Пам'ятки Сумської області

Музей видатного поета-лірика ХХ століття Олександра Олеся (Олександра Івановича Кандиби) відкрився в місті Білопілля, батьківщині поета, в 1998 році на другому поверсі Білопільської центральної районної бібліотеки, яка з 1993 року з носить ім’я свого славетного земляка.

В холі бібліотеки встановлено бюст Олександра Олеся (робота сумського скульптора Якова Красножона). В двох просторих залах загальною площею 54 квадратних метри розмістилась експозиція, яка налічує 384 експонати та розповідає про життя і творчість поета.

Перша зала присвячена білопільському періоду життя Олександра Олеся. Завдяки місцевому книготорговцю Кості Стороженку музей має фотознімок будинку, де народився поет в його тодішньому вигляді. Фотокопія запису в церковній книзі Покровської церкви свідчить, що саме тут було хрещено маленького Сашка.

Відкриває експозицію діорама центральної площі Білопілля кінця ХІХ століття. Доповнюють експозицію музею меблі кінця ХІХ століття, які зберігалися в помешканнях білопільців. Родзинкою музею є самовар, знайдений в садибі Кандибів на горищі клуні, що збереглася з тих  часів.

Найціннішим скарбом музею є особисті речі Олеся передані з архіву поета інститутом літератури імені Тараса Шевченка Національної академії наук України та прижиттєві видання його творів датовані 1909, 1917, 1919, 1923, 1935 роками.

Значне місце в експозиції відведено матеріалам, що висвітлюють життя і творчість сина поета Олега Ольжича (Олега Олександровича Кандиби), перебування на Білопільщині внука Олександра Олеся - Олега Кандиби, який проживає в Канаді.

Музей Павла Грабовського був заснований у 1964 році на громадських засадах. У 1994 році музей отримав статус "Народного музею".

У п'яти залах музею загальною площею понад 90 квадратних метрів розмістилася експозиція, що розповідає про життя і творчість поета.

Чільне місце в експозиції займають стенди із зібраними фотографіями та матеріалами, що розповідають про життя поета в селі Пушкарне (колишня назва Грабовського): дитячі роки, юність, народницьку діяльність, заслання в рідне село, а також відправку до армії, арешт по дорозі, зустріч з Надією Сигидою в Бутирській тюрмі, листування з Іваном Франком, роки заслання (Вілюйськ, Якутськ, Тобольськ).

Найціннішими експонатами музею є особисті речі Павла Грабовського, які передали музею на сторіччя від дня народження поета дружина та донька його сина Богдана: рушник, вишитий матір'ю, гольничок для дружини та грибок-іграшка для сина, зроблені руками Грабовського.

Окрема зала музею присвячена етнографії краю. В ній представлені предмети давнього українського побуту: сорочки, рушники, вишиванки, глечики, горщики, праски, гребінки, ступки тощо.

Меморіальний комплекс останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського в селі Пустовійтівка на Сумщині включає Музей Петра Калнишевського, що є відділом Державного історико-культурного заповідника "Посулля".

Музей заснований у 2005 році на основі матеріалів Роменського краєзнавчого музею, що раніше складали виставку "Легендарний кошовий". Розташований у приміщенні будинку культури села Пустовійтівка, на батьківщині Петра Калнишевського.

Основна експозиція розповідає про життєвий шлях кошового отамана: дитинство в рідному селі, посвячення в джури на Січі, службу у Війську Запорозькому Низовому, обрання кошовим отаманом, участь у російсько-турецькій війні 1768-1774 років, ув'язнення за наказом царського уряду та заслання на Соловки. Представлено реконструкцію інтер'єру соловецької камери, де 25 років просидів Петро Калнишевський.

Також експонуються фрагменти дерев'яної Троїцької церкви, побудованої коштом отамана в Пустовійтівці (нині реконструйована). Також можна побачити колекцію козацької зброї, монет, люльок, ікон.

Ще у двох експозиційних залах представлені місцеві археологічні знахідки скіфських часів та матеріали про інших видатних вихідців із Путовійтівки.

Літературний музей письменників Леоніда Полтави та Йосипа Дудки діє в селі Пустовійтівка при Пустовійтівській загальноосвітній школі імені Петра Калнишевського.

Заклад відкрився в 2006 році як меморіальний музей поета, публіциста, громадського діяча Леоніда Полтави до 85-річчя від дня його народження. Експозиція музею знайомить із життєвим, творчим шляхом Леоніда Полтави, виданнями його книг англійською та українською мовами, родинними знімками, афішами виступів, лібретто опер та оперет, колекціями значків, брелоків, монет, марок, конвертів, особистими речами Леоніда Полтави, які подаровані музеєві його родиною з Нью-Йорку.

Згодом була відкрита музейна експозиція до 95-річчя від дня народження Йосипа Дудки - відомого поета і педагога Роменщини, неординарної людини, палкого патріота своєї землі.

Приватний музей старожитностей "Причал Одіссея" у Сумах заснував 2015 року сумський фотохудожник, краєзнавець та колекціонер Сергій Гуцан. Його колекція починалася з добірки старих світлин та фотоапаратів. Згодом до них додалися особисті археологічні знахідки різних епох, а також старожитності, придбані в антикварних магазинах різних країн світу.

В 2022 році відбулося офіційне відкриття музею в новому приміщенні – колишньому будинку відомої сумської родини Григор’євих. Експозиція розміщується у чотирьох кімнатах і на мансарді. У першій кімнаті представлені різноманітні несистемні речі, що характеризують творчий пошук колекціонера. Друга зала присвячена історії вулиці Воскресенської від козацьких часів до XX століття. У третій кімнаті відтворено типовий інтер'єр початку XX століття і представлено експозицію, присвячену родині Григор’євих. У четвертій залі демонструються артефакти, що перетворені художниками на артоб'єкти. Виставковий простір "Світлиця" на мансарді має змінну експозицію.

Відвідування музею можливе за попереднім записом лише у супроводі авторської екскурсії власника (годинна екскурсія експозицією або двогодинна екскурсія експозицією та вулицями Воскресенською і Соборною).

Музей-майстерню заснував в Сумах у 2006 році відомий український митець Леонтій Костур. Художник працює у стилі, який назвав власним прізвищем – "костуризм". Його переважно глиняні роботи, костури, розповідають про побут і традиції України.

Майстерня розташована в будинку, яку Леонтій Костур отримав у спадок і переоблаштував на музей-майстерню. У музеї експонується понад 300 скульптур ("костур") та значна кількість творів живопису.

Музей-садиба генерала Михайла Драгомирова відкрився у 2007 році у відреставрованому будинку генерала в Конотопі.

Військовий і державний діяч російської імперії українського походження, генерал від інфантерії Михайло Драгомиров народився в родовому хуторі Драгомирівському поблизу Конотопа, а останні роки життя прожив у своїй міській садибі.

В музейній експозиції представлені меблі кінця XIX – початку ХХ століття, картини місцевих художників та інші експонати.

Музей-садиба генерала Драгомирова є відділом Конотопського міського краєзнавчого музею Олександра Лазаревського.

Народний музей імені Лесі Українки відкрито в Косівщині в 1971 році до 100-річчя від дня народження поетеси.

Перебування Лесі Українки на Сумщині пов'язане із її лікуванням від туберкульозу. В 1889 році мати привезла Лесю в Косівщину до народної цілительки Параски Богуш. Тут поетеса написала свої "Весняні пісні".

Кімната-музей Лесі Українки розміщується в місцевій загальноосвітній школі, яка носить ім'я поетеси. Серед 600 експонатів - речі, що належали Парасці Богуш: горщик, товстостінна сулія для ліків, корито, рушник. Представлено першу збірку Лесі Українки "На крилах пісень" 1904 року видання тощо.

Екскурсії проводять юні екскурсоводи.

Музей уславленого командира Сумського партизанського з'єднання Сидора Ковпака відкрився в 1971 році при Глухівському технікумі механізації (зараз Глухівський агротехнічний інститут).

Музей відображає історію партизанського руху на Сумщині в роки німецької окупації 1941-1943 років. Зокрема, представлені матеріали та карти про три рейди ковпаківців Сумщиною, рейд на Правобережну Україну, знаменитий Карпатський рейд, а також Польський та Німанський.

Один із раритетів - дерев'яна німецька табличка "Обережно: Ковпак!", які розвішували в місцях дії партизанів.

Також можна побачити особисті речі Ковпака та членів його родини, зокрема його знамениту трофейну мадярську офіцерську шубу.

Олександрівська чоловіча гімназія – найстаріший навчальний заклад Сум. Пам'ятка архітектури національного значення.

Заснована меценатом Павлом Харитоненком. Основний корпус у стилі класицизму споруджено в 1873 році. Пізніше було побудовано пансіон на 40 осіб для іногородніх учнів. Завдяки гостроверхим вежам, зубцям, стрілчастому порталу і таким самим вікнам, ця будівля нагадує середньовічний замок. У цьому ж стилі збудовано лікарню. Незвичайні за красою сходи, що ведуть на другий поверх головного корпусу, та двосвітла актова зала.

Наразі це Сумська класична гімназія, що спеціалізується на поглибленому вивченні англійської мови.

Оленячу ферму в Козацькому на Сумщині заснував 2022 року оленяр Дмитро Русанов спільно з місцевою агрофірмою "Козацькою". Оленів тут розводили ще за радянських часів, але згодом їх популяція занепала, аж поки ентузіасти не вирішили відновити справу.

Ферма має площу близько 70 гектарів. Зараз тут живуть близько 800 і 250 ланей. Представлені чотири племенні гілки оленя європейського: британська, новозеландська, австрійська та румунська. Тварин тримають у великих вольєрах, де вони почуваються вільними.

Для туристів на оленячій фермі проводять екскурсії, під час яких розповідають про розведення тварин, їхні повадки та раціон. Також оленів можна погодувати.

Крім того, ферма пропогує презентації-дегустації продуктів ТОВ "Агрофірма "Козацька", серед яких м'ясні страви,  молочні продукт, олія і традиційні місцеві напої. Можна замовити катання по селу в кареті на конях.

Охтирський міський краєзнавчий музей розміщується колишньому приватному особняку кінця ХIХ – початку ХХ століття, що розташований у центрі міста Охтирка.

Музей заснований в 1920 році. Працює три постійно діючих експозиції: "Фауна рідного краю", "Історія Охтирщини", "Охтирка в окупаційний період" та виставкова зала.

Найцікавіші експонати музею: особисті речі письменника-земляка Івана Багряного, предмети старовини, фотографії, книги на історичну тематику, іменний покажчик "Харківські Губернські депутатські збори 1786-1919 років", книги про визволення України від фашистських загарбників, театральні костюми.

Під час широкомасштабного російського вторгнення у 2022 році будівля музею постраждала від вибуху, зараз вона потребує реставрації. Частина експозиції була пошкоджена. Але найцінніші експонати вдалося врятувати.

Співробітники музею проводять екскурсії містом Охтирка та околицями.

Охтирський Свято-Троїцький монастир заснований у 1654 році в мальовничому місці на вершині Монастирської гори на лісистому березі Ворскли.

Першим будівничим монастиря був ігумен Іоаннікій, який прибув до Охтирки зі своєю братією з розореного поляками Лебединського монастиря за Дніпром.

За переказами, перший дерев'яний храм було освячено у XVII сторіччі на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці, і монастир спочатку називався Благовіщенським. Пізніше коштом охтирського полковника Федора Осипова замість дерев'яної було побудовано однойменна кам'яна трапезна церква.

З 1720 року за указом Петра I настоятелем Охтирського монастиря став духовник царя Тимофій Надаржинський. Помер він у 1729 році й був похований у побудованому ним Троїцькому соборі. Його син Йосип Надаржинський власним коштом збудував кам'яну церкву Преображення Господнього з братньою трапезною та дзвіницею, а в 1741 році – лікарню з храмом Петра та Павла. Головною святинею монастиря була чудотворна Охтирська ікона Божої Матері "Всіх скорботних Радості".

У 1917 році Охтирський монастир було закрито, у ньому розмістили притулок для дітей-сиріт, потім військову частину. У роки Другої світової війни будівлі монастиря дуже постраждали.

Відродження Охтирського Свято-Троїцького монастиря розпочалося в 2002 році.

Романтичний палац зі сторожовою вежею та стрілчастими вікнами прикрашає колишню садибу графині Параскеви Штерич (Штеричової), уродженої Донець-Захаржевської.

Садиба Баси розташована на південній околиці Сум (Зарічний район), на березі річки Псел. Маєток у Басах графиня Штерич отримала у спадок від свого батька Михайла Донець-Захаржевського в кінці XVIII сторіччя. Для будівництва палацу вона запросила відомого слобожанського архітектора Олександра Палицина, який розробив проєкт незвичайної в цих краях асиметричної будівлі у псевдоготичному стилі. У палаці була передбачена домашня Вознесенська церква.

Після смерті графині маєток перейшов у володіння її брата Андрія Донець-Захаржевського, потім до його доньки, яка продала його вдові Гамалій. У 1890-х роках палац було реконструйовано у стилі англійської неоготики за проєктом Карла Шольца. Останніми власниками були Борис Золотницький та Самуїл Штейнер.

Наразі на території садиби Параскеви Штерич розміщується санаторій-профілакторій Сумського державного університету.

Панський маєток путивльських князів Львових у селі Бочечки Конотопського району є унікальною для Сумщини пам'яткою палацово-паркового мистецтва доби високого класицизму, що добре збереглася до наших днів.

Садиба була заснована у 1745 році (за іншими даними – у 1783 році), коли на цих землях, що належали Львовим, було закладено ландшафтний парк. Нині це парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення площею майже 15 гектарів. В ньому ростуть липа, дуб, клен, осокір та інші рослини.

Головним елементом садиби є мурований двоповерховий палац у стилі класицизму з елементами неоренесансу. Часом його побудови більшість джерел вказують 1866 рік, хоча, можливо, тоді відбулася реконструкція більш ранньої будівлі. Маєтком тоді володів підполковник Олександр Львов. Останньою ж його власницею була княгиня Анна Львова.

Палац прямокутний у плані, з масивною напівротондою танцювального залу та галереєю колонади, що виступає на парковому фасаді. Парадний фасад вирішено у класицистичних архітектурних формах. Первісно розпланування обох поверхів було анфіладним.

Після більшовицького перевороту палац княгині Львової у Бочечках було конфісковано, в ньому розмістили сільськогосподарський технікум, потім сільську школу. При цьому було повністю втрачено декор інтер'єрів, а також коринфські капітелі колон і пілястр паркового фасаду.

Зараз у палаці розміщується Бочечківський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів. У 2010 році було реконструйовано фасад та дах будівлі. У 2012 році відбулось урочисте відкриття оновленого ландшафтного парку: проведено освітлення алей, висаджені квіти, встановлено лавочки для відпочинку.