Пам'ятки Полтавської області

Будівля земської школи в стилі українського модерну збудована в Пісках-Удайських у 1910-х роках за проєктом архітектора Опанаса Сластіона (Сластьона).

Український живописець, етнограф та архітектор Сластіон розробив цілу низку оригінальних проєктів шкіл для Лохвицького земства, до якого тоді належало село Піски-Удайські. Для цих проєктів характерні гостроверхі вежі та трапецієподібна форма віконних отворів.

Після того, як для сільської школи було збудовано нове, ширше приміщення (зараз сільська бібліотека), будівля земської школи не використовується.

Христанівська земська школа розташована на мальовничих кручах над річкою Сула. Це одна з півсотні шкіл Лохвицького земства, що збереглися на Полтавщині, побудованих на початку XX століття за проєктом художника та етнографа Опанаса Сластіона (Сластьона), який розробив будівлі в стилі українського модерну, які "відповідають народному смаку і набули рис національної своєрідності". Серед характерних рис - великі двері та вікна шестикутної форми, які в народні називали "Шевченковими".

У 1995 році школу було закрито. Наразі в одному крилі розміщується фельдшерсько-акушерський пункт.

Оригінальна будівля двокласної земської школи в Мокіївці збудована в 1912 році в стилі українського модерну за проєктом архітектора Опанаса Сластіона (Сластьона), який свого часу також був відомий як художник та етнограф.

Його архітектурні проєкти вирізнялися використанням елементів традиційної народної архітектури. Зокрема, на замовлення Лохвицького земства він розробив проєкти понад 50 сільських шкіл, характерними особливостями яких були шестикутні трапецієподібні віконні поеми, багатосхильні шатрові дахи зі зламами та колоритні вежі.

Мокіївська земська школа непогано збереглася і досі використовується за призначенням – у будівлі розміщуються початкові класи та дошкільне відділення Мокіївської гімназії. Там же знаходиться шкільна бібліотека та громадський музей – одна кімната з краєзнавчими експонатами.

Земська школа в Харсиках збудована в 1913 році за проєктом архітектора, художника та етнографа Опанаса Сластіона (Сластьона), роботи якого відрізнялися використанням традиційних форм української архітектури.

На замовлення Лохвицького земства Сластіон спроєктував цілу низку шкіл у стилі українського модерну. Будівля харсиківської школи одноповерхова, П-подібна, з шестикутними трапецієподібними вікнами та двома двоярусними баштами зі шпилями. Фасади оформлені декоративною цегляною кладкою.

Крім школи, до комплексу входив дерев'яний сарай, дубовий льох, колодязь та огорожа. Будинок використовувався за призначенням до 1984 року, коли школу перевели до нового приміщення, а в старому приміщені розмістили лікувально-трудову установу.

Наразі об'єкт у занедбаному стані.

Кізловська земська школа - одна з півсотні збережених шкіл Лохвицького земства, побудованих на початку XX століття за проєктами архітектора, художника та етнографа Опанаса Сластіона (Сластьона) у стилі українського модерну. Усі вони вирізняються використанням переосмислених прийомів традиційної української архітектури.

Школа у Кізлівці двокласна, одноповерхова, з характерною двоярусною вежею зі шпилем. Сластіонівський стиль також добре читається по трапецієподібних вікнах, шатрових дахах і цегляному декору. Будівля досі використовується за призначенням – це допоміжне приміщення Кізлівського ліцею.

Двокласна земська школа у Гільцях збудована в 1911 році за проєктом відомого архітектора Опанаса Сластіона (Сластьона), який використовував у своїх роботах елементи традиційної української архітектури.

Одноповерхова цегляна будівля з орнаментальною кладкою має високі шестигранні вікна та чудову шатрову вежу в стилі українського модерну.

Опікуном школи був завідувач відділу народної освіти повітової земської управи князь Кочубей, чий хутір розташовувався неподалік. Першим учителем Гілецької земської початкової школи був Володимир Гресь (Отаман Гонта), який став у 1920 році одним із лідерів повстанського руху на Полтавщині.

Будівля досі у хорошому стані, використовується за призначенням.

Колишня будівля земської школи розташована при в'їзді до села Риги з боку Криниці.

Це була одна з півсотні шкіл Лохвицького земства, збудованих у першій половині XX століття за проєктом відомого архітектора та етнографа Опанаса Сластіона (Сластьона) в стилі українського модерну з використанням народностилевих романтичних декоративних елементів. Характерною особливістю є трапецієподібні віконні та дверні отвори, а також шатровий дах із заломами.

Декоративну вежу над тамбуром було розібрано за радянських часів, коли в будівлі розмістили Ригівський сільський будинок культури.

Музей важкої бомбардувальної авіації створено на території військового аеродрому Полтави, де за радянських часів базувалася 13-та гвардійська Дніпропетровсько-Будапештська ордена Суворова важка бомбардувальна авіаційна дивізія.

В її складі було 18 далеких надзвукових ракетоносців-бомбардувальників Ту-22М3 (Backfire), 6 далеких реактивних ракетоносців-бомбардувальників Ту-16 (Badger) та інша техніка. Після розпаду СРСР дивізію було розформовано. Згідно з українсько-американською Угодою про ліквідацію стратегічних ядерних озброєнь, у лютому 2006 року на полтавському військовому аеродромі розрізали останній бомбардувальник ТУ-22М3.

Для музейної експозиції було збережено 2 літаки, ще дещо привезли з інших міст. Зокрема, в експозиції відкритої стоянки авіаційної техніки музею авіації представлений найбільший у світі стратегічний бомбардувальник ТУ-160 “Білий лебідь” (за класифікацією НАТО – “Блекджек”). А також єдиний в Україні літак Ту-95МС (за класифікацією НАТО – “Ведмідь”). Інші експонати: літаки Ту-22М3, Ту-22, Ту-16, Ту-134УБЛ, Су-15, Ан-2 та гвинтокрили: Мі-8 та Мі-2.

Крім того, 13 залів в експозиційному приміщенні музею авіації розповідають про історію та світову значимість важкої бомбардувальної авіації.

Національний музей-заповідник Миколи Гоголя створено в селі Гоголеве (колишнє Василівка, Янівщина), де письменник провів свої дитячі та юнацькі роки.

Музей відкрито до 175-річчя письменника.

Садиба Гоголів відтворена за фотографіями, малюнками, планами, листами та спогадами сучасників, оскільки оригінальні споруди згоріли під час Другої світової війни. Відновлено батьківський будинок та флігель з робочим кабінетом Гоголя, збереглися ставки, романтичний грот на березі та віковий сад.

У відтворених інтер'єрах вітальні, їдальні та спалень розміщена експозиція, яка дає уявлення про гоголівську епоху, розповідає про життя та творчість письменника. Зокрема, в музеї представлено перші видання книг Гоголя, оригінальні портрети, деякі предмети інтер'єру, особисті речі письменника та членів його родини.

В сквері навпроти музею - могила батьків Гоголя.

У теплу пору року, починаючи з травня місяця, проводяться нічні театралізовані вистави.

Національний музей-заповідник українського гончарства засновано 1986 року в Опішні. Це стародавнє селище на Полтавщині здавна славится як найбільший центр українських майстрів кераміки, гончарська столиця України.

Заповідник об'єднав значну колекцію творів народних майстрів-гончарів та художників-керамістів, створивши національну скарбницю гончарського мистецтва України. Нині він володіє унікальною колекцією, що налічує понад 60 тисяч одиниць збереження.

Основна територія музею-заповідника добре впорядкована, оформлена зразками садово-паркової монументальної глиняної скульптури, має безліч гарних фотолокацій, місця для відпочинку та оглядовий майданчик з видом на давньослов’янське городище Опішні.

В Національній галереї монументальної глиняної скульптури просто неба представлено понад 300 ексклюзивних авторських робіт опішнянських гончарів, серед яких лауреати премії Тараса Шевченка, а також майстрів з інших регіонів та з-за кордону, які брали участь у щорічних фестивалях монументальної керамічної скульптури.

У виставковій залі представлені особливо цінні експонати (посуд, дитячі іграшки, кахлі, декоративні панно), велика колекція книг про гончарство.

Найменшим відвідувачам  сподобаються незвичайні мешканці "Керамленду" – території, де можна зустріти жирафа, що їсть хмари, зграйку веселих каченят, мамонтеня й пса-лавку, вітродуйчика й здивованих риб.

Всі відвідувачі Національного музею-заповідника українського гончарства отримують у подарунок свищик. За попередньою домовленістю можлива зустріч із майстром, який продемонструє мистецтво роботи на гончарному колі. На території працює музейне кафе "Горнятко" і сувенірна крамниця.

До складу Національного музею-заповідника українського гончарства входять:
- Музей мистецької родини Кричевських;
- Меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів;
- Меморіальний музей-садиба Олександри Селюченко;
- Меморіальний музей-садиба Миколи Пошивайла;
- Меморіальний музей-садиба Василя Омеляненка;
- Меморіальний музей-садиба Леоніда Сморжа (с. Міські Млини);
- Етносело Гончарія (с. Малі Будища).

Родова усипальниця родини Закревських у незвичайних формах єгипетської піраміди побудована в Березовій Рудці в кінці ХІХ століття відомим юристом Гнатом Закревським, який перебував на службі у імператора Олександра III, був членом масонської ложі та захоплювався єгипетською культурою. За однією з версій він також був послом росії в Єгипті.

Збудована ним каплиця-мавзолей над могилою предків, швидше за все, має таємний символічний зміст. У похоронній споруді поєднувалися класичні форми єгипетської піраміди та язичницька атрибутика із православними символами. Так, вхід у каплицю "охороняла" привезена Закревським із Єгипту статуя богині Ісіди, а на портику над входом розташовувався православний хрест. По центру залу знаходився православний вівтар із великим кам'яним хрестом.

Сам Гнат Закревський помер у 1906 році в Єгипті, його забальзамоване тіло було доставлене до Березової Рудки та поховано в мавзолеї.

Березоворудська піраміда є одним із трьох пірамідальних храмів на території України. За радянської влади каплиця була осквернена та розграбована, зараз споруда у поганому стані.

Тріумфальна арка в Диканьці - визитівка селища, єдина цивільна споруда садиби родини Кочубеїв, що збереглася.

Парадний в'їзд у маєток був оформлений класичною тріумфальною аркою на честь прибуття в Диканьку імператора Олександра I, близьким соратником якого був князь Віктор Кочубей.

Тріумфальна арка збудована архітектором Луїджі Рускою на згадку про перемогу над Наполеоном в 1812 році, була прикрашена мідними барельєфами з батальними сценами.

Розкішна будівля жіночого єпархіального училища прикрашає центр міста Лубни.

Будівля збудована в 1907 році за проєктом відомого архітектора, академіка архітектури Олексія Бекетова коштом свічкового заводу єпархії. Училище розпочало роботу наступного року.

Нині це Гімназія імені Василя Барки Лубенської міської ради.

Пирятинський народний краєзнавчий музей засновано в 1967 році.

Музей розташований в одній з перших кам'яних житлових будівель Пирятина - будинку одного з місцевих поміщиків.

Експозиція музею розміщена в шести кімнатах та висвітлює історію краю з найдавніших часів до сьогодення. Зокрема, представлено етнографічну колекцію, а також експонати, що відтворюють життя та побут пирятинського козацтва.

Абазівський сільський краєзнавчий музей з 2012 року розташовується в залі очікування залізничної станції "Абазівка".

Експозиція оформлена у вигляди широкоформатних банерів. Її розділи присвячені видатним уродженцям села, радянському періоду роботи обласної насінневої станції, а також долям абазівців, які брали участь у радянській війні в Афганістані та ліквідації наслідків наслідків Чорнобильської катастрофи.

Стіни станції також прикрашають картини, подаровані полтавським художником-шістдесятником Олександром Глушаченком.