Пам'ятки Євпаторійського району

Руїни античного городища Беляус знаходяться на березі моря неподалік західного кінця Донузлавського пересипу, поряд із селом Знам'янське.

Укріплене грецьке поселення Беляус виникло тут у другій половині IV сторіччя до нашої ери. Головним фортифікаційним елементом була потужна багатоповерхова вежа, вражаючі руїни якої збереглися до наших днів. Після кількох скіфських нападів основу вежі зміцнили додатковим протитаранним поясом. Складений із величезних блоків пояс мав висоту близько 5 метрів і надавав споруді вигляду піраміди. Усередині вежі збереглися колодязь, а також велика зернова яма із залишками пшениці, проса та жита.

Крім того, виявлено фундаменти господарських, житлових та культових комплексів, зокрема святилище, присвячене культу дельфіна, яке не має аналогів у Північному Причорномор'ї.

У пізньоантичні часи поселення тут жили скіфи, потім, до X сторіччя, - хозари.

Проводяться археологічні дослідження.

Поселення Калос Лімен (грецькою - "Прекрасна Гавань") було засноване у період грецької колонізації Причорномор'я близько ІV сторіччя до нашої ери. Внаслідок постійної військової загрози з боку скіфів та сарматів місто було значно укріплене. Його оточував фортечний мур з чотирикутними вежами, а біля самої бухти знаходилася 16-метрова багатобаштова цитадель, що нагадує за формою піраміду. У підвалах зберігалися запаси їжі на випадок облоги, а на верхніх поверхах розміщувався командний пункт і було встановлено метальні гармати. Споруда також служило маяком.

Перейшовши кілька разів із рук до рук греків, скіфів і римлян, в I сторіччі нашої ери місто впало під ударами сарматів.

Нині це територія національного історико-археологічного заповідника "Калос-Лімен". Археологи відкрили фундамент цитаделі (на ньому встановлено сучасний маяк) і безлічі інших будівель. Доступ на територію є вільним.

Городище Тарпанчі розташоване на мисі, що злегка виступає в море, на східній околиці села Окуневка (колишнє Тарпанчі), з двох сторін обмежена балками.

Це залишки античної садиби, перекриті пізньоскіфським укріпленням. У IV стогрецькі річчі до нашої ери колоністи заснували тут поселення, яке входило до сфери впливу Херсонеса. У ІІ сторіччі до нашої ери поселення захопили скіфи і звели на місці садиби фортецю з чотирма вежами. Оборонний рів був фанерований каменем. З двох сторін до фортеці примикали селища: Східне Тарпанчі та Західне Тарпанчі.

Можна оглянути залишки примітивних кам'яних стін завтовшки до 2,8 метрів, а також фундаменти веж, житлових та господарських споруд.

Ландшафтно-рекреаційний парк "Атлеш" - дуже мальовничий скелястий берег моря у південно-східній частині мису Тарханкут.

Висота скель досягає тут 30-40 метрів, берег рясніє різноманітними бухтами та гротами.

Мис Великий Атлеш є сорокаметровою аркою з печерами, до яких ведуть вирубані в скелі сходинки. Тут знаходиться рибальське підприємство, яке зараз перепрофілюють у сучасний дайвінг-центр.

Мис Малий Атлеш пронизує наскрізний тунель завдовжки майже 100 метрів. Ентузіасти створили тут підводний музей радянської скульптури "Алея вождів".

Трохи далі знаходиться природний басейн "Чаша кохання" – популярне місце купання.

Через легкий спуск до моря тут буває найбільше скупчення наметів "дикунів", які у високий сезон заповнюють все узбережжя мису.

Завдяки приголомшливій "фотогенічності" рельєфу Атлеш неодноразово ставав знімальним майданчиком - тут знімали кінофільми "Людина-амфібія", "Пірати XX століття", "Люди і дельфіни" та інші.

На березі встановлено пам'ятний знак на честь підводного будинку-лабораторії "Іхтіандр-66", в якому 1966 року жили та проводили досліди донецькі акванавти з клубу "Скорпена".

Найбільша та єдина міська брама, що збереглася (реконструйоваа) з п'яти, що існували в середньовічному Гезльові (Кезлеві).

Одун-базар-капусу (Ворота Дров'яного базару) розташовані зі східного боку старого міста. Відразу за ними колись був Дров'яний базар, звідки й назва.

Ширина брами становить понад 12 метрів, довжина проїзду - 13,5 метрів, а висота разом із надбрамною вежею - близько 20 метрів.

У 1959 році ворота були знесені під приводом того, що заважали руху автотранспорту. Міська брама відновлена в 2003 році за залишками фундаменту, старовинними зображеннями та описами. На першому поверсі можна побачити оригінальну кладку, що збереглася, на другому працює кримськотатарська кав'ярня-музей "Кезлів Кавесі", на третьому - музей "Ворота Кезлева" з макетом середньовічного міста. Звідси зручно розпочинати екскурсію старим містом.

Донузлав - унікальне за своїми розмірами, конфігурацією та екосистемою солоне озеро у західній частині Криму.

Лікувальний склад води є сумішшю ропи лиману, морської та джерельних вод. Північно-західна частина озера Донузлав оголошена заповідною.

У 1962 році озеро було з'єднане з морем вузьким вхідним каналом, фактично ставши затокою Чорного моря.

До 1994 року в порту "Донузлав" розташовувалась Кримська військово-морська база Чорноморського флоту, до складу якої входили підрозділи протичовнової морської авіації та кораблів-винищувачів. Базу бойових дельфінів перетворено на реабілітаційний центр Євпаторійського дельфінарію, проводяться сеанси дельфінотерапії (купання з дельфінами).

Пам'ятник Ашику Омеру встановлено у 2004 році на його батьківщині в Євпаторії (колишній Гезльов).

Ашик Омер (Умер) – видатний кримсько-татарський поет Середньовіччя. Мандруючи Османською імперією, він створював твори, що увійшли до скарбниці кримсько-татарської та світової літератури. За своє життя він побував на теренах нинішніх України, Польщі, Туреччини, Болгарії, Румунії, Боснії, Греції. Помер поет у 1707 році Гезльові, де й був похований.

Пам'ятник роботи скульптора Олексія Шмакова встановлено біля ханської мечеті Джума-Джамі (Хан-Джамі). Ашик зображений граючим на сазі - народному татарському інструменті.

Євпаторійська піраміда - невелика скляна споруда, що стала сучасною візитівкою міста.

Прозорим куполом накритий археологічний комплекс "Північно-Західне передмістя античного міста Керкінітіда V - II стсторіччя до нашої ери". Більшість античної Керкінітіди розташовувалася на нинішній території санаторію Міністерства оборони України, тому зберігся лише невеликий фрагмент руїн. Розкоп є залишками західної оборонної стіни Керкінітіди, житлових приміщень, круглої вежі з плитовою вимосткою та жертовника, які знаходилися за межами міста.

Щорічно влітку всередині піраміди влаштовуються різноманітні виставки предметів археології зі зборів музею, які доповнюють археологічний комплекс.

Сакське озеро - гігантська природна лабораторія, де виробляються натуральні ліки - цілющі грязі.

У давнину озеро було затокою Чорного моря. Здавна тут видобували кухонну сіль. Понад 5 тисяч років тому на дні озера стали накопичуватися сірі та сіро-сталеві мули з прошарками солей. Їх перекрив потужний до 3,5 метрів пласт солі. Поверх солі утворилися чорні та темно-сірі мули. Верхній шар є цілющими грязями. Використовувати її з лікувальною метою почали в 1827 році, коли в Саках була заснована перша в російській імперії грязелікарня.

Наразі Сакське озеро розділене греблею на дві частини. Західний басейн служить сировинною базою хімічного заводу, а східне використовується для грязелікування сакськими санаторіями. На основі грязей виготовляють лікувальні та косметичні засоби. Сильна солоність Сакського озера забезпечує високу густину води, створюючи ефект Мертвого моря, де неможливо втопитися.

Парк курорту Саки штучно створений майже півтора століття тому посеред голого степу.

Курортний парк розташований на березі знаменитого Сакського озера, на дні якого є цілющі грязі. Займає площу 50 гектарів, налічує 80 видів дерев та чагарників.

На території знаходиться старий бювет із мінеральною водою "Кримська". Над ставком поряд з бюветом у 1960-ті роки встановлено скульптурну групу динозаврів.

Тарханкутське (Караджинське) городище в Оленівці розташоване на північному березі Тарханкутського лиману і підмивається водою.

Імовірно, на цьому місці в Ill столітті до нашої ери - ІІ століттериі нашої  існувало багате античне поселення Тамірака, яке в пізні часи втратило своє полісне самоврядування і надалі перетворилося на звичайне берегове укріплення.

Площа Тарханкутського городища складає 5 гектарів.

Тарханкутський маяк - досі функціонуючий 200-річний маяк, що добре збергігся, встановлений на західному краю Кримського півострова, мисі Тарханкут.

Імовірно, маяк на цьому небезпечному місці з точки зору судноплавства існував ще в античні часи. Нинішня вежа висотою 42 метри була збудована з білого інкерманського вапняку в 1816 році. Завдяки відмінній якості будівництва досі споруда вимагала лише косметичного ремонту.

В 1851 році Тарханкутський маяк мав 13 ламп з рефлекторами, в 1862 році освітлення було поліпшено і поширювалося на 12,4 милі. Під час туману подався звук пневматичної сирени чи робилися удари в дзвін.

Усі будівлі збереглися. З дозволу адміністрації можна піднятися на вежу, подолавши 142 сходинки чавунних гвинтових сходів.

Урочище Джангуль це мальовничі скельні нагромадження, що розтягнулися на 5 кілометрів вздовж північно-західного узбережжя мису Тарханкут.

Рельєф берега зі скупченнями характерних шаруватих скельних хаосів сформований зсувами, велика кількість химерних вапнякових фігур створена вивітрюванням та абразією.

Найбільший зсувний масив Джангуля розташований біля Тернівської балки: його довжина - близько 500 метрів, ширина - 200 метрів. Серед каменів, у нішах і розщелинах скель гніздяться баклани, пеганки, шпаки, куріпки, мухоловки, славки та інші птахи.

У балці Великий Кастель збереглися руїни давньогрецької митниці.

З 1980 року Джангуль є заповідним ландшафтним заказником місцевого значення. У 2010 році увійшов до складу природного парку "Чарівна гавань". Його затишні тераси популярні серед любителів відокремленого відпочинку наодинці з природою.