Пам'ятки Прилуцького району

Цукровий завод у Парафіївці заснований в 1846 році поміщиком Григорієм Тарновським, який проживав у родовому маєтку у сусідній Качанівці.

У 1852 році підприємство вступило в дію і вже в перший сезон роботи виробило цукру-піску, патоки та жому на суму близько 500 тисяч карбованців. У другій половині ХІХ століття завод був одним із найпотужніших цукропереробних підприємств Чернігівської губернії, де використовувалися передові на той час технології – парові машини.

У 1897 році маєток Тарновських у Качанівці разом із Парафіївським цукровим заводом було куплено за мільйон карбованців "цукровим королем" Павлом Харитоненком. У 1903-1904 pоках завод було повністю реконструйовано та розширено: збудовано нові службові приміщення, заводське селище для робітників, встановлено електричну тягу, удосконалено та частково замінено обладнання. У 1898 році спеціально для реконструкції заводу було збудовано цегельний завод, який працює й досі. На честь старшої доньки Харитоненко завод став називатися Оленівським.

У березні 1919 року господарство Харитоненка разом із Парафіївським цукровим заводом було націоналізовано радянською владою.

Завод у Парафіївці до останнього часу залишався одним із провідних підприємств Ічнянського району, але з 2011 року припинив свою роботу.

В 2020 році нові власники повністю знесли Парафіївський цукровий завод - індустріальну пам’ятку 19 століття.

Будівля полкової скарбниці - єдина кам'яна фортифікаційна споруда Прилуцької фортеці, що збереглася, найстаріша цивільна споруда в місті.

Невелику кам'яницю для зберігання козацьких цінностей, клейнодів та зброї збудував біля свого будинку запорізький полковник Гнат Ґалаґан, який піднявся при гетьмані Іванові Мазепі, а згодом - на службі у царя Петра I.

Прямокутна споруда із стінами метрової товщини має глибокі підвали. Торці увінчані барочними фронтонами, фасади декоровані пілястрами.

Тут зберігався вивезений козаками з походів видобуток: дорога зброя, одяг, гроші, а також полкові прапори.

Поруч – могила невідомого козака.

Приватний краєзнавчий музей  у Тростянці "Мисливська паланка" започаткував у своєму будинку місцевий краєзнавець Ростислав Маляренко.

Основна експозиція присвячена історії гетьманського роду Скоропадських, чиїм родовим маєтком був Тросятнець. Зокрема, представлено стіл, настінні дзеркала, шабля та інші особисті речі родини Скоропадських.

Також представлені експонати скіфської епохи, черняхівської культури, періоду Київської Русі, знайдені на околицях Тростянця.

Господар проводить кваліфіковані екскурсії Тростянецьким дендропарком та іншими навколишніми пам'ятками.

Фрагменти валів старовинної Прилуцької фортеці збереглися поряд із центральною площею міста, між вулицею Незалежності та вулицею Гоголя.

Козацька фортеця споруджена у Прилуках у XVII сторіччі за князів Вишневецьких на основі укріплень давньоруського городища Прилук-містечко. Фортеця мала міцні дубові стіни з високими рубаними вежами. Уздовж валу, що досягав 10-12 метрів заввишки, тягнувся глибокий рів. На території знаходився палац Вишневецьких, полкова канцелярія, суд, ратуша, острог, будинки полковника та полкової старшини.

З усіх фортечних споруд, крім земляних валів та кам'яних храмів, збереглася будівля полкової скарбниці, збудована на початку XVIII століття полковником Гнатом Ґалаґаном. Залишки валів Прилуцької фортеці можна оглянути на далекому кінці центрального парку. Тут встановлено пам'ятник Володимиру Мономаху.

Свято-Миколаївська церква в Білорічиці – це все, що залишилося від садиби Олени Волконської-Рахманової – доньки декабриста Сергія Волконського.

Садиба належала їй з 1873 року. У селі жив і творив Олександр Юлійович Ягно – архітектор, художник та майстер художньої кераміки. Це з його руки в маєтку Рахманових були збудовані всі житлові та господарські споруди садиби. До комплексу входили палац (1886 рік), флігель для гостей (1878 рік), пекарня та церква (1850 рік). Палац був зруйнований під час Другої світової війни. Церква ж була розібрана вже за радянських часів – у 1962 році.

До нашого часу зберігся лише будинок флігелю для приїжджих, у якому зараз знаходиться Свято-Миколаївська церква. У цьому витворі архітектури змішані форми російської (XVII-XVIII століття) та української народної архітектури.

Свято-Михайлівська церква в Полонках збудована в 1777-1779 роках (за іншою версією в 1720 році) коштом Олександра Шила, сина священика.

В архітектурі дуже помітно вплив дерев'яної народної архітектури Лівобережної України. Спочатку храм мав одну баню, потім до нього прибудували дві бані над бічними камерами і додали ліпнину на фасадах. 

Це один із найвиразніших храмів епохи українського бароко на Чернігівщині. У Михайлівській церкві зберігаються мощі Святителя Димитрія, митрополита Ростовського. Поруч із храмом знаходиться святе джерело, воді з якого приписують цілющі властивості.

Дерев'яна Свято-Успенська церква у селі Стара Талалаївка – один із найпрекрасніших зразків дерев'яної архітектури Чернігівщини.

Храм Успіння Пресвятої Богородиці збудований у 1775 році як родова усипальниця родини Мазаракі, якій тоді належало село. В кінці ХІХ – на початку ХХ століття Успенську церкву реконструювали під керівництвом колишнього військового інженера Володимира Бузовського.

Багато декорована восьмикупольна церква розташована на невеликому пагорбі біля озера. З обох боків – дві восьмигранні вежі (у південній частині – дзвіниця та сходи, що ведуть на хори).

Збереглися іконостас ХVІІІ-ХІХ сторічь та настінні розписи початку XX століття.

У радянські часи Успенська церква була єдиною діючою у всій окрузі. Нині храм належить УПЦ московського патріархату.

Собор Різдва Пресвятої Богородиці побудований в Прилуках на місці двох старовинних прилуцьких церков, що згоріли під час пожежі 1781 року.

Збір коштів на кам'яний храм було оголошено відразу після пожежі, але завершити будівництво вдалося лише після того, як у 1802 році місто отримало фінансування з царської скарбниці, про що свідчить мідна дошка з пам'ятним написом.

Новий храм із трьома престолами на честь Різдва Пресвятої Богородиці, Варвари Великомучениці та Святого Олександра Невського освячено у 1817 році. Будував його майстер із Чернігівщини Федір Заболоцький. Усередині збереглися залишки олійного розпису початку ХІХ століття.

Неподалік центрального порталу стояла кам'яна двоярусна дзвіниця, споруджена у кращих формах пізнього класицизму (не збереглася). До останнього часу у будівлі розміщувався відділ Чернігівського обласного державного архіву.

У 2005 році Собор Різдва Пресвятої Богородиці повернуто прихожанам Православної церкви України.

Спасо-Преображенська церква в Ічні розташована на березі мальовничого ставка, де ще у XVIII сторіччі стояв дерев'яний храм.

У 1804 році він згорів, і через 7 років коштом парафіян на його місці було побудовано новий кам'яний Преображенський храм із дзвіницею та двома куполами.

Дерев'яний іконостас створений у 1830 році, ікони виконані у стилі грецького живопису. Головна святиня – копія ікони Іржавецької Матері Божої.

Спасо-Преображенська церква в Ічні благополучно пережила радянський період, зараз належить УПЦ московського патріархату.

Старовинний п'ятибанний Спасо-Преображенський собор є головною архітектурною домінантою Прилук.

Споруджений на початку XVIII століття коштом полковника Гната Ґалаґана. Розташовувався на території Прилуцької фортеці, на місці спаленої дерев'яної Спаської церкви середини XVII століття.

Кам'яний храм збудовано народними майстрами у стриманих формах пізнього бароко, характерного для козацьких храмів. У 1834 році проведено реконструкцію.

Всередині собору в глибокому склепі поховано його засновника полковника Ґалаґана. Головна святиня - ікона Божої Матері "Скорботна".

Поруч знаходиться масивна двоярусна церква-дзвіниця Святого Миколая. Між ними встановлено пам'ятник Святому Йоасафу Бєлгородському, який народився у Прилуках.

Стрітенський собор Густиського жіночого монастиря на Галаганівській вулиці – помітна архітектурна споруда старих Прилук.

Зведений у 1889 році на честь загиблого російського імператора Олександра ІІ. Більшість коштів на будівництво пожертвував тодішній градоначальник Іван Дедін.

Рідкісна для української архітектури споруда на кшталт тринефної базиліки з трьома куполами (до нашого часу збереглася лише одна - центральна), складена з рідкісної червоної цегли і пофарбована коричневою фарбою.

З 1929 року донедавна у храмі розміщувався краєзнавчий музей. Наразі експозицію демонтовано, ведуться роботи з відновлення храму.

Тростянецький дендропарк - один із найкрасивіших ландшафтних парків України.

Створений у ХІХ столітті представником старовинного гетьманського роду Іваном Скоропадським (онук гетьмана Івана Скоропадського, дід гетьмана Павла Скоропадського).

Проєкт Тростянецького парку розробив садівник Карл Шлінглоф. На рівній ділянці землі були насипані штучні гори (висота до 30 метрів), що нагадують Альпи. Котловани, що утворилися при заборі ґрунту для гір, перетворені на ставки. Спочатку було посаджені дерева місцевих порід: сосна, ялина, береза, дуб. Потім у штучно створеному ландшафті були висаджені екзотичні види: сосна веймутова, сибірська ялина, кедр сибірський, сосна чорна, тсуга, ялівець та інші. Разом - 623 видів.

Роботи тривали до смерті Скоропадського в 1887 році. Він похований на території парку, на пам'ятнику висічені слова: "Будь-який перехожий! Сад, в якому ти гуляєш, посаджений мною; він служив мені втіхою в моєму житті. Якщо ти помітиш безлад, що веде до знищення його, то скажи про це господареві саду: ти зробиш добру справу".

Наразі дендрологічний парк "Тростянець" підпорядкований Національній академії наук України, проводяться екскурсії.

Від комплексу садибних споруд збереглося два флігелі, які зараз реставруються для створення музею та готелю.

Церква Святого Миколая в Ічні побудована в 1879 році за типовим єпархіальним проєктом у так званому цегляному стиль модерн.

За радянських часів будівля церкви була зруйнована, але дзвіниця збереглася - її використовували як пожежну каланчу.

З 2007 року Миколаївська церква-дзвіниця належить релігійній громаді Православної церкви України.