Пам'ятки Шепетівського району

Аріанська вежа в Тихомелі - унікальна пам'ятка сакральної архітектури, єдина подібна споруда в Україні.

Каплицю збудував місцевий землевласник Павло Кшиштоф Сенюта, який був послідовником християнського вчення аріан, яке вважалося єретичним. У XVI-XVII століттях аріанство було широко поширене у Східній Європі, і, зокрема, у Речі Посполитій. Аріани заперечували триєдину сутність Бога, тобто Святу Трійцю, стверджуючи перевагу Бога-Отця над створеним ним Богом-Сином – Ісусом Христом.

Розписана фресками каплиця зведена на кургані над могилою Павла Кшиштофа Сенюти, на місці давньоруського городища Тихомель. Пізніше каплиця служила вежею спорудженої тут фортеці. Збереглася у руїнах.

Грандіозний комплекс бернардинського монастиря височить на пагорбі трохи осторонь центру Ізяслава.

Будівництво було розпочато в 1596 році після Берестейської унії. Архітектор Якуб Мадлена чудово вписав оборонний монастирський комплекс у навколишній ландшафт. Головними спорудами були Михайлівський костел (1602 рік) та величезний келійний корпус (1610 рік), їх оточують 6-метрові стіни з в'їзною вежею та брамою.

Монастир постраждав під час Визвольної війни у 1648 році, але пізніше був відновлений та перебудований під керівництвом архітектора Паоло Фонтани.

За радянських часів приміщення обителі було перебудовано під в'язницю суворого режиму. Цю функцію споруду виконує й досі, тому огляд території неможливий.

Каскад із п'яти озер у сосновому лісі на північний захід від Славути, біля села Стригани, утворився на місці відпрацьованих торф'яних кар'єрів.

Озера глибокі, з чистою і прозорою водою - через піщане дно і велику кількість артезіанських джерел, що піднімають на поверхню льодовикову воду докембрійського періоду.

Водиться щука, короп, краснопірка, карась, лин, окунь, рідкісні блакитні раки. Зустрічаються дикі качки, лебеді.

За радянських часів на березі одного з Блакитних озер силами розташованої неподалік Хмельницької АЕС почали зводити корпуси піонерського табору та бази відпочинку, які так і залишились недобудованими.

У навколишніх селах розвивається зелений туризм. У спекотні літні дні тут багато відпочиваючих, переважно автотуристів.

Водяний млин побудований у Нетішині в 1905 році на місці старого дерев'яного млина, збудованого без єдиного цвяха, що згорів на початку XX століття.

Цемент для її будівництва виготовляли в селі Сільце. Міцність цементу була феноменальною. Млин молов до семи сортів борошна, яке йшло на експорт до Німеччини аж до 1917 року.

В 1930-х роках у комплексі з млином розпочала роботу гідроелектростанція, яка відновила свою діяльність у повоєнний час. У 1972 році млин закрили через брак зерна. Все обладнання демонтували та вивезли. Приміщення млина спочатку мали переобладнати під гуртожиток для будівельників Бурштинської ГРЕС, проте роботи зупинилися через умови пожежної безпеки. З того часу млин порожній.

Наразі водяний млин в Нетішині викупив місцевий підприємець та здає в оренду окремі приміщення.

Ізяславський історико-краєзнавчий музей розміщено в приміщенні будинку культури.

Музей був заснований ще у 1920-1930-х роках, але під час Другої світової війни припинив роботу, і був відновлений лише в 2003 році.

В музеї представлено експозицію, що розповідає про історію та етнографію регіону. Зокрема, можна побачити унікальні експонати з інтер'єру костелу Святого Михайла, що знаходився на території Бернардинського монастиря.

Окрема експозиція розповідає про культуру та традиції єврейської громади Ізяслава: ритуальні предмети, культові книги XIX століття.

Експонується виставка робіт місцевого художника Миколи Ткачука: живопис, скульптура, різьблення по дереву.

Розплідник з розведення диких кабанів розташований у мальовничому лісі дорогою між селами Лютарка та Комини.

Основною діяльністю розплідника є розведення диких свиней у природному середовищі з метою збільшення популяції. На сьогоднішній день у поголів'ї налічується понад 100 особин різного віку. Розплідник належить Лютарському лісництву.

Також функціонує у режимі міні-зоопарку. Відвідувачам забезпечують спілкування з поросятами, годування, відпочинок на природі. Планується створення повноцінної зони відпочинку.

Домініканський монастир з костелом Святого Вікентія де Поля в Білогір'ї заснований в 1612 році коштом Павла-Кшиштофа Сенюти, що володів тоді містом.

Нинішня будівля відбудована в 1789 році. Монастир проіснував до 1859 року, після чого храм був перебудований на православну церкву.

За радянських часів будівлі використовували під різні установи: в'язницю, будинок культури, бібліотеку.

Лише в 1991 році костел Святого Вікентія де Поля повернули католицькій громаді селища. Наразі храм реставрують отці-паллотини Товариства Католицького Апостольства.

Кафедральний католицький костел святого Іоанна Хрестителя - одна з найстаріших споруд Ізяслава.

Заснований князем Янушем Заславським та його дружиною Олександрою поруч із Ізяславським замком разом зі школою, шпиталем та плебанією. Архітектор Яколо Мадлена виконав оборонний храм у формах готики, проте після реконструкції 1756 року під проводом архітектора Паоло Фонтани він набув рис ренесансу.

Костел Іоанна Хрестителя служив усипальницею князів Сангушків.

У радянські часи храм було перетворено на краєзнавчий музей, потім приміщення використовувалося для різних господарських потреб. У 1960-х роках будинок сильно постраждав від пожежі, досі не відновлювався.

Місіонерський костел Святого Йосифа в Заславві (нинішній Ізяслав) збудований придворним архітектором польського королівського двору Паоло Фонтаною, який на той час служив у власника міста Павла Карла Сангушка поручиком артилерії.

Один із найцікавіших зразків пізнього бароко на Волині. У ХІХ столітті було прибудовано келійний корпус монастиря лазаритів, у якому зараз розміщується місцевий пенсійний фонд та інші організації. Костел знаходиться поряд із руїнами палацу Сангушків, з яким з'єднаний арочним містком.

Храм частково відреставровано, проходять служби. Перед будинком встановлений пам'ятник героям Другої світової війни – самохідна артилерійська установка.

Величний комплекс костелу Святої Анни височить в Полонному на пагорбі над річкою Хомора вже понад 400 років.

Заснований у 1583 році волинським воєводою князем Янушем Острозьким, якому належало тоді Полонне. Він першим у роді Острозьких прийняв католицизм. Будівництво тривало 24 роки. Стіни храму досягають завтовшки 2 метрів, він прикрашений карнизами, вітражами та розписами. В 1612 році отцями єзуїтами при костелі було відкрито школу.

Протягом століть костел неодноразово розорявся, але щоразу його відновлювали, і навіть у радянські часи завдяки сильній католицькій громаді міста він залишався чинним. У 1995-2002 роках проведено реставрацію.

Римо-католицький костел Святої Дороти збудований в Славуті в 1825 році.

Він є точною копією паризького костелу Святого Євстафія. Був родовою усипальницею князів Сангушків.

Знаходиться на території міського парку, закладеного в XVIII столітті знаменитим паркобудівником Діонісієм Міклером. Тут розташовувався замок Сангушків, який не зберігся до наших днів.

Живий лісовий тунель сформувався з листя та гілок дерев уздовж залізниці на околиці села Стригани.

Залізнична гілка, що зв'язує Славутський піщаний кар'єр із залізничною станцією "Славута 2", проходить через ліс. Особливо ефектно тунель виглядає у період, коли на деревах багато листя.

На відміну від знаменитого "Тунелю кохання" в Клевані, свод тунелю в Стриганах ще не сформовано, а в довжину він має всього близько 100 метрів.

Перший в Україні музей відомого єврейського поета Переца Маркіша відкрито в Полонному в 1998 році.

Маркіш народився в Полонному в 1895 році, тут провів дитинство. Прославився в світі як один із провідних єврейських письменників, багато видавався за кордоном, входив у керівництво Спілки письменників СРСР, був нагороджений Орденом Леніна. В 1949 році він був репресований за участь у Єврейському антифашистському комітеті, і в 1952 році розстріляний.

Експозиція полонського музею розповідає про життя та творчий шлях поета. В музейній експозиції – 23 книги письменника на мовах ідиш, іврит, українською, російською, англійською і навіть чуваською. Особливе місце в експозиції займає ювілейне ізраїльське видання трьох книг Переца Маркіша. Вони були видані в 1998 році з ініціативи мерії міста Беер-Шева. Одна з трьох книг – 24 вірші і уривки з поем мовою ідиш, дві інші – в перекладах – російською та івритом. Ці книги музей отримав в подарунок від мера Беер-Шеви Давида Бонфельда.

В музеї експонується чимало фотографій різних періодів життя Переца Маркіша, в тому числі дитинства та юнацтва, проведених в Полонному. Також в експозиції музею є подарунок доньки поета, відомої художниці і скульптора Ольги Рапай-Маркіш - оригінальні керамічні вироби. Є в експозиції і книжки синів Переца Маркіша - Шимона і Девіда.

На базі музею діє єврейське культурне товариство імені Переца Маркіша.

В 2007 році музей удостоєний почесного звання "Народний музей".

Міжнародний меморіальний комплекс "Поле пам'яті" створено у 1997-2007 роках під Славутою, де в роки Другої світової війни розташовувався німецький табір для військовополонених "Шталаг 301/Z" (німецькою - Stalag 301/Z).

У жахливих умовах там утримували поранених і хворих офіцерів і солдатів Червоної армії, які, по суті, були приречені на смерть від виснаження та хвороб. Кількість загиблих оцінюють у 150 тисяч осіб.

В даний час цвинтар загиблих військовополонених розчищений і впорядкований, на ньому насипаний курган і встановлено пам'ятник. Біля комплексу розміщено пам'ятник загиблим у концтаборі євреїв.

Музей пропаганди відкрито у Шепетівці як меморіальний музей Миколи Островського – один із чотирьох музеїв письменника на території України.

Перейменований рішенням Хмельницької облради в 2020 році.

Заснований у 1946 році, а нинішня будівля музею збудована в 1974-1979 роках за індивідуальним проєктом архітекторів Миколи Гусєєва та Віктора Суслова. Триповерхова будівля круглої форми, побудована з каменю та металу, покрита смальтою червоного та чорного кольорів. За поданням ЮНЕСКО Музей пропаганди в Шепетівці занесено до міжнародного каталогу "Музеї світу" як унікальна пам'ятка архітектури.

Художньо-монументальне оформлення експозиції розробив художник Анатолій Гайдамака. У вестибюлі представлено погруддя Миколи Островського роботи скульптора Володимира Корнєва. Основну експозицію розгорнуто на третьому поверсі. Експонати знаходяться у чорних кубах, закріплених на рейках. Над кубами розміщені просторові композиції з різних речей, що відповідають епосі та тематиці стендів. Подано фотографії, документи, меморіальні речі, видання творів письменника та ілюстрації до них.

Музей розташований на височини, всі підступи до нього красиво викладені каменем, який, крім оригінального дизайну, на жаль, створює серйозні незручності при пересуванні людей з обмеженими можливостями.

Тут же, на площі, височіє монументальний пам'ятник Миколі Островському.