Пам'ятки Ніжинського району

Палац останнього гетьмана України Кирила Розумовського ефектно підноситься на кручі над річкою Сейм у містечку Батурин, яке виконувало роль гетьманської столиці у XVII-XVIII століттях.

Це видатна пам’ятка архітектури доби класицизму національного значення, єдиний збережений гетьманський палац і єдина в Україні архітектурна споруда, зведена за проєктом архітектора Чарльза Камерона. Входить до складу Національного історико-культурного заповідника "Гетьманська столиця".

Будівництво палацово-паркового комплексу тривало з 1799 по 1803 рік, вже після того як гетьманство разом із залишками української незалежності було ліквідоване урядом Російської імперії. Фактично, Розумовський так і не встиг пожити у своєму новому палаці, оскільки помер у рік закінчення будівництва. Його нащадки не використовували палац за призначенням, він сильно постраждав від пожежі, тривалий час перебував у напівзруйнованому стані, кілька разів частково реставрувався.

Відродження почалося за ініціативою Президента України Віктора Ющенка коштом меценатів. 22 серпня 2009 року відреставрований палац Кирила Розумовського з експозицією Музею гетьманства урочисто відкрили для відвідування.

На першому поверсі палацу можна ознайомитися з історичним минулим гетьманського Батурина через призму державницької діяльності Кирила Розумовського, а також з історією будівництва і реставрації палацово-паркового ансамблю. Інтер’єри другого поверху відновлені за аналогами збережених робіт Чарльза Камерона та розкішно декоровані розписами сюжетів давньогрецької міфології, рослинними орнаментами та гетьманськими клейнодами.

У залах експонуються меблі та предмети інтер’єру, картини, ікони XVIII-ХІХ століть. Особливою пишністю відрізняється Гетьманська зала, де виставлено стіл "Камінь" з мармуровою дошкою, інкрустованою напівдорогоцінним уральським камінням. З речей, які належали особисто Кирилу Розумовському і його родині, можна побачити лейб-компанійський палаш гетьмана, печатку суконної фабрики Розумовського, гетьманський універсал та фрагменти надгробного пам’ятника Розумовського.

Навколо палацу розбито регулярний французький парк, відновлений згідно схеми генерального плану палацово-паркового ансамблю. Оригінальні палацові флігелі не збереглися, їх реконструкція заморожена.

Батуринський Крупицький Свято-Миколаївський жіночий монастир, ймовірно, заснований ще до татаро-монгольської навали.

Вважається, що перший храм було споруджено на місці явлення ікони Святого Миколая Чудотворця (нинішня територія скиту).

За легендою, Крупицьким його стали називати після того, як у роки монголо-татарської облоги ченці були врятовані від голоду завдяки крупі, що сипалася з неба.

В XVII сторіччі обитель була відроджена як чоловічий монастир, перебувала під заступництвом українських гетьманів та російських царів. Спалена росіянами під час Батуринської різанини 1708 року, але незабаром відроджена.

В 1922 році Крупицький монастир було закрито, всі споруди розібрано.

В 1999 році розпочався новий етап відродження, до храму повернуто знайдену випадково чудотворну ікону святителя Миколая. Входить до складу Національного історико-культурного заповідника "Гетьманська столиця".

Бахмацький історичний музей імені Миколи Гнатовича Яременка пропонує ознайомитися з історією одного з найдавніших слов'янських міст.

Експозиція охоплює всі епохи: Стародавню Русь, Визвольну війну, гетьманство Івана Мазепи, будівництво Курсько-Київської залізниці.

Бобровицький історико-краєзнавчий музей розташований у самому центрі міста Бобровиця.

Заснований у 1986 році коштом лікаря Михайла Замчинського. Основу експозиції склала колекція експонатів, зібраних місцевими школярами із гуртка юних слідопитів.

У 6 експозиційних залах представлений старовинний посуд, кераміка, предмети з металу, бронзи та міді, старовинні ікони, рушники, народний одяг та предмети побуту.

Також представлені документи про життя та діяльність декабристів Волконських та Поджіо, які поховані неподалік Бобровиці.

Будинок-музей генерального судді Війська Запорозького Василя Кочубея в Батурині - рідкісний зразок цивільної архітектури доби українського бароко.

Це єдина будівля, що збереглася з часів Батуринської фортеці після зруйнування гетьманської столиці московськими військами в листопаді 1708 року.

Одноповерховий цегляний будинок Генерального суду зведено в другій половині XVII століття за часів гетьмана Дем'яна Многогрішного. Він виконував одночасно адміністративні та житлові функції.

З 1700 року в ньому жив генеральний суддя Василь Кочубей їй зі своєю родиною. Його 16-річна дочка Мотрона (Мотря) була закохана у свого хрещеного, 58-річного гетьмана Івана Мазепу, проте батько був категорично проти їхнього шлюбу. Кочубей зі своїм сподвижником Іваном Іскрою намагався звести рахунки з Мазепою, повідомивши московському цареві Петру I про таємні переговори гетьмана зі шведським королем Карлом XII. Царський уряд видав донощиків Мазепі, і вони були засуджені на смерть. Після страти батька Мотря пішла до монастиря. Про цю драматичну історію нагадує пам'ятник, Алея Кохання та 500-річні дуби у садибному парку (там же залишки валів Батуринської фортеці).

У будинку генерального судді Кочубея з 1975 року розміщувався історико-краєзнавчий музей, який у 2006 році став частиною Національного історико-культурного заповідника "Гетьманська столиця". Експозиція знайомить з історією будинку та родини Кочубеїв, а також глибоко розкриває тему кохання Мотрі та Мазепи.

У підвалах відтворено інтер'єри кімнати слідства та попереднього ув'язнення з експозицією знарядь тортур.

Частина експозиції присвячена вченому-бджоляру, винахіднику вулика Петру Прокоповичу, який жив у Батурині.

Воскресенська церква в Батурині - родинна усипальниця останнього гетьмана України Кирила Розумовського.

Храм у стилі класицизму споруджений коштом Разумовського в 1803 році одночасно з гетьманським палацом. Названий так само, як називалася дерев'яна церква, що знаходилася до 1708 року на території Батуринської фортеці.

В 1805 році над могилою гетьмана його син Олексій Розумовський встановив мармуровий надгробок у формі піраміди роботи скульптора Івана Матроса. Під барельєфом із зображенням покійного було викарбувано епітафію та фамільний герб Розумовського з девізом: "Славу примножувати справами".

Воскресенська церква відреставрована та освячена в 2009 році.

Комплекс культових та цивільних споруд грецької громади Ніжина розташований ліворуч від Свято-Миколаївського собору.

Тут поруч одна з одною розташовані грецькі церкви Усіх Святих (1782 рік), Святого Михайла (1719-1729 роки) та Троїцька (1733 рік). Усі три храми відреставровані, проводяться богослужіння.

Поруч із ними знаходиться будівлі колишнього Грецького магістрату (1785 рік), Олександрівського училища (1817 рік) та Жіночої гімназії (XIX століття). Навпроти базару розташована найстаріша в місті аптека, заснована в 1777 році відставним лікарем Ізюмського гусарського полку, ніжинським греком Михайлом Лігдою (діюча).

Збереглося безліч інших громадських та житлових будівель громади, на деяких із них досі можна бачити написи грецькою мовою.

Залізничний вокзал у Бахмачі, зведений у 1954 році за проєктом архітектора "Мосгіпротрансу" Олександра Кулагіна, вважається одним із найкрасивіших на Конотопській залізниці.

Будівля витримана у незвичайному для регіону неоготичному стилі.

На станції встановлено паровоз-пам'ятник Ем736-17.

Історико-меморіальний музей-заповідник Пантелеймона Куліша заснований в 1999 році на хуторі Мотронівці, що на околиці села Оленівка.

Тут, у садибі "Ганнина пустинь", провів останні роки життя український письменник Пантелеймон Куліш. У Мотронівцях він оселився після "емського указу" 1876 року, згідно з яким заборонялося публікувати будь-які тексти на "малорросійському нарєчії", за винятком художніх творів та історичних документів. Підготовлена ​​тут Кулішем збірка "Хутірська філософія та віддалена від світла поезія" була заборонена цензурою на підставі саме цього указу.

На території хутора відновлено садибу самого Куліша, а також його дружини та колеги Ганни Барвінок, встановлено пам'ятники, упорядковано могили, посаджено сад та викопано ставок. Комплекс досить достовірно відбиває хутірське життя.

Меморіал героям-захисникам України відкрито 2023 року в центрі міста Ніжин, в колишньому сквері імені Губіної, поруч із собором Всіх Святих.

Меморіальний комплекс у вигляді козацького хреста збудовано з українського граніту за проєктом архітекторки Жанни Баланюк і скульптора Сергія Олексієнка.

В центрі композиції встановлено скульптуру Героя України Олександра Мацієвського, який пішов на російсько-українську війну з Ніжина і загинув 30 грудня 2022 року від рук російських загарбників, сміливо кинувши їм в очі перед розстрілом: "Слава Україні!" Його постать символізує подвиг усіх чоловіків і жінок, що стали на захист України проти російської агресії.

Перед меморіалом встановлено інтерактивний інформаційний стенд з довідками про всіх ніжинців, які віддав своє життя захищаючи Україну.

Меморіал пам'яті героїв Крут відкрито в 2006 році на залізничній станції "Крути" (село Пам'ятне біля Крут), де 29 січня 1918 року відбувся нерівний бій між 4-тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та кількома сотнями київських юнкерів та студентів, які зайняли оборону на підступах до Києва.

Студентський курінь, сформований з учнів Київського університету Святого Володимира, Українського народного університету та Кирило-Мефодіївської гімназії, був надісланий Центральною Радою УНР на допомогу бахмацькому гарнізону, який складався з курсантів юнкерської школи. Бій тривав 8 годин. Українські війська відбили кілька атак більшовиків, але змушені були відступити, попередньо розібравши залізничну колію.

Точних даних про кількість загиблих з української сторони немає (історики називають різні цифри - від кількох десятків до трьох сотень). Один розвідвзвод (близько 30 чоловік) потрапив у полон і був страчений більшовиками. Тіла розстріляних пізніше були поховані на Аскольдовій могилі, історія зберегла імена лише 18 з них.

У ході військових дій бій під Крутами не мав вирішального значення, але подвиг київських студентів героїзований як приклад патріотизму та самопожертви української молоді. Символом епохи стала пісня Олександра Вертинського про загиблих юнкерів "Я не знаю, навіщо і кому це потрібно..." та вірш Павла Тичини про тридцять мучеників "На Аскольдовій могилі поховали їх".

Центральним елементом меморіалу "Пам’яті героїв Крут" є монументальна стела у вигляді колони Червоного корпусу Київського університету, увінчана тризубом.

Музейну експозицію розміщено у старовинних залізничних вагонах, зібраних з усієї України.

Щороку 29 січня відбуваються урочисті заходи.

Заньківський меморіальний музей Марії Заньковецької відкритий у 1964 році в селі Заньки, в садибі родини Адасовських.

Саме тут у 1854 році народилася видатна українська актриса, представниця корифеїв українського театру, перша народна артистка України Марія Заньковецька (Адасовська), тут вона провела юність та неодноразово поверталася сюди в дорослому віці.

У відновленому після пожежі будинку, де жила Марія в дитинстві, представлені фотографії членів родини Адасовських та особисті речі Заньковецької: шкатулка, дзеркало, сумочка, посуд, сплетене її руками мереживо. Особливий інтерес представляють її сценічні костюми, а також рояль, подарований актрисі композитором Миколою Лисенком.

У сусідньому приміщенні старої школи представлена етнографічна колекція та експозиція лікарських трав. Під замовлення туристичних груп музей влаштовує чаювання.

На подвір’ї музею встановлено пам’ятник Марії Заньковецькій.

Меморіальний будинок-музей Юрія Лисянського є відділом Ніжинського краєзнавчого музею імені Івана Спаського.

Перший український навколосвітній мандрівник Юрій Лисянський був мореплавцем, географом, океанологом, картографом та етнографом, нащадком ніжинського шляхетного козацько-священицького роду. Він брав участь у першому в історії російської імперії навколосвітньому плаванні, що проходило під командуванням Івана Крузенштерна. Його іменем названо острів на Гавайях, півострів на Алясці, протоку, річку та гору на Сахаліні.

Музей Лисянського розміщується в будинку священика храму Іоанна Богослова, у чиїй родині майбутній мореплавець народився у 1773 році. Перша експозиційна зала з тимчасовою виставкою "Мандрівник козацького роду" відкрилася у 2021 році. Тут представлено деякі предмети побуту родини Лисянських – посуд, глиняну козацьку люльку тощо.

Також в експозиції можна бачити предмети, пов’язані з побутом морських офіцерів та навчанням у кадетському корпусі, тогочасну зброю, макет шлюпа "Нева", на якому Лисянський здійснив навколосвітню подорож.

Мистецький хутір "Острів Обирок" - еко-поселення під Батуриним, відкрите для проведення культурних та оздоровчих заходів, майстер-класів, шкіл, ретритів, виставок, таборів та зустрічей.

Арт-хутір заснований режисером та мандрівником Леонідом Кантером у 2007 році на місці покинутого хутора Обирки. У 2018 році Леонід Кантер покінчив життя самогубством. Його дружина Діана оголосила про продовження мистецької діяльності хутора.

Поселення складається з трьох крихітних хуторів на 30 будинків, які розташовані на досить великій відстані один від одного. "Будинок Сонця" - це відреставрована столітня житлова хата-мазанка із земляною підлогою. Їдальня є кілька столів і лавок під навісом і умивальник. Поруч знаходить "Кіносарай", де проводяться кіносеанси, дискусії та презентації. Також на "Острові Обирок" є старовинний клуб на 100 осіб.

Грецька церква Святого Архангела Михаїла - найстрашніший храм грецької громади, що зберігся в Ніжині.

Споруджена в 1719-1729 роках у грецькому кварталі Ніжина. З того часу жодного разу не перебудовувалась, завдяки чому зберегла архаїчні форми балканської архітектури.

Нині Михайлівську церкву закрито, богослужіння не проводяться. Храм не впадає у вічі, оскільки прихований за більшою церквою Всіх Святих.