Пам'ятки Івано-Франківської області

Церква Зішестя Святого Духа в місті Рогатин є однією із найдавніших дерев’яних церков в Україні, чудовим зразком галицької школи монументально-декоративного мистецтва XVI-XVII століть, пам’яткою архітектури національного значення.

Рогатинська церква Святого Духа входить до списку Світової спадщини ЮНЕСКО у категорії "Дерев'яні церкви Карпатського регіону України".

Офіційною датою побудови храму вважається 1598 рік, хоча перші згадки про рогатинську Святодухівську церкву відносяться до ХІІ століття. За легендою, саме у цій церкві служив священиком Гаврило Лісовський, батько знаменитої Роксолани.

Церква тризрубна, із високим центральним зрубом. Із заходу до неї примикає триярусна дзвіниця XVII століття, що нагадує оборонну вежу. Підземний хід веде до сусідньої оборонної церкви Різдва Пресвятої Богородиці.

Найбільшою цінністю церкви Святого Духа в Рогатині вважається п'ятиярусний ренесансно-бароковий іконостас 1650 року, що є одним із трьох найдавніших в Україні. У 1885 році його реставрував львівський художник Юліан Маркевич, після чого іконостас деякий час експонувався на археологічно-етнографічній виставці у Львові.

За радянських часів церкву Святого Духа в Рогатині було перетворено на музей дерев'яної архітектури, іконопису, скульптури та різьблення.

Зараз це Музей-пам'ятка дерев'яної архітектури і живопису у складі Музейного комплексу в місті Рогатині, що є філією івано-франківського Музею мистецтв Прикарпаття. Музейна експозиція демонструє розвиток українського іконопису і декоративного різьблення від XVI століття, перехід від традиційної візантійської системи до мистецтва українського ренесансу у XVIІ столітті, розквіт українського бароко у XVIІІ столітті. Представлено ікону монастирського типу "Іоанн Хреститель з житієм" середини XVI століття, ікони XVIІ-XIX століть з церков Рогатинщини, а також вироби з каменю, дерев’яні скульптури та свічники, стародруки.

Дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці у Ворохті - один із найкращих зразків гуцульської народної архітектури.

Побудована за традиційними технологіями без жодного цвяха в 1654-1657 роках у сусідньому селі Яблуниця. На сучасне місце церкву Різдва Богородиці перенесли в 1780 році.

В інтер'єрах збереглися фрагменти настінних розписів XIX століття.

Поруч розташована двоярусна дерев'яна дзвіниця, в якій розмістилася експозиція церковного музею.

В 1979 році храм реставрували архітектори Богдан Кіндзельський, Григорій Крук, Іван Могитич.

Дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці в Криворівні заснована в 1719 році, у нинішньому вигляді відбудована в 1818 році. Збереглися розписи темперою XIX століття.

Церква вважається одним з найкращих зразків гуцульської школи народної архітектури. Існує легенда, згідно з якою саме в цій церкві народний месник і вождь карпатських опришків Олекса Довбуш зустрів і полюбив дівчину Дзвінку, яка згодом зрадила його.

Завдяки старанням настоятеля церкви Різдва Богородиці Івана Рибарука храму повернуто автентичний вигляд - тепер він, як і раніше, вкритий гонтом, а не жерстю, як більшість нинішніх карпатських храмів.

Православний храм Різдва Христового згадується в ХVІ сторіччі як головна культова споруда ремісничого району стародавнього Галича (в 1593 році храм був офіційно закріплений за гончарним цехом).

Протягом ХVІ-ХVІІІ століть церкву неодноразово руйнували татари, після чого вона була реконструйована і набула теперішнього вигляду. Тоді ж зроблено дерев'яний різьблений іконостас. На початку XX століття було проведено реставрацію за участю отця Миколи Вінницького - відомого москвофіла, репресованого австрійською владою. Перед храмом йому встановлено пам'ятник.

В останні роки поряд зведена дзвіниця. Біля церкви просто неба споруджено макет стародавнього Галича.

Дерев'яна церква Святого Василія Великого в селі Черче – один із найдавніших храмів бойківського типу.

Місцеві жителі називають її церквою Святої Параскеви П'ятниці.

Храм збудований у XVI сторіччі, на нинішнє місце (старий цвинтар на околиці села) перенесений у 1733 році. Церква тризрубна раннього типу. Перекриття зрубів – шатрові, з трьома заломами над центральним та одним – над бічними куполами.

Василівська церква у Черчому характеризується вишуканими пропорціями. У 1970 році проведено реставрацію - храму повернули автентичний центральний купол.

Оборонна церква святого Миколая у Чесниках (за іншими джерелами – Вознесенська) – унікальна кам'яна культова споруда, побудована відповідно до традицій української дерев'яної архітектури.

Миколаївська церква споруджена в XIV сторіччі (деякі дослідники припускають, що у XII-XIII сторіччях). Служила також фортецею, в якій місцеві жителі оборонялися від татар.

Церква тричастна, з прямокутним у плані нефом, обрамленим із двох боків квадратним бабинцем і гранованої п'ятистінною апсидою. Кожен із трьох об'ємів храму перекритий напівсферичним куполом, прихованим під дерев'яною покрівлею - гонтом. У ХІХ столітті північний та південний фасади укріплені потужними контрфорсами.

Церква святого Миколая у Чесниках – пам'ятка архітектури національного значення. Її аналог є лише у селі Росохи Львівської області.

Церква Святого Пантелеймона - єдина споруда Стародавнього Галича княжої епохи, що збереглася.

Будівництво храму на північно-східній околиці міста було завершено в 1194 році. Його заснував Галицько-Волинський владика Роман Мстиславич, назвавши на честь свого діда, київського князя Ізяслава, християнське ім'я якого було Пантелеймон.

У XIV сторіччі церкву Святого Пантелеймона було перетворено на костел Святого Станіслава, а в XVI столітті проведено реконструкцію та відкрито монастир францисканців із дзвіницею, оборонними валами та монастирськими приміщеннями.

Після Першої світової війни Пантелеймонівська церква тривалий час була в запустінні, відреставрована в 1998 році, освячена греко-католиками.

На стінах збереглися старовинні графіті, зокрема знаменитий розквітлий хрест, що став емблемою Національного заповідника "Давній Галич" та гербом сучасного міста.

Церква Успіння Пресвятої Богородиці в Крилосі споруджена в 1586 році з матеріалів зруйнованого Успенського собору - головної святині Стародавнього Галича (фундамент собору виявлено поряд з церквою, планується відновлення).

На деяких кам'яних блоках, з яких складено Успенську церкву, виявлено давньоруські рельєфи та графіті. В XVII сторіччі храмовий комплекс було обнесено кам'яними оборонними мурами з чотирма кутовими вежами (відновлено фрагменти).

Сильно постраждалу під час турецької навали церкву Успіння Пресвятої Богородиці відреставровано на початку XVIII століття єпископом Йосипом Шумлянським. Велику художню цінність представляє західний портал із фронтоном, прикрашеним вирізаною з каменю композицією "Успіння Богородиці".

При кафедральному храмі діяв василіанський монастир, скасований в 1783 році.

Нині Успенська церква у Крилосі належить українській греко-католицькій церкви. Входить до складу Національного заповідника "Давній Галич".

Яблуницький (Яблоницький, Яблунецький) перевал – один із двох основних перевалів, що з'єднують Закарпаття з Івано-Франківською областю. Також його називають Татарським, оскільки у ХІІІ сторіччі через нього рухалися до Європи монголо-татарські орди. У давнину це був найважливіший шлях між Галицьким князівством та Угорщиною, потім між Польщею та Трансільванією.

Перевал заввишки 931 метр проходить через сідловину Яблуницького хребта Східних Карпат. Зараз на Яблуницькому перевалі знаходиться сувенірний базар та оглядовий майданчик.

Міська ратуша Болехова в нинішньому вигляді споруджена в 1863 році, хоча закладена була ще в XVIII сторіччі.

Магдебурзьке право Болехів мав з 1603 року згідно з привілеєм, наданим польським королем Сигізмундом III.

Міський магістрат тут розташували на розі центральної площі. Невелика елегантна будівля Болехівської ратуші має годинникову вежу з фігурним верхом.

Нещодавно ратушу відреставрували, на годинниковій вежі встановили нові куранти роботи сучасного львівського майстра Олексія Бурнаєва.

Донині ратуша використовується за своїм призначенням - у ній міститься Болехівська міська рада.

Єдиний у Карпатах діючий грязьовий (глинисто-бітумний) вулкан знаходиться на околиці села Старуня.

Утворився в 1977 році на місці старого озокреитового промислу після землетрусу в Румунії. Спочатку мав 4 жерла діаметром 10-50 сантиметрів і висоту конуса близько 3 метрів. Зараз є велика плоска пляма бруду, налічує 8 кратерів і 12 непостійних мікрократерів. З них з різною періодичністю та інтенсивністю викидаються гази, нафта та вода різної мінералізації.

Під'їзний шлях до Старунського вулкана відсипаний великим гравієм.

Яремчанський міні-зоопарк – це вольєрне господарство Карпатського національного природного парку, де утримують у напіввільних умовах місцеві дикі тварини.

Господарство створено в 1992 році з метою збереження та розмноження диких тварин на території Карпатського НПП. На території площею 5,3 гектарів розміщено 6 секцій. Тут можна побачити оленів, косуль, диких кабанів та інших. Дозволяється годування тварин.

Міні-зоопарк знаходиться на околиці Яремчі, недалеко від місця впадання річки Багрівець у річку Жонка. Територія красиво оформлена дерев'яними будиночками, альтанками, містками.

Етнографічний музей "Вишиванка" в Ільцях поблизу Верховини також відомий як Музей-садиба "У Галинки Верховники".

Музей традиційного гуцульського одягу та вишитих виробів створила у власному будинку верховинська поетеса та фольклористка Галина Яцентюк, більше відома за псевдонімом Галинка Верховинка.

В експозиції представлено понад 500 автентичних предметів гуцульського побуту, вік яких подекуди перевищує сто років. Серед музейних експонатів є ткацькі верстати, ткані гуцульські ліжники, килими, багато вишитих рушників та понад 40 вишиванок з усієї Гуцульщини. Особливу цінність мають гуцульська бартка (топірець) віком понад 140 років, жіноча хустка, якій близько 120 років, 200-річна чашка та інші старожитності.

Господиня зустрічає гостей власними віршами та співанками, особисто проводить екскурсії та майстеркласи із зав’язування перемітки – старовинного гуцульського жіночого головного убору.

Приватний музей "Галєрія гуцульських традицій та обрядів" створила у Верховині краєзнавиця Павла Рашковська.

Особливістю музею є інтерактивна форма знайомства відвідувачів з гуцульськими традиціями та обрядами. Господиня музею проводить екскурсії у формі розмови з відвідувачами за столом з карпатським чаєм та випічкою.

В експозиції представлена велика кількість гуцульських вишиванок та інших елементів народного вбрання, який відвідувачі можуть приміряти. Екскурсію доповнює майстеркласи із зав’язування хустки та гри на дримбі.

Під замовлення в "Галєрії" можна організувати вечерю з традиційними гуцульськими стравами та настоянками на карпатських травах.

Також господиня музею проводить авторські екскурсії Верховиною.

Музей гуцульської магії розмістився в одному із комплексів відпочинку на околиці Верховини, яка вважається неформальною столицею Гуцульщини.

Його мета - зберегти пам'ять про відомих карпатських знахарів і провидців, яких тут називають мольфарами.

В музеї представлені речі, якими користувалися маги-мольфари та які розповідають про давню гуцульську магію.

На базі музею гуцульської магії також проводяться майстер-класи з виготовлення оригінальних чайних ложок з дерева, прядіння ниток з вовни, дзеркальної каліграфії.