Пам'ятки Ніжинського району

Археологічний музей Батурина відкрито в реконструйованому приміщенні Воскресенської церковно-парафіяльної школи (1904 рік), яка розташована поруч з Воскресенською церквою, неподалік від Цитаделі Батуринської фортеці.

Музей археології Батурина входить до складу Національного заповідника "Гетьманська столиця".

Експозиція розгорнута у трьох залах за хронологічно-тематичним принципом. Епохи неоліту, бронзи та залізної доби представлені фрагментами кераміки та кремнієвими виробами. Давньоруський матеріал: посуд, скляні браслети, прикраси із кольорових металів, залізні та кістяні вироби. На дату спорудження польських укріплень вказує срібний талер, викарбуваний у Базелі в 1622 році.

Про визвольний рух українського народу оповідає повстанська зброя: бойові сокири, вила тощо. Гетьманський період Батурина характеризують козацькі похідні та побутові предмети, копії документів та карт, вироби ремісників, зокрема оригінальні кахлі з зображеннями гербів українських гетьманів Івана Брюховецького, Івана Мазепи, Пилипа Орлика.

Особливої уваги заслуговують знайдені під час розкопок релікти героїчної оборони міста 1708 року - натільні іконки та хрестики жертв різанини, уламки гармати та дзвону. Символом трагедії стала обпалена ікона Богоматері з Немовлям на мідній пластині зі слідами позолоти роботи майстрів Києво-Печерської Лаври кінця XVII століття, віднайдена археологами у могилі літньої жінки з розтрощеним черепом.

Палац останнього гетьмана України Кирила Розумовського ефектно підноситься на кручі над річкою Сейм у містечку Батурин, яке виконувало роль гетьманської столиці у XVII-XVIII століттях.

Це видатна пам’ятка архітектури доби класицизму національного значення, єдиний збережений гетьманський палац і єдина в Україні архітектурна споруда, зведена за проєктом архітектора Чарльза Камерона. Палац гетьмана Кирила Розумовського входить до складу Національного історико-культурного заповідника "Гетьманська столиця".

Будівництво палацово-паркового комплексу тривало з 1799 по 1803 рік, вже після того як гетьманство разом із залишками української незалежності було ліквідоване урядом російської імперії. Фактично, Розумовський так і не встиг пожити у своєму новому палаці, оскільки помер у рік закінчення будівництва. Його нащадки не використовували палац за призначенням, він сильно постраждав від пожежі, тривалий час перебував у напівзруйнованому стані, кілька разів частково реставрувався.

Відродження палацу почалося за ініціативою Президента України Віктора Ющенка коштом меценатів. 22 серпня 2009 року відреставрований палац Кирила Розумовського з експозицією Музею гетьманства урочисто відкрили для відвідування.

На першому поверсі палацу можна ознайомитися з історичним минулим гетьманського Батурина через призму державницької діяльності Кирила Розумовського, а також з історією будівництва і реставрації палацово-паркового ансамблю. Інтер’єри другого поверху відновлені за аналогами збережених робіт Чарльза Камерона та розкішно декоровані розписами сюжетів давньогрецької міфології, рослинними орнаментами та гетьманськими клейнодами.

У залах експонуються меблі та предмети інтер’єру, картини, ікони XVIII-ХІХ століть. Особливою пишністю відрізняється Гетьманська зала, де виставлено стіл "Камінь" з мармуровою дошкою, інкрустованою напівдорогоцінним уральським камінням. З речей, які належали особисто Кирилу Розумовському і його родині, можна побачити лейб-компанійський палаш гетьмана, печатку суконної фабрики Розумовського, гетьманський універсал та фрагменти надгробного пам’ятника Розумовського.

Навколо палацу розбито регулярний французький парк, відновлений згідно схеми генерального плану палацово-паркового ансамблю. Оригінальні палацові флігелі не збереглися, їх реконструкція заморожена.

Будинок-музей генерального судді Війська Запорозького Василя Кочубея в Батурині - рідкісний зразок цивільної архітектури доби українського бароко.

Це єдина будівля, що збереглася з часів Батуринської фортеці після зруйнування гетьманської столиці московськими військами в листопаді 1708 року.

Одноповерховий цегляний будинок Генерального суду зведено в другій половині XVII століття за часів гетьмана Дем'яна Многогрішного. Він виконував одночасно адміністративні та житлові функції.

З 1700 року в ньому жив генеральний суддя Василь Кочубей їй зі своєю родиною. Його 16-річна дочка Мотрона (Мотря) була закохана у свого хрещеного, 58-річного гетьмана Івана Мазепу, проте батько був категорично проти їхнього шлюбу. Кочубей зі своїм сподвижником Іваном Іскрою намагався звести рахунки з Мазепою, повідомивши московському цареві Петру I про таємні переговори гетьмана зі шведським королем Карлом XII. Царський уряд видав донощиків Мазепі, і вони були засуджені на смерть. Після страти батька Мотря пішла до монастиря. Про цю драматичну історію нагадує пам'ятник, Алея Кохання та 500-річні дуби у садибному парку (там же залишки валів Батуринської фортеці).

У будинку генерального судді Кочубея з 1975 року розміщувався історико-краєзнавчий музей, який у 2006 році став частиною Національного історико-культурного заповідника "Гетьманська столиця". Експозиція знайомить з історією будинку та родини Кочубеїв, а також глибоко розкриває тему кохання Мотрі та Мазепи.

У підвалах відтворено інтер'єри кімнати слідства та попереднього ув'язнення з експозицією знарядь тортур.

Частина експозиції присвячена вченому-бджоляру, винахіднику вулика Петру Прокоповичу, який жив у Батурині.

Комплекс культових та цивільних споруд грецької громади Ніжина розташований ліворуч від Свято-Миколаївського собору.

Тут поруч одна з одною розташовані грецькі церкви Усіх Святих (1782 рік), Святого Михайла (1719-1729 роки) та Троїцька (1733 рік). Усі три храми відреставровані, проводяться богослужіння.

Поруч із ними знаходиться будівлі колишнього Грецького магістрату (1785 рік), Олександрівського училища (1817 рік) та Жіночої гімназії (XIX століття). Навпроти базару розташована найстаріша в місті аптека, заснована в 1777 році відставним лікарем Ізюмського гусарського полку, ніжинським греком Михайлом Лігдою (діюча).

В Грецькому кварталі Ніжина збереглося безліч інших громадських та житлових будівель громади, на деяких із них досі можна бачити написи грецькою мовою.

Меморіал героям-захисникам України відкрито 2023 року в центрі міста Ніжин, в колишньому сквері імені Губіної, поруч із собором Всіх Святих.

Меморіальний комплекс у вигляді козацького хреста збудовано з українського граніту за проєктом архітекторки Жанни Баланюк і скульптора Сергія Олексієнка.

В центрі композиції встановлено скульптуру Героя України Олександра Мацієвського, який пішов на російсько-українську війну з Ніжина і загинув 30 грудня 2022 року від рук російських загарбників, сміливо кинувши їм в очі перед розстрілом: "Слава Україні!" Його постать символізує подвиг усіх чоловіків і жінок, що стали на захист України проти російської агресії.

Перед меморіалом встановлено інтерактивний інформаційний стенд з довідками про всіх ніжинців, які віддав своє життя захищаючи Україну.

Заньківський меморіальний музей Марії Заньковецької відкритий у 1964 році в селі Заньки, в садибі родини Адасовських.

Саме тут у 1854 році народилася видатна українська актриса, представниця корифеїв українського театру, перша народна артистка України Марія Заньковецька (Адасовська), тут вона провела юність та неодноразово поверталася сюди в дорослому віці.

У відновленому після пожежі будинку, де жила Марія в дитинстві, представлені фотографії членів родини Адасовських та особисті речі Заньковецької: шкатулка, дзеркало, сумочка, посуд, сплетене її руками мереживо. Особливий інтерес представляють її сценічні костюми, а також рояль, подарований актрисі композитором Миколою Лисенком.

У сусідньому приміщенні старої школи представлена етнографічна колекція та експозиція лікарських трав. Під замовлення туристичних груп музей влаштовує чаювання.

На подвір’ї музею встановлено пам’ятник Марії Заньковецькій.

Відділ "Поштова станція" Ніжинського краєзнавчого музею імені Івана Спаського відкрито в 1986 році у комплексі будівель поштової контори XVIII століття, що майже повністю зберігся.

Поштові станції у Києві, Ніжині та Батурині були створені після указу московського царя Олексія Михайловича про регулярне поштове сполучення між Москвою та Києвом від 1669 року.

В 1787 році під поштову станцію переобладнали приватну садибу, збудовану в центрі Ніжина у другій половині XVIII століття. Комплекс складався з двоповерхового будинку поштової контори з помешканням ніжинського поштмейстера і готельними номерами, двох симетричних флігелів, конюшні та каретної.

На початок XIX століття Ніжинська поштова станція була однією з найбільших у Лівобережній Україні. В тутешньому готелі зупинялися Михайло Ломоносов, Григорій Сковорода, Олександр Пушкін, Микола Гоголь, Тарас Шевченко, Марко Вовчок та інші.

Експозиція музею "Поштова станція" розміщена в збереженому флігелі станційного наглядача. Відновлено інтер'єр кімнати очікування, де можна ознайомитися з картою поштових трактів Російської імперії 1793 року, копіями "подорожніх" Миколи Гоголя (1851 рік) та Тараса Шевченка (1859 рік).

Також в експозиції музею представлено колекцію історичних поштових марок України та росії, 30 старих поштових листівок з фотографіями вулиць Ніжина, макет поштової станції у первісному вигляді.

Музей рідкісної книги імені Григорія Васильківського діє в Ніжині з 1985 року на базі фундаментальної бібліотеки Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя.

Розташований на другому поверсі університетської бібліотеки в старовинному будинку Купецького зібрання в центрі міста Ніжин. Музей носить ім'я одного із своїх засновників, професора Григорія Васильківського.

В основу бібліотеки покладено 2,5 тисячі томів особистої збірки книг графа Олександра Кушелєва-Безбородька, який був попечителем Ніжинської гімназії вищих наук, попередниці нинішнього університету.

В експозиції Ніжинського музею рідкісної книги представлено багато унікальних європейських та слов'янських видань XVI - початку ХХ століть, у тому числі рідкісні екземпляри видань творів давньогрецького філософа Платона (Венеція, 1513 рік), "Іліади" та "Одіссеї" Гомера (1544 рік), "Енеїди" Вергілія (1567 рік), класичні видання ХVI-XVIII століть творів європейських мислителів.

Особлива гордість музею – запрестольне Євангеліє 1689 року з Ніжинського Благовіщенського монастиря – подарунок митрополита Стефана Яворського. Величезного розміру фоліант важить майже 18 кілограмів, деякі сторінки розфарбовані від руки, заголовки – позолочені.

Музейний комплекс Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя розташований у головному університетському корпусі, збудованому в 1820 році для Ніжинської гімназії вищих наук.

Цей вищий навчальний заклад університетського типу був відкритий у Ніжині з ініціативи графів Олександра та Іллі Безбородьків. Попечителем став Олександр Кушелєв-Безбородько, онук Іллі Безбородька. В 1821-1828 роках тут навчався письменник Микола Гоголь. Випускниками гімназії були також письменник-байкар Євген Гребінка, художник Андрій Горонович, меценат Василь Тарновський та інші.

В 1909 році, до 100-річчя з дня народження Гоголя у тодішньому Ніжинському історико-філологічному інституті було засновано Музей Миколи Гоголя.

Крім нього, до складу музейного комплексу Ніжинського університету входять Музей історії Ніжинської вищої школи, Музей радянського побуту "Homo sovieticus", а також унікальна картинна галерея, у трьох залах якої представлений живопис різних епох.

В основі художньої експозиції - полотна епохи Відродження та класичних європейських шкіл, що були подаровані навчальному закладу його попечителем Олександром Кушелєвим-Безбородьком в 1845 році з нагоди 25-річного ювілею. Особливу цінність становить одне з найбільших в країні зібрань живописних полотен українського художника Сергія Шишка, які він особисто подарував навчальному закладу. 36 картин представляють різні етапи творчого зростання та розвитку митця.

Можливість відвідування музею у вихідні дні необхідно заздалегідь узгоджувати з адміністрацією університету.

Ніжинські огірки, що прославили місто Ніжин, набули популярності за часів правління імператриці Катерини II, яка наказала забезпечувати ними імператорський двір, що виконувалось до 1917 року.

В радянські часи продукція Ніжинського консервного заводу також користувалася незмінною популярністю завдяки особливому хрусту та характерному смаку місцевих огірків, що пояснюється властивостями тутешнього ґрунту та особливим посолом, рецепт якого, за легендою, завезли до Ніжина греки. Нині ніжинські соління експортують до 70 країн світу. 2

В 2005 році перед центральним входом до Ніжинського консервного заводу встановлено пам'ятник ніжинському огірку. Скульптура овочу виконана із зеленого італійського граніту. Він зображений лежачим на бочці для соління, що стоїть на льоху для зберігання консервації.

Свято-Миколаївський кафедральний собор - головний храм Ніжина, один із перших зразків архітектури українського бароко.

Собор збудований у 1658-1668 роках козаками Ніжинського полку коштом полковників Івана та Василя Золотаренків на місці старого дерев'яного храму. Повторює у камені класичні прийоми української дерев'яної архітектури. Характерна риса архітектури п'ятикупольного храму - "всефасадність", тобто він однаково виглядає з усіх боків. Усередині заслуговує на увагу різьблений іконостас.

В 1663 році Миколаївський собор у Ніжині став центром драматичних подій, пов'язаний із "Чорною радою" - тут було обрано гетьманом Лівобережної України кошового отамана Запорозької Січі Івана Брюховецького, що прийнято вважати початком Руїни - розпаду гетьманської держави.

Згідно з місцевою легендою, в цьому ж храмі (ще дерев'яному) гетьман Богдан Хмельницький вінчався із сестрою ніжинських полковників Ганною Золотаренко, проте насправді їхнє весілля відбулося в Корсуні.

В 1990 році Миколаївський собор було відреставровано та передано релігійній громаді УПЦ московського патріархату. Тепла церква Іоанна Предтечі (1842 рік), що входила до комплексу, перебудована в Будинок культури (вулиця Батюка, 16).

В сквері перед Миколаївським собором встановлено пам'ятники Богданові Хмельницькому та Марії Заньковецькій.

Дерев'яну козацьку фортецю в Батурині над річкою Сейм реконструйовано в 2009 році на тому самому місці, де з 1669 по 1708 рік розташовувалася укріплена резиденція трьох українських гетьманів: Дем'яна Многогрішного, Івана Самойловича, Івана Мазепи.

Також з гетьманською столицею в Батурині пов'язане життя та діяльність Пилипа Орлика та Кирила Розумовського (встановлено пам'ятник "Гетьмани. Молитва за Україну").

Батуринську фортецю було закладено у 1625 році на давньоруському городищі польським магнатом Олександром Пясочинським. В 1664 році, коли Батурин уже був сотеним козацьким містечком, фортецю не змогли взяти приступом війська польського короля Яна Казимира.

Батуринська фортеця складалася із зовнішніх міських земляних укріплень із частоколом та цитаделі (замку), де знаходилася резиденція гетьманів. Тут був кам'яний гетьманський будинок та дерев'яна Воскресенська церква, в'їзна брама та три вежі.

В 1708 році всі споруди Батуринської фортеці були повністю зруйновані під час каральної операції російських військ під командуванням Олександра Меньшикова за наказом московського царя Петра I у помсту гетьману Івану Мазепі за перехід на бік шведського короля Карла II під час московсько-шведської війни. На згадку про Батуринську трагедію, під час якої було знищено майже все населення міста (5-6,5 тисяч військових, 6-7,5 тисяч мирних жителів), у 2004 році на місці північно-східної вежі цитаделі встановлено пам'ятний хрест.

До 2009 року на рештках фортечних валів було завершено реконструкцію трьох оборонних веж, дерев'яних фортечних стін, кам'яного гетьманського будинку, скарбниці та замкової Воскресенської церкви, які увійшли до експозиції "Цитадель Батуринської фортеці" відділу історії Гетьманства Національного історико-культурного заповідника "Гетьманська столиця".

В будинку гетьмана відкрито виставку об'ємних фігур "Світлі гетьмани. Життя для України".

З оглядового майданчика надбрамної вежі Цитаделі Батуринської фортеці відкривається найкраща панорама долини Сейму.

Батуринський Крупицький Свято-Миколаївський жіночий монастир, ймовірно, заснований ще до татаро-монгольської навали.

Вважається, що перший храм було споруджено на місці явлення ікони Святого Миколая Чудотворця (нинішня територія скиту).

За легендою, Крупицьким його стали називати після того, як у роки монголо-татарської облоги ченці були врятовані від голоду завдяки крупі, що сипалася з неба.

В XVII сторіччі обитель була відроджена як чоловічий монастир, перебувала під заступництвом українських гетьманів та російських царів. Спалена росіянами під час Батуринської різанини 1708 року, але незабаром відроджена.

В 1922 році Крупицький монастир було закрито, всі споруди розібрано.

В 1999 році розпочався новий етап відродження, до храму повернуто знайдену випадково чудотворну ікону святителя Миколая. Входить до складу Національного історико-культурного заповідника "Гетьманська столиця".

Бахмацький історичний музей імені Миколи Гнатовича Яременка пропонує ознайомитися з історією одного з найдавніших слов'янських міст.

Експозиція музею охоплює всі епохи: Стародавню Русь, Визвольну війну, гетьманство Івана Мазепи, будівництво Курсько-Київської залізниці.

Бобровицький історико-краєзнавчий музей розташований у самому центрі міста Бобровиця.

Заснований у 1986 році коштом лікаря Михайла Замчинського. Основу експозиції склала колекція експонатів, зібраних місцевими школярами із гуртка юних слідопитів.

У 6 експозиційних залах музею представлений старовинний посуд, кераміка, предмети з металу, бронзи та міді, старовинні ікони, рушники, народний одяг та предмети побуту.

Також представлені документи про життя та діяльність декабристів Волконських та Поджіо, які поховані неподалік Бобровиці.