Пам'ятки Тернопільської області

Будівля Народного дому збудована в Чорткові напередодні Першої світової війни коштом польської громади міста.

Народний дім служив центром розвитку культури та спорту – у будівлі була театральна сцена та спортивна зала. При Народному домі діяли аматорський театральний колектив та військово-спортивне товариство "Сокіл".

Тут робила свої перші кроки на театральній сцені українська актриса та співачка Катерина Рубчакова (Косаківна). її ім'ям назвай Чортківський районний будинок культури, який тепер розміщено у будівлі Народного дому.

Перед будівлею Народного дому встановлений пам'ятник Катерині Рубчаковій.

Національний заповідник "Замки Тернопілля" об'єднує 11 давніх оборонних споруд (замків і фортець), які найкраще збереглися на території Тернопільської області. Установа займається збереженням, реставрацією й туристичною промоцією цих пам'яток історико-культурної спадщини.

У XVII-XVIII століттях на Тернопільському Поділлі існувало понад сто замків, які слугували укріпленими резиденціями місцевих землевласників-аристократів, переважно за часів польсько-литовського панування в регіоні. Із них 34 дожили до наших днів у різному стані збереженості.

Базою заповідника "Замки Тернопілля" з 1994 року є архітектурний комплекс Збаразького замку XVII століття разом із церквою Преображення Господнього 1600 року та ансамблем споруд Бернардинського монастиря XVII–XVIII століть у місті Збараж, які є пам’ятками архітектури національного значення.

Саме у відреставрованих залах Збаразького замку представлена найбільша частина колекції заповідника: археологічні матеріали, зброя, предмети мистецтва тощо. Активні реставраційні роботи та розгортання нових експозицій триває у Вишнівецькому палаці. Невелика експозиція облаштована у Скалатському замку. Решта об'єктів заповідника перебувають у стані консервації та поточних реставраційних робіт.

Адміністрація заповідника розташована в двоповерховій будівлі колишнього повітового староства 1891 року побудови, яка знаходиться з південно-західного боку від Збаразького замку, в районі Збаразького Підзамча. Заповідник регулярно проводить фестивалі, культурно-мистецькі дійства, наукові конференції та інші заходи.

Національний заповідник "Замки Тернопілля" включає:
- Збаразький замок (місто Збараж);
- Вишнівецький палацово-парковий комплекс (селище Вишнівець); 
- Скалатський замок (місто Скалат);
- Теребовлянський замок (місто Теребовля);
- Чортківський замок (місто Чортків);
- Замок Творовських (село Підзамочок);
- Язловецький замок (село Язловець);
- Замок Потоцьких (село Золотий Потік);
- Микулинецький замок (селище Микулинці);
- Скала-Подільський замок (селище Скала-Подільська);
- Кривченський замок (село Кривче).

Національний природний парк "Дністровський каньйон" створений у 2010 році для збереження цінних природних та історико-культурних комплексів та об'єктів лісостепової зони у районі середньої течії річки Дністер.

Займає територію площею 10 тисяч гектарів у межах Чортківського району Тернопільської області. Тут зустрічаються відшарування (стінки), що містять стародавні скам'янілі залишки флори та фауни, яким близько 500 мільйонів років.

Гордість Національного природного парку "Дністровський каньйон" - травертинові скелі з печерами та гротами. Відомо близько 50 великих та малих печер, серед яких одні з найдовших у світі: Озерна (105 кілометрів), Оптимістична (230 кілометрів).

На крутих скелястих берегах та мальовничих островах зустрічається велика кількість рідкісних рослин, тварин, птахів. Збереглася реліктова лісова, наскальна та лужно-степова рослинність.

Популярні туристичні маршрути до Джуринського водоспаду та в урочищі "Глоди" до джерела "Фарінникова криниця".

Будівлю нової ратуші в Чорткові зведено в 1926-1930 роках, коли стара ратуша на площі Ринок перестала вміщати адміністративний апарат магістрату, що розрісся.

Будівля в стилі конструктивізму з невисокою годинниковою вежею збудована під керівництвом польського архітектора Юзефа Кунцевського. Окрім магістрату, тут розміщувалися поліція та пожежна охорона.

Зараз будівля Нової ратуші використовується за прямим призначенням – тут розміщується Чортківська міська рада. У відреставрованій вежі відкрито Музей Магдебурії і Туристично-інформаційний центр.

На площі перед ратушею встановлено пам'ятник Тарасові Шевченку.

Нова хасидська синагога в Чорткові збудована в 1909 році віденським архітектором Гансом Гельдкремером (за іншими даними – Яном Марціном Цесліковським). Ошатна будівля, що нагадує палац, стоїть на розі вулиць Шевченка та Млинарської в центральній частині містечка.

У першій половині XIX століття територія, де розташована синагога, була частиною маєтку Марії Борковської, представниці давнього шляхетського роду володарів Чорткова. Хасидський цадик Давид Моше Фрідман викупив у неї маєток та облаштував у ньому свою резиденцію. В парку неподалік від палацу він збудував новий дім молитви.

Будівлю в орієнтальному стилі прикрашають дві бічні вежі. У 1910-1914 роках тут щорічно проводив богослужіння головний рабин з Відня чи Парижа, що приваблювало до Чорткова євреїв із багатьох міст України, росії та Східної Європи.

Будівля постраждала під час двох світових воєн. За радянських часів синагога слугувала автопарком, далі їдальнею для військових. До останнього часу в ній розміщується центр науково-технічної творчості та дозвілля учнівської молоді.

Протягом останніх років будівля синагоги перебуває в аварійному стані. Планується реставрація та створення Центру єврейської культури – сучасного культурного простору та осередку розвитку культурного різноманіття.

Особняк відомих польських юристів Громницьких у Підволочиську збудовано у ХІХ столітті.

На віллі Громницьких у 1919 році відбулася нарада Симона Петлюри з командуванням Української Галицької армії.

Наразі в особняку розташовується Підволочиський краєзнавчий музей імені Омеляна Ковча.

Дві зали музею присвячені історії визвольного руху ОУН-УПА. В експозиції 281 експонатів – особисті речі повстанців, зброя, фотографії, документи, макети, картини, триптих "Україна – непереможна".

Занедбаний палац у Колиндянах із двома вежами, що нагадують замкові, справді побудований на основі середньовічного замку, закладеного шляхтичами Стаменськими у XV сторіччі (за іншими даними у XVII столітті).

На початку ХІХ століття напівзруйнований на той час замок у Колиндянах перейшов до роду Альбіновських, від яких його успадкував шляхтич Корнел Городиський. Новий власник у 1840 році реконструював замкові вежі, а між ними спорудив двоповерховий палац у стилі пізнього класицизму. Його парадний фасад прикрашає великий портик із чотирма колонами іонічного ордера, а з боку парку розташований ризаліт, на якому раніше був балкон з видом на ландшафтний парк. В'їзна брама, ймовірно, збереглася від колишнього замку.

Під час Першої світової війни палац сильно постраждав, але у міжвоєнний період його відновив останній власник Людвік Городиський.

За радянських часів у будівлі палацу Городиських розмістили технікум. До останнього часу біля садиби розташовувалася тракторна бригада, але зараз палац покинутий.

Пам'ятник українському письменнику та громадському діячеві Іванові Франку встановлено у Тернополі в 1995 році.

Знаходиться у сквері за Домініканським костелом, на місці колишньої гімназії №1, де в  1902 році письменник зустрічався з тернопільськими гімназистами.

У Тернополі Франко бував неодноразово, зокрема. як кореспондент газети "Кур'єр львівський" на крайовій етнографічній виставці. У приміщенні Міщанського братства (тепер філармонія) він читав "Мойсея", часто зупинявся у готелі "Подільський" дорогою до села Вікно.

Автор пам'ятника Іванові Франку у Тернополі – скульптор Іван Сонсядло.

Пам'ятник Тарасові Шевченку роботи скульптора Миколи Невеселого встановлений у Тернополі в 1982 році біля обласного драмтеатру, який носить ім'я поета.

Знаходиться у сквері праворуч від Тернопільського академічного обласного драматичного театру імені Тараса Шевченка.

Комплекс із трьох гумористичних пам'ятників відкрито у центрі Тернополя біля торгового центру "Атріум" у 2010 році на День Незалежності України.

Два з них присвячені літературним творам, а третій – працівникам комунальних служб. Пам'ятник 12-му стільцю навіяний сатиричною книгою Ільфа та Петрова "12 стільців". Пам'ятник людині-невидимці відсилає до однойменного роману Герберта Веллса. Пам'ятник сантехніку присвячений працівникам тернопільського водоканалу.

Концептуально пам'ятники поєднує лише гумор автора ідеї – тернопільського мецената, власника торговельного центру. Автор робіт – тернопільський скульптор Дмитро Мулярчук.

У селі Постолівка вздовж траси на сільському цвинтарі стоїть старий напівзруйнований костел.

Неоготичний храм XVIII сторіччя ймовірніше за все збудовано на честь святих Апостолів Петра і Павла, оскільки по обидва боки над входом збереглися статуї апостолів.

Гипсова печера Млинки – одна з найбільших карстових печер України.

Виявлена на початку XX століття місцевими жителями, які добували гіпс на околиці села Залісся. Названа за місцем розташування - на хуторі Млинки, де колись працював водяний млин. Перше повідомлення у пресі виникло в 1960 році.

Печера Млинки має загальну протяжність близько 40 кілометрів. Температура цілий рік тримається на рівні +11 градусів. Усередині печери є невелике озеро з прісною водою, мешкає велика колонія кажанів.

Печера не освітлена та не обладнана для відвідування, проте проводяться екскурсії у супроводі професійних спелеологів. Для відвідування необхідно мати спецодяг та спорядження. Екскурсії тривалістю близько 3 години організовує Тернопільський турклуб, необхідна домовлятися заздалегідь.

Печерний монастир у Монастирку заснований у ІХ-Х сторіччях ченцями-самітниками на місці давньослов'янського язичницького храму.

Помітно, що до облаштування природної печери доклали зусиль людські руки. Величезний камінь, що нависає над входом у печеру, підтримують кілька колон, складених із пласких кам'яних брил.

У храмі є зображення Ісуса, яке за легендою стало ченцям у вигляді гри світла та тіні. Вони навели це зображення фарбою та отримали те, що можемо побачити зараз.

У печері зберігся також стародавній вівтар, який і зараз використовується за своїм прямим призначенням. Він прикрашений іконами та лампадками. Археологічно доведено, що храм був обшитий деревом, мав дерев'яну підлогу та, можливо, опалювався.

В кінці XVII сторіччя храм знищила пожежа, а в XVIII сторіччі його зруйнував землетрус.

Ще в XVI столітті поруч був заснований Василіанський монастир. До комплексу входить Вознесенська церква (XVI-XVIII століття) та монастирські келії. Неподалік входу в печеру лежить камінь з вирізаним на ньому хрестом, який називають "камінням Довбуша". Можливо, це був язичницький вівтар.

Ранньохристиянський печерний храм біля села Стінка на Тернопіллі належить до XII-XIII сторічь.

Природна печера карстового походження розташована на лівому березі Дністра на висоті 15 метрів. На другому ярусі в травертиновій скелі вирубано штучне приміщення розмірами приблизно 8 на 9 метрів. У центрі східної стіни є вівтар із солярним знаком у вигляді свастики. На стінах зображені хрести, а також інші християнські та язичницькі знаки.

Ймовірно, храм існував ще за язичницьких часів, а з приходом християнства став печерним монастирем.

"Полупанівська Свята гора" - ландшафтний заказник, створений у 1994 році на 11 гектарах території Медоборського хребта.

Тут зустрічаються рідкісні види степової рослинності та тваринного світу. Гора складена рифовими вапняками. Схили посипані величезними валунами. Розташування деяких каменів у формі дольменів дає підстави припускати, що у давнину на горі було язичницьке святилище.

У верхній частині гори є цілюще джерело, з яким пов'язана легенда про явлення Божої Матері.

Свята гора є місцем паломництва християн різних конфесій. У 2010 році на території ландшафтного заказника "Полупанівська Свята гора" відкрито "Хресну дорогу" з 14 стаціями, на яких встановлені скульптури, що ілюструють Страсті Христові.