Пам'ятки Шосткинського району

Сорокаметрова башта водогону - візитна картка Глухова. Її видно за багато кілометрів від міста, є виразним елементом його архітектурного силуету.

Водонапірна вежа побудована в 1927 році на місці Путивльської брами Глухівської фортеці після того, як було прийнято рішення про створення міського водогону. Унікальна по архітектурі - круглий конусоподібний стовбур у верхній частині м'яко переходить у розширений двоярусний циліндр із прямокутними віконцями.

Внутрішні гвинтові сходи в 186 ступенів ведуть на верхній рівень з оглядовим майданчиком, з якого відкривається чудовий вид на місто та його мальовничі околиці. Влітку доступ на оглядовий майданчик відкрито.

Глухівський міський краєзнавчий музей розташований у двоповерховій будівлі Дворянського зібрання (1811 рік), виконаній у стилі провінційного класицизму.

Музей засновано в 1902 році як Глухівський музей української старовини. Основу експозиції склала приватна колекція глухівчанина Миколи Шугурова.

Експозиція висвітлює історію міста з найдавніших часів до другої половини ХХ століття. Розміщена в п'яти залах: зал природи, "Глухів середньовічний", Гетьманська зала, "Історія Глухова XIX століття", "Глухів у роки Другої Світової війни".

Представлено прапор Глухова 1878 року, напрестольне Євангеліє 1766 року, вироби Волокитинської фарфорової фабрики та інше.

Київська брама Глухівських міських укріплень - єдина споруда Глухівської фортеці, що збереглася, один з чотирьох колишніх в'їздів на територію старого міста.

Земляна фортеця була закладена старостою новгород-сіверським Олександром Пісочинським у 1635 році на місці давньоруського городища.

Значно розширена в 1685 році. Коли Глухів став гетьманською резиденцією, фортецю реконструювали, й у 1766-1769 роках спорудили з каменю Київську та Московську в'їзні брами. Проте вже на початку ХІХ століття, згідно з проєктом перепланування міста, фортеця була ліквідована, Московська брама розібрана. Окрім Київської брами, збереглися лише фрагменти оборонної лінії вздовж вулиці Валової.

В приміщенні кардигардії відкрито експозицію, присвячену Глухову часів німецької окупації 1941-1943 років (звертатися до адміністрації заповідника "Глухів").

Музей археології Національного заповідника "Глухів" відкрито в 2008 році у відреставрованому садибному будинку Кочубеїв.

В експозиції представлена ​​кераміка, знаряддя праці, посуд, фрагменти одягу, зразки будівельних матеріалів, знайдені у Глухові та околицях.

Зала давньої історії охоплює археологічну спадщину міста від палеоліту до І тисячоліття нашої ери.

Зала давньоруської епохи представляє історію Глухова Х-ХІІІ століть та періоду Великого князівства Литовського XIV-XV століть. З

ала пізнього середньовіччя присвячена Глухову XVIII століття, коли він мав статус столиці Гетьманщини.

Також в археологічному музеї відбуваються тимчасові виставки. Тут же розміщується адміністрація Національного заповідника "Глухів". Співробітники організують екскурсії містом.

Комплекс навчальних закладів збудовано в Глухові в другій половині XIX століття.

В 1874 році було відкрито учительський інститут, який готував вчителів для Чернігівської та Полтавської губерній. В 1914 році його закінчив видатний кінорежисер Олександр Довженко. В глухівській чоловічій гімназії навчався художник Георгій Нарбут.

Наразі всі корпуси займає Глухівський державний педагогічний університет імені Олександра Довженка. При ньому працює історико-педагогічний музей.

Будинок Терещенків у Глухові - найстаріша споруда архітектурної спадщини сім'ї знаменитих цукрозаводників і меценатів, що збереглася.

За дозволом на будівництво нового двоповерхового кам'яного будинку в історичному центрі Глухова процвітаючий купець Артемій Терещенко звернувся до міської влади ще в 1855 році. Завершити будівництво своєї глухівської резиденції в архітектурних формах історизму він зміг лише в 1866 році.

В інтер'єрі частково зберігся первісний декор: ліпнина стель, різьблені двері, кахельні печі, а також сходи на другий поверх, виконані в техніці чавунного декоративного лиття.

У 1931 році тут розмістився Всесоюзний науково-дослідний інститут конопель. Зараз це Дослідницька станція луб'яних культур (Інститут луб'яних культур), де нещодавно був створений сорт конопель, що не містить наркотичних речовин. У фойє представлено невелику експозицію продукції конопляного виробництва: мотузки, канати, тканини, одяг, взуття та інше.

Гамаліївський (Харалампіївський) монастир - монастир-в'язниця, один із найнегативніших прикладів використання історико-архітектурної спадщини в Україні.

Заснований у 1702 році як скит при дерев'яній церкві Святого Харлампія. В 1713 році гетьман України Іван Скоропадський видав універсал та виділив кошти на спорудження жіночого монастиря. Тут же він був похований у родовому склепі Харлампіївської церкви (збереглися білокам'яні надгробки), а монастир фактично став родовою усипальницею.

У 1735 році було закінчено будівництво собору Різдва Богородиці, територію оточили мурами з вежами та надбрамною дзвіницею, з'явилися кам'яні келії та господарські будівлі.

У XVIII столітті монастир двічі горів та відновлювався. Проіснував до 1924 року, коли тут було відкрито будинок престарілих та дитячий притулок, а собор перетворено на будинок культури.

У 1961 році на території було засновано виправно-трудову колонію суворого режиму №66, склепи Скоропадських замуровано, могили ченців зрито. Лише у 1994 році було проведено реставрацію Харлампієвої церкви, у ній почали проводити богослужіння для ув'язнених. Собор досі використовується під майстерні. Питання повернення монастиря православної церкви не вирішено.

Різдва Богородиці (Глинська пустинь) ставропігійний чоловічий монастир розташований у селі Соснівка неподалік Глухова, за кілька кілометрів від російського кордону.

За переказами, монастир заснований у 1557 році на тому місці, де тутешнім бджолярам під час збору меду з'явилася на сосні чудотворна ікона Різдва Пресвятої Богородиці.

Назва монастиря походить від маєтку князів Глинських, на чиїх земля заснована пустинь. Покровителями Глинського монастиря в різні часи були Іван Мазепа та Олексій Меньшиков. Розквіт припав на ХІХ століття.

Пустинь, обнесена кам'яною огорожею, мала п'ять окремих та чотири домові храми. Соборний храм на честь Різдва Пресвятої Богородиці зі дзвіницею був збудований у 1770-1781 роках. Майже всі споруди були знищені після того, як у 1922 році монастир закрили більшовики.

У 1994 році Глинська пустинь була знову відкрита, її зайняли представники московського патріархату. Було освячено новий надбрамний храм в ім'я ікони Іверської Божої Матері. На місці зруйнованого собору в 2002 році збудовано Свято-Микільський храм.

На території є святе джерело.

Старовинна козацька Миколаївська церква - найдавніша архітектурна пам'ятка Глухова. Споруджена майстром Матвієм Єфимовим у стилі бароко.

За гетьманських часів на площі перед церквою проходили козацькі ради, на яких вирішували різні державні питання, а в самому храмі проводилися "елекції" - пишні церемонії посвячення в гетьмани.

Тут знаходиться могила політика і державного діяча Гетьманщини, генерального хорунжого Миколи Ханенка.

Ефектна Михайлівська церква у Воронежі – шедевр пізнього українського бароко. Збудована в 1781-1786 роках за проєктом архітектора Івана Григоровича-Барського (за іншою версією – Раставеллі).

За плануванням близька до побудованої Григоровичем-Барським Покровської церкви на Подолі в Києві. Відмінною особливістю архітектури є поєднання архітектурних прийомів, що використовуються при будівництві православних і католицьких храмів, що практично не зустрічається в культових спорудах Лівобережної України. Для прикраси зовнішньої поверхні церкви використано тематичні горельєфи, що зображають апостолів.

Інтер'єри розписував видатний український художник Микола Мурашко.

Музей меморіально-освітнього комплексу пам'яті жертв тоталітаризму та збройних конфліктів "Родинна пам’ять" відкрився в 2015 році в одній із будівель колишнього виробничого об'єднання "Свема" в місті Шостка.

Створений як база для вивчення історії Європи на прикладі історій мешканців Шостки та району – жертв Другої світової війни. Ініціатором заснування музею став художник Кролевецької ткацької фабрики Іван Дудар, який ще з початку 2000-х років почав збирати матеріали про примусову працю шостківчан на нацистському пороховому заводі фірми "Айбіа" в Німеччині. Партнерами проєкту стали Документаційний центр дослідження історії порохового заводу Лібенау та УНФ "Взаєморозуміння і примирення".

Експозиція розміщена на двох поверхах, площею понад 700 квадратних метрів. Основою для художнього рішення стали кролевецькі рушники та шосткинська кіноплівка. Експозиція розповідає про довоєнну промислову історію Шостки, сталінські репресії на Шосткинщині, нацистську окупацію міста в роки Другої світової війни, повоєнну відбудову міста.

Музей присвячений жертвам Голокосту, радянським військовополоненим, остарбайтерам, в'язням нацистських та сталінських концтаборів.

Меморіально-освітній комплекс "Родинна пам’ять" є відділом Шоскинського краєзнавчого музею.

Музей історії євреїв Глухівщини відкрився в 2003 році з ініціативи глухівської єврейської громади "Хаверім".

Нині музей налічує понад 1500 експонатів, з яких 148 є оригінальними. Тут можна простежити історію відомих єврейських родів Цвейфелів, Двоскіних, Янпольських.

Найціннішими експонатами вважаються сувої Тори з глухівської синагоги.

Музей уславленого командира Сумського партизанського з'єднання Сидора Ковпака відкрився в 1971 році при Глухівському технікумі механізації (зараз Глухівський агротехнічний інститут).

Музей відображає історію партизанського руху на Сумщині в роки німецької окупації 1941-1943 років. Зокрема, представлені матеріали та карти про три рейди ковпаківців Сумщиною, рейд на Правобережну Україну, знаменитий Карпатський рейд, а також Польський та Німанський.

Один із раритетів - дерев'яна німецька табличка "Обережно: Ковпак!", які розвішували в місцях дії партизанів.

Також можна побачити особисті речі Ковпака та членів його родини, зокрема його знамениту трофейну мадярську офіцерську шубу.

Кам'яна однобанна Спасо-Преображенська церква - одна з архітектурних домінант Глухова.

Збудована в 1765 році за проєктом глухівського архітектора Андрія Квасова на місці дерев'яної "Заградської" церкви XVII сторіччя, що знаходилася в ті часи за межами міських укріплень. Зразком послужили Трьохсвятительська церква в Лемешах та Вознесенська церква в Коропі.

За радянських часів Спасо-Преображенська церква була закрита, проте в 1980-х роках проведено реставрацію, і в 1989 році храм повернули віруючим.

На стінах вівтаря виявлено унікальний розпис XVIII сторіччя - фрагмент "Таємної вечері".

Старовинний храм святих трьох Анастасій у Глухові заснований у XVIII сторіччі гетьманом Іваном Скоропадським як домова церква біля гетьманської садиби.

Названий на честь його дружини Анастасії. Відроджений у 1884-1893 роках коштом сім'ї цукрозаводчиків Терещенко, ставши їх родовою усипальницею. Нагадує формами Володимирський собор у Києві, який також будувався за участю родини Терещенків.

Проєкт у неовізантійському стилі розробив архітектор Андрій Гун. Шедевральні розписи за ескізами Віктора Васнецова виконали знамениті художники Сведомські, Пимоненко, Верещагін, Журавльов, які також оформляли Володимирський собор. Зберігся розкішний іконостас із білого мармуру.

В 2003 році, після візиту до міста одного з нащадків Терещенків, у підвалі Трьох-Анастасіївського собору було виявлено фамільний склеп. Тут поховано засновника роду Артемія Терещенка, його дружину Євфросинію, їхніх синів Федора та Миколу.

Нині це кафедральний храм Конотопської та Глухівської єпархії УПЦ московського патріархату.