Белогородка

Историческое село Белогородка расположено на берегу реки Ирпень в 12 километрах к западу от Киева. Административно относится к Бучанскому району Киевской области.

Поселение известно с 980 года, когда киевский князь Владимир Великий заложил тут город Белгород и построил княжеский дворец. Это был западный форпост Киева для защиты от печенегов и половцев, один из эпизодов обороны города стал основой для популярной местной легенды о белгородском киселе.

Со времен монгольского нашествия на берегу реки сохранился глубокий ров и валы древнерусского городища, остатки двух каменных храмов. В XIV веке поселение возродилось как Белгородка, входила в состав Литовского княжества. В казацкие времена тут была отдельня Белгородская сотня Киевского полка, затем Белогородка оказалась на грани ...

Историческое село Белогородка расположено на берегу реки Ирпень в 12 километрах к западу от Киева. Административно относится к Бучанскому району Киевской области.

Поселение известно с 980 года, когда киевский князь Владимир Великий заложил тут город Белгород и построил княжеский дворец. Это был западный форпост Киева для защиты от печенегов и половцев, один из эпизодов обороны города стал основой для популярной местной легенды о белгородском киселе.

Со времен монгольского нашествия на берегу реки сохранился глубокий ров и валы древнерусского городища, остатки двух каменных храмов. В XIV веке поселение возродилось как Белгородка, входила в состав Литовского княжества. В казацкие времена тут была отдельня Белгородская сотня Киевского полка, затем Белогородка оказалась на границе России и Польши.

Западное предместье, принадлежавшее в XVIII веке Игнатию Шуйскому, стало называться Гнатовкой. В 1700 году Петр I подарил Белогородку Софийском монастырю. Жители принимали активное участие в гайдамацком движении.

В 1930-х годах через Белогородку прошла первая линия Киевского укрепрайона (КиУР) – так называемая "Линия Сталина". Сохранился ДОТ №402. В начале августа 1941 года здесь оборонялись части 147 стрелковой дивизии, задержав наступление немцев до отхода основных сил Красной армии из Киева.

Історичне село Білогородка розташоване на березі річки Ірпінь за 12 кілометрів на захід від Києва. Адміністративно належить до Бучанського району Київської області.

Поселення відоме з 980 року, коли київський князь Володимир Великий заклав тут місто Білгород і збудував княжий палац. Це був західний форпост Києва для захисту від печенігів та половців, один із епізодів оборони міста став основою для популярної місцевої легенди про білгородський кисіль.

З часів монгольської навали на березі річки зберігся глибокий рів та вали давньоруського городища, залишки двох кам'яних храмів. У XIV столітті поселення відродилося як Білгородка, що входила до складу Литовського князівства. У козацькі часи тут була окрема Білгородська сотня Київського полку, потім Білогородка опинилася на ...

Історичне село Білогородка розташоване на березі річки Ірпінь за 12 кілометрів на захід від Києва. Адміністративно належить до Бучанського району Київської області.

Поселення відоме з 980 року, коли київський князь Володимир Великий заклав тут місто Білгород і збудував княжий палац. Це був західний форпост Києва для захисту від печенігів та половців, один із епізодів оборони міста став основою для популярної місцевої легенди про білгородський кисіль.

З часів монгольської навали на березі річки зберігся глибокий рів та вали давньоруського городища, залишки двох кам'яних храмів. У XIV столітті поселення відродилося як Білгородка, що входила до складу Литовського князівства. У козацькі часи тут була окрема Білгородська сотня Київського полку, потім Білогородка опинилася на кордоні Росії та Польщі.

Західне передмістя, яке належало у XVIII столітті Гнату Шуйському, стало називатися Гнатівкою. У 1700 році Петро I подарував Білогородку Софійському монастирю. Мешканці брали активну участь у гайдамацькому русі.

У 1930-х роках через Білогородку пройшла перша лінія Київського укріпрайону (КиУР) – так звана "Лінія Сталіна". Зберігся ДОТ №402. На початку серпня 1941 року тут оборонялися частини 147 стрілецької дивізії, затримавши наступ німців до відходу основних сил Червоної армії з Києва.