Пам'ятки Тульчинського району

Музей-квартиру Миколи Леонтовича в Тульчині відкрито в 1977 році до 100-річчя від дня народження композитора.

В цьому будинку він жив у 1908-1921 роках, працюючи викладачем співу в єпархіальному жіночому училищі (зараз - школа-інтернат).

Збереглися інтер'єри кімнат та особисті речі Леонтовича: камертон, диригентська паличка, диван, робочий стіл, дорожня валіза, стіл тощо.

Палац Потоцьких у Тульчині - прекрасний архітектурний ансамбль, один із найкращих зразків класицизму в Україні.

Садиба закладена в 1757 році київським воєводою Францішком Салезієм Потоцьким. Після того, як його син Станіслав Щенсний Потоцький обрав Тульчин своєю головною резиденцією, в 1782 році було розпочато будівництво нового палацу за проєктом архітектора Жозефа Лакруа.

До складу ансамблю палацу також належать театр, манеж, турецька лазня. Інтер'єри оформляли дизайнер Меркс та художник Латур. Помпезний двоповерховий палац у стилі паладіо з'єднаний овальними галереями-оранжереями з двома великими флігелями. Навколо палацу англійський садівник Міллер розбив розкішний сад з екзотичними деревами та чагарниками, системою ставків та каналів, фонтанами, альтанками та скульптурами.

Розкішшю палац змагався з королівськими резиденціями Європи. Тут Станіслав Щенсний Потоцький приймав польського короля Станіслава Августа Понятовського. Можливо, саме тут граф уперше зустрів майбутню дружину Софію, на честь якої пізніше збудував парк в Умані, а поет Пушкін познайомився з доньками Потоцького Софією та Ольгою, яким присвятив "Євгенія Онєгіна" та "Бахчисарайський фонтан".

Наразі палац займає Тульчинське училище культури. Фасади центрального корпусу частково відреставровано, ведеться реставрація бічних флігелів. В інтер'єрі збереглися парадні сходи та печі.

Розкішний парк на березі Південного Бугу, кілька господарських споруд та мавзолей-усипальниця – все, що залишилося від колись багатої садиби Потоцьких-Свейківських у Печері.

Парк заклав ще в кінці XVII сторіччя молдавський воєвода Георгій Дука, який володів тоді Правобережною Україною. Його замок не зберігся, але пізніше нові господарі Потоцькі-Свейківські зайнялися розширенням парку та спорудженням нового палацу.

Майже повністю збереглося первісне прямокутне планування парку з величною чотирирядною липовою алеєю з 250-річними липами, що вела від головної брами до палацу. Парк терасами спускається схилом до річки і купалень, його прикрашають кам'яні хаоси, гроти і єдина паркова скульптура, що збереглася.

На зворотному боці парку знаходиться каплиця-мавзолей, побудована в неороманському стилі за проєктом архітектора Владислава Городецького у 1904 році на замовлення Костянтина та Янини Потоцьких. У радянські часи використовувалася як кінотеатр. Нині це костел Святого Андрія.

Також збереглося кілька господарських споруд, спроєктованих на початку XX століття Яном Гойріхом.

Палац Потоцьких був розібраний у 1920-х роках, на його фундаменті збудовано Обласну лікарню відновного лікування, яка функціонує досі (санаторій "Печера"). Розглядається можливість створення на базі садиби туристичного комплексу.

Дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці, що примостилася на високій горі над Південним Бугом, зустрічає всіх, хто в'їжджає до Печери з боку Немирова.

Знаходиться на великому, стратегічно вигідному плато, під яким приховані стародавні печери, що дали назву селу. Саме тут, на місці давньоруського городища, в XVII сторіччі збудував свій замок молдавський господар Дука, якого турецький султан призначив тоді правителем Правобережної України. Після вигнання Дуки, що прославився жорстокістю, з України в 1764 році замок розібрали на будматеріали, використавши їх для зведення фундаменту та огорожі церкви Різдва Богородиці. Пізніша дзвіниця, ймовірно, побудована на основі однієї з оборонних веж.

З плато перед церквою відкривається захоплююча панорама долини Південного Бугу з каскадом порогів.

Чорноминський палац садиби Миколи Чорномського, керуючого графині Софії Потоцької, збудовано на початку ХІХ століття під керівництвом італійського архітектора Франческа Боффо, який тоді був головним архітектором Одеси.

Будинок будувався з лондонської білої цегли, вже тоді мав ліфт, а їжу з кухні носили підземними переходами. Будівлю з двох боків оперізує подвійна колонада, її зовнішній вигляд і планування дуже нагадують Білий дім у Вашингтоні, зображений на 20-доларовій банкноті: три поверхи з великими вікнами та напівкругла колонада. Актова зала зі стелями висотою понад 15 метрів схожа на Овальний кабінет. За однією з версій, архітектор користувався кресленнями американського особняка.

Нині в будівлі розташована середня школа.

Кафедральний собор Різдва Христового в Тульчині розміщується в приміщенні колишнього костелу монастиря домініканців, що був збудований у 1780 році в стилі раннього класицизму.

Перший католицький храм з'явився на цьому місці ще в 1636 році, але невдовзі був зруйнований. Відроджений коштом польського магната Станіслава Щенсного Потоцького. Тут граф Потоцький вінчався з легендарною Софією, для якої він пізніше збудував парк "Софіївка" в Умані.

Після 1831 року костел перебудували в православному стилі.

Католицький костел Святого Хреста був побудований в Комаргороді в 1770 році (за іншими даними - в 1746).

Будівлю ґрунтовно перебудували у 1878-1882 роках, після того як костел було перетворено на православну церкву Святого Миколая. У цьому його фасади отримали архітектурну обробку, характерну цегляної архітектури XVII століття.

У прибудованій в 1874 році до костелу будівлі розмістилося училище, а в 1897 році тут була відкрита школа для дівчаток. В інтер'єрі – олійний настінний живопис XIX століття.

Малий (Верхній) палац Потоцьких у Тульчині збудований у 1775 році в стилі класицизму.

В 1796-1797 роках в палаці розташовувалася ставка російського полководця, фельдмаршала Олександра Суворова. У тульчинській штаб-квартирі він писав свою знамениту книгу "Мистецтво перемагати". А в 1816-1818 роках у Малому палаці розташовувався штаб Другої російської армії, потім казарми.

Нині в приміщенні Малого палацу Потоцьких розміщується ветеринарний коледж.

Меморіальну садибу-музей народного артиста України, Героя України Павла Муравського відкрито 2009 року в його рідному селі Дмитрашківка на Вінничині, де він народився у 1914 році та провів дитинство.

Павло Муравський був видатним українським хоровим дириґентом і педагогом, професором Національної музичної академії України.

Створення музею на місці рідної хати Муравського почалося ще за його життя всенародною толокою. В експозиції представлені матеріали про життя і творчість дириґента, його особисті речі та рояль.

Поруч закладено "Сад Муравського" з традиційних подільських сортів фруктових дерев.

Похмурий палац-шале в оточенні старих ялинок з боку парку нагадує будинок з привидами.

Побудований у Комаргороді в 1830-х роках князями Четвертинськими. У другій половині ХІХ століття будівля зазнала капітальної перебудови, фасади були оформлені різьбленим деревом та фахверком на кшталт швейцарських мисливських замків. Оранжерея, що раніше примикала до головного фасаду, не збереглася.

Парк, що оточує палац, закладено у кінці ХІХ століття графом Балашовим. Його площа становить близько 2,5 гектарів. Тут налічується понад 100 видів та форм дерев та чагарників. Крім цінних хвойних дерев, виростають горіх чорний і волоський, оксамит амурський і низку місцевих порід.

Нині палац Четвертинських - один із корпусів Комаргородського аграрного ліцею, більша частина приміщень у поганому стані.

Краєзнавчий музей у селі Печера на Вінничині працює при Печерському закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів (середній школі).

Розміщується в одноповерховому будинку поруч зі школою, в якому за часів Потоцьких проживав капельмейстер Надворський, що керував місцевим духовим оркестром.

Шкільний музей створено 1986 року, багато експонатів знайдено під час експедицій шкільного археологічного гуртка. Зокрема, представлено старовинні речі, пов'язані з історією садиби Потоцьких у Печері.

Будинок Сваричевського, особистого юриста доньки графа Потоцького, Софії Станіславівни Потоцької, розташовується в центрі Тульчина. Має статус пам'ятки архітектури місцевого значення.

Після 1917 року якийсь час в будинку розташовувалась денікінська контррозвідка, потім відділ освіти, а в роки радянської влади - місцевий відділ ЧК.

Нині в будинку Сваричевського розміщується дитяча музична школа.

Костел Матері Божої святого скапулярію у Брацлаві побудований у 1865-1884 роках на пожертвування парафіян. До того в місті були дерев'яні католицькі храми, перший з яких згадується в XVI сторіччі, але часто горіли.

Новий брацлавський костел був збудований із цегли у стилі бароко. По обидва боки фасаду височіли дві готичні вежі, вкриті золоченим залізом, на яких було встановлено два залізні золочені хрести. Між вежами костелу знаходилися три кам'яні статуї: Матері Божої зі Спасителем, Святого Йосипа та Святого Іоанна. У 1889 році костел освятив єпископ Кирило Любовидський.

За радянських часів святиня була зачинена, у будівлі розміщувався будинок культури. Нині брацлавський костел знову чинний.

Меморіальний музей академіка Данила Заболотного заснований 1929 року в його рідному селі Чоботарка (нині Заболотне) на Вінничині, де він народився, жив і був похований.

Видатний мікробіолог і епідеміолог, академік Данило Заболотний заснував першу в світі кафедру епідеміології в Одесі, а також Інститут мікробіології та епідеміології в Києві. У його рідній хаті під солом'яною стріхою повністю зберігся оригінальний інтер'єр: шафа з книгами вченого, цейсівський мікроскоп, з яким він подорожував пустелями Азії, старий солом'яний бриль на вішалці. Експозиція з восковими фігурами в одній із кімнат відтворює сцену прийому Заболотним місцевого пацієнта під час перебування у рідному селі.

На території садиби відтворена літня кухня та споруджено окремий експозиційний будинок, де можна побачити масштабну діораму "Данило Заболотний в експедиції по боротьбі з чумою", яка відтворює один із епізодів роботи вченого в Маньчжурії. Повертаючись з експедицій, Заболотний завжди привозив із собою екзотичні рослини. В саду біля хати дотепер ростуть висаджені ним карпатська береза, уссурійський клен та великий кущ кизилу.

Недалеко від хати – і могила Данила Кириловича з надгробком у стилі конструктивізму роботи художника Василя Кричевського.

Садиба-музей академіка Заболотного входить в структуру Інституту мікробіології і вірусології Національної академії наук України.

Садиба Четвертинських в Антополі закладена в кінці XVIII століття князем Антонієм Яном Святополком-Четвертинським, кастеляном брацлавським.

Спочатку було розбито ландшафтний парк в англійському стилі, а в 1830 році збудовано великий палац у стилі класицизму. Головний фасад палацу прикрашає чотириколонний портик іонічного ордера, увінчаний трикутним фронтоном та ступінчастим аттиком. Відмінною особливістю будівлі є балкони, розташовані по осях ризалітів на рівні другого поверху, огороджені металевими кутими ґратами. Парковий фасад скромніший, його центр відзначений напівциркульним ризалітом.

В інтер'єрах збереглося ліплення плафонів, високохудожньої роботи мармурові каміни. До основної будівлі прибудовані одноповерхові крила у стилі неоренесансу. Також збереглися господарські споруди, зведені переважно на початку XX століття новими господарями садиби Ярошинськими: стайня, гараж та склад, льодовик, голубник, брама, кам'яна огорожа.

Парк площею 27 гектарів закладений у 1880-х роках на основі природного лісового масиву, про що свідчать дерева, що збереглися до теперішнього часу, зокрема гігантські ясені, що досягають 2 метрів в діаметрі. Композиційною віссю парку є система ставків.

За радянських часів у палаці Четвертинських розмістили спочатку будинок відпочинку, а згодом Антопільський будинок-інтернат для душевнохворих, який працює і зараз (відвідування ускладнене).