Пам'ятки Лозівського району

Сільський комунальний заклад "Верхньобишкинський краєзнавчий музей" на Харківщині засновано у 1968 році.

Експозиція музею розповідає про природу краю та історію села Верхній Бишкин від найдавніших часів до сучасності.

Музей має цікаву етнографічну колекцію.

Регулярно проводяться тематичні виставки до пам'ятних дат.

Златопільський краєзнавчий музей розташовано на півночі міста у приміщенні будівлі колишнього дитячого садка.

У музеї функціонує три виставкові зали з наступними експозиціями: "Етнографія краю", "Златопільщина в роки Другої світової війни", "Відомі земляки", "Збережемо мир і культуру", "Мій рідний край". Систематично проводяться виставки місцевих майстрів декоративно-прикладного мистецтва та художників.

Краснопавлівський краєзнавчий музей був заснований в 1967 році на громадських засадах в приміщенні Будинку культури. В 1986 році відкрився в новому приміщені - конторі Краснопавлівського комбінату хлібопродуктів. В 1991 році отримав статус "Народного музею".

Експозиція музею знайомить з історією виникнення селища, етапами розвитку. Фонди музею налічують понад 5 тисяч експонатів, серед яких зуби та бивень мамонта, знайдені під час будівництва каналу Дніпро–Донбас, ікони, богослужбові книги VIII-XIX століть, вишитий рушник 1868 року, дитяча енциклопедія 1815 року тощо. Створено діораму при­­родного ландшафту лісостепу, відтворено інтер'єр селянської хати та подвір'я кінця VIII - початку XIX століття.

Лозівська філія Харківської пожежно-технічної виставки заснована в 1990 році. Експозиція складається з шести залів та однієї зали для показу фільмів і проведення лекцій.

Серед експонатів зали "Історія пожежної охорони" - макет "Кінно-бочковий хід", ікона матері Божої "Неопалима Купина", старовинний пожежний дзвін, макет "Запальна бомба", старий мідний лафетний ствол, металева пожежна каска.

У залі "Пожежна сигналізація та автоматика" для огляду представлені спринклерна установка, дренчерна установка та наглядові стенди до них, вогнегасник ОВП-100, вогнегасники ОПУ-2, вогнегасники ОХВП-10, стенди із скла, макети "Пожежні сповіщувачі", макет "Захист повітропроводу", скульптура "Пожежний", манекени, бойовий одяг "Шторм", костюм "Тепловідбивний".
 
В залі "Пожежна техніка та устаткування" експонуються КИП-8 з протигазом, ручний насос з пінно-бочкового ходу, бензоріз, відбивний молоток, крюк, багор, щипці, насос НШ-600, всмоктуюча сітка СВ-100, підшоломник, піно генератор ГС-2000, колонка пожежна, лафетний ствол, кобура, пояс пожежний, сокира пожежна, всмоктуючий рукав Д-75, рукава пожежні Д-60 і Д-51, драбина штурмовка, драбина палка, ліхтар груповий, ліхтар індивідуальний, ствол РСА, ствол КРБ, у вітринах під склом розпилювач турбінного типу, діелектричні ножиці, печатки та боти, радіостанція тощо.

Лозівський краєзнавчий музей працює з 1967 року, зараз знаходиться у підпорядкуванні Лозівської міської ради.

В археологічній експозиції представлені речі з поховання кочовика та кам'яні баби  ХІІ-ХІІІ століть. З історією краю знайомлять предмети козацької доби: шабля, глиняна фляга, фрагменти люльок.

Про заснування міста Лозова у ХІХ столітті розповідають фотографії, плани і розпорядження, які показують розбудову залізниці, предмети побуту перших залізничників, меблі різних верств населення.

В 2001 році  відкрито зал історії Лозівського ковальсько-механічного заводу.

Олексіївська фортеця Української оборонної лінії споруджена 1831 р., під час другого етапу будівництва лінії укріплень на тодішніх південних кордонах російської імперії.

Початкова назва - Берецька (Беретська), в 1738 році перейменована на фортецю Святого Олексія. Земляна, майже квадратна у плані, чотирибастіонія. Висота валів – понад 5 метрів. Площа кріпосного двору становить понад 1,5 гектари. До північно-західної куртини, в якій розташований в'їзд, підведена насипом грунтова дорога довжиною близько 100 метрів. Східна куртина посилена равеліном, спрямованим у бік річки Береки. Протяжність фортеці на зовнішній стороні основи валу становить понад 1030 метрів.

Олексіївська фортеця була з'єднана валом із сухим ровом із четвертою на лінії Михайлівської та шостої - Єфремівською фортецями. Гарнізон складався з одного піхотного полку ландміліціонерів, переведеного потім у драгунські та посиленого гренадерською напівротою.

Пам'ятка добре зберіглася, дає ясне уявлення про форму та розміри земляного укріплення першої третини XVIII сторіччя.