Пам'ятки Черкаської області

Рибний ряд у Черкасах - один із старих павільйонів Черкаського ринку. Побудований у 1908-1909 pоках разом із м'ясним рядом. Два цегляні торгові павільйони були головною складовою комплексу центрального міського ринку в Черкасах.

У проєктуванні будівель брав участь знаменитий київський архітектор Владислав Городецький. Зберігся лише Рибний ряд - оригінальна будівля у стилі модерн. Нині це господарське приміщення Черкаського національного університету.

Джерело "Рожена криниця" розташоване на північно-західній околиці села Бучак (зручний заїзд із села Іванків).

Назва джерела пов'язана з ім'ям легендарної красуні Рожени. Згідно з місцевим переказом, Рожена пригощала водою з джерела київських князів Святослава, Ігоря та Володимира, які прямували з дружинами на битву з половцями.

На височині ближче до річки виявлено велике давньоруське поселення та могильник.

Руїни римо-католицького костелу розташовані в центральній частині Медведівки. Храм був збудований у XIX столітті. Виконаний у стилі неоготики.

За радянських часів будівля костелу використовувалась у господарських цілях. Нині перебуває в аварійному стані.

Садиба поміщиків Головинських у Стеблеві розташована на високому скелястому березі річки Бобровиця при впадінні її в Рось.

Головинські отримали у власність Стеблів у 1812 році від вищих його власників Воронецьких. Нові господарі сприяли промисловому розвитку містечка, побудувавши тут цукровий та винокурний заводи, а також велику сукняну фабрику.

У своєму маєтку Головинські розбили парк із альтанками та збудували палац із флігелями. В 1825 році Герман Головинський приймав тут польського поета Адама Міцкевича. Зберігся флігель, у якому жив поет. Решту садибних споруд, включаючи палац, було знищено за радянських часів.

Неподалік флігеля - "Скеля Міцкевича", з якої відкривається розкішна панорама Росі.

Чудовий неоготичний палац у стилі англійських середньовічних замків розташований біля ландшафтного парку, закладеного ще в XVIII-XIX століттях в Леськовому поміщиками Даховськими.

У 1912 році Тадеуш Даховський, який повернувся з Європи, вирішив перетворити родову садибу на кшталт англійських маєтків. У нинішньому вигляді палац відбудував польський архітектор Цехановський. Будівля вражає суворістю і водночас витонченістю архітектури. Центральним елементом композиції є квадратна вежа-донжон серед круглих і багатокутних зубчастих веж. Інтер'єри свого часу були багато прикрашені мальовничими полотнами та скульптурою.

Поруч знаходиться озеро, що розділяє парк, з "островом кохання".

Після української революції початку ХХ століття в садибі розмістився санаторій, потім вона перейшла у відання військових. Наразі комплекс у власності Міністерства Оборони України, територія знаходиться під охороною, формально доступ туристів заборонено, проте можливі винятки.

Парк садиби Максимовичів, закладеної у XVIII столітті на Михайловій горі над Дніпром.

З 1845 року, після того як вийшов у відставку, тут протягом 30 років прожив видатний український вчений, фольклорист, перший ректор Київського університету Святого Володимира Михайло Максимович.

В гостях у Максимовича неодноразово бував Микола Гоголь. За легендою, тут письменник зібрав матеріал для повісті "Вій" (втім, повість написана в 1834 році - до того, як Максимович оселився у Прохорівці). У парку зростає сосна Гоголя.

У Прохорівці також бував Шевченко, написавши портрети господарів садиби. У 1859 році поета було заарештовано дорогою на Михайлову гору, і з того часу він не повертався в Україну. Зберігся дуб Шевченко, встановлено пам'ятний знак на березі річки, планується створення меморіального комплексу.

Зараз це територія санаторію "Жовтень" та будинки відпочинку "Прохорівка", вхід вільний.

Маєток в Будищах збудував у 1828 році барон Павло Енгельгардт (син сенатора, героя другої Турецької війни Василя Енгельгардта) як свою літню садибу (головна резиденція Енгельгардтів знаходилася у Вільшані).

Поруч був розбитий парк із каскадом ставків та віковими дубами. За легендою, у дуплі одного з дубів ховав свої дитячі малюнки юний Тарас Шевченко, який у 1828-1829 роках служив у Енгельгардта козачком. Цей дуб зберігся на території пейзажного парку, його називають Шевченковим.

За радянських часів у садибі розмістили восьмирічну школу, яка займає приміщення і зараз.

Парк реконструйовано, споруджено арки, лави, фонтани для відтворення атмосфери шевченківських часів.

Приватна садиба-музей "Райський куточок", або, як його ще називають, "Олексіївський парк" створено в українському ретро-стилі на присадибній ділянці черкащанина Олексія Черника.

Тут можна побачити міні-музей просто неба: від будинку-мазанки з дахом з очерету до старовинної гармати. Практично всі експонати музею діють.

Можна пройти через березову алею до берега дніпровської протоки, помилуватися міні водоспадом, посмажити барбекю на стилізованому під старовину мангалі.

Садиба родини Яхненків-Симиренків на Платоновому хуторі у Млієві заснована в середині ХІХ століття підприємцем Платоном Симиренком, сином багатого купця Федора Симиренка, який був родом із Городища.

В Млієві, на орендованих у графа Михайла Воронцова землях, Платон Симиренко збудував великий цукровий завод, проте пізніше підприємство було ліквідовано, його приміщення використовувалися військовими.

В кінці ХІХ століття землі Платонова хутора взяв в оренду у графині Балашової вчений-помолог (фруктолог) Левко Симиренко для створення найбільшого в дореволюційній росії розплідника, де були зібрані найцінніші сорти плодових та декоративних порід рослин. Тут вчений відкрив відомий сорт яблук Ренет Симиренка.

Його син Володимир Симиренко вже за радянської влади став першим директором Мліївської садово-городньої дослідної станції. Нині це Інститут помології імені Левка Симиренка. Пам'ятник садівникові встановлений перед головним корпусом інституту (1926 рік).

Серед старих садибних споруд зберігся невеликий одноповерховий будинок, збудований Платоном Симиренком у 1855 році – у ньому розміщується меморіальний музей родини Симиренків.

Від 1-го січня 1992 року Садиба-музей родини Симиренків стала відділом Черкаського обласного краєзнавчого музею.

Моринський музейний комплекс - реконструйована сільська садиба в селі Моринці, де в 1814 році народився майбутній Кобзар.

Його батьки Григорій Шевченко та Катерина Бойко кілька років прожили у порожній хатці засланого на каторгу селянина Копія поряд із будинком Якима Бойка, діда новонародженого Тараса. Обидві хати відновили за малюнками та докладним описом шевченкознавця Олександра Кониського в 1989 році з ретельним дотриманням технології та всіх особливостей народної архітектури, характерної для цієї місцевості. Із сусідньої Керелівки (Шевченкове) до садиби перенесено оригінальну дерев'яну зовнішню комору.

В інтер'єрах житлових будинків відтворено скромний побут Шевченкової родини. За будинками відкривається чудовий краєвид на яр, засаджений фруктовим садом. Встановлено пам'ятник Катерині Бойко із маленьким Тарасом на руках. Споруджено каплицю.

Світлодинамічний музичний фонтан у Черкасах, у сквері за Облдержадміністрацією, відроджено в 2008 році після того, як він 10 років не працював.

Реконструйований за ініціативою міської влади за рахунок спонсорів.

Комплекс світломузичних фонтанів "Перлина кохання" відкрили в 2017 році в сквері імені Тараса Шевченка в Умані.

Розташовані одночасно на суші та на воді, Уманські фонтани увійшли до трійки найбільших в Україні. Комплекс включає основну чашу фонтану на суші зі світломузичним шоу та шоу на водному екрані, світлодинамічний плаваючий фонтан на Осташівському ставку та три статичні фонтани зі світлодинамічною підсвіткою, колір якої не повторюється протягом дня.

Чаша головного фонтану має площу 450 квавдратних метрів, водний екран – майже 200 квавдратних метрів. Висота струменя води плаваючого фонтану на Осташівському ставку становить 19 метрів, а статичних 1,9 метри.

В світломузичному режимі фонтани працюють у будні з 18:00 до 20:30 та у вихідні з 17:00 до 19:00. З п'ятниці по неділю о 19:30 проходить світломузичне шоу на водяному екрані.

Свято-Вознесенська церква в Матусові – величний харм у стилі класицизму. Зведення храму почалося в 1812 році відразу після навали Наполеона на росію, а завершилося будівництво в 1818 році.

Вознесенський храм побудований коштом відомого мецената, місцевого землевласника, генерал-майора російської армії Олексія Орлова, героя франко-російської війни. Припускають, що автором проєкту міг бути відомий київський архітектор Андрій Меленський, який був другом сім'ї Орлових. У нижній частині барабана центрального купола є напис про те, що храм споруджено на честь героїв Вітчизняної війни 1812 року. Зберігся розпис 1900-х років.

Біля церкви розташована могильна пам'ятка невідомому поручику російської армії, який загинув у 1915 році під час боїв з німецькими військами у Першій світовій війні.

Свято-Вознесенський дерев'яний храм у Водяниках – максимально наближена копія козацької церкви XVII сторіччя, яка була збудована за сприяння уродженця села Олександра Черевка.

Різьблений іконостас, виконаний у стилі українського бароко, зовсім не має позолоти, що також відповідає канонам того часу. Простоту оздоблення доповнюють старовинні ікони, написані на дошках. Дзвіниця також збудована з дерева.

Вознесенська церква належить до Православної церкви України.

На пагорбі за храмом розташовані три вітряки. Поруч знаходиться дитячий табір "Водяницький кіш", оформлений у стилі козацької застави.

Оборонна Іллінська церква-усипальниця гетьмана Богдана Хмельницького - єдина споруда родової садиби Хмельницьких у Суботові, що збереглася.

Церква збудована в 1653 році коштом Богдана Хмельницького в стилі козацького бароко (зображена на сучасній купюрі у 5 гривень). Розташована на замчищі, де розташовувалася укріплена заміська резиденція гетьмана. Служила одним із фортифікаційних вузлів Суботівської фортеці, про що говорять ключоподібні бійниці в амбразурах на фронтоні.

Після смерті Богдана Хмельницького в 1657 році гетьман був похований у своїй родовій церкві-усипальниці.

Від садиби також зберігся фундамент оборонної вежі, над якою споруджено захисний павільйон. Поруч - кам'яні хрести ХVІІІ сторіччя, козацька гармата, відреставрована українська хата XVIII століття.

За радянських часів у приміщенні Іллінської церкви було відкрито меморіальний музей Богдана Хмельницького.

Нині храм діючий, хоча в ньому залишається частина експозиції Суботівського історичного музею, розміщеного на території колишньої садиби Хмельницьких.