Пам'ятки Миколаївської області

Південнобузький кромлех - культова споруда приблизно часів середнього неоліту. На площі близько 100 квадратних метрів знайдено 12 культових кілець із каменю, вік яких становить не менше 5 тисяч років.

Споруда повністю кам'яна, тобто. крім видимих ​​каменів, що стирчать назовні, вся її форма викладена з каменю, прихованого під шаром грунту. Завдяки цьому добре збереглася її форма, добре видно спіральний коридор усередині.

За розповідями старожилів, раніше ходили чутки про те, що колись у центрі кромлеху стояв великий камінь чи ідол.

Комунальний заклад "Південноукраїнський міський історичний музей" розташований у центральній частині міста Південноукраїнськ на березі Південного Бугу, в зоні відпчинку містян.

Музей було засновано в 2003 році на території Меморіалу воїнам-визволителям як музейний комплекс "Козацької слави та військової техніки". В 2014 році був перейменований на "Південноукраїнський міський історичний музей.

Музейна експозиція складається з двох частин - виставки військової техніки просто неба та виставкової зали, в якій представлені п'ять експозиційних відділів. Відділ "Слава Бузького Ґарду" розповідає про історію краю від сивої давнини до часів Бугогардівської паланки Війська Запорозького Низового. Відділи "Між двох вогнів. Україна в Другій світовій війні" та "Ціна чужої війни" присвячені, відповідно, вшануванню пам'яті учасників бойових дій в період Другої світової війни та на території інших держав. В екпозиції відділу "Герої не вмирають" йдеться про Революцію гідності 2013-2014 років та сучасну російсько-українську війну. В постійній експозиції "Моє місто - Південноукраїнськ!" зібрані матеріали про будівництво та розвиток Південноукраїнської АЕС та міста-супутника.

Працівники музею проводять оглядові та тематичні екскурсії містом та околицями.

Регіональний ландшафтний парк "Приінгульський" розташований на ділянці долини річки Інгул від села Розанівка до села Софіївка.

На поверхню тут виходять докембрійські граніти, утворюючи мальовничий краєвид. Окремі найбільш помітні чи барвисті виходи кристалічних порід отримали власні назви. Про деякі з них складено по кілька легенд, як, наприклад, про скелі "Пугач", "Стовп" (або "Скеля Кам'яних богатирів"), "Спляча красуня", "Стіна" або просто "Устя" поблизу гирла річки Березівка при впаданні в річку Інгул.

Південніше села Розанівка теж є "Стіна" або "Воронова скеля", на якій здавна гніздиться пара воронів.

Є фантастично привабливі оголення граніту - "Берег Кам'яних Хімер" , гранітне плато в місці злиття річки Стовпової з річкою Інгул, яке зветься "Чортів міст" та інші.

Біля села Софіївка створений штучний каньйон та водоспад - водоскид Софіївського гідровузла для вод від злив та танення снігів.

Регіональний ландшафтний парк "Тилігульський" розташований на східному узбережжі Тилігульського лиману.

Створений у 1995 році з метою збереження цінних природних комплексів та історико-культурних об'єктів Тилігула, створення умов для організованого туризму та відпочинку, проведення наукових досліджень, пропаганди екологічних знань.

Тилігульський лиман вважається найчистішим на Північно-Західному Причорномор'ї. У районі Ташинської затоки та гирла річки Царега знаходиться один із найбільших на півдні України цілинних степових масивів. 350 видів рослин та 384 види хребетних тварин. Із занесених до Червоної книги України видів птахів тут зустрічаються: малий баклан, ходулечник, морський зуйок, кулик сорока, ковпиця, коровайка, жовта чапля та інші. Лиман має великі запаси цілющого сірководневого бруду.

Туристична інфраструктура в заповідній зоні практично відсутня, навіть у високий сезон кількість туристів невелика.

Адміністрація Тилігульського ландшафтного парку знаходиться у селищі Березанка за 20 кілометрів на схід від Тилігульського лиману.

Літня царська резиденція у Вознесенську зведена в 1837 році до візиту російського імператора Миколи I.

Невеликий палац розташований на краю Мар'їного гаю.

Наразі це будівля держпідприємства "Вознесенське лісове господарство".

Садиба поміщиків Тропіних розташована на території Щасливського парку на протилежному від Софіївки березі Інгулу, в селі Щасливе (з Софіївки можна пройти підвісним пішохідним мостом).

Брати Микола, Іван, Олександр Тропіни, сини купця Степана Тропіна, були відомими у Херсоні меценатами, будівельниками церков та піклувальниками навчальних закладів. Одна з херсонських лікарень носить їхнє ім'я.

У 1912 році Тропіни збудували на лівому березі Інгулу садибу та заклали парк. Садибний будинок погано зберігся, але вже ведеться реставрація засобами регіонального ландшафтного парку "Приінгульський". Також зберігся льох, в якому влаштовано банкетну залу.

У парку колишньої садиби Тропіних ростуть сторічні осокори діаметром більше метра, клени, шовковиці.

Кам'яна Свято-Микільська соборна церква в Миколаєві збудована в 1813 році в стилі класицизму. Збереглися орнаменти та розписи XIX століття.

З моменту освячення храм ніколи не закривався надовго, навіть у розпал боротьби з релігією. Після створення Миколаївської та Вознесенської єпархії, коли місто Миколаїв стало єпархіальним центром, Свято-Микільському храму було надано статус собору. Храм було відреставровано, на дзвіниці з'явилися дзвони. У південній частині собору було споруджено бічний вівтар на честь Покрова Пресвятої Богородиці. Біля північних дверей із зовнішнього боку споруджено місце для освячення води.

Микільский собор у Миколаєві внесено до переліку архітектурних пам'яток державного значення.

Колишня турецька мечеть - єдина будівля Очакова, що збереглася з турецьких часів.

Розташована на валах фортеці Очаків (Ачі-Кале), взятої російськими військами та чорноморськими козаками в 1788 році після розгрому турецької ескадри російсько-запорозьким флотом та військами Олександра Суворова.

Після захоплення Очакова мечеть в 1794 році була перетворена на православний храм Святого Миколая Чудотворця. Спочатку був надбудований дерев'яний купол, а в 1804-1807 роках було проведено капітальну реконструкцію: прибудовано кам'яний вівтар, притвор і паперть, а кам'яний мінарет перероблений на дзвіницю.

В радянські часи тут знаходився військово-історичний музей імені Суворова. Наразі будівлю знову передано церкві і тут знову розташовується очаківський Свято-Миколаївський Собор, триває реставрація.

На церковному обійсті поховані художник-мариніст Руфін Судковський та очаківський комендант Орест Щетинін.

Свято-Михайлівський Пелагіївський жіночий монастир прикрашає скелясті береги річки Інгул на території регіонального ландшафтного парку "Приінгульський".

У центрі комплексу височить церква Святої Пелагеї, збудована у 1896-1904 роках братами Андрієм та Михайлом Дуриліними, слідуючи заповіту отця Ісидора Дуриліна, на згадку про їхню рано померлу матір Пелагею. Невідомий німецький архітектор використав модний на рубежі століть модерн, втіливши його в стилі "a la Russe". Дванадцятиглава церква з куполами-цибулинами була увінчана дзеркальними хрестами. У храмі три престола: Святого Архістратига Михаїла, Преподобної Пелагеї та Мученика Андрія Стратилата. До радянсько-української війни при Пелагіївській церкві діяла парафіяльна школа.

У період радянської влади храм був розграбований, приміщення використовувалося як склад.

У 1994 році при відновленій Пелагіївській церкві було засновано православний жіночий монастир московського патріархату. Реставрація храму продовжується. Завершено будівництво зимової церкви, яка примикає до келій черниць.

Свято-Петропавлівська церква у Новому Бузі побудована в першій половині ХІХ століття.

Належить до УПЦ московського патріархату.

Свято-Покровська церква - єдина архітектурна споруда, що збереглася в Первомайську з ХІХ століття.

Традиційна за архітектурою церква збудована в 1805 році в стилі класицизму. В 1839 році поряд зведена дзвіниця.

Свято-Покровська церква знаходиться на території колишнього польського поселення Богополь, яке потім увійшло до складу Первомайська.

Сквер імені Івана Мазепи відкрито в Миколаєві в 1988 році. Розташований на перехресті вулиці Аркасівської та Набережної, де починається Інгульський міст.

До повномасштабного російського військового вторгнення в Україну сквер носив ім'я Пушкіна. В сквері була встановлена бронзова скульптура двадцятип'ятирічного поета на гранітному постаменті, що була створена Юрієм Макушиним. В 2022 році, під час російсько-української війни, рішенням міськради Миколаєва скульпутра Пушкіна була демонтована комунальними службами міста. В 2024 році на вимогу Закону України про деколонізації топономії сквер було перейменовано на честь видатного українця - гетьмана Івана Мазепи.

В 2011 році проведено реконструкцію скверу.

Снігурівський історико-краєзнавчий музей розташований в центрі Снігурівки в приміщені міського Будинку культури.

Музей відкрився на громадських засадах в 1970 році з ініціативи місцевих ентузіастів та краєзнавців. В 1991 році музей отримав статус "народного".

Фонди музею налічують 3167 одиниць старожитностей з історії міста та околиць. Експозиція музею представлена в 8 експозиційних відділах, що висвітлюють історію первісних поселень у краї в доісторичні часи, історію заснування Снігурівки, події радянського часу та Другої світової війни, розвиток господарства в повоєнний період, етнографію Снігурівщини.

РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКА ВІЙНА

З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну в 2022 році з 16 березня по 10 листопада Снігурівка знаходилася під російською окупацією. Будівля Будинку культури, в якій розташовувався музей, була захоплена окупантами. Приміщення музею зазнало значних руйнувань, музей майже зруйновано. Комп'ютерна та оргтехніка, меблі, виставкове обладнання, інвентарні книги, облікові картки – все майже знищено. 40 відсотків музейного фонду втрачено.

Після деокупації Снігурівки почалася робота з відновлення музейного фонду та поповнення його експонатами, що стосуються російсько-української війни.

Комплекс житлових будинків Управління Одеської залізниці збудований у Вознесенську на початку ХІХ століття.

Двоповерхові будинки, що добре збереглися, органічно вписуються в архітектуру міста.

Поруч розташований залізничний вокзал.

Сліди старовинного прикордонного посту запорозьких козаків збереглися на пагорбі над Південним Бугом поряд з Іванівкою неподалік Південноукраїнська.

На карті Річчі Занноні 1767 року це місце позначено як прикордонна фортеця "Мандрівниця". Зараз на її місці лише кілька десятків каменів, а також стародавня кам'яна дорога, що веде до Південного Бугу. Дуже гарні місця.