Пам'ятки Тернопільської області

Величний монастир отців Василіян Воздвиження Чесного Хреста Господнього височить у центрі Бучача на протилежному від Бучацького замку пагорбі, що в урочищі Федір.

Побудований для отців василіян, яких у XVIII сторіччі запросив до міста Стефан Потоцький для заснування богословської школи.

Центральною спорудою комплексу Василіянський монастиря є барочна Хрестовоздвиженська церква із дзвіницею (архітектор Йоган Шільцер). З двох боків до неї примикають корпуси келій та василіянської гімназії (зараз Бучацький колегіум імені Святого Йосафата).

За радянських часів Василіянський монастир в Бучачі був закритий та руйнувався, проте після 1991 року проведено повну реставрацію. Усі будівлі, включаючи гідроелектростанцію на річці Стрипа, відновлені та використовуються за призначенням.

Музей просто неба "Табір УПА "Волинь-Південь" заснований у 1992 році в урочищі Дігтярня поряд з Антонівцями, де у 1942-1944 роках діяв штаб військового округу Української повстанської армії.

Штаб був створений легендарним командиром партизанського загону Іваном Климишиним, відомим під псевдонімом "Крук", який прославився рядом успішних бойових операцій проти фашистів. В результаті територія "Антонівецької республіки" серед Шумських лісів була вільна від окупантів. Тут працювала школа старшин, шпиталь, курси медсестер, пекарня, миловарня, видавалася газета УПА "Повстанець". У 1943 році табір витримав удар дивізії СС генерала фон дем Баха за підтримки авіації.

В 1944 році в урочищі Гурби відбувся найбільший бій в історії УПА, коли 5-тисяч повстанців прорвали оточення 35-ти тисячного з'єднання військ НКВС та Радянської армії. В пам'ять про ці події на території Антонівецького табору створено меморіал УПА, відтворено об'єкти табору: штаб військового округу "Волинь-Південь", літній клас школи старшин, табірна каплиця поруч із джерелом, бункер-криївка.

В 2008 році затверджена обласна програма створення духовно-культурного музейного комплексу "Антонівецька республіка". Розпочато реконструкцію музею просто неба "Табір УПА "Волинь-Південь".

Елегантний палац графської родини Бадені збудований у Коропці на початку ХІХ століття.

Спочатку був виконаний у класичному стилі.

У 1906 році граф Станіслав Бадені перебудував старий палац у стилі віденського ренесансу. Фасад будинку прикрашений трьома ризалітами та портиками. Середня частина палацу на першому поверсі була декорована фресками. Фронтон оздоблений декоративним рельєфом. У центральній частині палацу був вестибюль, а з боку саду – велика зала для балів. З трьох сторін вестибюль оточувала галерея, від якої спускалися дубові сходи. У залі був камін із чорного мармуру. Верхню частину стін було вкрито трьома рядами портретів польських королів. Зліва від королівської зали знаходилася їдальня, а за нею – бібліотека. У бальній залі стояв мармуровий стіл із різьбленням у стилі Людовіка XVI. Палац оточував ландшафтний парк.

У роки Першої світової війни палац був пошкоджений, але Бадені встигли відновити його до Другої світової війни.

Нині на території садиби розташований дитячий інтернат, а у приміщенні палацу розміщено музичну школу.

Гіпсова печера Вертеба в Більче-Золотому – одна з найбільших у Європі. Довжина підземних ходів становить 7820 метрів.

Печера складається із широких галерей, розділених вузькими перемичками. Стінки гладкі і темні, на склепіннях - карбонатні натічні утворення у вигляді кірок, рідше - невеликих сталактитів. Середньорічна температура у печері 9-10 градусів при відносній вологості 92-100%.

У V-IV тисячолітті до нашої ери печера Вертеба використовувалася людьми як притулок у разі небезпеки.

В XIX сторіччі, коли ці землі належали князям Сапегам, у печері було знайдено понад 300 цілих керамічних глечиків та величезну кількість фігурок, черепків, кам'яних та кістяних знарядь праці, що належать до Трипільської культури. Більшість із них осіла у різних польських музеях, але деякі предмети можна побачити у Борщівському краєзнавчому музеї.

У Вертебі відкрито печеру-музей трипільської культури, де експонується колекція скульптур та кераміки у трипільському стилі.

Плебанівський міст-віадук, також відомий як Теребовлянський міст, привертає увагу своїми високими арками на під'їзді до Теребовлі з боку Чернівців.

Дев'ятиарковий кам'яний залізничний міст збудовано у 1896 році під час прокладання залізниці Тернопіль – Копичинці.

Сконструйований австрійськими інженерами міст добре зберігся до наших днів і продовжує використовуватись за призначенням.

Найприкметніша будівля Борщова розташована в центрі міста, в пішохідній зоні.

Українське товариство "Руський народний дім" було засноване в місті Борщів в 1908 році з ініціативи адвоката Михайла Дорундяка та професора Михайла Грушевського. Тоді ж коштом громадськості за проєктом галицького архітектора Василя Нагірного було споруджено будинок з двома баштами у вигляді куполів, притаманних руській православній архітектурі.

"Руський народний дім" був центром розвитку споконвічної української (русинської, а не російської) культури, що відображено в назві. Почесним членом "Народного дому" був Михайло Грушевський, який часто бував у Борщові та стежив за будівництвом.

Наразі це також культурний центр міста - тут знаходиться краєзнавчий музей, а також музей Тараса Шевченка з картинною галереєю - перший у західній частині України. В експозиції краєзнавчого музею зокрема представлені знамениті борщівські вишиванки чорним по білому.

Скульптурна композиція, увінчана фігурою Святого Яна Непомука, була встановлена в Бучачі на роздоріжжі доріг на Тернопіль та Чортків у 1750 році.

Це була одна з ранніх робіт видатного скульптора Івана Пінзеля. Празький священик Ян Непомук прийняв мученицьку смерть у 1393 році, відмовившись видати таємницю сповіді дружини імператора Вацлава IV Люксембурзького. Культ святого був поширений у XVIII сторіччі. Придорожню скульптуру Яна Непомука замовив Пінзелю граф Микола Потоцький, про що свідчить герб Потоцького "Пілява" на постаменті.

За радянських часів скульптура святого Яна Непомука в Бучачі була знищена. Відновлена в 2007 році на колишньому місці (зараз розвилка доріг знаходиться трохи вище), автор копії Роман Вільгушинський.

Замкова церква Вознесіння Господнього збудована в 1530 році як родова усипальниця князів Вишневецьких. До її будівництва причетний був Іван Вишневецький, батько Дмитра-Байди.

У Вознесенській церкві поховано близько 20 представників роду Вишневецьких, у тому числі овруцький староста Михайло Вишневецький та його дружина Раїна Могилянка.

Храм має форму корабля і вирізняється чудовою акустикою. Усередині розташовані релігійні фігури, виконані народними майстрами.

У 1872-1873 роках проведено капітальний ремонт церкви Вознесіння Господнього, відлито нові дзвони, позолочено іконостас. Дві ікони Пресвятої Богородиці, виконані у давньоруському та візантійському стилях, подаровані князями Костянтином та Михайлом-Сервацієм Вишневецьким.

За часів боротьби з православ'ям Вознесенська церква залишалася єдиним православним храмом на всю округу. В 1963 році храм було закрито та пограбовано, лише через 26 років його повернули православній церкві.

Нині церква Вознесіння Господнього належить до Православної церкви України.

Будинками-близнюками в Кременці називають незвичайний за архітектурою житловий будинок у стилі бароко.

Будинок складається із двох симетричних частин, які накриті окремими двосхилими дахами і трохи відрізняються один від одного в деталях оформлення.

За легендою, колись тут мешкали брати-близнюки.

Планується реставрація.

Гора "Дівочі скелі" у Кременці - пам'ятка природи державного значення.

Мальовничий скельний відрог висотою 376 метрів розташований у північно-східній частині міста, в межах Національного парку "Кременецькі гори".

З горою пов'язана легенда про полонених татарами дівчат - мешканок розореного кримчаками Кременця. Не бажаючи потрапити в рабство, дівчата кинулися в прірву зі скелі, яку відтоді називають "Дівочою".

Ламані, нагромаджені в первозданному хаосі брили, стрімкі урвища та дивовижні кам'яні композиції, чорні прірви гротів та печер довгою стрічкою довжиною 2,6 кілометри опоясують гору. Черепашкові щільні вапняки, що виходять на поверхню стрімкими карнизами, створюють своєрідну неповторність та красу.

Замок у Залізцях закладений у 1516 році гетьманом польним коронним Мартином Кам'янецьким, який отримав ці землі від польського короля Сигізмунда I.

Саме звідси в 1604 році розпочав свій похід на Москву Лжедмитрій I, чоловік Марини Мнішек та зять Юрія Мнішека, якому в той час належав Залозецький замок. Після повалення Лжедмитрія замок перейшов до рук Вишневецьких, які перетворили його на магнатську резиденцію.

Залозецький замок був чотирикутним, з чотирма кутовими та надбрамною вежею. У північній частині був двоповерховий палац.

У XVIII столітті Залозецький замок було переобладнано під суконну фабрику. До наших днів дійшов у руїнах. Збереглися фрагменти північної та західної стіни, а також напівпідвальний поверх з вузьким коридором.

Невеликий та дуже простий за архітектурою замковий костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії в селі Кривче споруджений у XVII столітті - одночасно з Кривченським замком.

За іншими даними, костел перебудований із замкової порохової вежі в 1723 році. Служив усипальницею магнатів Голійовських.

Костел знаходиться в ялиновому гаю на краю замкової гори. Частково відреставрований.

Окремі будівлі монастиря босих кармелітів розташовані на схід від палацу Вишневецьких, ліворуч від центральної брами.

Будівництво монастиря велося у 1640-х роках одночасно із спорудженням нового Вишнівецького замку, монастир став частиною його оборонної системи.

У 1645 році Іван Вишневецький заклав бароковий костел Святого Михайла, а закінчив будівництво його нащадок Михайло Сервацій. Саме в Михайлівському костелі було поховано всіх Вишневецьких, які сповідували католицизм.

У 1648 році кармелітський монастир було зруйновано козаками Максима Кривоноса, які захопили Вишнівець, але незабаром відроджено. Закритий в 1832 році, згодом занепав. Костел Святого Михайла був підірваний за радянської влади. Зберігся келійний корпус та огорожа з монументальними воротами у стилі бароко.

Римо-католицький костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії побудований в Залізцях в 1889 році як каплиця монастиря сестер-шариток Святого Вікентія де Поля.

За радянської влади будівля костелу використовувалася як склад.

Нині – це чинний римо-католицький храм.

Величний однонефний готично-ренесансний костел Успіння Діви Марії в Язловці збудований у кінці XVI сторіччя коштом Миколая Язловецького.

Спочатку був парафіяльним, але в 1639 році перейшов до ченців-домініканців, які заснували монастир (збереглися прибудовані в цей час напівкруглі каплиці). Поруч знаходиться потужна відкрита дзвіниця.

У костелі Успіння Діви Марії поховано польського композитора Миколая Гомулка.

Язловецький костел був закритий за радянських часів, зараз у напівзруйнованому стані.