Пам'ятки Київської області

Страусина ферма "ВІП Страус" (VIP Ostrich Farm) була відкрита під Києвом у 2001 році. Головний напрямок діяльності ферми - це розведення африканських страусів з метою подальшої реалізації молодняку ​​та розведення дорослого стада. Використовуються технології страусиних ферм США та Канади, які адаптовані під українські умови.

За попередніми домовленостями проводяться пізнавальні та розважальні екскурсії територією ферми. Також можна придбати сувеніри на згадку виготовлені з пір'я та шкаралупи яєць африканських страусів, сфотографуються з птахами та отримати фотографію страуса на згадку.

Заповідник-ферма "Кийлівська Асканія" розташований у мальовничому куточку Київщини, далеко від доріг. Захищений з усіх боків кілометровою смугою густого лісу.

У заповіднику створені всі умови для відпочинку в дикій природі та для спілкування з тваринами, які вільно пересуваються територією та практично ручні.

На території заповідника є 5 водойм для лову риби, де живуть лебеді та гуси, гніздяться дикі качки. Багатство "Кийлівської Асканії" становлять екзотичні тварини та птиці: чорні африканські страуси, камерунські кізочки, в'єтнамські свині, фазани, пухові кури.

Цілий рік для любителів верхової їзди - катання на конях, а для дітей - катання на візку, запряженому осликом. Покуштувати екзотичні продукти можна у кафе-барі "Екзотичні страви". Працює сувенірна крамниця, також є банкетна зала на 40 осіб.

Публічна експозиція "Подарунки президентам України" є загальнодоступною частиною Фонду президентів України, що функціонує на базі Національної бібліотеки України імені Володимира Вернадського в Києві.

Фонд заснований у 1996 році. Колекція музею подарунків президентам України нараховує близько 2000 предметів і документів, пов’язаних із життям та діяльністю керівників української держави. Тут є подарунки з різних куточків світу.

Серед експонатів різноманітні твори мистецтва, як, наприклад: предмети народних промислів (вишиванки, дерев’яні скриньки, килими, вази, посуд тощо), музичні інструменти, декоративна зброя (шаблі, мечі, булави тощо), картини (виконані різними техніками на полотні, шовку, папірусі, з використанням каміння, гаптовані тощо), предмети одягу (мантії, національний одяг тощо), макети військової техніки, почесні нагороди та відзнаки президентів України, скульптури та нумізматичні експонати тощо.

Особливу увагу привертає килим з портретами 12 президентів пострадянських країн, подарований Леоніду Кучмі таджицьким колегою Емомалі Рахмоном у 1997 році.

Світло-музичний фонтан зі скульптурною композицією "Груша" відкрили у київському парку "Позняки" у 2012 році.

У центрі композиції - чотириметрова скульптура із нержавіючої сталі. За задумом автора проєкту, київського скульптора Олексія Золотарьова, груша, як символ солодкого життя, поділена на 7 нерівних частин, що символізує руйнування та водночас створення, об'єднання.

Поліровані поверхні скульптури дають можливість взаємодії з глядачем.

Хоральна (центральна) синагога збудована в XIX сторіччі коштом єврейської громади міста Біла Церква. Будівля виконана у стилі еклектики.

У віці 16 років тут почав свій шлях кантора Пінхас Мінковський, про якого писав Бабель в одному зі своїх оповідань про Беню Крика: "Похорон Йосипа буде за першим розрядом: шість коней, як шість левів, дві колісниці з вінками, хор із Бродської синагоги, сам Мінковський прийде відспівувати покійного вашого сина".

За радянських часів синагогу було закрито, зараз будівля належить технолого-економічному коледжу Білоцерківського національного аграрного університету.

Борщагівський храм Казанської ікони Божої Матері "Живоносне Джерело" заснований в середині XVII сторіччя, одразу після заснування села Братська Борщагівка (нинішній район Києва) на землях, подарованих Київському Братському Богоявленському монастирю козацьким гетьманом Іваном Петражицьким-Кулагою.

Головною святинею був чудотворний образ Божої Матері Борщагівської, за легендою знайдений сліпим ченцем поруч із старовинним колодязем.

Нинішня кам'яна будівля церкви Живоносного Джерела у псевдовізантійському стилі споруджена у 1872 році. Храм хрестоподібний у плані, п'ятиголовий, з великим центральним куполом та триярусною дзвіницею. Пізніше були прибудовані два бічні притвори.

За радянських часів храм був закритий, використовувався як зерносховище. В 2002 році відроджений храм Казанської ікони Божої Матері "Живоносне Джерело" освятив Патріарх Київський та всієї Русі Філарет.

Дерев'яний храм святого великомученика Димитрія Солунського є центральною спорудою етнографічного комплексу "Українське село".

Храм заснований коштом народного депутата Володимира Бондаренка на місці, де в 2004 році на нього було скоєно невдалий замах – його автомобіль закидали пляшками з горючою сумішшю. Будівництво було завершено в 2007 році.

Храм збудований із циліндричного зрубу у вигляді восьмикутної ротонди. Інтер'єр прикрашає різьблений іконостас у стилі українського бароко. При храмі святого великомученика Димитрія Солунського діє парафіяльна школа.

Хутір Млинок виник неподалік Веприка в XVII-XVIII сторіччі, коли мірошник Дем'ян Цукренко поставив тут водяний млин на річці Кирша при її впадінні в Ірпінь.

Проте поселення на цьому місці існували з найдавніших часів, починаючи з неоліту (XII-X сторіччя до нашої ери), про що свідчать археологічні знахідки. Збереглися укріплення пізнішого скіфського городища VI-V сторічь до нашої ери. Вал довжиною 1,5 кілометри, висотою 5 метрів, шириною до 25 метрів з ровом глибиною 2 метри захищає площу близько 40 гектарів. Це одне із найбільших скіфських городищ на Кевщині. У розрізі вал можна побачити прямо на під'їзді до хутора, поруч із оригінальними дерев'яними воротами та сторожовою вежею.

На березі водосховища споруджено каплицю Нерукотворного Образу Ісуса Христа та Феодорівської Ікони Божої Матері.

Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва України створений 1966 року за сприяння голови правління Спілки письменників України Олеся Гончара.

Розташовується в історичній будівлі Бурси Софійського монастиря (1763-1767 роки), на території Національного заповідника "Софія Київська". 

У фондах архіву-музею зберігаються документи з літератури, мистецтва й культури України XVIII–XX століть, біографічні та епістолярні матеріали, рукописи творів, графічні праці та світлини багатьох українських письменників, художників, композиторів, діячів театру та кіно. Деякі з цих матеріалів представлені в експозиційних залах музею. 

Особливий інтерес становлять відтворені інтер'єри робочих кабінетів з особистими речами видатних діячів української культури. Серед них мемтріальні кабінети кінорежисера Олександра Довженка, письменників Юрія Яновського, Михайла Стельмаха, Івана Микитенка, поета Андрія Малишка, художника Миколи Глущенка. 

При державному архіві-музеї працює читальний зал, де можна замовити для ознайомлення архівні документи.

Відділом Центрального державного архіву-музею літератури та мистецтва України є музей "Літературно-мистецькі Плюти" на околиці Києва.

Київ-Пасажирський – головна пасажирська залізнична станція Києва. Належить до Центральної залізниці, що діє з 1860-х років. Складається зі старого Центрального, нового Південного та Приміського залізничних вокзалів. В безпосередній близькості від Приміського вокзалу розташована станція метро "Вокзальна".

Закладка центральної будівлі відбулася в 1927 році на місці старого вокзалу, спорудженого у формі англійської готики в 1868-1870 роках. Перша черга почала працювати в 1932 році.

Під час Другої світової війни вокзал було частково зруйновано, а після війни - відновлено. У 1954-1955 роках були прокладені пішохідні тунелі від Вокзальної площі до платформ, у 1967-1969 роках споруджено навіс над першою платформою, а два первісні переходи на рівні другого поверху замінено великою залою очікування з виходами на платформи.

Вокзал розраховувався на 72 пари поїздів та 40 тисяч пасажирів на добу. Основний об'єм має загальну симетричну композицію, у центрі якої – вестибюль відправлення площею понад 1200 квадратних метрів і висотою 32 метри.

У 2001 році було проведено генеральну реконструкцію вокзалу, в ході якої було оновлено фасад центральної будівлі, а вестибюль став значно просторішим. Його стіни обробили гранітом та мармуром різних кольорів, а під склепіннями виклали панно з краєвидами історичних пам'яток столиці. Біля центрального входу встановили великий ескалатор, який доставляє пасажирів на другий поверх. Тоді ж було зведено простору семиповерхову будівлю Південного вокзалу, яка вважається одним із найкрасивіших залізничних терміналів у Східній Європі.

Дерев'яну церкву апостола Іоанна Богослова в Розкопанцях під Богуславом збудовано в 1884 році.

Класичний український триверхий храм. В інтер'єрі церкви Іоанна Богослова зберігся розпис ХІХ століття. Гармонічно розвинена композиція будівлі, майстерно виконані деталі ставлять пам'ятку у низку цікавих зразків української дерев'яної архітектури ХІХ століття.

На церковному подір'ї є надгробок із фотографією молодої жінки та написом: "Хай буде твоя свята воля. Ганна Савельївна Цюрупа, померла 29 січня 1910 року на 23-му році життя".

Історія церкви Святого Архангела Михаїла в Шандрі бере початок із 1755 року, коли тут збудували дерев'яний греко-католицький храм.

У 1768 році, під час Коліївщини, священик Андрій Кущевич підтримав гайдамаків та прийняв православ'я, за що був страчений.

В 1811 році дерев'яна Михайлівська церква згоріла. На її місці за 20 років заклали нинішню - кам'яну.

Церква Архангела Михаїла хрестоподібна у плані, має один великий купол на восьмигранному барабані та прибудовану дзвіницю. З пагорба, де стоїть церква, відкриваються чудові краєвиди: з одного боку глибока балка, з іншого - долина річки Шевелюха з оброслим очеретами та вербами ставком.

Дерев'яна церква Архістратига Михаїла збудована в Лукашах у 1892-1896 роках на місці старої Михайлівської церкви, відомої з XVII сторіччя.

П'ятикупальний храм має типову для тих часів архітектуру.

В 1931 році більшовики закрили церкву, приміщення використовували як зерносховище. Під час німецької окупації богослужіння було відновлено, і з того часу храм не закривався.

Парафія Святого архістратига Михаїла належить до Православної церкви України.

Церква Воздвиження Хреста Господнього був побудований в селі Любимівка в 1858 році коштом поміщика Лукомського за типовим проєктом архітектора Костянтина Тона.

До сьогодні Хрестовоздвиженська церква збереглася практично в первозданному вигляді. На території храму знаходиться могила відомого історика та краєзнавця Лаврентія Похилевича, автора книги "Сказання про населені місцевості Київської губернії".

У храмі зберігається ікона Святого Архістратига Михаїла, написана на початку XX століття на згадку про явлення святого мешканцям сусіднього села Рови.

Церква Воздвиження Хреста Господнього є пам'яткою архітектури місцевого значення.

Церква Воздвиження Чесного Хреста Господнього на Подолі у Києві закладена в 1746-1748 ppках київськими ремісниками, які мешкали у слободі Гончарі-Кожем'яки (нинішній мікрорайон "Воздвиженка").

Перший храм був дерев'яний. У 1811 році на його місці почали будувати нинішню дворівневу Хрестовоздвиженську церкву. Нижній теплий храм був освячений в ім'я Михаїла Архангела. Верхній поверх освятили в 1841 році в ім'я Воздвиження Чесного Хреста Господнього.

У цій церкві в 1891 році був охрещений майбутній письменник Михаїл Булгаков.

Наразі Хрестовоздвиженська церква належить до УПЦ московського патріархату.