Пам'ятки Корюківського району

Зоопарк міста Мена – єдиний в Україні, що розташований у невеличкому містечку.

Заснований в 1977 році місцевим любителем природи Геннадієм Полосьмаком. Колишній сержант міліції організував у своєму будинку зоокуточок, який згодом переріс до приватного зоосаду, а потім і до зоопарку загальнодержавного значення.

Сьогодні Менський зоопарк займає площу майже 9 гектарів. Тут мешкають 560 тварин понад 120 видів. Найбільший інтерес відвідувачів викликають примати (мавпочки Василь та Ніна), тигр, лев, бурі ведмеді, бізони, антилопи Німогау, верблюд, крокодили, пітони.

Племінне господарство "Бреч" було створено в 2006 році в селі Бреч на Чернігівщині для розведення елітних коней ганноверської породи.

Наразі підприємство включає кінно-спортивний комплекс "Бреч", туристично-готельний комплекс, ресторан та кафе, сауну та басейн. Види активного відпочинку: більярд, верхова їзда, майстер-класи з виїздки, прогулянки на велосипедах та квадроциклах, риболовля.

Дерев'яна будівля залізничного клубу в місті Сновськ збудована у 1927 році майстром Леонідом Веселовим, який також збудував у місті залізничну станцію, міст та церкву.

Сновський клуб залізничників послужив декорацією залізничної станції під час зйомок російського телесереалу "Важкий пісок", частина дії якого відбувається у дореволюційному Сновську.

Корюківський історичний музей складається з 5 експозиційних відділів, які розповідають про життя людей на цих землях у різні історичні періоди.

Фонди музею налічують понад 8 тисяч експонатів: нумізматика, кам'яні знаряддя праці періоду пізнього неоліту, бивень мамонта, предмети побуту та старовини, особисті речі та матеріали видатних людей, фотодокументи.

Зокрема, представлено фрагмент української хати Корюківщини кінця XIX – початку XX століття. Це трикімнатне помешкання (робоча, побутова та обрядова частини), в якому виставлені різні речі, якими на той час користувалися в побуті.

Камківський краєзнавчий музей "Українська світлиця" відкрився у селі Камка 2021 року з ініціативи місцевого краєзнавця.

Експозиція у вигляді сільської світлиці, облаштована в приміщенні колишнього старостату, знайомить відвідувачів із давнім побутом місцевих жителів.

Представлені старовинні столи, лавки, рушники, вишиванки, глиняний посуд, речі домашнього вжитку, картини, старовинний одяг.

Сосницький краєзнавчий музей розташований у будинку лікаря Щербакова (1869-1870 роки), який пізніше належав князю Волконському, потім лікарю Петру Ольденборгеру.

Музей у ньому заснував у 1920 році юрист та історик Юрій Виноградський. Він відкрив на Чернігівщині 50 неолітичних стоянок та 9 городищ. Основою експозиції стала археологічна колекція Виноградського.

Наразі фонди музею налічують 10 тисяч експонатів. Серед унікальних експонатів – шийні гривні, бивень мамонта із насічками, кілька старовинних документів.

Також представлені деякі речі колишніх власників сосницької садиби, дворян Полторацьких, які володіли Сосницею у XVIII-XIX століттях.

Музею надано ім'я Юрія Виноградського.

Літературно-меморіальний музей Олександра Довженка відкрито на батьківщині кінорежисера в Сосниці.

Він народився в 1894 році в багатодітній сільській родині на хуторі В'юнище в межах нинішнього селища міського типу Сосниця. Звідси вирушив навчатися до Глухівського вчительського інституту, потім до Житомира та передреволюційного Києва.

Його складна біографія включала службу у військах УНР, утримання в більшовицькому концтаборі, вступ до Компартії, польський полон, роботу у Наркоматі закордонних справ тощо.

Всесвітню славу засновника української національної школи кінематографії Довженко завоював після виходу на екрани його визначних картин "Звенигора" та "Земля", остання з яких тепер значиться у списках найкращих кінофільмів усіх часів та народів.

Створення музею режисера в Сосниці почалося в 1957 році, після його смерті. Збереглася батьківська хата Довженка, в якій відтворено атмосферу, що оточувала його в юності. В літературній експозиції представлено збірки його оповідань та кіноповістей.

На дворі садиби встановлено ефектний, експресивний пам'ятник Довженку (1974 рік, скульптор Анатолій Фуженко, архітектор Анатолій Ігнащенко).

Дерев'яна Михайлівська церква в Городищі відноситься до так званого єпархіальному стилю, стандартизована, дещо суха та раціоналістична.

Розташована на пагорбі над річкою в центрі села.

Однокупольна, хрещата у плані, з прямими кутами та загостреними деталями. Характерний зразок однотипної еклектичної провінційної архітектури.

Музейний комплекс "Лісоград" у лісах на півночі Чернігівщини присвячений місцевому партизанському руху в роки Другої світової війни.

В 1942-1943 роках у Єлінських лісах діяли чернігівські партизанські загони Миколи Попудренка та Олексія Федорова. Поблизу села Єліно існувало ціле партизанське містечко із землянок, яке називали "Лісоградом". Звідси партизани виходили на бойові операції зі знищення ворожих гарнізонів та здійснення диверсій на залізницях.

У 2010 році ентузіасти відтворили партизанський табір, відреставрувавши 3 землянки та побудувавши ще 2. Також відтворено партизанську піч, розчищено партизанську криницю та окопи.

Експонати в землянках дозволяють відчути дух партизанщини, побачити, у яких важких побутових умовах людям доводилося жити та захищати свою землю.

Дерев'яний палац поміщиків Долинських у селі Пекарів на Чернігівщині зведений у 1834 році в стилі класицизму. Це рідкісний зразок дерев'яного садибного будівництва Лівобережжя України, що зберігся з XIX століття.

Полковий осавул Григорій Карпович Долинський отримав село Пекарів від гетьмана Кирила Розумовського у 1762 році. Його онук Григорій Григорович Долинський на місці дідової садиби збудував новий палац. Останньою його мешканкою була поміщиця Софія Долинська.

Двоповерховий садибний будинок виконано у стилі раннього класицизму з елеметами бароко. Головний та парковий фасади оформлені чотирьохколонними портиками тосканського ордеру. Стіни прикрашені різьбою по дереву. На другий поверх ведуть гвинтові сходи.

За радянських часів у маєтку Долинських розміщувалася школа, завдяки чому будівля збереглася до наших днів. З 2001 року палац стоїть пусткою. Активісти планують реставрацію.

Козацький храм Покрови Пресвятої Богородиці у Синявці засновано у 1706 році.

Нинішню дерев'яну Покровську церкву побудовано коштом Павла Юницького у традиційних формах українського бароко, характерних для Лівобережжя України XVII-XVIII сторічь. Зрубана із соснових брусів. Центральний восьмигранний зруб домінує у композиції, східний зруб – шестикутний. Їхні поздовжні осі у напрямі захід-схід не збігаються, що свідчить про різний час розробки планів. Бабинець перекритий верхом із заломом, світловий ліхтар – плоским плафоном. Форми маківок - барочні. Важливу роль композиції грають віконні отвори різної форми.

Покровська церква у Синявці – одна з небагатьох пам'яток народної архітектури Чернігівщини, яка зберегла свої первинні форми.

Поруч знаходиться могила українського кобзаря Петра Ткаченка.

Преображенську церкву в Киріївці зведено в 1904 році в класичному стилі монументальної дерев'яної архітектури України початку XX століття.

Однокупольний храм стоїть на кам'яному фундаменті, триярусна дзвіниця прибудована до бабинця та увінчана шатром із ліхтариком та цибульною маківкою. Висота дзвіниці до вершини хреста – орієнтовно 25 метрів.

Церква світла, оскільки в ній 19 великих прямокутних двометрових вікон у нижній частині та 8 таких самих вікон на куполі. Зруб виконаний з дубових та соснових брусів. Зовнішні стіни обшиті дошками встик: нижче за рівень вікон - вертикально, вище - горизонтально.

У селах Кобижча та Плоське Чернігівської області є схожі храми.

Свято-Вознесенська церква у Корюківці заснована в 1882 році.

Перший храм був дерев'яним. У 1904 році на його місці було відбудовано нову Свято-Вознесенську церкву з червоної цегли.

Дерев'яна Свято-Покровська церква - єдиний храм Сосниці, що зберігся.

Спочатку побудована в 1724 році на місці стародавнього храму. Повністю перебудована в 1847 році.

Виконана в традиційних формах козацького храму. Виглядає архаїчно завдяки незвичайному нахилу стін. В інтер'єрах збереглися розписи олією на біблійні сюжети.

За радянських часів храм був закритий, у будівлі розміщувалась автошкола, потім склад. У 1989 році богослужіння було відновлено.

Свято-Покровська церква збудована у селі Жукля коштом генерал-майора Миколи Комстадіуса.

Вважається дуже цінною архітектурною пам'яткою, оскільки храмів такого типу в Україні більше немає.

Церква закладена у 1911 році на місці згорілого дерев'яного храму. За легендою, господар села пообіцяв мешканцям спорудити храм, який не горить. Для цього він виписав архітектора та будівельників з Петербурга.

Покровська церква виконана у неоруському стилі. Поєднує у собі елементи архітектури північних регіонів Стародавньої Русі з українськими композиційними прийомами. Інтер'єр храму прикрашають оригінальні розписи. Іконостас не зберігся донині.