Пам'ятки Івано-Франківської області

Сріблясті водоспади в Шешорах - один із найвідоміших та найвідвідуваніших водоспадних каскадів у Карпатах.

Води невеликої річки Пістинки (права притока Прута) протягом кількох сотень метрів долають тут масивні валуни пісковика, створюючи два паралельні водоспади заввишки 5 і 3 метри (Великий і Малий Гук). Свою назву вони отримали завдяки потужному голосу та тому, що бризки дуже яскраво поблискують на сонці.

З 2003 по 2006 рік тут проводився фестиваль етнічної музики та лендарту "Шешори".

Сріблясті водоспади послужили декораціями для кількох фільмів та відеокліпів.

Фрагмент оборонної стіни з бастіоном - все, що залишилося від старовинних міських укріплень фортеці Станіславів у сучасному Івано-Франківську.

Фортецю було закладено в 1662 році київським воєводою Андрієм Потоцьким за проєктом Франсуа Корассіні. Перші укріплення були дерев'яними, проте в 1672 році вони допомогли місту витримати турецьку облогу. В 1679-1682 роках Станіславівську фортецю значно зміцнили під проводом архітектора Шарля Бенуа. З усіх боків місто було оточене оборонними ровами, валами з вісьма бастіонами та кам'яними фортечними стінами заввишки до 10 метрів. Укріплення були майже повністю розібрані в XIX столітті на вимогу австрійської влади.

В даний час у казематах відреставрованого бастіону розташована галерея "Бастіон" - торгово-розважальний комплекс з терасою для прогулянок, сувенірними лавками, бутіками, кафе та рестораном. Постійно діє виставка скульптур, картин та фотографій.

Великий кам'яний арочний залізничний міст-віадук австрійських часів прокладено в долині річки Прут у Ворохті в 1895 році при будівництві залізниці Станіслав (Іавно-Франківськ) – Яремча – Ворохта – Рахів.

Міст знаходиться на вигині залізниць і в місці, де річка має широке русло, тому його довелося зробити дуже довгим – 130 метрів. Довжина найширшого прольоту досягає 65 метрів.

Це один із двох великих аркових мостів у Ворохті (під другим проходить автомобільна траса Яремча -Верховина), він вважається одним із найдовших кам'яних залізничних мостів у Європі.

В даний час міст не діє - поруч збудовано новий міст.

Популярний туристичний маршрут "Стежка Довбуша" проходить територією Карпатського національного природного парку.

Туристична стежка створена в 1902 році на згадку про легендарного народного месника Олексу Довбуша, який діяв тут у 1738-1745 роках. Нагромадження кам'яних брил пісковика утворюють химерні форми з терасами та печерами. За легендою, тут сховані скарби Довбуша.

На стежці встановлені скульптурні композиції Дарія Грабаря.

Вхід на територію Карпатського національного природного парку платний.

Пластовий табір-музей "Сокіл" у селі Гриньків на Івано-Франківщині є найдавнішою стаціонарною базою Національної скаутської організації України "Пласт".

Табір збудований 1926 року на лівому березі річки Лімниця, біля підніжжя гори Сокіл – на землях поблизу Осмолоди, подарованих митрополитом Андреєм Шептицьким для розвитку пластового руху.

До 1939 року тут щоліта таборувалися десятки пластунів і пластунок. Відродження табору почалося з 1990 року, будівлі відновлено за старими кресленнями, відкрито капличку та встановлено пам’ятний хрест на символічній могилі пластунів, що загинули у боротьбі за волю України.

Зараз табір-музей "Сокіл" є діючим закладом дитячого відпочинку та спортивно-патріотичного виховання. Екскурсії можливі лише за попереднім узгодженням.

Скеля "Терношорська Лада" в урочищі Терношори на північ від села Буковець, на околиці села Снідавка, більш відома як "Голова Довбуша".

Лісовий заказник "Урочище Терношори" має форму подовженого гірського схилу загальною площею 10 гектарів. Є ланцюгом скельних виходів пісковика вздовж гірської річки Безулька Друга. Окремі рештки досягають висоти 40 метрів.

Найхимернішу скелю місцеві жителі традиційно називають ім'ям легендарного народного месника Олекси Довбуша. Деякі дослідники вважають, що скеля має штучне походження та є стародавнім святилищем віком до 40 тисяч років.

За подібність із широко поширеними палеолітичними фігурками жіночого божества-праматері скелю назвали "Терношорською Ладою". Кам'яний образ богині має висоту 10,4 метрів, 2,4 метри з яких становить голова. Загальна вага сягає 100 тонн.

Меморіальний музей гуцульської письменниці, народного філософа, поетеси та художниці Параски Плитки-Горицвіт відкритий у її будинку в Криворівні з 2005 року на громадських засадах.

Творчий доробок мисткині становить близько тисячі творів, серед яких 46 рукописних або надрукованих в одиничному екземплярі книг, які авторка власноруч ілюструвала та переплітала, а також кілька десятків маленьких книжок.

Духовним роздумам присвячено книги "Небесному престолу від Підніжжя землі", "Молитви во славу святого Хрещення України-Руси".

Є у творчій спадщині Плитки-Горицвіт і фантастико-пригодницький роман "Індійські заграви: Пригоди гуцулів в Індії". Крім того, вона писала вірші гуцульською говіркою, малювала картини, займалася фотографією, проводила етнографічні дослідження.

Ще за життя будинок Параски Плитки-Горицвіт нагадував музей, його відвідувало багато українознавців. З 2022 року у хаті мисткині розміщується меморіальна частина Криворівнянського музею Параски Плитки-Горицвіт. Зберігся автентичний інтер'єр з шафами, що заповнені рукописними книгами. Представлені її картини, фотороботи, документальні відомості про її життя і творчість.

Більша частина експозиції розміщена в новому музейному приміщенні в центрі Криворівні.

Манявський скит - древній аскетичний чоловічий монастир східного обряду, прозваний "Карпатським Афоном". Розташований у мальовничому карпатському міжгір'ї, на березі річки Манявка.

За легендою, заснований ченцями, що втекли з Києва в 1240 році. Перша обитель розташовувалася біля святого джерела під Блаженним каменем. Сюди приходили по благословення руські князі.

Монастир був відроджений у 1612 році монахом-схимником Іовом Княгиницьким, який раніше оселився тут у самітництві, а до того прожив 12 років на Афоні. В 1621 році Манявський скит отримав право ставропігії, йому підпорядковувалося понад 500 монастирів у Галичині, Буковині та Молдові.

Архітектурний комплекс кам'яних та дерев'яних споруд, обгороджених високою кам'яною стіною з вежами та бійницями, вдало вписаний у гірський рельєф. На думку вчених, тут поховано гетьмана Івана Виговського.

Монастир був закритий австрійською владою у XVIII столітті. За радянської влади було проведено реставрацію з метою створення музею. В 1998 році монастир повернули православній церкві. В останні роки відновлено Хрестовоздвиженську церкву та інші споруди.

Крута стежка на гору Манявку веде до Блаженного каменю - невеликої печери, яка й була першим притулком ченців. Сюди ходять, щоб очиститись і випити цілющої води, що стікає між камінням.

Мультифункціональний культурно-креативний хаб "Центр карпатської культури" у Косові створений у 2023 році на базі реконструйованої будівлі колишнього килимового цеху Виробничо-художнього об'єднання "Гуцульщина" з ініціативи Туристичної асоціації "Гуцулія".

В приміщенні "Центру карпатської культури" розміщуються майстерні народних ремесел, проводяться виставки та майстеркласи. Зокрема, працюють ткацьке ательє Vandra Rugs з виробництва килимів ручної роботи та керамічна майстерня Сергія Дутка.

На першому поверсі функціонує громадський простір "Вільні".

Центр спадщини Вигодської вузькоколійки розміщується у старовинній будівлі 1855 року побудови, в якій жив барон Леопольд Поппер фон Подграгі - засновник Вигодської вузькоколійної залізниці.

Після реконструкції будівлю перетворено на сучасний інтерпретаційний візит-центр "Карпатського трамваю", кінцева станція якого розташована неподалік.

Інтерактивна експозиція розповідає про місцеву природу та лісову екосистему Карпат, історію розвитку деревообробної промисловості, виникнення Вигодської вузькоколійки, етнографію, народні ремесла тощо.

В центрі можна орендувати спорядження для активного туризму, придбати путівники, мапи, сувеніри.

Дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці у Ворохті - один із найкращих зразків гуцульської народної архітектури.

Побудована за традиційними технологіями без жодного цвяха в 1654-1657 роках у сусідньому селі Яблуниця. На сучасне місце церкву перенесли в 1780 році.

В інтер'єрах збереглися фрагменти настінних розписів XIX століття.

Поруч розташована двоярусна дерев'яна дзвіниця, в якій розмістилася експозиція церковного музею.

В 1979 році храм реставрували архітектори Богдан Кіндзельський, Григорій Крук, Іван Могитич.

Дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці в Криворівні заснована в 1719 році, у нинішньому вигляді відбудована в 1818 році. Збереглися розписи темперою XIX століття.

Церква вважається одним з найкращих зразків гуцульської школи народної архітектури. Існує легенда, згідно з якою саме в цій церкві народний месник і вождь карпатських опришків Олекса Довбуш зустрів і полюбив дівчину Дзвінку, яка згодом зрадила його.

Завдяки старанням настоятеля церкви Різдва Богородиці Івана Рибарука храму повернуто автентичний вигляд - тепер він, як і раніше, вкритий гонтом, а не жерстю, як більшість нинішніх карпатських храмів.

Православний храм Різдва Христового згадується в ХVІ сторіччі як головна культова споруда ремісничого району стародавнього Галича (в 1593 році храм був офіційно закріплений за гончарним цехом).

Протягом ХVІ-ХVІІІ століть церкву неодноразово руйнували татари, після чого вона була реконструйована і набула теперішнього вигляду. Тоді ж зроблено дерев'яний різьблений іконостас. На початку XX століття було проведено реставрацію за участю отця Миколи Вінницького - відомого москвофіла, репресованого австрійською владою. Перед храмом йому встановлено пам'ятник.

В останні роки поряд зведена дзвіниця. Біля церкви просто неба споруджено макет стародавнього Галича.

Дерев'яна церква Святого Василія Великого в селі Черче – один із найдавніших храмів бойківського типу.

Місцеві жителі називають її церквою Святої Параскеви П'ятниці.

Храм збудований у XVI сторіччі, на нинішнє місце (старий цвинтар на околиці села) перенесений у 1733 році. Церква тризрубна раннього типу. Перекриття зрубів – шатрові, з трьома заломами над центральним та одним – над бічними куполами.

Василівська церква у Черчому характеризується вишуканими пропорціями. У 1970 році проведено реставрацію - храму повернули автентичний центральний купол.

Церква Зішестя Святого Духа в місті Рогатин є однією із найдавніших дерев’яних церков в Україні, чудовим зразком галицької школи монументально-декоративного мистецтва XVI-XVII століть, пам’яткою архітектури національного значення.

Рогатинська церква Святого Духа входить до списку Світової спадщини ЮНЕСКО у категорії "Дерев'яні церкви Карпатського регіону України".

Офіційною датою побудови храму вважається 1598 рік, хоча перші згадки про рогатинську Святодухівську церкву відносяться до ХІІ століття. За легендою, саме у цій церкві служив священиком Гаврило Лісовський, батько знаменитої Роксолани.

Церква тризрубна, із високим центральним зрубом. Із заходу до неї примикає триярусна дзвіниця XVII століття, що нагадує оборонну вежу. Підземний хід веде до сусідньої оборонної церкви Різдва Пресвятої Богородиці.

Найбільшою цінністю церкви Святого Духа в Рогатині вважається п'ятиярусний ренесансно-бароковий іконостас 1650 року, що є одним із трьох найдавніших в Україні. У 1885 році його реставрував львівський художник Юліан Маркевич, після чого іконостас деякий час експонувався на археологічно-етнографічній виставці у Львові.

За радянських часів церкву Святого Духа в Рогатині було перетворено на музей дерев'яної архітектури, іконопису, скульптури та різьблення.

Зараз це Музей-пам'ятка дерев'яної архітектури і живопису у складі Музейного комплексу в місті Рогатині, що є філією івано-франківського Музею мистецтв Прикарпаття. Музейна експозиція демонструє розвиток українського іконопису і декоративного різьблення від XVI століття, перехід від традиційної візантійської системи до мистецтва українського ренесансу у XVIІ столітті, розквіт українського бароко у XVIІІ столітті. Представлено ікону монастирського типу "Іоанн Хреститель з житієм" середини XVI століття, ікони XVIІ-XIX століть з церков Рогатинщини, а також вироби з каменю, дерев’яні скульптури та свічники, стародруки.