Пам'ятки Севастополя

Мальовнича бухта Балаклава розташована на південно-східній околиці Севастополя, офіційно входить до складу міста. До 1957 Балаклава була окремим населеним пунктом.

Відома з VIII століття до нашої ери як таврське поселення. Вперше згадується у Гомера як Ламос, місто Лістригонів. У I столітті римські війська витіснили таврів та скіфів, у бухті з'являється грецьке селище Ямбол. У XIV столітті генуезці, що захопили узбережжя, звели на вершині гори Кастрон фортецю Чембало, що панує над входом у бухту (збереглися вежі та частини фортечної стіни). В 1475році Балаклавська бухта була захоплена турками, які перейменували її в Балак-Юве (турецькою - "рибний мішок").

Після Кримської війни Балаклава стала глухим містечком, потім маленьким богемним курортом (тут відпочивала Леся Українка).

За радянських часів в Балаклавській бухті було збудовано унікальний підземний завод з ремонту підводних човнів. Після здобуття Україною Незалежності, на його базі було відкрито приватний Військово-морський музейний комплекс "Балаклава". Неподалік знаходиться підземний "Об'єкт-221" - недобудований запасний командний пункт чорноморського флоту.

Мис Айя на південному березі Криму вважається умовним західним кордоном ПБК.

Є стрімким відрогом Головної гряди Кримських гір (вища точка мису - гора Кокія-Кала, 558 метрів).

Державний ландшафтний заказник "Мис Айя" поєднує такі пам'ятки природа, як урочище Батилиман, гаї піцундської сосни, ялівцю високого та сосни Станкевича, а також прибережний аквальний комплекс біля мису Айя.

Біля підніжжя мису є гроти та пляж "Загублений світ", на який з Балаклави можна дістатися тільки морем.

Водогінний акведук над річкою Чорна у селищі Хмельницьке на околиці Севастополя створений у ХІХ столітті як частина міського водогону.

Севастополь завжди відчував нестачу прісної води, і для вирішення цієї проблеми у 1784 році було вирішено прокласти водогін та підвести воду з джерела, розташованого за 8 кілометрів від міста. Однак коштів на таке масштабне будівництво тоді не вистачило, і завершити його вдалося лише в 1837 році, коли потрібно було забезпечити водою сухі доки у Севастополі. Остаточний проєкт розробив адмірал Михайло Лазарєв. Водогінні тунелі пробивалися в скелях вручну солдатами, матросами та арештантами. Керамічні водогінні труби виготовляли місцеві гончарі.

У період оборони Севастополя 1854-1855 років Лазарєвський водогін був зруйнований, і відновлювати його не стали. Збереглися лише фрагменти. Найцікавіший з них – арочний акведук римського типу у Хмельницькому. Його проєкт розробив інженер-полковник Джон Уптон. Акведук у вигляді мосту над річкою Чорна має протяжність 104 метри.

Укріплення на горі Кастрон над входом до Балаклавської бухти звели у XIV ст. генуезці, що тут облаштувалися.

На горі знаходилася адміністративна частина фортеці Чембало - Місто Святого Миколая (Верхнє місто або Цитадель), нижче розташовувалося оточене трьома лініями стін Місто Святого Георгія (Нижнє або Зовнішнє місто), в якому мешкали прості містяни.

У 1475 році місто захопили турки, перейменувавши його на Балак-Юві. Вони залишалися господарями Балаклави протягом трьох століть до завоювання Криму росією. Під час Кримської війни тут розташовувався британський гарнізон.

До нашого часу фортеця Чембало дійшла в руїнах, проте силует її веж на схилах фортеці став візитною карткою Балаклави. Ведуться реставраційні роботи, планується створення музею. Відвідування вільне.