Пам'ятки Жмеринського району

Вокзал вузлової залізничної станції "Жмеринка" - один із найбільших та найкрасивіших в Україні.

Побудований у 1899-1904 роках архітекторами Зиновієм Журавським та Валеріяном Риковим. В архітектурі величної будівлі поєднуються мотиви модерну та ренесансу (цей стиль називають українським модерном). Будівлю часто порівнюють із кораблем, що прямує з Одеси до Києва.

Було передбачено невелику, але багато прикрашену Царську залу з окремим виходом на платформу (зараз платна зала очікування).

За легендою, після того, як вокзал побачив імператор Микола II, архітектор Журавський застрелився, хибно витлумачивши захоплений вигук царя: "Ось, сучий син!".

У 1920-х роках тут тимчасово розташовувався штаб червоного командира Григорія Котовського.

За радянських часів будівля жмеринського вокзалу втратила багато елементів декору, проте в 2013 році було завершено реставрацію, яка повернула їй автентичний вигляд.

На привокзальній площі до 2012 року стояв пам'ятник Остапові Бендеру - героєві сатиричних романів Ільфа та Петрова, в яких Жмеринка згадується як один із "світових осередків культури" (всупереч поширеній думці, більш популярна крилата фраза про "останнє місто", про яке " розбиваються хвилі Атлантичного океану", відноситься до Шепетівки).

Жмеринський історичний музей розміщується у колишньому особняку графа Дмитра Гейдена в центрі Жмеринки.

Тут можна ознайомитися з історією сіл Велика та Мала Жмеринка, з яких бере початок сучасне місто, з кустарними промислами краю, з історією прокладання Центральної залізниці та будівництва залізничної станції "Жмеринка" та її вокзалу.

Експозиція розповідає про бурхливі події історії України першої половини ХХ століття: Українська революція, індустріалізація, колективізація, Голодомор. Подіям Другої Світової війни присвячено окрему залу.

Завершує експозицію розповідь про сучасний економічний та соціокультурний розвиток міста та околиць.

Католицький храм Святого Олексія в Жмеринці закладений у 1904 році коштом імператора на честь царевича Олексія. Освячений у 1910 році.

Костел виконаний у модному тоді неоготичному стилі. Був частково зруйнований в 1936 році.

Наприкінці ХХ століття костел передали віруючим, коштом громади було відновлено колишній вигляд: за старими кресленнями та фотографіями відбудовано стрілчасту вежу, реставровано внутрішні інтер'єри.

Костел Святого Флоріана Шарого, на честь якого названо місто Шаргород, збудовано в 1595 році князем Яном Замойським, канцлером і великим коронним гетьманом.

Тринефна базиліка складена з рваного вапняку. Циліндричне склепіння суцільно покрите чудовим орнаментальним розписом у стилі "гротеск". У головному вівтарі – розп'яття роботи старих італійських майстрів.

До наших днів комплекс дійшов лише з невеликими змінами, внесеними під час реставрації у 1717 році.

Костел Святої Анни побудований в Барі для ордену домініканців у 1811 році, хоча його заснування відносять ще до часів королеви Бони.

За деякими даними, він був заснований ще в 1550 році і носив ім'я Святого Миколая.

У 1768 році під його склепіннями представники польського дворянства на чолі з кам'янецьким єпископом Адамом Станіславом Красінським оголосили про створення Барської конфедерації – військово-політичного союзу для захисту шляхти від притисків польського короля та боротьби за незалежність Польщі від російської імперії, що дало поштовх Коліївщині та фактично призвело до першого поділу Польщі.

У нинішньому вигляді костел Святої Анни відбудовано в 1902-1908 роках. Прекрасний зразок неоготики.

У 1933-1942 роках костел двічі закривали. Зараз він знову чинний.

Палац у неоготичному стилі збудований в Чернятині в 20-х роках XIX століття польським коронним обозним Гнатом Вітославським.

Автором проекту, ймовірно, був мальтійський архітектор Генрік Іттар. Ще до початку будівництва палацу відомим архітектором Діонісієм Міклером (Маклером) було закладено парк, у якому було зібрано понад сто видів дерев та чагарників.

Багато з зовнішнього та внутрішнього декору палацу збереглося до наших днів: мармурові фігури левів біля парадного входу, дві кам'яні вази з різьбленими зображеннями міфічних звірів та архангелів, палацова каплиця з готичним порталом, балконом і кропильницею, склепінчаста стеля у вестибюлі рельєфно прикрашений рослинними та геометричними композиціями, камін та кахельні печі, плитка на підлозі, сходи на другий поверх з готичним візерунком, ліпні розетки та інше.

В даний час в приміщенні палацу Вітославських розміщується аграрний коледж.

Свято-Миколаївський шаргородський чоловічий монастир заснований в 1718 році отцями-василіанами, яких запросив магнат Станіслав Любомирський.

У 1782 році новий власник Шаргорода Юзеф Сильвестр Сосновський виділив частину руїн Шаргородського замку для будівництва уніатського монастиря та школи-бурси. В центрі комплексу було споруджено собор Миколая Мирлікійського.

Після приєднання краю до Російської імперії монастир було перетворено на православний, а школа - на семінарію. У 1806-1818 роках було проведено реконструкцію.

Монастир оточений оборонними мурами. До комплексу входить Миколаївський собор, надбрамний корпус із дзвіницею, братський корпус із Михайлівською церквою, кутова вежа.

Кафедральний Собор Успіння Пресвятої Богородиці розташований в центрі міста Бар поряд із костелом та міським парком, де збереглися залишки Барського замку.

Раніше на цьому місці була невелика Троїцька церква, яка згадується в 1738 році. За легендою, її заснував козацький полковник Семен Палій, який очолив у 1702 році антипольське повстання та захопив Бар.

Нинішній собор Успіння Пресвятої Богородиці збудовано в 1757 році. Спочатку будівля була однокупольна, хрестоподібна у плані. Храм був закритий у 1838 році через появу тріщин у стінах та куполі. Капітальний ремонт завершено в 1851 році. Купол перебудовано, змінено архітектуру споруди, надбудовано цегляну триярусну дзвіницю.

На стінах Свято-Успенського собору зберігся олійний живопис ХІХ століття.

Костел Пресвятої Трійці - найвища будівля у Браїлові.

Споруджений на місці дерев'яно-земляного замку XV-XVII сторічь після того, як у 1832 році старий католицький храм ордену тринітаріїв було передано православним.

Будівля в стилі ампір має незвичайний для костелу вигляд завдяки дуже високій дзвіниці, що робить його схожим не на храм, а, швидше, на ратушу з вежею.

За радянських часів будівлю переобладнали під цех сокоморсового заводу, на території якого він досі знаходиться. У 1990 році костел передано  православній громаді московського патріархату.

Палацово-парковий комплекс у Браїлові на березі річки Рів зведений у 1868 році багатим залізничним магнатом Карлом фон Мекком, який купив браїлівський маєток у Феліціана Юковського.

Двоповерховий палац у стилі класицизму розташований серед мальовничого парку зі ставками та містками, облаштуванням якого займалася дружина господаря – Надія фон Мекк.

Садиба увійшла в історію завдяки її дружбі з композитором Петром Чайковським. Їхнє знайомство було заочним - багато років, за взаємною домовленістю, вони спілкувалися лише з листування. 5 разів з 1778 по 1780 роки Чайковський бував у маєтку фон Мекк за відсутності господині. Тут він написав оперу "Орлеанська діва" та кілька романсів.

Палац було відновлено після Другої світової війни. Нині в будівлі розміщується Браїлівський професійний ліцей.

У лівому крилі працює музей Петра Чайковського та Надії фон Мекк. Відвідувачів знайомлять з історією їхніх стосунків та творчістю композитора. Усі експонати (меблі, музичні інструменти, приладдя для письма) було передано у користування музею нащадками фон Мекк.

Шаргородська синагога – один із найдавніших іудейських храмів на території України.

Зведена в 1589 році в стилі ренесансу, мала оборонне значення (збереглися бійниці в аттиці), входила до системи міських укріплень.

Під час турецького володарювання 1672-1699 років будівля використовувалася як мечеть. У 1930 році синагога було закрита.

Наразі будівля знаходиться на території сокоморсового заводу.

Залишки оборонних споруд Барського замку можна знайти на березі річки Рів на території нинішнього міського парку Бару.

Дерев'яний замок збудувала та назвала на честь рідного міста Барі польська королева Бона з італійського роду Сфорца у 1538 році. Старостами замку у різний час були Бернард Претвич, Станіслав Жолкевський та Богуслав Радзивілл.

У 1636 році, коли коронний гетьман Станіслав Конецпольський обрав Бар своєю новою резиденцією, розпочалося будівництво кам'яного замку. Автором проєкту був відомий французький інженер Гійом де Боплан. Замок на березі річки, піднятої високою греблею, був квадратний у плані, з чотирма бастіонами висотою майже 6 метрів. Його вважали другим за потужністю після Кам'янецького і називали "Ключем від Східного Поділля".

У 1648 році його було взято козацькими військами полковника Максима Кривоноса, потім деякий він час служив резиденцією Богдана Хмельницького. У 1672 році був захоплений турецькою армією.

Остаточно зруйнований в 1768 році російськими військами, що прийшли на допомогу польському королю в боротьбі проти конфедератів, які обрали Бар своїм форпостом.

Збереглися лише окремі фрагменти над річкою. На території замчища розбито міський парк, у центрі якого встановлено пам'ятник воїнам-визволителям.

Залишки фортифікаційних споруд Шаргородського замку, збудованого в 1585 році нязем Яном Замойським.

Замок розташовувався на пагорбі при впаданні річки Ковбасної в Мурашку, мав цитадель на п'ять веж, далекобійну артилерію.

У 1595 році фортецю зруйнували козаки Северина Наливайка, а в 1648 році її захопили загони Максима Кривоноса. Козацький гарнізон витримував польські облоги до 1651 року, коли їх змусила здатися армія гетьмана Мартина Калиновського.

З XVIII століття шаргородський замок втратив стратегічне значення і став руйнуватися. Незважаючи на спробу реставрації, зроблену в ХІХ столітті, до наших днів дожили лише руїни однієї вежі та фрагменти підпірних стін, які розташовані серед приватної забудови.

Барський історичний музей заснований в 1985 року, розташовується на другому поверсі місцевого кінотеатру.

На сьогодні експозиція налічує близько 8000 екпонатів, які відображають важливі етапи історії краю від найдавніших часів.

В етнографічній експозиції представлені предмети традиційні домашнього вжитку: глиняний посуд, фрагмент ткацького верстату, старовинний одяг.

На особливу увагу заслуговують роботи відомих барських керамістів, серед яких Григорій та Олександр Решітники, Павло Самолович, Григорій Круликовський та інші. Наявна велика добірка картин заслуженої майстрині України Віри Бичкової – барельєфи, натюрморти, пейзажі, різьба по дереву.

Печі для випалу вапна на під'їзді до села Межирів побудовані в XIX столітті поблизу виступів вапняних відкладень.

Ці корисні копалини підтримували економіку села. Для випалу вапна з карбонатних гірських порід у схили вапняних пагорбів будували кілька великих цегляних печей діаметром понад 3 метри.

Нині вони частково зруйновані. Здалеку промислова споруда нагадує руїни замку.