Пам'ятки Івано-Франківської області

Історико-етнографічний музей "Берегиня" в Бурштині засновано 1987 року з ініціативи викладачки Бурштинського енергетичного коледжу Тамари Гусар. Експозиція розташована в актовому залі гуртожитку коледжу.

Колекція музею налічує понад 1500 експонатів – переважно це етнографічні та археологічні матеріали.

В археологічному розділі представлені матеріали з розкопок в околицях Бурштина: кам'яні сокири, кістки вимерлих тварин тощо. Колекція опільської вишивки налічує близько 250 рушників та 160 сорочок. В розділі "Опільське житло" представлено інтер'єр сільської кімнати і комори, що наповнені знаряддями праці, речами побуту, меблями та старовинним одягом. Наступний розділ знайомить з історією краю від давньоруських часів до Другої світової війни.

Історико-краєзнавчий музей селища Ворохта відкрито 2006 року в приміщенні Будинку культури.

Музей присвячений українському політичному діячеві, міністру фінансів УНР Степану Федаку, життя якого пов'язане з Ворохтою.

Експозиція розповідає про виникнення селища, про визвольний рух у цих краях у різні періоди. Також представлені матеріали про розвиток лісової промисловості, спорту та туристичної індустрії, біографії видатних уродженців Ворохти тощо.

УВАГА! Наразі Історико-краєзнавчий музей селища Ворохта не працює.

Регіональний історико-краєзнавчий музей “Гуцульщина” у Верховині відкрито у 1938 році завдяки активній підтримці громадсько-політичного діяча, етнографа-фольклориста та самобутнього письменника Петра Шекерика-Доникова.

В експозиції музею "Гуцульщина" представлені предмети народного побуту, одяг, картини тощо.

Проводяться майстер-класи, під час яких можна спостерігати процес виготовлення гуцульських килимів.

Історико-краєзнавчий музей "Гуцульщина" є філією Івано-Франківського краєзнавчого музею.

Історико-краєзнавчий музей Олекси Довбуша в Печеніжині, на батьківщині легендарного ватажка опришків, створено в 1971 році.

Експозиція з 2004 року розміщується у пристосованому приміщенні біля Михайлівської церкви.

Музей висвітлює історію селища з найдавніших часів до наших днів. Представлено багато предметів побуту, знарядь праці, народного одягу.

Основний розділ присвячений уродженцю Печеніжина Олексі Довбушу, розбійнику та народному меснику, найвідомішому ватажку повстанського руху опришків у Карпатах XVIII-XIX століть.

Печеніжинський музей Олекси Довбуша є філією Івано-Франківського краєзнавчого музею.

Історико-краєзнавчий музей села Олешів розташований у приміщенні Олешівського навчально-виховального комплексу. Заклад засновано у 1980 році з ініціативи краєзнавця Василя Татарчука.

У двох кімнатах музею представлено близько 300 експонатів, які розповідають про природу, історію і культуру придністровського села Олешів.

Експозиційні розділи музею: "Знаряддя праці первісної людини", "Українське село за часів Австро-Угорщини та панської Польщі", "Українське помешкання початку XIX століття", "Перша та Друга світові війни", "Українське село в післявоєнний період", "Україна – незалежна".

Історико-меморіальний музей Олекси Довбуша в Івано-Франківську створено в 1995 році на базі приватної колекції відомого історика Володимира Грабовецького, який упродовж 50 років вивчав карпатський повстанський рух опришків XVI–XIX століть і життя легендарного героя Олекси Довбуша, шляхетного розбійника та народного месника, який боровся за визволення поневоленого селянства.

Невелика музейна експозиція складається в основному з документів та картин, а також деяких етнографічних матеріалів.

Найцікавіший експонат - легендарна сокира Довбуша, яку два століття зберігали нащадки свідків загибелі розбійника у селі Космач.

Калуська ратуша збудована в Калуші в кінці XIX – на початку XX століття навпроти костелу Святого Валентина.

Місто Калуш користувалося Магдебурзьким правом з 1549 року. Перша кам'яна ратуша існувала ще в ХVІІ-XVIII сторіччях, проте місце її розташування невідоме.

Нинішня будівля міського муніципалітету збудована у стилі класицизму з елементами модерну, має Г-подібну форму. Головною окрасою є невисока годинникова вежа.

До 1939 року тут засідав калуський магістрат, а за радянських часів розмішався райком партії. На початку 1970-х років приміщення ратуші передали управлінню сільського господарства. З 2005 року ведеться тривала реконструкція будівлі.

Картинна галерея Національного заповідника "Давній Галич" відкрилася 2010 року. Розміщується на другому поверсі адміністративного корпусу заповідника.

В галереї експонуються мистецькі роботи українського художника з Австралії, уродженця містечка Бережани на Тернопіллі Володимира Савчака. Також можна побачити картини галицького художника художник Богдана Кузіва, інших місцевих художників.

В картинній галереї проходять тематичні виставки та конференції.

Коломийський академічний обласний український драматичний театр імені Івана Озаркевича носить ім'я засновника першого українського драматичного театру на Галичині.

Мода на театри прийшла сюди із переходом краю під австрійську владу. У 1848 році голова Коломийської ради Верещинський, бургомістр Дрималін та місцевий священик Озаркевич ініціювали створення українського аматорського театру. Він проіснував три роки.

Після невеликої перерви театр відродився в 1865 році як професійна трупа "Руський народний театр", що подорожує . З 1939 року театр набув статусу державного.

Коломийський ліцей імені Михайла Грушевського розміщений у колишній будівлі монастиря сестер урсулянок, збудованій у 1907 році.

У 1892 році депутати Галицького сейму ухвалили рішення про відкриття у Коломиї української гімназії. Спочатку було створено лише український клас при польської гімназії (в ній навчався український письменник Василь Стефаник). Громадськість домагалася відокремлення українських класів від польських, і це сталося в 1900 році. Тоді ж гімназія отримала власне приміщення (було добудовано північне крило польської гімназії).

В 1939 році українську гімназію закрили, а в її приміщеннях відкрили середню школу. У 1990 році облвиконком ухвалив рішення відродити коломийську гуманітарну гімназію. Її розмістили у комплексі будівель монастиря сестер-урсулянок, де до Другої світової війни була приватна жіноча гімназія.

Нині - це коломийський ліцей імені Михайла Грушевського.

Косівський базар - традиційний гуцульський ярмарок у місті Косів, найбільший у Прикарпатті.

Тут представлені практично всі вироби гуцульського декоративно-ужиткового мистецтва: керамічний посуд, килими, вишитий одяг, вироби із заліза, шкіри, хутра. Сувенірні вироби пропонуються за оптовими цінами.

Раніше ярмарок проходив у центрі Косова. Зараз ринок перенесений на східну околицю міста, на велику торгову площу поряд з Кутським мостом (вулиця Косів-Кути; 48°18'59''N, 25°6'42''E).

Великий Косівський базар працює лише в суботу рано-вранці (з 04:00 до 10:00).

Решту часу відкриті фірмові сувенірні павільйони найкращих косовських народних майстрів у самому центрі міста, поряд із старим Косівським базаром.

Косівський музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини представляє багату колекцію виробів народних ремесел: різьблення по дереву, гончарство, художнє ткацтво, вишивку.

Експозиція музею знайомить із народним декоративно-ужитковим мистецтвом краю XIX-XX століть.

Особливу художню цінність представляє колекція творів родини різьбярів Шкрибляків із села Яворів.

Косівський музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини є філією Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття в Коломиї.

Приватний історико-краєзнавчий музей у Космачі відкрила у 1999 році місцева краєзнавиця та колекціонерка Любов Варцаб’юк.

Експозиція у трьох залах розповідає про історію села Космач, побудову місцевих церков та видатних космачан.

Найбільший розділ музею присвячений життю та діяльності патріарха Володимира (в миру – Василя Романюка), який служив у місцевій церкві Петра і Павла у 1968-1972 роках.

Музей також має великі колекції робіт космацьких вишивальниць та писанкарок, сучасного космацького одягу і виробів ткацтва.

Костел Матері Божої святого скапулярію збудований у 1721 році.

Римо-католицька парафія у Снятині була заснована ще в XV-XVI сторіччях. Спочатку храм був дерев'яний, кілька разів перебудовувався. У нинішньому вигляді відбудований та освячений у 1857 році.

У 1928-1935 роках проведено реставрацію.

У 1946 році костел було закрито радянською владою, а ченці виїхали до Польщі, забравши з собою ікону Божої Матері святого Скапулярія.

З 1993 року костел знову діє.

Римо-католицький костел Святого Валентина в Калуші побудований у 1841-1845 роках на місці дерев'яного католицького храму Святої Марії Магдалини, який відомий з 1464 року.

Новий мурований костел виконаний у стилі неоготики. В 1786 році зведено нову вежу. У 1910-1912 pоках проведено капітальну реконструкцію: добудовано бічні каплиці, перед фасадом споруджено сходи, виготовлено нові головні та бічні вівтарі тощо.

З 1954 до 1999 рік храм було закрито, у ньому розмістили спортзал. Якийсь час він належав Українській Автокефальній Православній Церкві.

Нині костел Святого Валентина у Калуші чинний. У 2008 році проведено останню реставрацію, яка повернула храму автентичний вигляд.