Пам'ятки Звягельського району

Городище літописного древлянського міста Звягель (Взвягель, Возвягель) розташоване за 5 кілометрів на північ від нинішнього центру Звягеля, поряд з автомобільним мостом через річку Случ, за 500 метрів на північ від траси.

Возвягель вперше згадується у 1257 році в Іпатіївському літописі у зв'язку з походом князя Данила Галицького на підконтрольну татарам Болохівську землю. Місто тоді було повністю знищене, а нове поселення пізніше виникло на місці нинішнього центру міста Звягель.

Північне городище є овальним земляним укрупненням з ровами і валами на крутому березі річки Случ.

Літературно-меморіальний музей Лесі Українки у Звягелі створено в маленькому будинку, в якому в 1871 році народилася майбутня поетеса.

Простий одноповерховий будинок міщанина Окружка в 1870 році орендувала родина Косачів: голова з'їзду мирових суддів Петро Косач та його дружина Ольга, яка відома під літературним псевдонімом Олена Пчілка. Маленька Лариса провела тут перші два роки життя, після чого родина переїхала.

В інтер'єрах батьківського будинку Лесі Українки, що збереглися, відновлено обстановку дитячої кімнати та кабінету батька, в інших кімнатах представлені реліквії родини Косачів, у тому числі особисті речі Лесі Українки.

Перехідна галерея веде до сусіднього будинку (колишнього господарського), де розгорнуто літературно-меморіальну експозицію.

На подвір'ї встановлено бюст Лесі Українки.

З 2023 року Літературно-меморіальний музей Лесі Українки є комунальним закладом Звягельської громади. Має філію - Музей родини Косачів- Драгоманових.

Фарфоровий завод "Баранівка" відкрив у 1802 році підприємець Михайло Мезер, викупивши під нього землю у магнатів Любомирських-Валевських.

Сировиною служила глина, яку добували неподалік. Виготовлений на фабриці посуд прикрашав палаци вельмож та імператорів.

Змінивши кілька господарів, баранівська фарфорова фабрика продовжувала діяти за радянських часів і до початку 2000-х років залишалася провідним у країні підприємством цього профілю. Наразі підприємство не працює, проте у місті функціонують приватні міні-заводи з виробництва фарфора.

При баранівській фабриці з 1952 року діє музей, в експозиції якого зразки продукції, вік яких перевищує сто років.

Садиба родини Мєзенцевих у Звягелі розташована на правому березі річки Случ, навпроти руїн фортеці Звягель.

У 1865 році Мєзенцеви стали господарями Нового Звягеля, який тоді був передмістям Звягеля. В кінці ХІХ століття полковник Сергій Мєзенцев розпочав реконструкцію садиби, яка належала раніше князям Любомирським, потім Уваровим. Будівництво завершив в 1903 році син полковника Борис Мєзенцев. Можливо, архітектором був Олександр Пальшау.

Палац побудований у модному тоді стилі історизму, представляючи еклетичну суміш форм ренесансу, бароко та класицизму. У стилізованому вигляді будівлі з двома вежами романтично трактується образ палацу середньовічного замку. За компановкою основних форм палац збігається з абрисом північно-східної стіни Звягельського замку.

Великий дендропарк було закладено Уваровими ще на початку ХІХ століття.

У 1920-х роках у палаці Мєзенцевих розмістили сільськогосподарський технікум. Потім садиба перейшла у відання військових, на території парку було розміщено укріплення "Лінії Сталіна". Нині це штаб 30-ї окремої механізованої бригади. Доступ на територію закрито.

Фрагменти фортечних стін та реконструйована оборонна башта фортеці Звягель розташовані на високому березі річки Случь у самому центрі міста.

Зведення замку було розпочато в XVI сторіччі князем Костянтином Острозьким на східних кордонах його волинських володінь. У 1600 році поруч був збудований костел (зараз на його місці Палац культури імені Лесі Українки). Замок зруйновано в 1648 році під час Визвольної війни українського народу.

За радянських часів територію замчища було перетворено на зону відпочинку, реконструйовані фрагменти оборонних споруд не мають нічого спільного з оригіналом. Підмурки стін, що збереглися, можна оглянути з боку річки.

Баранівський історико-краєзнавчий народний музей розташований у приміщенні міського будинку культури імені Анатолія Пашкевича.

Музей у Баранівці відкрився в 1970 році. Основна експозиція побудована на матеріалах археологічних досліджень міських територій понад берегами річок Случ та Душнівка. Представлені кам’яні знаряддя праці, глиняні вироби, старовинні речі домашнього вжитку, одяг, взуття, меблі, піч, жіночі прикраси.

Друга експозиція висвітлює долю баранівчан в часи Голодомору, репресій і Другої світової війни. Також у музеї можна дізнатися, як із Баранівкою пов'язані долі Лесі Українки, Анатолія Пашкевича, Івана Степанюка та інших видатних українців.

Експозиція "Назавжди у наших серцях" розповідає про сучасних героїв російсько-української війни.

Приміщення музею частково пристосовано для потреб маломобільних відвідувачів.

Відділами Баранівського історико-краєзнавчого народного музею є Музей баранівського фарфору і музей "Поліська хата" в Полянці.

Городницький Свято-Георгіївський ставропігійний чоловічий монастир заснований у 1891 році при дерев'яній Георгіївській церкві, побудованій у 1744 році.

Спочатку обитель була жіночою. У 1903 році було збудовано новий кам'яний Георгіївський храм, а стара церква перейменована на честь преподобного Симеона Стовпника.

В 1923 році обитель закрили, дерев'яний храм знищили. З 1945 року собор діяв як парафіяльний. У 1979 році при ньому неофіційно почалося відродження монастиря, що складався з чоловічої та жіночої громад. В кінці 1980-х років на місці церкви преподобного Симеона побудовано однойменну каплицю-вівтар. У 1994 році монастир отримав ставропігію. У 1997 році в одному з корпусів обителі створено теплий храм на честь ікони Божої Матері "Втамуй мої скорботи".

Належить УПЦ московського патріархату.

"Гульська міна" - одне з ключових укріплень Звягельського (Новоград-Волинського) укріпрайону, спорудженого у 1932-1939 роках.

Група дотів розташована правому березі річки Случ в районі села Гульськ. Це був один із найпотужніших опорних вузлів так званої "Лінії Сталіна". Укріплена група, що складається з дотів №№ 417, 418, 419, 420, 422, поступалася за розмірами та вогневою міццю лише фортифікаціям Могилів-Подільського укріпрайону. Загальна довжина підземних комунікацій групи досягала 515 метрів. Озброєння складалося з двох 76,2 міліметрових гармат зразка 1902 року на капонірних лафетах зразка 1932 року та десяти станкових кулеметів "Максим".

Саме в районі Гульська, після поспішного відступу польових частин РСЧА, Звягельський (Новоград-Волинський) укріпрайон було прорвано німецькими військами вже 5 липня 1941 року.

Музей військової фортифікації "ДОТ- артилерійський напівкапонір" створений на базі однієї з фортифікаційних споруд Ємільчинського батальйонного району оборони (БРО) Коростенського укріпрайону (КоУР), що збереглася на околиці селища міського типу Ємільчине.

Ємільчинський БРО - це система довготривалих укріплень, споруджена у 1931-1939 роках як частина КоУР для прикриття тилів розташованого на південний захід Новоград-Волинського укріпрайону. Складався з 25 ДОТів, у тому числі 6 артилерійських напівкапонірів 1938-1939 років побудови, які призначалися кожен для двох 76-мілімітрових гармат.

Силами ентузіастів один із напівкапонірів, АПК № 25, у 2010 році було розчищено та облаштовано під музей, присвячений обороні Ємільчинщини влітку 1941 року. В експозиції представлено залишки обладнання, озброєння та військового спорядження гарнізону укріпрайону, картами-схемами КоУР та окремого Ємільчинського БРО.

Музей "ДОТ – артилерійський напівкапонір" є відділом Ємільчинського народного краєзнавчого музею.

Ємільчинський народний районний краєзнавчий музей заснований 1973 року з ініціативи місцевих краєзнавців. Розташовується в колишньому приміщенні Будинку дитячої творчості поруч із центральним парком.

Експозиція розповідає про природу Полісся, історію краю від найдавніших часів, етнографію та побут полещуків. Зокрема, представлені кам'яні знаряддя праці первісних людей, глиняні вироби давніх археологічних культур, залізні речі часів Давної Русі, предмети селянського побуту XIX століття, матеріали про події Української революції, Голодомору, Другої світової війни, повоєнної відбудови, російсько-української війни.

Серед унікальних експонатів - оригінали посвідчень та актів на право власності земельними ділянками та інші архівні документи другої половини XIX - початку XX століття. 2015 року відкрита музейна кімната, присвячена творчості народної артистки України, Героя України Ніни Матвієнко, яка народилася 1968 року в селі Неділище неподалік Ємільчиного.

Відділом Ємільчинського народного краєзнавчого музею є музей військової фортифікації "ДОТ – артилерійський напівкапонір", що розповідає про історію Ємільчинського батальйонного району оборони Коростенського укріпрайону.

Краєзнавчий музей Звягеля створено на базі музею бойової слави, який функціонує з 1975 року.

Окремий розділ присвячений історії стародавнього Звягеля у XIII-XVIII столітях. У музеї зберігається багата колекція письмових документів та старовинних книг. Основу нумізматичної колекції становлять римські монети, гроші епохи козаччини, царські монети.

Етнографічний відділ представляє колекцію рушників, вишиванок, предметів домашнього вжитку Поліського краю.

У майбутньому планується перенесення експозиції до приміщення колишньої в'язниці (XIX століття; вулиця Волі, 52).

Римо-католицький костел святого Станіслава Костки збудовано в місті Баранівка завдяки старанням майбутнього єпископа отця Станіслава Широкорадюка.

Храм було освячено в 1994 році, а в 1997 році біля католицької святині було відбудовано будинок францисканського новіціату. Костел святого Станіслава Костки належить ордену францисканців-бернардинів (орден Братів Менших).

Музей українського побуту "Поліська хата" в селищі міського типу Полянка поблизу Баранівки на Житомирщині є відділом Баранівського історико-краєзнавчого народного музею.

Приватний етнографічний музей заснував в 2004 році місцевий житель Микола Кобилянський, придбавши автентичну поліську хату 1905 року поряд з родинним будинком. В хаті відтворено інтер'єр столітньої давнини. Експозицію становлять зібрані в Полянці та навколишніх селах предмети селянського побуту, найдавнішому з яких близько 250 років. Зокрема, можна побачити дерев'яний верстат для виготовлення постронків (елемент кінської упряжі), ткацький верстат, приладдя для роботи з льоном, гончарне коло тощо. Більшість знарядь праці перебувають у робочому стані, ними можна спробувати скористатися під час екскурсії. Також представлено старовинних колекцію цеглин місцевого заводу з клеймами різних європейських міст. На подвір'ї встановлено макет вітряка.

За попереднім замовленням господарі пригощають відвідувачів традиційними поліськими стравами, влаштовують народні свята.

Будинок-музей родини Косачів-Драгоманових відкрито в Звягелі в 1999 році в реконструйованому будинку Завадських, у якому літературна родина Лесі Українки прожила 6 років.

Основу експозиції складають прижиттєві видання Олени Пчілки (матері Лесі Українки), Михайла Драгоманова (дядька Лесі Українки), самої Лесі Українки.

У приміщенні також розташовано музичну школу.

Пам'ятник поетові Тарасу Шевченку на Панській горі в Гульську відкрито до 200-річчя Кобзаря.

Раніше на цьому місці стояв пам'ятний знак, який вказував, що в 1846 році, під час експедиції Київської археографічної комісії, Тарас Шевченко відвідав село Гульськ. У цих місцях відбувається дія його повісті "Варнак".