Пам'ятки Полтавської області

Будівля земської школи в стилі українського модерну збудована в Пісках-Удайських у 1910-х роках за проєктом архітектора Опанаса Сластіона (Сластьона).

Український живописець, етнограф та архітектор Сластіон розробив цілу низку оригінальних проєктів шкіл для Лохвицького земства, до якого тоді належало село Піски-Удайські. Для цих проєктів характерні гостроверхі вежі та трапецієподібна форма віконних отворів.

Після того, як для сільської школи було збудовано нове, ширше приміщення (зараз сільська бібліотека), будівля земської школи не використовується.

Христанівська земська школа розташована на мальовничих кручах над річкою Сула. Це одна з півсотні шкіл Лохвицького земства, що збереглися на Полтавщині, побудованих на початку XX століття за проєктом художника та етнографа Опанаса Сластіона (Сластьона), який розробив будівлі в стилі українського модерну, які "відповідають народному смаку і набули рис національної своєрідності". Серед характерних рис - великі двері та вікна шестикутної форми, які в народні називали "Шевченковими".

У 1995 р. школу було закрито. Наразі в одному крилі розміщується фельдшерсько-акушерський пункт.

Музей важкої бомбардувальної авіації створено на території військового аеродрому Полтави, де за радянських часів базувалася 13-та гвардійська Дніпропетровсько-Будапештська ордена Суворова важка бомбардувальна авіаційна дивізія.

В її складі було 18 далеких надзвукових ракетоносців-бомбардувальників Ту-22М3 (Backfire), 6 далеких реактивних ракетоносців-бомбардувальників Ту-16 (Badger) та інша техніка. Після розпаду СРСР дивізію було розформовано. Згідно з українсько-американською Угодою про ліквідацію стратегічних ядерних озброєнь, у лютому 2006 року на полтавському військовому аеродромі розрізали останній бомбардувальник ТУ-22М3.

Для музейної експозиції було збережено 2 літаки, ще дещо привезли з інших міст. Зокрема, в експозиції відкритої стоянки авіаційної техніки музею авіації представлений найбільший у світі стратегічний бомбардувальник ТУ-160 “Білий лебідь” (за класифікацією НАТО – “Блекджек”). А також єдиний в Україні літак Ту-95МС (за класифікацією НАТО – “Ведмідь”). Інші експонати: літаки Ту-22М3, Ту-22, Ту-16, Ту-134УБЛ, Су-15, Ан-2 та гвинтокрили: Мі-8 та Мі-2.

Крім того, 13 залів в експозиційному приміщенні музею авіації розповідають про історію та світову значимість важкої бомбардувальної авіації.

Національний музей-заповідник Миколи Гоголя створено в селі Гоголеве (колишнє Василівка, Янівщина), де письменник провів свої дитячі та юнацькі роки.

Музей відкрито до 175-річчя письменника.

Садиба Гоголів відтворена за фотографіями, малюнками, планами, листами та спогадами сучасників, оскільки оригінальні споруди згоріли під час Другої світової війни. Відновлено батьківський будинок та флігель з робочим кабінетом Гоголя, збереглися ставки, романтичний грот на березі та віковий сад.

У відтворених інтер'єрах вітальні, їдальні та спалень розміщена експозиція, яка дає уявлення про гоголівську епоху, розповідає про життя та творчість письменника. Зокрема, в музеї представлено перші видання книг Гоголя, оригінальні портрети, деякі предмети інтер'єру, особисті речі письменника та членів його родини.

В сквері навпроти музею - могила батьків Гоголя.

У теплу пору року, починаючи з травня місяця, проводяться нічні театралізовані вистави.

Національний музей-заповідник українського гончарства засновано 1986 року в Опішні. Це стародавнє селище на Полтавщині здавна славится як найбільший центр українських майстрів кераміки, гончарська столиця України.

Заповідник об'єднав значну колекцію творів народних майстрів-гончарів та художників-керамістів, створивши національну скарбницю гончарського мистецтва України. Нині він володіє унікальною колекцією, що налічує понад 60 тисяч одиниць збереження.

Основна територія музею-заповідника добре впорядкована, оформлена зразками садово-паркової монументальної глиняної скульптури, має безліч гарних фотолокацій, місця для відпочинку та оглядовий майданчик з видом на давньослов’янське городище Опішні.

В Національній галереї монументальної глиняної скульптури просто неба представлено понад 300 ексклюзивних авторських робіт опішнянських гончарів, серед яких лауреати премії Тараса Шевченка, а також майстрів з інших регіонів та з-за кордону, які брали участь у щорічних фестивалях монументальної керамічної скульптури.

У виставковій залі представлені особливо цінні експонати (посуд, дитячі іграшки, кахлі, декоративні панно), велика колекція книг про гончарство.

Найменшим відвідувачам  сподобаються незвичайні мешканці "Керамленду" – території, де можна зустріти жирафа, що їсть хмари, зграйку веселих каченят, мамонтеня й пса-лавку, вітродуйчика й здивованих риб.

Всі відвідувачі Національного музею-заповідника українського гончарства отримують у подарунок свищик. За попередньою домовленістю можлива зустріч із майстром, який продемонструє мистецтво роботи на гончарному колі. На території працює музейне кафе "Горнятко" і сувенірна крамниця.

До складу Національного музею-заповідника українського гончарства входять:
- Музей мистецької родини Кричевських;
- Меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів;
- Меморіальний музей-садиба Олександри Селюченко;
- Меморіальний музей-садиба Миколи Пошивайла;
- Меморіальний музей-садиба Василя Омеляненка;
- Меморіальний музей-садиба Леоніда Сморжа (с. Міські Млини);
- Етносело Гончарія (с. Малі Будища).

Родова усипальниця родини Закревських у незвичайних формах єгипетської піраміди побудована в Березовій Рудці в кінці ХІХ століття відомим юристом Гнатом Закревським, який перебував на службі у імператора Олександра III, був членом масонської ложі та захоплювався єгипетською культурою. За однією з версій він також був послом росії в Єгипті.

Збудована ним каплиця-мавзолей над могилою предків, швидше за все, має таємний символічний зміст. У похоронній споруді поєднувалися класичні форми єгипетської піраміди та язичницька атрибутика із православними символами. Так, вхід у каплицю "охороняла" привезена Закревським із Єгипту статуя богині Ісіди, а на портику над входом розташовувався православний хрест. По центру залу знаходився православний вівтар із великим кам'яним хрестом.

Сам Гнат Закревський помер у 1906 році в Єгипті, його забальзамоване тіло було доставлене до Березової Рудки та поховано в мавзолеї.

Березоворудська піраміда є одним із трьох пірамідальних храмів на території України. За радянської влади каплиця була осквернена та розграбована, зараз споруда у поганому стані.

Тріумфальна арка в Диканьці - визитівка селища, єдина цивільна споруда садиби родини Кочубеїв, що збереглася.

Парадний в'їзд у маєток був оформлений класичною тріумфальною аркою на честь прибуття в Диканьку імператора Олександра I, близьким соратником якого був князь Віктор Кочубей.

Тріумфальна арка збудована архітектором Луїджі Рускою на згадку про перемогу над Наполеоном в 1812 році, була прикрашена мідними барельєфами з батальними сценами.

Розкішна будівля жіночого єпархіального училища прикрашає центр міста Лубни.

Будівля збудована в 1907 році за проєктом відомого архітектора, академіка архітектури Олексія Бекетова коштом свічкового заводу єпархії. Училище розпочало роботу наступного року.

Нині це Гімназія імені Василя Барки Лубенської міської ради.

Пирятинський народний краєзнавчий музей засновано в 1967 році.

Музей розташований в одній з перших кам'яних житлових будівель Пирятина - будинку одного з місцевих поміщиків.

Експозиція музею розміщена в шести кімнатах та висвітлює історію краю з найдавніших часів до сьогодення. Зокрема, представлено етнографічну колекцію, а також експонати, що відтворюють життя та побут пирятинського козацтва.

Абазівський сільський краєзнавчий музей з 2012 року розташовується в залі очікування залізничної станції "Абазівка".

Експозиція оформлена у вигляди широкоформатних банерів. Її розділи присвячені видатним уродженцям села, радянському періоду роботи обласної насінневої станції, а також долям абазівців, які брали участь у радянській війні в Афганістані та ліквідації наслідків наслідків Чорнобильської катастрофи.

Стіни станції також прикрашають картини, подаровані полтавським художником-шістдесятником Олександром Глушаченком.

Білицький краєзнавчий музей заснований у 1972 році як народний музей історії та художньо-ужиткового мистецтва селища міського типу Білики. У 2021 року до його складу була включена частина експозиції колишнього літературно-меморіального музею угорського письменника і більшовика Мате Залки.

Музей розташовується у колишньому будинку священика, збудованого 1905 року в центрі селищаа Білики. У 1921 році в цьому будинку короткий час мешкав отаман Нестор Махно. За радянської влади у будинку розташовувалася сільрада.

В історичній частині експозиції представлені археологічні матеріали, знайдені на території селища та околиць, етнографічна колекція виробів ужиткового мистецтва, матеріали про історію села та його видатних мешканців. Експонуються зібрання картин та скульптур місцевих художників, макети пам'ятників, встановлених у селищі.

Співробітники музею проводять оглядові екскурсії валами козацьких фортець Біликів та Сокілки, а також на руїни маєтку Жевахових, де в радянські часи функціонував санаторій.

Більське городище під Котельвою - найбільше в Європі скіфське поселення (4 тисячі гектарів).

Вчені ототожнюють Більське городище з легендарним містом Гелон - описаною Геродотом "скіфською столицею".

Система оборонних валів і ровів, що оточували місто, загальною протяжністю близько 34 кілометрів знаходиться на березі річки Ворскла довкола нинішнього села Більськ. Спочатку було споруджено Західне та Східне укріплення, потім вони були з'єднані загальним валом овальної форми, який отримав назву Велике городище.

За однією з версій, саме це скіфське поселення описане "батьком історії" Геродотом в "Історії греко-перських воєн" (V сторіччі до нашої ери) як найпівнічніше грецьке місто Гелон, засноване в скіфських землях еллінами, що переселилися з Причорномор'я.

Для охорони пам'ятника археології "Більське городище" створено історико-культурний заповідник "Більськ" з адміністрацією у селищі Котельва (вулиця Покровська, 13), співробітники якого проводять екскурсії по валах, скіфському некрополю Скоробор, на Барвінкову гору, до Дуба Сковороди та інших археологічних та археологічних у вихідні дні - за попередньою довіреністю).

Дерев'яний частокіл та сторожова вежа на в'їзді в Більське  городище - це споруди законсервованого музею просто неба "Скіфленд", який планував створювати благодійний фонд "Гелон".

Більський краєзнавчий музей розташований у сільському будинку культури.

Основна експозиція присвячена скіфському періоду в історії краю на основі археологічних матеріалів Більського городища – найбільшого у Східній Європі городища скіфської епохи.

Також у музеї можна отримати інформацію про розвиток краю за часів козацтва. Під нинішньою назвою село було засноване у XV столітті князем Більським. Згодом воно розрослося і стало сотненим містечком, яке входило до рангового володіння Богдана Хмельницького.

В музеї є дані про кількість та склад сільського населення в різні часи, розповідається про ремесла, якими займалися жителі Більська.

Дуже багата експозиція відділу Другої Світової війни.

Перша Благовіщенська церква в Лохвиці була збудована в 1740 році.

Після того як дерев'яний храм згорів, на тому ж місці у 1800 році була зведена нова кам'яна церква у формах класицизму з елементами руського стилю.

За радянських часів був знищений купол, приміщення використовувалося як краєзнавчий музей.

Нині Благовіщенська церква – діючий храм УПЦ московського патріархату.

Будинок купця Воздвиженського (Воздвиженка) у Зінькові до більшовицького перевороту 1917 року служив приміщенням дворянського зібрання.

Воздвиженський був сином бідного зіньківського міщанина, який торгував дьогтем. Завдяки своєму підприємницькому таланту він став відомим промисловцем: збудував цегельний завод, олійниці, млин. Згодом став споруджувати багатоповерхові будинки у Зінькові.

Оригінальна будівля в стилі раннього романтичного модерну з елементами неоготики побудована в 1897 році. Зараз це гуртожиток.