Стільсько

Шкільний етнографічний музей села Стільсько розташований у приміщенні місцевого навчально-виховного комплексу. Його експозиція налічує 460 оригінальних експонатів.

Зокрема, представлені карти та малюнки Стільського городища, світлини з археологічних розкопок. Відтворено інтер'єр селянської світлиці кінця ХІХ – початку ХХ століття.

Етнографічна колекція включає вишивку, гончарні вироби, знаряддя праці, музичні інструменти тощо.

Стародавнє Стільське городище площею 250 гектарів розташоване на високому плато між селами Стільсько, Ілів та Дуброва. У VIII-X століттях тут розташовувалась столиця літописного полоненими білих хорватів, яких вважають предками нинішніх галичан.

Біла Хорватія вперше згадується у книзі "Про управління імперією" імператора Візантії Костянтина Багрянородного. У 981-992 роках князівство хорватів було приєднане до Київської Русі великим князем Володимиром Святославичем. Стільсько було зруйновано і більше не піднялося рівня міста. У візантійських джерелах XVI столітті Стільсько згадується як центр Галицької митрополії.

З 2015 року археологічні пам'ятки Стільська та околиць входять до складу Історико-культурного заповідника "Стільське городище".

Центр городища з дитинцем, оточеним оборонними валами, знаходиться на горі, що підноситься над церквою Святої Параскеви у східній частині села. Про стародавні споруди городища нагадують назви урочищ "Золоті ворота" та "Княжа криниця".

У сусідньому селі Дуброва знаходяться центри язичницьких культів Стільського городища: Храм Сонця (або Жертвовий камінь, Дірявець) та печерений культовий комплекс білих хорватів. Останній є скелею з видовбаними печерами, в яких, імовірно, спочатку жили служителі язичницького культу, а потім – ченці-християни. У наші дні місцеві жителі перетворили келії на льохи, поставили двері, повісили замки та зберігають у них продукти.

Ще одне стародавнє святилище знаходиться у селі Ілів.

Церква Святої Великомучениці Параскевії в селі Стільсько була закладена у 1831 році поруч із новим цвинтарем біля підніжжя Стільського городища.

Через брак коштів будівництво затягнулося і було завершене у 1843 року завдяки фінансовій допомозі графа Станіслава Скарбека.

Архітектура храму є зразком характерного для того часу терезіанського стилю. Церква однонавна, прямокутна у плані, базилікального типу, з триярусною вежею над входом. Над вхідними дверима вибитий герб Скарбека – на знак вдячності за його меценатство. Перед входом розміщена кам'яна арка-дзвіниця.

Церква СвятоЇ Параскевії належить громаді Української греко-католицької церкви. Храмове свято відзначають 10 листопада.