Пам'ятки Полтавської області

Градизький придорожній рибний ринок стихійно склався навпроти автостанції селища Градизьк на трасі Н-08 Київ – Дніпро завдяки розвиненому рибному промислу на Кременчуцькому водосховищі.

На градизькому ринку продають свіжу, сушену, в'ялену та копчену дніпровську рибу: судак, лящ, сом, щука та інша.

Палацово-парковий комплекс у Березовій Рудці споруджений у 1838 році поміщиком Платоном Закревським, істориком та етнографом.

Палац у стилі необароко побудований за проєктом архітектора Євгена Червінського на місці згорілого дерев'яного будинку XVIII століття.

Садиба Закревських складається з елегантного двоповерхового палацу з видовою терасою та двома еркерами, двох одноповерхових флігелів та великого парку (45 гектарів), що налічує понад 40 видів дерев та чагарників.

У 1840-ті роки брати Віктор та Платон Закревські неодноразово приймали в гостях поета та художника Тараса Шевченка. Тут він почав писати поему "Кавказ", а також намалював портрети Закревських. Вважається, що Шевченко був таємно закоханий у дружину Платона Закревського Ганну, присвятивши їй вірш "Якби зустрілися ми знову", який став знаменитим романсом.

З радянських часів у садибі Закревських розміщується аграрний технікум. На центральній клумбі встановлено пам'ятник Тарасові Шевченку.

В одному з флігелів працює історико-краєзнавчий музей, в якому представлені фотографії та документи родини Закревських, меблі, посуд, книги та картини.

Співробітники проводять екскурсії по палацу, парку та до піраміди-усипальниці Закревських.

Чорнухинський літературно-меморіальний музей-садиба Григорія Сковороди розташований на батьківщині видатного українського філософа, просвітителя та поета - в селищі Чорнухи на Полтавщині.

До складу музейного комплексу входять музей Григорія Сковороди, "Сад божественних пісень" та безпосередньо меморіальна садиба батьків Григорія Сковороди – малоземельного козака Савви Сковороди та його дружини Пелагеї. Саме тут в 1722 році народився їх син Григорій - майбутній поет, філософ і просвітитель. У 1734 році він вирушив з Чорнух на навчання до Києво-Могилянської академії, звідки потрапив до Петербурга, а потім у тривалу подорож країнами Європи. На батьківщину повернувся в 1750 році, але вже не застав батьків у живих.

В центрі садиби знаходиться хата під солом'яним дахом, де представлені предмети сільського побуту ХVIII-ХIХ століть. Велика експозиція присвячена життю та роботі філософа.

Свято-Миколаївська церква в Диканьці - родовий храм-усипальниця родини Кочубеїв.

Церква збудована в 1794 році графом Віктором Кочубеєм на території графської садиби, на місці старої дерев'яної церкви XVII сторіччя. За легендою, на цьому місці знаходився пень, на якому з'явилася ікона Миколи Чудотворця. Перед цим образм молилася за здоров'я майбутнього сина мати Миколи Гоголя, на його честь дала ім'я дитині.

При спорудженні Миколаївської церкви архітектор Микола Львов використав стиль моравських храмів-ротонд. Внутрішній об'єм перекритий складною системою подвійного куполу з пелюстками скляних рам, які на літо відкриваються. Коли співають певчі на хорах, здається, що звук лунає з неба. Також унікальна система повітряного опалення та провітрювання приміщень.

Зберігся іконостас із мореного дуба, фрагменти оригінального розпису. Надбрамна дзвіниця виконана у стилі, характерному для католицьких храмів.

В підвалі Миколаївської церкви знаходиться склеп з оригінальними саркофагами, в яких спочивають кілька поколінь Кочубеїв.

За радянських часів у приміщенні відкрили музей атеїзму. Нині Миколаївський храм чинний, використовується громадою УПЦ московського патріархату.

Неподалік церкви ростуть Кочубеївські дуби віком 800 років, висаджені на в'їзді до колишнього княжого маєтку з боку Полтави.

Ефектна Свято-Троїцька церква в стилі пізнього бароко збудована в Диканьці на місці старого дерев'яного храму.

Розташована на березі ставка біля перетину вулиці Івана Мазепи та вулиці Троїцької.

Будівництво велося в 1780 році під керівництвом архітектора Миколи Львова коштом бунчужного Полтавського полку Павла Кочубея. Храм високий, однокупольний, із чотирма напівкуполами. У плані має форму хреста. Підлога колись була вимощена чавунними плитами.

Легенди тісно пов'язують Троїцьку церкву із творчістю Миколи Гоголя, який неодноразово її відвідував. Вважається, що саме цей храм розписував коваль Вакула в "Ночі перед Різдвом": "...на стіні збоку, як увійдеш до церкви, намалював Вакула чорта в пеклі, такого гидкого, що всі плювали, коли проходили повз".

За радянських часів храм був закритий і пограбований, якийсь час використовувався як склад.

В 1993 році Троїцьку церву було відреставровано та повернуто православній церкві.

Свято-Успенський Кафедральний собор у Миргороді - найстаріша культова споруда міста.

Побудований в 1887 році на місці дерев'яного храму, заснованого в 1648 році козацьким полковником Матвієм Гладким. Храм у стилі класицизму було розписано учнями Віктора Васнецова.

Вівтарну частину прикрашав унікальний керамічний іконостас, виготовлений у Миргородській школі художніх промислів (нині Миргородський керамічний технікум) - його фрагмент виставлено у музеї технікуму.

За радянських часів Успенський храм було закрито, роками він руйнувався.

В 1998 році собор було реконструйовано, збудовано дзвіницю, встановлено дзвони (їх передзвін вважається лікувальним). Тепер інтер'єр прикрашають сучасні розписи Володимира Ткаченка.

Свято-Успенський кафедральний собор на Івановій горі - перша кам'яна споруда в Полтаві.

Побудований в 1751-1770 роках з ініціативи полковника Андрія Горленка на місці дерев'яної церкви, відомої з 1695 року, яка стояла на Вічевій площі Полтавської фортеці.

Храм у стилі візантійської базиліки спроєктував архітектор Стефан Стабанський. У 1780 році до трьох куполів додали ще два. В 1900 році Свято-Успенський собор пережив ще одну реконструкцію, в результаті якої став просторішим і світлішим. На дзвіниці висотою 44 метри висів дзвін "Кізі-кермен", відлитий з турецьких гармат наприкінці XVIII сторіччя (тепер у краєзнавчому музеї).

В 1934 році собор було знищено більшовиками, але дзвіниця дивом збереглася. В 1999-2007 роках, з ініціативи Президента України, Свято-Успенський кафедральний собор реконструйовано та повернуто громаді Православної церкви України.

Спасо-Преображенська церква у Великих Сорочинцях - храм-усипальниця гетьмана Данила Апостола.

Зведена в 1732 році в популярному на Лівобережжі стилі українського бароко. За однією з версій, проєкт храму розробив видатний український архітектор XVIII сторіччя Степан Ковнір, автор кількох будівель Києво-Печерської лаври та Кловського палацу в Києві. Будували його місцеві муляри. Спочатку сорочинський храм був дев'ятибанним, але після однієї з пожеж 4 бані довелося зняти.

Спасо-Преображенська церква відрізняється багатством оформлення фасадів. ЇЇ інтер'єр прикрашає увінчаний двоголовим орлом унікальний семіярусний філігранний різьблений іконостас з липи розмірами 17 на 20 метрів з більш ніж сотнею ікон.

В 1809 році в Спасо-Преображенській церкві у Великих Сорочинцях хрестили майбутнього письменника Миколу Гоголя.

В склепі під храмом поховано гетьмана Данилу Апостола, який помер у 1734 році, а також його дружину Уляну, його доньок та сина, миргородського полковника Павла Апостола.

Поруч із Спасо-Преображенською церквою встановлено пам'ятник Данилові Апостолу.

Спаська церква - один із найдавніших храмів Полтави, зразок традиційної української архітектури.

Точна дата заснування церкви невідома. Перші згадки про Спаський преділ Преображенської церкви зустрічаються в XVII сторіччі. Офіційною датою побудови вважається 1705 рік, коли Спаський преділ було відбудовано коштом козацького полковника Івана Іскри вже як самостійний дерев'яний храм на місці згорілої Преображенської церкви.

За легендою, після перемоги над шведами на полі Полтавської битви, Петро I, який відпочивав у будинку полковника Келіна по сусідству з храмом, відслужив в Спаській церкві молебень подяки за порятунок міста.

В 1845 році над Спаською церквою спорудили кам'яне шатро, а через два роки звели невелику кам'яну дзвіницю. В 1849 році поруч було встановлено пам'ятник на місці відпочинку Петра I.

Тріумфальна арка в Диканьці - визитівка селища, єдина цивільна споруда садиби родини Кочубеїв, що збереглася.

Парадний в'їзд у маєток був оформлений класичною тріумфальною аркою на честь прибуття в Диканьку імператора Олександра I, близьким соратником якого був князь Віктор Кочубей.

Тріумфальна арка збудована архітектором Луїджі Рускою на згадку про перемогу над Наполеоном в 1812 році, була прикрашена мідними барельєфами з батальними сценами.

Бузковий гай на околиці Диканьки заклав у 1822 році господар цих земель князь Віктор Кочубей на місці глиняного кар'єру, де добувалась сировина для його цегельного заводу.

За легендою, Кочубей створив це квіткове диво, щоб порадувати свою невиліковно хвору доньку Ганну. Саджанці бузку 40 сортів було привезено до Диканьки з різних країн світу.

Зараз бузковий гай знаходиться під охороною регіонального ландшафтного парку "Диканський". На сьогоднішній день збереглося всього 5 сортів бузку, але завдяки великій площі гаю (2,5 гектари) його називають найбільшим у світі.

Щовесни, під час цвітіння бузку, Диканька стає місцем туристичного паломництва. Щорічно в середині травня проходить традиційне свято "Пісні Бузкового гаю".

Старовинна вежа Стороженка у Великій Кручі - єдина оригінальна споруда садиби родини Стороженка, яка жила в селі в XIX столітті, що збереглася.

За радянських часів решту садибних споруд було знищено.

Зараз на території садиби розташований автокемпінг із готелем та рестораном. Вежа Стороженка використовується як банкетна зала.

Краєзнавчий музей у Великих Сорочинцях створений у 2008 році на базі Великосорочинського народного музею.

Розташований у двоповерховій будівлі колишньої дитячої бібліотеки, до якої прибудована різьблена дерев'яна веранда.

Музей висвітлює історію всього Миргородського краю з найдавніших часів до сьогодення. Зокрема, представлені знаряддя праці XVIII-XIX століть, український одяг та предмети побуту, макет будинку українського селянина XIX століття, а також унікальний макет Великосорочинської Спасо-Преображенської церкви XVIII століття, родової усипальниці гетьмана Лівобережної України Данила Апостола, що знаходиться неподалік.

Тридцятиметрова водонапірна вежа з орнаментною окантовкою у верхній частині – візитна картка Пирятина.

Споруджена в 1951 році на трасі Київ-Полтава поряд з автостанцією "Пирятин-1". АЗС, що розташована поруч, у 1960-х роках стала знімальним майданчиком популярної кінокомедії "Королева бензоколонки" Київської кіностудії імені Олександра Довженка за сценарієм письменника-гумориста з Полтавщини Петра Лубенського, завдяки чому Пирятинська вежа прославилася на всю країну.

В даний час водонапірна вежа не використовується за призначенням. На місці старої АЗС тепер знаходиться сучасний заправний комплекс, кафе, мотель та придорожній базар. У будівлі автостанції працює кафе-музей "Королева бензоколонки", в якому, за легендою, відбувалися зйомки епізодів у буфеті.

Експозиція Диканського державного історико-краєзнавчого музею імені Дмитра Гармаша розміщена в 9 залах та налічує 8 тисяч експонатів.

Серед них - скриня Кочубеїв ручної роботи, що прикрашена химерним візерунком, і яка служила скарбницею в Троїцькій церкві. Скриню в XVIII столітті подарував генеральному судді Кочубею гетьман Іван Мазепа, але легенда приписує майстерну роботу над нею ковалю Вакулі, гоголівському герою з "Ночі перед Різдвом".

В Диканському краєзнавчому музеї можна побачити половецьку бабу, старовинний локомобіль (паровий трактор), посмертну маску Миколи Гоголя. Також представлені цінні знахідки зі скіфських поховань, предмети народного побуту, твори мистецтва місцевих майстрів.

Реалізується сувенірна продукція.

Співробітники краєзнавчого музею проводять екскурсії Диканькою.