Пам'ятки Херсонської області

Краєзнавчий музей в смт Велика Лепетиха носить ім'я громадської діячки Олени Ціпко, за ініціативою котрої музей було засновано у 1975 році.

Музейний фонд налічує близько 18700 експонатів, серед яких є археологічні знахідками трипільської культури, артефакти з кіммерійського царського кургану, половецькі кам'яні скульптури.

Представлено макет козацького зимівника, козацька шабля і бандура.

В залі "Українська хата" експонуються ужиткові речі та знаряддя праці селян XVIII-XIX століть. Діорама "Велика Лепетиха" представляє вигляд села наприкінці XIX – початку XX століття. Інтер'єр міщанської кімнати того періоду відтворено в залі "Вітальня".

В експозиції про Голодомор представлені документи, що свідчать про злочини більшовицької влади, які призвели до масового голоду 1932-1933 років.

"Зала сучасного періоду" висвітлює події Другої світової війни, післявоєнної відбудови, війни в Афганістані та російсько-української війни.

Літературно-меморіальний музей українського поета Анатолія Бахути відкрився у 1992 році в будинку, де він з дитинства жив у Новій Каховці.

В експозиції представлено 640 із понад 3000 експонатів, зокрема 1765 рукописів.

Тут же зберігаються графічні портрети батьків поета, дружні шаржі та автопортрети, написані ним олівцем у 1970-1980 роках.

Лютеранська кірха Святих апостолів Петра і Павла збудована в Зміївці в 1884 році німецькими переселенцями на високому півострові над Дніпром.

За радянської влади кірха була закрита, німецькі поселенці депортовані до Німеччини та таборів Сибиру.

Нині колишня німецька кірха святих Петра і Павла відреставрована. В Зміївці проживають 60 представників німецької громади, які проводять богослужіння й доглядають за храмом. Служба тут ведеться переважно німецькою мовою.

Будівля Другої Маріїнсько-Олександрівської жіночої земської гімназії в Херсоні збудована в 1896 році в стилі еклектизму із застосуванням мавританських архітектурних традицій.

За радянських часів у будівлі розміщувався педагогічний інститут.

Наразі це навчальний корпус Факультету технологій та сфери обслуговування Херсонського держуніверситету.

Поруч знаходиться церква Святої Олександри.

Музей Будинку марочних коньяків Таврія діє в Новій Каховці при агропромисловій фірмі "Таврія" - одному з найбільших виноробних підприємств України із більш ніж віковою історією.

Завод створений в 1929 році на базі націоналізованих виноробних господарств швейцарських колоністів із центральною садибою в селі Основа. Зараз підприємство виробляє до 7 мільйонів літрів ординарних, марочних та колекційних коньяків на рік, починаючи від ординарних "Борисфен" та "Каховський", і закінчуючи елітними марками "Асканія", "Херсон", "Імперіал".

Експозиція музею Будинку марочних коньяків Таврія присвячена історії виноробства в регіоні. Підприємство організує групові та індивідуальні винні тури.

Місто Нова Каховка опинилося під російською окупацією в перший же день широкомасштабного російського вторгнення в Україну, 24 лютого 2022 року. На початку листопада того ж року міський голова Нової Каховки Володимир Коваленко повідомив, що росіяни пограбували коньячний завод "Таврія" - вивезли все обладнання, включно з автоматичними лініями розливу, та спирти для унікального колекційного коньяку.

Короткій історії молодого південного містечка енергетиків присвячена експозиція музею Нової Каховки, який відкрився в 1990 році.

Понад 3 тисячі експонатів у 5 залах розповідають про різні періоди історії Каховщини, починаючи з часів скіфського царства Атея.

Окрема експозиція присвячена створенню Каховського гідровузла та Південно-Кримського каналу.

Місто Нова Каховка опинилося під російською окупацією в перший же день широкомасштабного російського вторгнення в Україну в 2022 році. Віктор Васильєв, директор музею історії міста в Новій Каховці, що є філією Херсонського обласного краєзнавчого музею, перейшов на біг ворога і допоміг росіянам розграбувати музей. Будівля музею історії міста серйозно пошкоджена внаслідок обстрілів росіян.

Новокаховська картинна галерея імені Альбіна Гавдзинського заснована у 1967 році.

Носить ім'я народного художника України Альбіна Гавдзинського – пейзажиста, майстра жанрового живопису і портрета. У 1950-х роках він створив цикл з 237 творів про спорудження Каховської ГЕС, які передав місту для створення галереї, за що отримав звання почесного громадянина Нової Каховки.

Крім робіт Гавдзинського, в експозиції картинної галереї Нової Каховки представлені офорти народного художника України Василя Мироненка, ілюстрацій народного художника України Валентина Литвиненка та інших.

Під час широкомасштабного російського військового вторгнення в Україну 2022 року, місто Нова Каховка опинилося під російською окупацією. 1 листопада російські загарбники пограбували Новокаховську картинну галерею і вивезли всі художні фонди: твори живопису, графіки, скульптури (понад 1 тисячу творів мистецтва).

Оригінальний пам'ятник у вигляді дерев'яного дзвону встановлений в Олешках поруч із тим місцем, де в 1711-1728 роках існувала Олешківська Запорозька Січ.

Вона була заснована при впаданні річки Кінка в річку Лазнюк запорозькими козаками, що перейшли з-під гніту російського царату під протекторат Кримського ханства. Тут кошовий отаман Кость Гордієнко та син гетьмана Пилипа Орлика Григорій, якого батько присилав до запорожців із таємною місією, обговорювали плани визволення України. В 1728 році незадоволені утисками татар запорожці покинули Олешківську Січ та повернулися на Запоріжжя.

Олешківський краєзнавчий музей відкритий у 1962 році в будинку секретаря Олешківської міської управи Цюрупи, де у 1870 році народився його син Олександр, майбутній радянський партійний діяч, голова Держплану та нарком торгівлі.

На початку ХХІ століття меморіальний музей імені Цюрупи був перепрофільований на краєзнавчий.

Являє собою музейний комплекс історичного, краєзнавчого та етнографічного напрямів.

Олешківські піски - це найбільший піщаний масив у Європі, який іноді не зовсім коректно називають найбільшою європейською пустелею.

Піщана арена близько 15 кілометрів у діаметрі (161 тисяч гектарів) складається з покритих рідкісною рослинністю барханів (кучугурів) заввишки близько 5 метрів. Назва Олешківських пісків походить від розташованого неподалік міста Олешки.

Напівпустелі утворилися в пониззі Дніпра в XVIII-XIX століттях в результаті масового безконтрольного випасу худоби, що знищила рослинність, що скріпляла піски, а також внаслідок майже повної вирубки лісу. Весь цей час проводилися роботи із закріплення пісків. Наразі поширення пустелі зупинено за допомогою великих масивів соснового лісу по всьому периметру.

В радянські часи Олешківські піски використовувалися як військовий авіаційний полігон для бомбометання. У зв'язку з тим, що в пісках залишилося безліч боєприпасів, що не розірвалися, формально доступ цивільних осіб на територію був заборонений, але практично перешкод до відвідування до останнього часу не було. У 2010 році тут було створено Національний прироний парк "Олешківські піски".

Поруч із селом Пролетарка облаштована зручний оглядовий майданчик, координати якої вказані нижче.

З 2016 року Олешківські піски знову почали використовуватися як військовий полігон, доступ на територію закрито.

Руїни палацу князя Петра Трубецького в Козацькому - одна з небагатьох дворянських садиб Херсонщини, що збереглися.

Палац збудований у стилі французького ренесансу на високому березі Дніпра. Парадний вхід з кам'яною брамою та кутовою фортечною вежею звернений до річки. Підпірні мури з аркбутанами підтримують загальний стиль оборонної архітектури. Один із флігелів виконаний у стилі псевдоготики.

Комплекс палацу розташований на території великого, але вкрай занедбаного парку. Більшість споруд перебувають у руїнах. Наразі палац перебуває у власності ВАТ "Князя Трубецького", планується реставрація.

Пам'ятник "Легендарна тачанка" в Каховці - грандіозна скульптурна композиція на честь пересувної вогневої точки, що широко застосовувалася в роки радянсько-української війни.

Тачанка широко оспівувалася в радянській літературі та мистецтві. Вперше використати в бойових діях встановлений на запряжену кіньми пролітку кулемет "Максим" стали підрозділи анархістської армії Нестора Махна, проте прославилася тачанка на службі в лавах Червоної Армії.

В 1967 році в степу під Каховкою було споруджено величний монумент роботи ленінградських скульпторів Лоховицина, Михайленка, Родіонова та архітектора Полторацького.

Виготовлений із бронзи пам'ятник важить 120 тонн.

Пам'ятник "Легендарна тачанка" підлягає демонтажу згідно з законом України про декомунізацію.

Обеліск із сонячним годинником та барельєфом встановлений на честь англійського юриста-реформатора, лікаря та філантропа Джона Говарда.

В Європі він будував лікарні та будинки для людей похилого віку, боровся за права засуджених. У 1789 році лікар-ентузіаст прибув до Херсона на боротьбу з епідемією висипного тифу, що спалахнула тут. Заразившись сам, помер через рік і тут же був похований.

Пам'ятник князю Григорію Потьомкіну-Таврійському споруджено з волі імператриці Катерини II у Херсоні - місті, яке було збудовано Потьомкіним і де він був похований у 1791 році.

Проте спорудження пам'ятника почалося лише за Олександра I, онука Катерини. Скульптуру роботи Івана Мартоса було встановлено в Потьомкінському сквері в 1836 році. За радянської влади пам'ятник було знято з постаменту (на його місці поставили пам'ятник Карлу Марксу), а потім він зник.

Відновлений у 2003 році до святкування 225-річчя заснування міста.

В 2022 році, під час окупації Херсона російськими військами в ході російсько-української війни, напередодні відступу з міста в результаті успішної контрнаступальної операції української армії, російські окупанти демонтували пам'ятник та вивезли його з міста.

Пам'ятний знак "Фрегат" на набережній Херсона - найвідоміший символ міста.

Монумент у вигляді вітрильника на високому постаменті встановлено в 1972 році на честь перших кораблів Чорноморського флоту: 66-гарматного лінкора "Слава Катерини" та 50-гарматного фрегата "Георгій Побідоносець". Вони були спущені зі стапелів адміралтейської верфі Херсона в 1783 році.

Пам'ятник виконаний із листової міді, бетону та граніту. Скульптори Іван Білокур, Володимир Потребенко, Василь Шкуропад, архітектор Юрій Тарасов.