Пам'ятки Київської області

Поштова площа - сполучна ланка між Верхнім містом, Печерськом та Подолом. На цьому місці розташовувалися причали стародавнього Києва, місце яких згодом зайняв Річковий вокзал.

Назвою площа завдячує Поштовій станції (1850-1860 роки), від якої збереглася головна будівля. Окрасою Поштової площі є Церква Різдва Христового (1809-1814 роки), відновлена в роки незалежності. Через дорогу від неї розташована нижня станція Фунікулера (1905 рік), що пов'язує Поділ з Верхнім містом.

В останні роки вигляд площі сильно змінився внаслідок висотної забудови.

Поштовий будинок на Подолі - найстаріша поштова станція, що збереглася в Києві.

Одноповерхова будівля в стилі класицизму збудована у 1853-1865 роках як головна будівля комплексу подільської поштової станції, яка мала особливе значення завдяки своєму розташуванню у найжвавішому торговому районі міста з найбільшими базарами, кустарними та промисловими підприємствами, Контрактовим ярмарком та пристанню.

З 1999 року в Поштовому будинку розміщується виставка "До історії самоврядування у Києві" - Музей Магдебурзького права. Колекція музею включає різноманітні рідкісні фотографії Києва, архівні документи, ікони, картини, листівки старого міста.

У музеї також представлені археологічні знахідки, включаючи монети та Київський фаянс.

Невеликий одноповерховий будиночок на вулиці Олександрівській (нині Петра Сагайдачного) здавна належав до купецької родини Балабух.

Балабухи прославилися завдяки виробництву цукерок із фірмового "київського сухого варення" (цукатів), які називали "балабухами" або "балабушками". Ці ласощі постачалися навіть до імператорського двору.

Судячи з розташування щодо вулиць, будинок Балабух був збудований до пожежі 1811 року. В 1839 році поряд з'явився новий двоповерховий будинок у стилі пізнього класицизму з рисами українського бароко, збудований за проєктом архітектора Людвіка Станзані, в якому працювала кондитерська.

За радянських часів у ньому відкрився ресторан "Запоріжжя" (зараз - ресторан "Хачапурі та Вино"). В гарному сквері між будинками встановлені скульптури козака та кобзаря.

Музей відомої народної художниці Катерини Білокур створений в сільській хаті в Богданівці, де вона прожила майже все своє життя - з 1909 до 1961 року.

Тут вона і почала малювати в своєму неповторному, тільки їй властивому стилі. Відсутність свідоцтва про закінчення середньої школи не дозволила їй отримати художню освіту, але його замінив природний талант, завзятість і любов до мистецтва. Вона самостійно опанувала техніку живопису та композиційну майстерність, знайшовши себе в жанрі натюрморту. Картини Білокур експонувалися на багатьох обласних і республіканських виставках.

У будинку-музеї збережено інтер'єри, представлено особисті речі художниці, численні фотоматеріали та документи, а також деякі картини.

Перед будинком встановлено пам'ятник Катерині Білокур.

Свято-Михайлівський Золотоверхий кафедральний собор було споруджено в XII сторіччі князем Святополком (Михайлом) Ізяславичем на місці Дмитрівського монастиря. Присвячений архангелу Михайлу, який вважається захисником та покровителем Києва.

В 1240 році собор був зруйнований татаро-монголами, але незабаром знову став соборним храмом однойменного монастиря. Неодноразово перебудовувався (велика реконструкція проведена в 1710 році). Майже повністю був знищений за радянської влади в 1934-1937 роках для розчищення місця під урядовий квартал.

В 1999 році Михайлівський Золотоверхий монастир було відбудовано наново, а в 2001-2004 роках собору повернули фрески, що зберігалися в Ермітажі.

В приміщеннях дзвіниці та Варваринських келій функціонує Музей історії Михайлівського Золотоверхого монастиря. Представлені унікальні старожитності ХІ-XIХ століть, що були знайдені на території монастиря, зокрема мідний позолочений горельєф Архистратига Михаїла з чільного фронтону собору. Співробітники проводять екскурсії по музею і території монастиря.

На Михайлівській площі перед собором встановлено пам'ятник княгині Ользі в оточенні фігур апостола Андрія та Святих Кирила та Мефодія (1911-1996 роки).

За собором розташований парк "Володимирська гірка" з верхньою станцією фунікулера та знаменитим пам'ятником Святому Володимиру Хрестителю.

В серпні 2015 року на мурах Свято-Михайлівського монастиря з'явилася Стіна пам'яті загиблих захисників України.

15 грудня 2018 року, після Об'єднавчого собору українських православних церков, Михайлівський Золотоверхий монастир перейшов у підпорядкування Православної церкви України та став Кафедральним собором Православної церкви України.

Свято-Покровську церкву на Подолі в Києві збудовано архітектором Іваном Григоровичем-Барським на місці давнього вірменського храму Покрови Пресвятої Богородиці.

Церква виконана у характерному стилі українського бароко. Поруч - дзвіниця XVIII сторіччя. Навпроти - дзвіниця знищеної в радянські часи церкви Миколи Доброго (1716 рік), в якій вінчався письменник Михайло Булгаков.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці - найстаріша на Бориспільщині архітектурна пам'ятка козацької доби.

Покровська церква побудована коштом гетьмана Івана Сулими, була родинною усипальницею - тут поховано 8 представників роду.

Церква відрізняється суворістю форм, властивою оборонній храмовій архітектурі XVII сторіччя. Свого часу могла виконувати фортифікаційні функції. Внутрішнього розпису церква ніколи не мала. Стіни прикрашені іконами. В 1900 році була прибудована триярусна дзвіниця.

За радянських часів храм розграбували. Наразі проведено реставрацію, відтворено іконостас.

Свято-Покровську церкву часто плутають із церквою Стрітення Господнього однойменного села Сулимівка цього ж району.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці у Пархомівці збудована в 1906 році за заповітом промисловця та мецената Віктора Голубєва його синами.

Архітектор Володимир Покровський реалізував проєкт у нетрадиційному для православ'я стилі модерн із використанням архітектурних форм новгородських храмів XIII сторіччя. Монументальні мозаїки "Покрови Богоматері" та "Спас Нерукотворний" виконані за ескізами Миколи Реріха, який дружив із сходознавцем Віктором Голубєвим, одним із братів Голубєвих.

У зовнішньому та внутрішньому оформленні багато елементів східного символізму, через що храм було освячено лише в 1907 році.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці у Ромашках - один із найбільших та найвеличніших провінційних православних храмів України.

Цю величезну трипрестольну церкву звели в 1843 році коштом поміщиці Трофимової. Два вівтарі присвячені Святому Миколаю Чудотворцю та Святому Антонію Печерському.

Пізній класицизм, підкреслений розмірами будівлі та рідкісними для православних храмів Наддніпрянщини вежами-дзвіницями, ставить Ромашківську церкву в один ряд із найвидатнішими пам'ятками архітектури України. Це визнавала навіть радянська влада, яка не лише зберегла церкву, а й відновила її після руйнувань під час Другої світової війни.

Покровська церква у Ромашках є пам'яткою архітектури національного значення.

Свято-Покровський собор на Солом'янці у Києві – храм роботи Іполита Ніколаєва.

Церкву збудовано на замовлення міської ради Києва протягом 1895-1897 років на згадку про митрополита Київського і Галицького Платона (Городецького). Серед киян відома також під назвою "Платонівська церква".

У 1905-1919 роках настоятелем церкви був майбутній творець та перший митрополит Української автокефальної православної церкви Василь Липківський.

Належить до Православної церкви України.

Церква Святого Спиридона Триміунського збудована в Шамраївці у 1839-1841 роках за заповітом графині Олександри Браницької із Білої Церкви.

На спокуту гріхів графиня Браницька дала обітницю побудувати на своїх землях 12 храмів, і деякі з них добудовувалися вже після її смерті.

Спиридонівська церква у Шамраївці – зразок провінційного класицизму. Храм однокупольний, хрещатий у плані, аскетично оформлений. Пам'ятка архітектури національного значення.

Свято-Троїцький собор було збудовано на центральній площі Яготина в 1800 році з ініціативи гетьмана України Кирила Розумовського.

Храм було виконано у формі ротонди.

Був повністю знищений в 1936 році. В 1999 році почалися відновлювальні роботи, які тривали протягом 17 років. 2 січня 2016 року Святійший Патріарх Київський Філарет освятив новозбудований Троїцький собор.

Синагога Розенберга на Подолі – головна синагога Києва, найстаріший із юдаїстських храмів міста.

Будівля в мавританському стилі за проєктом архітектора Миколи Горденіна побудована в 1894-1895 роках. Тоді будувати синагоги у Києві було заборонено, тому офіційно єврейський будинок зборів зводився як приватний особняк Габрієля-Якова Геселевича Розенберга. Лише після завершення будівництва Розенберг отримав дозвіл на відкриття молельного будинку.

В 1916 році коштом барона Володимира Гінзбурга та відомого мецената Лева Бродського хоральна синагога була значно розширена.

В 1929 році радянська влада закрила синагогу, в будівлі розмістили клуб. Після Другої світової війни єврейська громада Києва домоглася повернення святині під умову проведення відновлювальних робіт, і тривалий час це була єдина діюча синагога у Києві.

Наразі при синагозі Розенберга діють навчальні заклади, общинний центр (єврейська громада столиці налічує 25 тисяч осіб), мацепекарня, кошерна їдальня та міква (резервуар для обмивання).

Спасо-Преображенський кафедральний собор – головний православний храм Білої Церкви, яскравий зразок переходу у церковній архітектурі від барокових форм до класицизму.

Православний собор споруджено у 1833-39 роках коштом графині Олександри Браницької на місці напівзруйнованої Микільської церкви, заснованої в 1706 році гетьманом Іваном Мазепою. У місті існувало повір'я, що на того, хто збудує новий храм на місці Микільської церкви, чекає неминуча смерть. Графіня померла в рік закінчення будівництва і була похована в соборі, збудованому за її замовленням.

Кам'яна будівля має висоту 40 метрів, але виглядає доволі присадкуватою. Барабан, розташований над центральною частиною, вінчає масивне склепіння, що має напівсферичну форму. Стіни прикрашають пілястри.

У 1930 році Преображенський собор було закрито, в 1956 році проведено реставрацію. Нині храм діючий. Поруч розташована каплиця, що являє собою фрагмент Микільської церкви, що зберігся.

В 2023 році рішенням міської ради Білої Церкви будівлі Преображенського собору та Микільської церкви передані Білоцерківській єпархії Української Православної Церкви України.

Національний спортивний комплекс (НСК) "Олімпійський" – головна спортивна арена України. Є основним місцем проведення домашніх футбольних матчів національної збірної України з футболу.

Центральний стадіон міста Києва (колишній "Республіканський стадіон") розташований у самому центрі міста, біля підніжжя Черепанової гори. Її схил послужив основою для спорудження південної та східної трибун "Червоного стадіону імені Лева Троцького", який вперше відкрився у 1923 році. Вже 1936 року за проєктом архітектора Михайла Гречини розпочалася реконструкція стадіону з доведенням місткості до 50 тисяч глядацьких місць, але через Другу світову війну відкриття відбулося лише 1946 року.

Після чергової реконструкції 1966-1968 років з добудовою другого ярусу трибун стадіон став вміщати 100 тисяч глядачів, ставши одним із найбільших у СРСР та Європі. Двічі його модернізували, а 2011 року стадіон НСК "Олімпійський" відкрився після повної реконструкції до футбольного чемпіонату "Євро-2012".

Центральною частиною стадіону є велика спортивна арена з футбольним полем, легкоатлетичними доріжками та двоярусними трибунами для глядачів. Місткість поменшала до 70 тисяч місць за рахунок розширення проходів на сектори, VIP-лож, місць для коментаторів та місць для людей з інвалідністю. Над трибунами спорудили навіс із сучасного матеріалу, що накрив усі посадкові місця.

У 2013 році відкрився Музей історії НСК "Олімпійський", де представлені афіші історичних матчів, м'ячі, якими грали великі спортсмени, 3D макети та інтерактивні інсталяції подій, рідкісні експонати з Олімпіади-1980 та багато іншого.

За попереднім записом проводяться екскурсії, під час яких відвідувачам показують Олімпійський дворик, арену та роздягальні футболістів.

У комплексі також функціонують Музей футбольного клубу "Динамо Київ" та Музей спортивних досягнень братів Кличків.