Пам'ятки Одеської області

"Бринзарня" розташована на території Дунайського біосферного заповідника, поруч з курортною зоною села Приморське, неподалік від містечка Вилкове на каналах у дельті Дунаю. Є бессарабським осередком всесвітнього руху Slow Food, ("повільна їжа"), який заохочує розвиток регіональних кухонь, використання екологічно чистих локальних продуктів, а головне – ставлення до їжі як до ритуалу, коли за столом збирається вся родина і всі найважливіші справи обговорюються за обідом.  

В "Бринзарні" створені як найкращі умови для виробництва якісного козиного сиру, традиційного для цієї місцини, так і відпочинку в екологічно чистому місці. Кіз утримують на вільному випасі поруч із заповідними територіями з чистим повітрям і грунтами без хімікатів.

На відвідувачів чекає розповідь про історію Бессарабії, козине господарство та екскурсія бринзарнею. Дегустації відбуваються в хаті-музеї липованського (старообрядницького) побуту. Після дегустації гості мають можливість придбати місцеву продукцію і сувеніри.

"Бринзарня" є учасником проєкту "Дорога вина та смаку Української Бессарабії".

Середньовічна Аккерманська фортеця на березі Дністровського лиману в Білгороді-Дністровському - одна з найбільших та найбільш збережених в Україні.

Побудована на місці античного міста Тіра (поряд ведуться археологічні розкопки). До X століття тут, мабуть, існувало укріплення слов'янських племен тиверців та уличів.

Спорудження Аккерманської цитаделі відносять до генуезького періоду XIII-XIV століть. Основні укріплення Білгород-Дністровської фортеці зведені у період молдавського правління (XV століття). Загальна довжина стін становить 2 кілометри. Висота стін та веж від 5 до 15 метрів. Збереглося 26 з 34 веж.

В 1484 році Аккерманська фортеця перейшла під владу Туреччини, була побудована мечеть (зберігся мінарет). У 1789 році місто Аккерман було взято без бою донськими козаками Матвія Платова разом із бузькими козаками, посланими князем Потьомкіним-Таврійським.

На сьогодні архітектурним комплексом фортеці Аккерман розпоряджається комунальне підприємство "Фортеця". На території відкрито експозицію знарядь катувань, у дворі виставлено облогові знаряддя. Проводяться музичні фестивалі та чемпіонати з історичного фехтування.

Виноробне господарство засноване у Великодолинському, в 20 кілометрах від Одеси, в 1999 році із закладки перших лоз.

Для закладки виноградників використовувалися сертифіковані саджанці прямих клонів сортів винограду французької та німецької селекції від виробників Hyacinthe Raymond (Франція) та Reben Sibbus (Німеччина).

 На сьогодні власні виноградники виноробні займають площу понад 140 гектарів.
 
Виноробний завод "Винтрест" побудований у 2004 році та оснащений сучасним європейським обладнанням провідних галузевих виробників Італії та Франції. Підприємство спеціалізується на виробництві шампанських та столових виноматеріалів, але з 2015 року розпочато виробництво сухих сортових вин під власною торговою маркою Grande Vallee (Гранде Валле). В лінійці 8 позицій: "Ріслінг Grande Vallee", "Шардоне Grande Vallee", "Піно Блан Grande Vallee", "Трамінер Grande Vallee", "Піно Менье Розе Grande Vallee", "Піно Нуар Розе Grande Vallee", "Мерло Grande Vallee" "Каберне Grande Vallee". З 2018 року лінійка Grande Vallee поповнилась ігристими винами: як за класичною технологією, так і методом "Сharmat".

На виноробні "Винтрест" проводяться екскурсії із дегустаціями, під час яких можна познайомитись з процесом виробництва вина.

Сімейна виноробня "Колоніст" заснована в Криничному неподалік Болграда в 2005 році родиною Плачкових з метою виготовлення місцевих вин преміум класу. Виноробня отримала назву від болгарських колоністів, які заселили цю територію на початку XIX сторіччя. Засновник та власник виноробні Іван Плачков є нащадком цього народу, який перетворив випалений степ на квітучий та родючий край.

Тут було налагоджено виробництво бессарабських вин за класичною технологією на сучасному обладнанні. У власності підприємства 21 гектар молодих виноградників та 60 гектарів виноградників віком близько 35 років, які розташовані на південно-західних схилах найбільшого прісноводного озера в Україні – Ялпуг. Завдяки похилим схилам виноградники отримують подвійне сонячне проміння – від сонця та віддзеркалене від поверхні озера, а також гарно продуваються вітрами. 33 гектари виноградників, які підрізають за методом Гюйо та Кордон, зростають на суглинкових ґрунтах, багатих на мінерали, з глибокими покладами вапняку. Ці системи обрізки забезпечують низьку врожайність та у поєднанні з особливим теруаром народжують високоякісний виноград.

Якість виробництва забезпечується новітнім обладнанням з Франції, Німеччини та Італії та витримкою в традиційних барріках зі 100-річного французького дуба. Технологію розробив відомий енолог з Бордо Олів’є Дега. Виноробня "Колоніст" щорічно виробляє близько 280 тисяч пляшок вина 10 найменувань. Працює Винний центр з дегустаційною залою, де можна скуштувати вина всієї лінійки торгової марки "Колоніст": Шардоне, Сухолиманське, Трамінер, Аліготе, Рислінг, Піно нуар, Каберне десертне, Каберне сухе, Мерло, Одеське чорне сухе, Одеське чорне десертне, Одеське чорне витримане.

На Фестивалі молодого вина у туристів є можливість долучитися до процесу збору врожаю, почавити його босими ногами у "шарапанах" під запальну музику, а також познайомитися із місцевими традиціями багатонаціональної Придунайської Бессарабії.

Один повний день перебування на виноробні під час фестивалів включає: екскурсію територією, на виноградники, у винні підвали, на виробництво вина, масла та оцту, дегустаційною камінною залою; повне харчування (локальна бессарабська кухня та вино "Колоніст"). Під час збору врожаю в програму входить збирання винограду власноруч та можливість почавити виноград ногами під запальну музику; професійний винний майстерклас та дегустація вин, олії та бальзамічного оцту.

Виноробня "Колоніст" є учасником проєкту "Дорога вина та смаку Української Бессарабії".

Вірменська церква Успіння Пресвятої Богородиці (Сурб Аствацацін) збереглася з часів середньовіччя, коли у Білгороді-Дністровському проживала велика вірменська громада.

Храм має присадкувату форму, оскільки мусульманська влада забороняла будувати християнські церкви вище за мечеті. Протягом століть Вірменська церква неодноразово перебудовувалась та розширювалась. На стінах збереглися старовинні розписи та середньовічні мармурові плити (хачкари) з висіченими написами, найраніша з яких датується X сторіччям.

Вірменська церква діяла до 1940 року. До останнього часу була базою археологічної експедиції. В 2013 році церкву повернуто вірменській громаді.

На території знаходиться знайдений на східній околиці міста сарматський склеп ІІІ сторіччя нашої ери, складений із кам'яних плит.

Дерибасівська - оспівана письменниками та поетами пішохідна вулиця в центрі Одеси. Отримала назву на честь першого одеського градоначальника Осипа Дерібаса (Хосе де Рібаса).

На самому початку вулиці встановлено пам'ятник Дерібасу, прозваний у народі "коником". Вулиця забудована малоповерховими будинками ХІХ століття, перші поверхи яких зайняті численними магазинами, ресторанами та кафе з вуличними літніми майданчиками.

Традиційно на Дерибасівській відбуваються головні міські заходи, зокрема Парад Гумору під час щорічного святкування "Гуморини" 1 квітня. В інші дні вулиця відкрита для піших прогулянок, тут триває жвава торгівля картинами та сувенірами. Постійно працює ярмаркове містечко "Одеський ярмарок" із дерев'яними будиночками, в яких торгують вуличною їжею та напоями.

У парковій зоні Міського саду є кілька цікавих скульптур: пам'ятник Леонідові Утьосову, пам'ятник Сергієві Уточнику, скульптури "Лев" та "Левиця", пам'ятник "Дванадцятому стільцю".

Мала мечеть - найдавніша архітектурна пам'ятка Ізмаїла (XVI століття), один із небагатьох в Україні зразків середньовічної класичної османської архітектури періоду її найвищого розквіту.

Мечеть розташована біля турецької фортеці Ізмаїл, взятої в 1790 році російськими військами і чорноморськими козаками під командуванням Олександра Суворова.

В приміщенні мечеті відкрито музей з діорамою "Штурм фортеці Ізмаїл", створеної художниками Євгеном Данилевським та Веніаміном Сибірським. На полотні розміром 20 метрів на 8 метрів відтворено вирішальний момент штурму фортеці.

Діорама "Штурм фортеці Ізмаїл" є відділом Ізмаїльського військово-історичного музею.

Дунайські плавні - унікальна екосистема, де можна зустріти 563 види різноманітних рослин та понад 200 видів птахів.

Територія Дунайського біосферного заповідника охоплює острови дельти вгору та вниз за течією Дунаю, плавні на північ по Дунаю, озера дельти і двокілометрову смугу морської акваторії вздовж узбережжя.

Плавні доступні для екскурсійних поїздок, організованих адміністрацією Дунайського біосферного заповідника, а також численними приватними перевізниками. Популярні екскурсії на латаття, до "Нульового кілометра" (місце впадання Дунаю в Чорне море) і на острови старовірів з частуванням юшкою з дунайської риби та домашнім вином сорту Новак.

Інформаційно-туристичний центр Дунайського біосферного заповідника знаходиться біля Різдвяної церкви (так званої "другої церкви"). При візит-центрі діє музей.

Екопарк "Картал" урочисто відкрився у Придунав'ї в 2017 році з ініціативи Центру регіональних досліджень.

Парк площею близько 100 гектарів був розташований на березі озера Картал біля села Орлівка Ізмаїлського району. Основна мета проєкту – ефективне використовувати заплави Дунаю – частини річкових долин, які затоплюються під час паводків чи повені, а також відновлення рідкісної в Україні популяції водяних буйволів.

Завезене із Закарпаття стадо азіатських водяних буйволів утримувалося тут на вільному випасі. Для зручності відвідувачів по території екопарку було прокладено дерев'яну стежку загальною довжиною 230 метрів.

Однак під час аномальної посухи 2020 року екзотичні тварини ледь не загинули від голоду, після чого буйволів евакуювали з Орлівки. Незабаром закрився і екопарк "Картал", який на той момент встиг стати найвідомішим та найуспішнішим туристичним об’єктом у Ренійській громаді.

Музей "Таємниці підземної Одеси" розповідає про знамениті одеські катакомби, на яких стоїть все місто. Їхня загальна довжина оцінюється приблизно в 2,5 тисячі кілометрів.

Здебільшого одеські катакомби є підземними каменоломнями, в яких видобувся будівельний камінь ракушняк, що використовувався для будівництва більшості будівель міста. Також у систему катакомб входять порожнини природного походження – карстові та дилатансійні печери.

В різні часи катакомби виконували роль перевалочних баз контрабандистів, "малин" для банд, місця збору підпільників, укриття для партизанських і диверсійних загонів, бомбосховищ.

Музей в підземеллях на Молдаванці створено в 2013 році військово-історичним клубом "Військова доблесть". Входячи до катакомб, відвідувачі занурюються в минуле міста. Тут можна побачити протиатомний бункер, пройти через заводнену частину, відвідати дикі катакомби, побувати на партизанській стоянці та бандитській малині тощо.

Музей геноциду "Територія пам'яті" в Одесі відкрив у 2024 році Одеський центр дослідження Голокосту. Заклад розташований у приміщенні відділу Головпоштамту в центрі міста.

Експозиція розкриває історію появи терміну геноцид, долю його автора Рафаеля Лемкіна, сутність поняття злочину геноциду в міжнародному праві, трагічні сторінки Голокосту та історії порятунку, теми геноциду вірмен та ромського народу, Голодомору в Україні, депортації кримських татар, геноцидів ХХІ століття. Окрема локація присвячена російсько-українській війні.

Мініатюрами представлені залізнична станція, звідки депортували татар, порохові склади, де спалювали одеських євреїв, епізод масового розстрілу та катувань у Бучі, зруйнований драмтеатр у Маріуполі, острів Зміїний та знищення крейсера "Москва".

Сучасний інтерактивний експозиційний простір широко використовує мультимедійні цифрові технології. Особлива емоційна атмосфера створюється за допомогою точкового освітлення. Багатофункціональний музейний простір включає бібліотеку та дискусійний майданчик.

Музей кіно Одеської кіностудії відкрився в Одесі у 2017 році. Музей розміщено у справжньому знімальному павільйоні, який побудовано у 1930-х роках. Цей павільйон є найбільшим на території Одеської кіностудії.

Експозиція музею кіно являє собою найбагатшу колекцію костюмів, декорацій, реквізиту до відомих фільмів, що знімалися на Одеській кіностудії і висвітлює історію розвитку кінематографа, розповідає про роль Одеси в становленні кіномистецтва, розкриває історії зйомок улюблених фільмів і те, що залишилося за кадром.

Відвідувачам музею кіно представлені локації з найвідоміших фільмів Одеської кіностудії, які вже давно стали класикою, а також експозиції "Золотий фонд кіно" (1970-1980 роки) та "Сучасне кіно Одеської кіностудії".

Під час екскурсії відвідувачі маюливість поринути в доповнену реальність, що дозволяє "оживити" музейні експонати, побачити їх використання безпосередньо у фільмі.

Музей Техніки Кіно розташовується під легендарним знімальним павільйоном №1, в цеху знімальної та освітлювальної техніки. У музеї техніки кіно представлені: знімальна та освітлювальна техніка, допоміжне операторське обладнання, проєкційна, звукозаписна та відтворювальна апаратура, монтажна, гримерна та фотографічна ділянки, ігровий і спеціальний транспорт в моделях і макетах, старий 35 міліметровий проєктор з оригінальною позитивною плівкою з фрагментами фільмів Одеської кіностудії різних років.

Одеський коньячний завод – найстаріше підприємство галузі в Україні.

Заснований в 1863 році Південноросійським товариством "Чорноморське виноробство". Пізніше завод купила родина відомих промисловців Шустових.

На Всесвітній виставці в Парижі в 1900 році коньяк Шустових отримав перше місце, тим самим завоювавши право іменуватися "коньяком".

Наразі ПрАТ "Одеський коньячний завод" виробляє коньяки 16 сортів, починаючи від ординарного "Десна" і закінчуючи колекційними - "Ювілейний", "Одеса", "Київ", "Золотий Дюк".

В 2013 році відкрився Музей коньячної справи Миколи Шустова, який відтворює атмосферу старовинних коньячних підвалів. Музей включає кілька залів-"кессонів": три експозиційні та дегустаційні зали, кінотеатр, зал змінних експозицій.

Зокрема, представлено копію мідного шарантського аламбіку для спиртокуріння кінця ХІХ століття французької фірми Prulho, повнорозмірна модель дореволюційної конки, а також пляшка шустівського коньяку 1900 року, який завоював Гран-прі на Всесвітній виставці в Парижі.

Екскурсія в музей включає частину виробництва (купажний цех і цех витримки спиртів), відвідування старовинних підвалів, а також дегустацію кращих коньяків "Шустов".

Фіксований час екскурсій: 10.00, 12.00, 14.00, 16.00 та 18.00

Будівля Одеського національного академічного театру опери та балету вважається однією з найкрасивіших у світі.

ЇЇ створили віденські архітектори Герман Гельмер та Фердинанд Фельнер, які також будували театри у Відні, Будапешті, Дрездені, Загребі. Будівля в стилі ренесансу з елементами бароко багато прикрашена. Над фасадом оперного театру височить скульптура музи мистецтва Мельпомени.

Вражає красою глядацька зала у стилі французького "рококо". На стелі – чотири картини Лефлера зі сценами з творів Шекспіра, розкішна люстра. Тут виконували свої твори Петро Чайковський, Микола Римський-Корсаков, Сергій Рахманінов, співали Федір Шаляпін та Соломія Крушельницька, танцювала Анна Павлова.

В репертуар одеського театру опери і балету: "Жизель", "Спляча красуня", "Лускунчик", "Дон Кіхот", "Кармен-сюїта" та інше.

Працює музей Оперного театру, проводяться екскурсії.

Пам'ятник Арману Емманюелю дю Плессі, герцогу (дюку) де Рішельє, який був одним із найпопулярніших одеських градоначальників.

Герцог де Рішельє, француз за походженням, емігрував до росії після Великої французької революції 1789 року. В 1790 році брав участь у взятті Ізмаїла, в 1803 році був призначений містом Одеси, а потім і генерал-губернатором Новоросії.

Рішельє став іменуватися Еммануїлом Йосиповичем. За нього Одеса отримала тимчасове звільнення від податків і активно будувалася.

Коли в 1814 році у Франції повернулися до влади Бурбони, герцог вирушив на батьківщину, пожертвувавши все своє майно одеському Рішельєвському ліцею.

Після його смерті в 1822 році почався збір коштів, і в 1828 році було встановлено пам'ятник дюку Рішельє. Скульптор Іван Мартос створив герцога одягненим у римську тогу з сувоєм у руці та трьома латунними горельєфами, що символізують землеробство, торгівлю та правосуддя. Нині це найвідоміший символ Одеси.

Жартівники рекомендують поглянути на Дюка з водопровідного люка ліворуч від пам'ятника. З цього ракурсу сувій у руці дюка Рішельє виглядає дуже двозначно.