Patriarch Yosif Slipy, Supreme Archbishop, Cardinal and Metropolitan: "One cannot renounce one's bones and blood"

Yosif Slipy was born on February 17, 1892 in the village of Zazdrist in Ternopil region, the eighth (and last) child in the family of Ivan Kobernytskyi-Slipy and Anastasia Dychkovska. He graduated from primary school in his native village, and later with honors from the Ukrainian gymnasium in Ternopil. It was in the gymnasium that Metropolitan Andrey Sheptytsky noticed him and actually took him under his care. Choosing the Lviv Theological Seminary for further studies became an easy decision for him, and already in 1917, Metropolitan Andrey ordained Joseph a priest. Then he studied in Innsbruck, where Yosif received the degree of doctor of theology, studied in Rome, where he received the degree of "Magister Aggregatus", and returned to Lviv already as a professor of his native theological seminary. Headed the seminary as rector for 4 years. In another 3 years, he builds it up to the status of the Theological Academy on the instructions of Metropolitan Andrey. For more than 20 years, side by side with Metropolitan Sheptytskyi, he tirelessly worked on the development of the Ukrainian Greek Catholic Church. And in 1939, Metropolitan Andrey ordained father Yosif as a bishop with the right of succession. "This one will not retreat," said the metropolitan about the Yosif Slipy. "He will perish, but not retreat."

On November 1, 1944, after the death of Metropolitan Andrey, Yosif Slipy took over the leadership of the Ukrainian Greek Catholic Church.

However, already in March 1945, the UGCC was recognized by the Soviet authorities as an "agent of the Vatican" and on April 11, Joseph the Yosif Slipy was arrested by the Bolsheviks for the first time. He was 52 years old at that time... "After a few days, when I was already tortured by interrogations in the region, they brought me to several colonels and began to terrorize me, they made me sign that I would renounce the pope, and in return they would give me the Kyiv Metropolitanate. But I resolutely refused," recalled Cardinal Yosif Slipy in his memoirs. At the same time, he was sentenced to hard labor and forced labor in Siberia. A year later, the Ukrainian Greek Catholic Church was declared outlawed by the Soviet government, and all parishes were transferred to the Russian Orthodox Church. The main reason for this was the huge role of the UGCC in the struggle of the UPA against the NKVD, which continued in the West of Ukraine.

At the end of the first imprisonment, Yosif Slipy will receive a second and third term of hard labor without any explanation. Everyone - for the continuation of pastoral work. In total, Metropolitan Slipy spent 18 years in exile in camps in Siberia, Mordovia, and the Krasnoyarsk region. During his imprisonment, he was repeatedly on the border between life and death, his arms and legs were broken several times, he had a bunch of diseases, frostbitten limbs. Metropolitan Slipy himself called these years lost, because the best period of life from the point of view of productive work passed in the company of criminals, vulgar investigators, and supervisors.

And only in 1963, against the backdrop of the resolution of the Caribbean crisis, under the pressure of the world public and thanks to the intervention of Pope John XXIII, US President Kennedy and the Queen of England, he was released to participate in the Second Vatican Council in Rome without the right to return to Ukraine. The first thing he asked when he met with the Pope's representative, Father Johannes Willebrands: "Does all this mean that my Church will also be free? Because I don't want to be a shepherd who abandons his flock." Metropolitan Yosif Slipy was in his 71st year...

He was released to Rome to die, but he lived another 20 years, and Patriarch Yosif used all this time to activate the life of the Ukrainian Greek-Catholic Church in the West - he founded the Ukrainian Catholic University in Rome, built the Cathedral of St. Sophia on Via Boccia, founded the monastery of the Studite Fathers, oversaw the installation of a monument to Taras Shevchenko, published many scientific works (some of them have twenty volumes), tirelessly traveled the world (made a pastoral visit to 30 countries!), was ordained a cardinal. For 20 years, he tirelessly united the church and Ukrainians.

He died in Rome on September 7, 1984, at the age of 93. On the day of the burial, his "Testament" was read, where he asked that his body be moved from Rome and placed in the crypt of St. George's Cathedral in Lviv near Metropolitan Andrey Sheptytskyi. And this will was fulfilled in 1992, after Ukraine gained independence. But he bequeathed to bury himself in Kyiv in the Cathedral of St. Sophia on the condition that "if the Lord wills that by the will of the Ukrainian people it will come to the point that they will unite in one church, that they will live in one spirit, then I prefer to rest in the crypt in the dungeon of the Cathedral of St. Sophia of Kyiv"...

Йосиф Сліпий народився 17 лютого 1892 року в селі Заздрість на Тернопіллі восьмою (й останньою) дитиною в родині Івана Коберницького-Сліпого й Анастасії Дичковської. Дід майбутнього кардинала мав у селі прізвисько "Сліпий" через те, що один з його предків бився на боці Івана Мазепи проти російського царя під Полтавою, за що московити його осліпили. Звідти й пішло родинне прізвище Сліпий.

Закінчив початкову школу в рідному селі, а згодом з відзнакою українську гімназію в Тернополі. Саме в гімназії його помітив митрополит Андрей Шептицький й фактично взяв під опіку. Вибір Львівської духовної семінарії для подальшого навчання стає для нього легким рішенням і вже в 1917 році митрополит Андрей висвятив Йосифа на священника. Далі - навчання в Інсбруку, де Йосиф отримав ступінь доктора теології, навчання в Римі, де він отримує ступінь "Магістер Аґреґатус", і повернення до Львова вже в якості професора рідної йому духовної семінарії. За 4 роки очолює семінарію як ректор. Ще за 3 роки розбудовує її за дорученням митрополита Андрея до статусу Богословської академії. Понад 20 років пліч-о-пліч з митрополитом Шептицьким він невтомно працює над розбудовою української греко-католицької церкви. І в 1939 році митрополит Андрей висвячує отця Йосифа на єпископа з правом наступництва. "Цей не відступить, - говорив митрополит про Сліпого. - Загине, а не відступить".

1 листопада 1944 року, після смерті Митрополита Андрея, Йосиф Сліпий переймає провід української греко-католицької церкви.

Однак вже в березні 1945 року УГКЦ була визнана радянською владою "агентом Ватикану" і 11 квітня Йосиф Сліпий був вперше заарештований більшовиками. Йому на той час було 52 роки... "По кількох днях, коли я вже був вимучений допитами до краю, мене привели до кількох полковників і зачали тероризувати, давали до підпису, щоби я відрікся папи, а за те дадуть мені Київську митрополію. Але я рішучо відмовився",- згадував у споминах кардинал Йосиф Сліпий. Тоді ж він був засуджений на каторгу та примусові роботи в Сибіру. Через рік українська греко-католицька церква була проголошена радянським урядом поза законом, всі парафії були передані російській православній церкві. Головною причиною цього стала величезна роль УГКЦ у боротьбі УПА проти НКВС, яка тривала на Заході України.

По завершенні першого ув'язнення, Йосиф Сліпий отримає без жодних пояснень другий і третій термін каторжних робіт. Кожен - за продовження пастирської праці. Загалом митрополит Сліпий відбув 18 років на засланнях в таборах Сибіру, Мордовії, Красноярського краю. Під час ув'язнення неодноразово перебував на межі між життям та смертю, кілька разів йому ламали руки, ноги, мав букет хвороб, обморожені кінцівки. Сам митрополит Сліпий називав ці роки втраченими, бо найкращий період життя з точки зору продуктивної праці минув у товаристві кримінальників, вульгарних слідчих, наглядачів.

І тільки в 1963 році, на тлі розв’язання Карибської кризи, під тиском світової громадськості та завдяки втручанню Папи Івана XXIII, президента США Кенеді та королеви Англії, його було звільнено для участі у Другому Ватиканському Соборі в Римі без права повернення в Україну. Перше, що він запитав, зустрівшись з представником папи отцем Йоганнесом Віллебрандсом: "Чи все це означає, що й моя Церква буде вільною? Бо я не хочу бути пастирем, що кидає своє стадо". Митрополиту Йосифу Сліпому йшов 71-й рік...

Його відпустили в Рим помирати, а він прожив ще 20 років і весь цей час патріарх Йосиф використав на активізацію життя української греко-католицької церкви на Заході - заснував Український католицький університет в Римі, побудував собор Святої Софії на Віа Бочча, заснував монастир отців-студитів, опікувався встановленням пам’ятника Тарасові Шевченку, видав багато наукових праць (декотрі мають по двадцять томів), невтомно їздив світом (побував з пастирським візитом у 30 країнах!), отримав посвяту в кардинали. 20 років невтомно об’єднував церкву і українців.

Помер в Римі 7 вересня 1984 року, на 93-му році життя. В день поховання було зачитано його "Заповіт", де він просив перенести своє тіло з Риму і покласти його в крипті собору Святого Юра у Львові біля митрополита Андрея Шептицького. І цю волю було виконано у 1992 році, після здобуття Україною Незалежності. Але поховати заповідав себе в Києві в соборі Святої Софії за умови, "якщо Господь зволить, що з волі українського народу дійде до того, що він з’єднається в одній церкві, що він буде жити одним духом, то тоді волію я спочити у крипті в підземеллі собору Святої Софії Київської"...