Пам'ятки Тернопільської області

Руїни костелу Святого Станіслава розташовані на протилежному від палацу Вишневецьких березі річки Горинь і його добре видно з палацових та паркових терас.

Костел збудований у XVIII сторіччі на території Старого Вишнівця, неподалік старого замчища XIV-XV століть. Зруйнований у ХІХ столітті.

Костел Святої Анни у Скалаті відновлений у 2002 році на місці старого католицького храму ХІХ століття, який був підірваний у середині XX століття.

Костел виконаний у стилі неоготики.

Знаходиться поряд із Скалатським замком.

Римо-католицький Костел Успіння Пресвятої Діви Марії побудований в Копичинцях в 1802 році магнатами Баворськими, що володіли містом, як родова усипальниця.

Перший католицький храм, який існував з 1443 році, було знищено ще в XVII сторіччі.

Храм тринефний. У 1846 році був споруджений ліпний вівтар із фігурами Петра та Павла. У підземній частині знаходяться рештки гробниці Баворських.

За радянських часів костел Успіння Діви Марії був закритий, відроджений в 1991 році.

Оборонний костел Успіння Пресвятої Богородиці в селі Біще офіційно датований 1664 роком, однак є припущення, що він міг виникнути набагато раніше - у XVI або навіть у XIV сторіччі.

За однією з версій, Успенський костел збудували ченці-домініканці, яких запросив засновник міста Біще, шляхтич Ян Бощ. Масивна триярусна оборонна вежа костелу є зразком переходу від романської архітектури до готики. Портал костелу виконаний у стилі ренесансу. Його оборонну міць посилювали кам'яні стіни та вали. Потужні контрфорси прибудовані під час реконструкції 1730 року.

Під час Другої світової війни Успенський костел у Біщому сильно постраждав, і тривалий час перебував у напівзруйнованому стані. З 2013 року тривають реставраційні роботи. Наразі костел Успіння Пресвятої Богородиці частково відновлений.

Перший у Кременці музей під назвою Muzeum Ziemi Krzemienieckiej виник як частина кременецького ліцею.

Наразі Кременецький краєзнавчий музей налічує 65 тисяч експонатів. Розміщується в будівлі колишньої духовної семінарії Кременця. У 10 залах представлено археологічні знахідки, нумізматичні колекції, старовинну зброю, предмети побуту, вироби народних промислів, перші видання та особисті речі польського поета Юліуша Словацького та інших відомих кременчан.

Музей Уласа Самчука розміщений в Кременці у головному корпусі ліцею імені Уласа Самчука.  Відкрився в 2005 році з нагоди 100-річчя від дня народження письменника як кабінет-музей "Світлиця Уласа Самчука". Статус літературного музей набув з 2010 року.

Експозиція музею висвітлює життєвий та творчий шлях Уласа Самчука, вшанування пам’яті письменника. Серед експонатів – списки учнів, сторінки класних журналів, заява, аркуші учнівського альманаху "Юнацтво" гімназійного періоду Уласа Самчука; світлини, документи часу перебування письменника у Рівному 1941-1943 роки. З цінних експонатів – світлини письменника різних років, його родини, друзів; книги, видані митцем у Мюнхені, Торонто; фотодокументи, матеріали преси минулих років, публікації сьогодення, спогади про Уласа Самчука, твори письменника, видані в незалежній Україні, твори його сучасників. Значна кількість книг творчого доробку письменника надійшла від української діаспори Канади та США. 

Експозиція музею має розділи: "Дитинство та юність Уласа Самчука (1905-1921 роки), "Навчання в Кременецькій гімназії (1921-1927 роки)", "Перша еміграція (1928-1941 роки)", "Повернення на Батьківщину (1941-1943 роки)", "Перебування в таборах для переміщенних осіб (1943-1948 роки)", "Друга еміграція (1948-1987 роки)", "Вшанування пам’яті Уласа Самчука в Україні", "Гаврило Чернихівський – дослідник творчості Уласа Самчука", "Вшанування пам’яті Уласа Самчука в ліцеї".

19 лютого 2016 року на фасаді ліцею відкрито меморіальну таблицю, присвячену пам’яті Уласа Самчука.

Літературно-меморіальний музей поета, громадського діяча, зоолога-ентомолога, вченого, професора Міннесотського університету Олександра Неприцького-Грановського відкритий на його батьківщині, в селі Великі Бережці, в 1996 році. Ініціатором створення музею став Борис Неприцький – двоюрідний племінник Олександра Неприцького-Грановського, що проживає в США.

Музей розташований у приміщенні Великобережецької загальноосвітньої школи у семи кімнатах загальною площею 207 квадратних метрів. Музейний фонд налічує близько 2500 експонатів. Експозиція музею складається з 9 розділів і знайомить з життєвим та творчим шляхом Олександра Неприцького-Грановського в Україні та за кордоном. Серед унікальних експонатів - метрика про народження, ксерокопія атестату про закінчення Білокриницької сільсько-господарської школи, фото членів українського клубу "Родина" (Микола Лисенко, Олена Пчілка, Павло Богацький, Олександр Неприцький-Грановський), диплом доктора філософії, вітальна телеграма Президента США Дуайта Айзенгавера до Олександра Неприцького-Грановського з нагоди 25-річчя Організації державного відродження України, перші збірки віршів поета ("Пелюстки надії", "Намистечко сліз" та "Акорди", портрет Тараса Шевченка виконаний Олександром Неприцьким-Грановським олівцем в 1907 році із власноручним підписом, виготовлені за малюнками Олександра Неприцького-Грановського писанки.

У 2009 році фонди музею поповнилися колекцією з 202 ляльок з майже 60-ти країн світу, яку вчений збирав упродовж багатьох років перебуваючи в різних країнах світу.

Літературно-меморіальний музей Олени Кисілевської засновано в 1999 році на батьківщині письменниці – у місті Монастириська на Тернопільщині.

Видатна українська письменниця, журналістка, видавчиня, громадсько-політична та культурно-освітня діячка Олена Кисілевська була активісткою жіночого руху на Галичині. Перебуваючи в еміграції, вона очолювала Світову федерацію українських жіночих організацій.

Кімната-музей Олени Кисілевської розташовується у приміщенні Монастириської центральної районної бібліотеки. В музейній експозиції представлено рукописи праць письменниці, світлини, оригінали документів, прижиттєві видання її книг "Вражіння з дороги" (1910), "Швайцарія" (1933), "Українська селянка при праці: як вести працю в жіночих секціях УОТ" (1942).

Експозицію доповнюють вишиті рушники, скатертини, сорочки, запаски, предмети побуту.

Комплекс-музей "Молотківська трагедія" відкритий в 1985 році як центральна частина меморіального комплексу на згадку про вбитих, спалених живцем та замордованих 29 квітня 1943 року німецькими фашистами 617 мирних жителів села. Автори проєкту – архітектор Іван Осадчук і скульптор Борис Рудий.

Між двома великими земляними валами, що символізують братську могилу, дорога веде на символічну вулицю Смерті - вулицю спаленого села, яка в свою чергу веде до музею „Молотківська трагедія”. Обабіч неї - спалені хати, червоні долівки кольору крові.

В експозиції музею – діорама "Спалення села" (художник Степан Нечай), фрагменти спаленої хати: обгорілі двері, обвуглені колиска та ікона тощо (дизайн – Богдана Бошка і Степана Мамчура), Книга пам'яті, що містить спогади молотківців про трагедію. На стендах – фотографії та списки страчених у Молоткові та сусідніх селах. Зібрані тут експонати розповідають про історію села, участь його жителів у Другій світовій війні.

Меморіальний музей Івана Пулюя відкрито в 1990 році в селищі Гримайлів, де він народився в 1845 році.

Український фізик та електротехнік Іван Пулюй прославився як першовідкривач так званих Х-променів (рентгенівського випромінювання) та винахідник першого у світі рентгенівського апарату.

Невелика експозиція музею, присвячена життю та роботі вченого, розміщена в одній із кімнат у приміщенні Гримайлівської загальноосвітньої школи.

Меморіальний музей-садиба Соломії Крушельницької був відкритий 1963 року в одному з будинків маєтку Крушельницьких у селі Біла поблизу Тернополя (нині територія Білецької загальноосвітньої школи).

Тут пройшли дитячі та юнацькі роки видатної української оперної співачки й педагога Соломії Крушельницької, сюди вона неодноразово приїжджала у гості до батьків і сестри.

Музейна експозиція в хронологічному порядку розповідає про життя і діяльність актриси. Представлені особисті документи співачки, афіші, програми, запрошення, листи, рукописи спогадів сучасників, сценічні прикраси, одяг, предмети побуту та меблі. Зокрема, можна побачити оригінальну платівку фірми Columbia (США) із записом української народної пісні у виконанні Соломії Крушельницької, а також почути голос співачки на першому записі, здійсненому електричним способом з використанням мікрофону.

Меморіальний музей-садиба Леся Курбаса розташований в селі Старий Скалат, де збереглася меморіальна хата його діда, священика Пилипа Курбаса.

Тут минули дитячі та юнацькі роки майбутнього видатного українського режисера.

Біля церкви, де служив Пилип Курбас, поховані рідні Леся Курбаса: дід та бабуся, батько, молодший брат Нестор.

Меморіальний музей-садиба Іванни Блажкевич був створений на громадських засадах у селі Денисів у рідній садибі письменниці в 1986 році з ініціативи Тернопільского обласного краєзнавчого музею і за згодою рідних. У цьому будинку і надалі проживають нащадки Іванни Блажкевич, проте дві кімнати та ганок віддано під експозицію музею.

У першій кімнаті, в якій письменниця провела останні роки життя, зберігаються її особисті речі, старовинні меблі, книгозбірня, картини і фотографії. У скриньках – листи письменниці, рукописи спогадів, творів, виступів, статей, фотографії. У кімнаті також є стенди, на яких експонуються твори письменниці, видані за життя та після смерті.

У другій кімнаті знаходиться портрет Іванни Блажкевич та інші картини, книги, сувеніри, подаровані особисто письменниці, а також музею.

В 1997 році музей отримав статус "Народного музею". В саду встановлений пам'ятник поетесі.

Меморіальний музей-садиба письменниці Іванни Блажкевич є філією Денисівського краєзнавчого музею.

Церква Святого Миколая в Скалі-Подільській збудована у 1882 році на місці старого дерев'яного греко-католицького храму, заснованого в 1720 році.

Нова кам'яна церква була зведена стараннями отця Келестина Костецького. Це був перший кам'яний греко-католицький храм на околицях.

У 1896 році в Миколаївській церкві історик Михайло Грушевський повінчався з Марією Вояківських, яка працювала в Скалі-Подільській вчителькою.

У 1946 році храм було передано православній церкві. Вівтарний мур з 2011 року прикрашає мозаїчне панно Святого Миколая. Поруч б'є джерело "Королівка", з якого, за легендою, пив воду князь Данило Галицький.

Кармелітський монастир-фортеця з ренесансним Успенським костелом споруджено в Теребовлі на березі річки Гнізна в 1617 році коштом Петра Ожиги.

Обнесений фортечною стіною із чотирма кутовими вежами з бійницями. Найпримітнішою спорудою монастиря є колишній теребовлянський парафіяльний костел, будівництво якого було завершено в 1639 році. Тут зберігалася чудотворна ікона Божої Матері, яка зараз знаходиться у Гданську.

За радянських часів у приміщеннях монастиря кармелітів розміщувалася фабрика ялинкових прикрас.

В 1990 році комплекс передали громаді Української автокефальної православної церкви. Костел переосвятили на православну церкву Святого Володимира, у монастирських приміщеннях відкрилася духовна семінарія.