Пам'ятки Вінницької області

Музей культури села та галерея Прокопа Колісника відкриті в селі Поташня 2004 року.

Ініціатором створення музею був український живописець та письменник, заслужений художник України Прокіп Колісник, чиє ім'я тепер носить заклад.

Музей розміщується в одноповерховому будинку в центрі села, побудованому наприкінці XVIII століття у стилі класицизму.

В експозиції представлені старовинні речі сільського побуту і народного мистецтва, а також колекція живописних творів художника, що народився і провів дитинство в Поташні.

Інтерактивний музей ткацтва в Буші відкрився 2019 року в межах мистецького проєкту "Шляхами тканої Буші". Проєкт передбачає відтворення повного процесу виготовлення ткацького виробу традиційними способами та навчання з різних технік ткацтва для всіх бажаючих.

В експозиції представлені різноманітні ткацькі верстати та інше устаткування для виготовлення тканин, старовинні килими, доріжки, веретки, рушники та багато інших виробів майстрів народного мистецтва Поділля.

Бушанський музей ткацтва пропонує відвідувачам спробувати самостійно попрацювати за верстатами, аби відчуєте всі тонкощі ткацького ремесла та процесу виробництва тканини.

Музей ткацтва є відділенням Державного історико-культурного заповідника "Буша".

Музей Української марки імені Якова Балабана відкрито в 2016 році в будівлі Вінницької обласної дитячої бібліотеки.

Експозиція створена на основі колекції марок мецената Олександра Балабана, сина сотника УНР Якова Балабана, який емігрував до США.

Представлені унікальні зразки української поштової історії, марки різних історичних періодів – революційних 20-х, передвоєнних 40-х, листи зі штемпелями 1918 року, марки ЗУНР за три крони, сучасні блоки тощо.

Також експозиція має мініатюри з лімітованих колекцій, які сьогодні існують лише у кількох примірниках у світі.

Музей видатного подільського фольклориста і етнографа Гната Танцюри відкрито 1990 року в його будинку в Гайсині, де він жив і працював з 1944 року до останніх днів свого життя.

Танцюра став відомим як збирач понад 2500 українських пісень та автор багатьох друкованих праць, серед яких відомі "Записки збирача фольклору". Записані ним зразки усної народної творчості становлять основу музейної колекції, яка нараховує понад 4500 предметів. Реліквії життя Танцюри розповідають про працю видатного фольклориста. Тут можна побачити особисті речі, рукописи, друковані видання, світлини, вишивки. Чільне місце серед експонатів посідає фісгармонія, придбана Танцюрою в костьолі святого Яна Непомука в селі Куна. 

Музей фольклору Гната Танцюри є культурно-освітнім осередком з вивчення та пропаганди усної народної творчості, народознавства, пісенного багатства Гайсинщини.

Музей хліба в Білопіллі створено в 1986 році на основі старовинного вітряка, який побудував у 1910 році місцевий майстер Федір Білошкап, використавши деталі вітряка XVIII сторіччя.

На першому та другому ярусах млина розміщено експозицію, яка знайомить відвідувачів з історією хліба з найдавніших часів до наших днів. У господарській споруді представлені знаряддя праці хліборобів XIX – початку ХХ століття.

Музейна хата відтворює сільський побут XVIII-XIX сторічь, традиційними елементами інтер'єру якої є піч, червоний кут, жердина для одягу, стіл, лави, ліжко, колиска для дитини.

На відкритому майданчику демонструється землеробська техніка, тяглові знаряддя обробітку ґрунту. У дворі знаходяться пасіка та криниця.

Меморіальний музей академіка Данила Заболотного заснований 1929 року в його рідному селі Чоботарка (нині Заболотне) на Вінничині, де він народився, жив і був похований.

Видатний мікробіолог і епідеміолог, академік Данило Заболотний заснував першу в світі кафедру епідеміології в Одесі, а також Інститут мікробіології та епідеміології в Києві. У його рідній хаті під солом'яною стріхою повністю зберігся оригінальний інтер'єр: шафа з книгами вченого, цейсівський мікроскоп, з яким він подорожував пустелями Азії, старий солом'яний бриль на вішалці. Експозиція з восковими фігурами в одній із кімнат відтворює сцену прийому Заболотним місцевого пацієнта під час перебування у рідному селі.

На території садиби відтворена літня кухня та споруджено окремий експозиційний будинок, де можна побачити масштабну діораму "Данило Заболотний в експедиції по боротьбі з чумою", яка відтворює один із епізодів роботи вченого в Маньчжурії. Повертаючись з експедицій, Заболотний завжди привозив із собою екзотичні рослини. В саду біля хати дотепер ростуть висаджені ним карпатська береза, уссурійський клен та великий кущ кизилу.

Недалеко від хати – і могила Данила Кириловича з надгробком у стилі конструктивізму роботи художника Василя Кричевського.

Садиба-музей академіка Заболотного входить в структуру Інституту мікробіології і вірусології Національної академії наук України.

Краєзнавчий музей у Мурованих Курилівцях відкрито в 1992 році у будинку культури з ініціативи родини відомого українського художника Федіра Коновалюка, уродженця села Ягідне неподалік Мурованих Курилівців.

У подарунок музею родина передала колекцію полотен Коновалюка: портретний живопис, краєвиди, ілюстрації до творів українських письменників. У 2010 році з нагоди 120-річчя від дня народження художника відкрито його музейну кімнату.

Немирівський Свято-Троїцький (Миколаївський) ставропігійний жіночий монастир заснований у 1720 році коштом київського воєводи Юзефа Потоцького.

Спочатку монастир був чоловічим, але у 1783 році він був реконструйований Вінцентом Потоцьким і став жіночим. Найбільшого розвитку монастир досяг за ігуменії Аполлінарії (1845-1903 роки), яка розгорнула масштабне будівництво. Успенську та Миколаївську церкву було реконструйовано, споруджено новий Свято-Троїцький храм та дві дзвіниці, збудовано цегляні келії, гуртожиток, трапезна, будинок священика, готель. При Немирівському монастирі було відкрито школу, а в 1860 році засновано єпархіальне училище для дівчаток, яке у 1902 році було перетворено на двокласну учительську школу.

За радянських часів монастир закрили, Успенську церкву розібрали, в інших приміщеннях розмістили машинно-тракторну станцію, автопідприємство та дитячий будинок.

У 1996 році монастир було відновлено, на території єпархіального училища досі розміщується школа-інтернат для дітей із затримкою психічного розвитку.

Ободівський краєзнавчий музей створено у 1959 році.

Тривалий час експозиція розміщувалася у чотирьох залах невеликого приміщення біля будинку культури в центрі Ободівки. Зараз музей частково переїхав у реконструйоване приміщення колишньої доброчинної лікарні, побудованої у 1890 році родиною Собанських, яка володіла Ободівкою впродовж 130 років.

Фонди музею нараховують близько 5000 предметів, серед яких побутові речі ободівчан ХІХ-XX століть, знаряддя праці, зразки військового спорядження, нумізматичні та археологічні знахідки, документи, листи, фотографії, нагороди, літературні твори місцевих авторів.

Експозиція музею розміщується в чотирьох залах, кожна з яких відтворює історію Ободівки певного періоду. Перша зала знайомить з історією села від XVI століття до 1924 року. Зокрема, тут представлено фотографії та речі родини Собанських. Матеріали другої зали розповідають про соціально-економічний розвиток села впродовж 1924-1941 років. Наступні зали розповідають про події Другої світової війни та російсько-української війни, пр відомих ободівчан та про історичні місця села.

В етнографічній експозиції представлена колекція вишитих рушників з вишивкою різних регіонів, виставка оздоблених яєць, наперстків, ляльок мотанок місцевої талановитої майстрині декоративно-прикладного мистецтва Любові Сиворог.

Краєзнавчий музей села Ольгопіль розташований в центрі села.

Організатором і першим директором музею був учитель історії Ольгопільської середньої школи Яків Кифоренко, який зібрав багатий матеріал про минуле села Ольгопіль. Музей відкрито в 1979 році, а в 1991році йому присвоєно звання народного.

Сьогодні колекція музею нараховує 1960 предметів, серед яких є речові, образотворчі, декоративно-ужиткові, писемні, фото, природничі, відеоматеріали, які засвідчують життя від далекого минулого до сучасного періоду краю.

Експозиця музею відображає культуру українського народу та традиції села: народний жіночий та чоловічий одяг, взуття, предмети меблювання селянського будинку, господарського та кухонного начиння: стільці, лави, шафи, скрині, корита, кошики, відра, кухлі, рогачі, решета, сита, глеки, дерев'яні та глиняні миски, горщики, макітри.

До другої тематичної групи належать гончарні вироби та знаряддя гончарного виробництва.

Найбільша експозиція – етнографічна колекція ткацтва та вишивки.

Комунальна установа "Оратівський краєзнавчий музей" заснована 1993 року, підпорядковується відділу культури, молоді та спорту Оратівської селищної ради.

Заклад розташовується в колишньому приміщенні бібліотеки в центрі селища Оратів.

Музейна колекція становить більше 2 000 предметів. В етнографічній колекції представлені домоткані вишиті сорочки з сіл Якимівка, Човновиця, Лопатинка, Мервин, смт Оратів, Рожична, керамічні вироби місцевих гончарів, а також різні предмети українського народного побуту.

Особняк капітана Олександра Четкова – одна з найвизначніших будівель Вінниці. Збудований у 1910 році за проєктом київського архітектора Василя Листовничого, власника будинку Булгакова на Андріївському узвозі у Києві (за іншими даними – вінницького архітектора Григорія Артинова).

За вартістю 500 тисяч царських рублів будинок Четкова став найдорожчою житловою будівлею Вінниці. Розкішний особняк виконаний у стилі віденської сецесії (модерну). Масивні вежі поєднуються з ажурним портиком та декоративною ліпниною. Над будинком височить велика оглядова вежа з овальними і круглими вікнами, з якої відкривається дуже мальовничий краєвид на місто. В інтер'єрі раніше було багато скульптур.

Нині в особняку Четкова розміщується вінницьке управління архітектури та містобудування.

Княжий палац у Гущинцях збудований у XIX столітті. Належав князю Яну Абамелеку (Абамеліку) зі старовинного грузинського роду вірменського походження, який отримав маєток у посаг за Ганну Гіжицьку.

Двоповерховий палац у стилі класицизму із чотириколонним портиком стоїть на високому березі Південного Бугу. Останньою господаркою була Любов Абамелек.

В 1917 році палац був пограбований більшовиками, маєток розорений. У 1934 році з урахуванням поміщицького господарства у княжому палаці відкрили сільгоспучилище. Пізніше його було реорганізовано в ПТУ.

Нині палац Гіжицьких-Абамелеків перебуває в жалюгідному стані і не має належного пристосування.

Елегантний неоготичний палац з червоної цегли збудував у Малій Ростовці в 1900-1901 роках російський генерал Заботін. В інтер'єрі зберігся старий паркет.

В даний час будівля палацу у приватній власності. Пам'ятка архітектури місцевого значення.

Палац Потоцьких у Носківцях датується XVII сторіччям.

Спочатку будинок у романському стилі був присадкуватим, мав арочний в'їзд та підземний хід. У XVIII столітті Потоцькі перебудували свій садибний будинок, перетворивши його на еклектичний двоповерховий палац (зараз у поганому стані). Парадні приміщення розташовувалися на другому поверсі (збереглися фрагменти декору).

В кінці ХІХ століття поміщиця та меценатка Юлія Пащенко, будучи прихильницею талановитого поета Семена Надсона, запросила його до Носківців на лікування та відпочинок. Природа Поділля надихнула Надсона, який жив тут у 1885-1886 роках, на створення багатьох нових віршів.

Також зберігся парк та руїни манежу зі стайнями вздовж дороги до палацу. У радянські часи на території садиби розмістилася середня школа, при якій зараз працює краєзнавчий музей та кімната-музей Семена Надсона. Нещодавно частину палацу було пошкоджено пожежею.