ-Х сторічь.

Довжина городища - 300 метрів, ширина - 50-100 метрів. У центрі капища виявлена ​​вимощена каменем восьмипелюсткова постать із заглибленнями на краях. Подібний об'єкт має аналогію з елементами капища Перуна у Новгороді. Поруч із капищем виявлено квадратне земляне заглиблення для ідола.

У 1848 році на березі річки Збруч (район села Личківці) було знайдено кам'яний Збручанський ідол, походження якого пов'язують із городищем Бохіт. Існує думка, що після хрещення Русі більшість язичників залишили свої землі та перенесли свій духовний центр із Києва до цих місць. Підтвердженням цієї теорії є наявність поблизу інших городищ (Звенигород, Говда) та його супутників.

Заповідником "Медобори" розроблено туристичний маршрут та прокладено екологічну стежку по городищах.

Гримайлівський ландшафтний парк площею 13 гектарів розташований на березі річки в центрі селища Гримайлів.

Закладений у XVIII-XIX століттях навкола палацу, спорудженого на основі Гримайлівського замку XVII сторіччя графом Леонардом Пінінським. Останнім власником палацу були поміщики Волянські. Палац був розібраний вщент наприкінці Другої світової війни. Збереглися лише фрагменти фундаментів та руїни підвалів з арочними перекриттями.

У парку виростають 17 видів дерев та чагарників. Біля входу до парку встановлено пам'ятник уродженцю Гримайлова Івану Пулюю (1996 рік; скульптор Микола Обезюк), першовідкривачеві рентгенівського випромінювання, а також пам'ятник поетові Тарасу Шевченку (1956 рік).

Гусятинський краєзнавчий музей засновано в 1979 році. До 2006 року експозиція розміщувалася у старовинній будівлі синагоги.

Фонди музею налічують понад 16 тисяч експонатів: кістки копалин тварин, кам'яні та бронзові знаряддя праці, гончарні вироби, старовинна вишивка тощо.

В одній із зал оформлено експозицію городища-святилища Богіт, яке входило до "Збручського культового центру" (село Городниця). Представлено копію знаменитого Збручанського ідола.

Джуринський (Червоногородський, Червоноградський) водоспад біля села Нирків – найбільший рівнинний водоспад України (висота – 16 метрів).

Знаходиться в урочищі Червоне, поряд із мальовничими руїнами Червоногородського (Червоноградського) замку.

За переказами, водоспад має штучне походження. У 1620 році турки з татарами, прориваючись до неприступного замку, оточеного водою, зруйнували кам'яний кряж і змінили русло річки, щоб вона проходила повз замок.

За іншою версією, русло було змінено під час будівництва палацу Понінських у XVIII століття.

На скелястих берегах Джуринського водоспаду можна побачити руїни водяного млина, що існував у минулому. Це популярне місце відпочинку мешканців Тернополя.

Костел Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії ордену домініканських обсервантів збудований вінницьким старостою, полковником Людвіком Калиновським у стилі пізнього бароко.

Проєкт розробив відомий архітектор Ян де Вітте, комендант Кам'янецької фортеці. В плані храм виконано в формі родового герба Калиновських - стріли з двома зірками біля роздвоєного хвоста. Роль зірок виконують багатогранні вежі, вістря стріли вгадується у вівтарній частині. Фасад увінчує скульптура Діви Марії.

Поруч знаходиться монастирський корпус, який після скасування домініканського монастиря австрійською владою у 1784 році використовувався як будинок священика.

За радянських часів храм був закритий і покинутий, нині іноді проводяться служби. Розпочато реставрацію.

Заліщицький краєзнавчий музей знаходиться у приміщенні будинку народної творчості міста Заліщики.

Заснований у 1929 році, ще за Польщі, учителем семінарії Йосипом Шварцем.

Основу колекції склали речі, знайдені під час археологічних досліджень, а також подаровані місцевими краєзнавцями. Після Другої світової війни відроджений у 1964 році. Деякий час перебував у закритій Покровській церкві, а в 1985 році переїхав до нинішнього приміщення.

За роки роботи зібрано 18 тисяч експонатів. В останні роки експозиція поповнилася матеріалами про участь жителів Заліщиків в УГС, ОУН, УПА та інших патріотичних організаціях.

Заліщицький парк на березі Дністра є пам'яткою садово-паркового мистецтва.

Парк у ландшафтному стилі площею 5 гектарів заснований в середині ХІХ століття на території колишнього палацу баронів Бруницьких у Заліщиках (зараз Центральна районна лікарня). У парку росте понад 50 видів дерев, кущів та ліан, серед яких є рідкісні, екзотичні та реліктові: баобаб, гінкго, тюльпанне дерево, залізне дерево, софора японська, бундук канадський, вікові дуби, ясені тощо.

Заліщицький парк входить до складу заповідної зони регіонального ландшафтного парку "Дністровський каньйон"

Руїни замкової вежі в Озерянах розташовані в самому центрі села біля перехрестя.

Ймовірно, замок відноситься до XVII сторіччя, коли Озеряни належали польському королю. Замок контролював соляний шлях, що проходить через село. Стіни вежі, що збереглася, мають товщину 1 метр. Прямокутна в плані вежа має розміри 10 на 7 метрів.

Зберігся тільки перший ярус і підземелля.

Невеликий та дуже простий за архітектурою замковий костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії в селі Кривче споруджений у XVII столітті - одночасно з Кривченським замком.

За іншими даними, костел перебудований із замкової порохової вежі в 1723 році. Служив усипальницею магнатів Голійовських.

Костел знаходиться в ялиновому гаю на краю замкової гори. Частково відреставрований.

Замок-корабель на пагорбі, що омивається з трьох боків однією з приток Збруча, отримав своє прізвисько завдяки характерній довгастій формі.

Сидорівський замок збудований в середині XVII сторіччя польним гетьманом коронним Мартином Калиновським в якості власної резиденції. Дата будівництва зафіксована на мурованій плиті над в'їзною аркою. Довжина замку досягала 178 метрів, тоді як ширина становила лише 30 метрів. По периметру стін розташовувалося сім оборонних веж, з яких залишилося лише три. Стіни північного краю замку, що добре збереглася, з'єднані під гострими кутами, що і надає твердині вигляду корабля, що пливе серед моря зелені.

Сидорівський замок був сильно пошкоджений під час турецького вторгнення 1672 року, потім відновлювався, але з початку XVIII століття втратив своє оборонне значення, прийшов у занедбаність і поступово руйнувався аж до нашого часу.

Доступ вільний.

Дві вежі та фрагмент оборонної стіни залишилися від Кривченського замку, спорудженого у 1639-1650 роках польськими шляхтичами Концькими у селі Кривче.

Замок мав майже правильну прямокутну форму з чотирма кутовими та однією в'їзною вежею. Протягом першого століття свого існування постійно перебував в епіцентрі польсько-турецьких воєн, переходячи з рук до рук. Під час Визвольної війни був захоплений козаками. У 1672 році тут зупинявся турецький султан Магомет IV, коли повертався із Бучача після підписання Бучацького миру.

Лише у XVIII столітті Кривченський замок втратив стратегічне значення і був перетворений на резиденцію польських магнатів Голійовських. У ХІХ столітті руїни викупив підприємець Лазар Зейдман, наказавши розібрати більшу частину на будматеріали для винокурні.

Спробу реставрації було проведено у 1920 році Подільським туристично-краєзнавчим товариством.

Наразі замок Концьких входить до складу заповідника "Замки Тернопільщини". Дві вежі  законсервовані, доступ вільний.

Замок у Золотому Потоці збудували у XVII сторіччі брацлавський воєвода Стефан Потоцький та його дружина Марія Могилянка (родичка засновника Києво-Могилянської академії Петра Могили).

Твердиня контролювала один із торгових шляхів із Галичини та Волині до Молдови та Покуття. Регулярний квадратний у плані Замок розташований на невисокому пагорбі у долині річки Татарки. Із чотирьох кутових шестигранних двоярусних веж із бійницями збереглися лише три, та й то зі значними змінами. Висота стін – близько 5 метрів, товщина – до 2 метрів. У центрі північно-східного фасаду замку розташована триярусна в'їзна вежа. Зовні замок був оточений валом та глибоким ровом із водою. На території був одноповерховий палац, а посеред двору - колодязь, з яким пов'язана легенда про походження назви Золотого Потоку (нібито, під час тривалої облоги змучені жагою захисники замку знайшли джерело, яке назвали "золотим").

Золотопотоцький замок кілька разів захоплювали турки та козаки, але щоразу його відбудовували, і до наших днів він дійшов у непоганому стані. Нині на території знаходяться майстерні.

Мальовничі руїни замку Творовських прикрашають високий берег річки Стрипа у Підзамочці поряд із Бучачем.

Напис над головною в'їзною вежею свідчить, що замок збудував у 1600 році воєвода Ян Бучацький-Творовський. Ренесансний портал споруди прикрашає герб з перехрещеними стрілами, походження якого невідоме, оскільки він не відповідає ні гербу "Абданк" роду Бучацьких, ні гербу "Пілява" роду Потоцьких, які володіли замком пізніше (можливо, це древній герб Бучацьких або герб позашлюбного сина власника Бучача).

Замок захищав підступи до Бучача із північного сходу, а також служив заміською резиденцією місцевим феодалам. Неодноразово руйнувався, в XVIII столітті скасований австрійською владою. Нині у занедбаному стані.

Від руїн відкривається захоплююча панорама долини Стрипи.

400-річне дерево липи, що росте біля дороги на Золотий Потік, є свідком історичної події - підписання в 1672 році принизливого для Польщі Бучацького миру з Туреччиною.

Напередодні турецька армія захопила Бучач і почала загрожувати звідси центральним областям Польщі. Згідно з мирним договором, східну частину України з Поділлям було оголошено незалежною державою під протекторатом Туреччини.

Поблизу Подільських Товтр на околиці села Вікно на широкій галявині знаходяться карстові озера, які називають у цих краях "вікнами".

20 мільйонів років тому тут плескалися хвилі теплого Сарматського моря. Від його підводного рифу сформувалися гігантські бічні утворення (товтри), а коли море відступило, утворилися пагорби заввишки кілька сотень метрів. Тепер у низині – поле, де й утворилися карстові озера.

Раніше їх було кілька десятків, потім залишилося п'ять, але після меліорації у 1980-х роках збереглися лише два озера: Синє та Безодня. Озера утворилися у вапнякових порожнинах, глибину яких неможливо визначити. Хоча дно озер сягає чотирьох метрів, підземні ходи, звідки б'ють потужні джерела, набагато глибші.

Температура води в озерах завжди залишається на рівні +12 градусів. Поверхня води в них покрита водоростями, тому протягом дня, залежно від освітлення, озера змінюють свій колір – від темно-синього до блакитного та фіолетового.

Карстові озера не замерзають у найміцніші морози і світяться вночі.