Пам'ятки Сумської області

Сорокаметрова башта водогону - візитна картка Глухова. Її видно за багато кілометрів від міста, є виразним елементом його архітектурного силуету.

Водонапірна вежа побудована в 1927 році на місці Путивльської брами Глухівської фортеці після того, як було прийнято рішення про створення міського водогону. Унікальна по архітектурі - круглий конусоподібний стовбур у верхній частині м'яко переходить у розширений двоярусний циліндр із прямокутними віконцями.

Внутрішні гвинтові сходи в 186 ступенів ведуть на верхній рівень з оглядовим майданчиком, з якого відкривається чудовий вид на місто та його мальовничі околиці. Влітку доступ на оглядовий майданчик відкрито.

Глухівський міський краєзнавчий музей розташований у двоповерховій будівлі Дворянського зібрання (1811 рік), виконаній у стилі провінційного класицизму.

Музей засновано в 1902 році як Глухівський музей української старовини. Основу експозиції склала приватна колекція глухівчанина Миколи Шугурова.

Експозиція висвітлює історію міста з найдавніших часів до другої половини ХХ століття. Розміщена в п'яти залах: зал природи, "Глухів середньовічний", Гетьманська зала, "Історія Глухова XIX століття", "Глухів у роки Другої Світової війни".

Представлено прапор Глухова 1878 року, напрестольне Євангеліє 1766 року, вироби Волокитинської фарфорової фабрики та інше.

Київська брама Глухівських міських укріплень - єдина споруда Глухівської фортеці, що збереглася, один з чотирьох колишніх в'їздів на територію старого міста.

Земляна фортеця була закладена старостою новгород-сіверським Олександром Пісочинським у 1635 році на місці давньоруського городища.

Значно розширена в 1685 році. Коли Глухів став гетьманською резиденцією, фортецю реконструювали, й у 1766-1769 роках спорудили з каменю Київську та Московську в'їзні брами. Проте вже на початку ХІХ століття, згідно з проєктом перепланування міста, фортеця була ліквідована, Московська брама розібрана. Окрім Київської брами, збереглися лише фрагменти оборонної лінії вздовж вулиці Валової.

В приміщенні кардигардії відкрито експозицію, присвячену Глухову часів німецької окупації 1941-1943 років (звертатися до адміністрації заповідника "Глухів").

Лебединський краєзнавчий музей створено в 1996 році на базі громадського музею історії Лебединщини. Розташований в історичній будівлі 1820 року, в якій колись розміщувалося жандармське відділення, потім гостинний двір, гуртожиток чоловічої гімназії, корпус педагогічного училища.

У фондах музею зібрано близько 10 тисяч експонатів, які розповідають про заселення краю, значні історичні події, економічний та промисловий розвиток регіону.

Постійні експозиції: "З історії краю", "Музична спадщина" (матеріали про композиторів Олександра Стеблянка та Сергія Рахманінова, співаків Івана Стешенка та Бориса Гмирі), "Під чорним тавром" (експозиція, присвячена Голодомору 1932-1933 років) та інші.

Музей археології Національного заповідника "Глухів" відкрито в 2008 році у відреставрованому садибному будинку Кочубеїв.

В експозиції музею представлена ​​кераміка, знаряддя праці, посуд, фрагменти одягу, зразки будівельних матеріалів, знайдені у Глухові та околицях.

Зала давньої історії охоплює археологічну спадщину міста від палеоліту до І тисячоліття нашої ери.

Зала давньоруської епохи представляє історію Глухова Х-ХІІІ століть та періоду Великого князівства Литовського XIV-XV століть.

Зала пізнього середньовіччя присвячена Глухову XVIII століття, коли він мав статус столиці Гетьманщини.

Також в археологічному музеї відбуваються тимчасові виставки. Тут же розміщується адміністрація Національного заповідника "Глухів". Співробітники організують екскурсії містом.

Музей-садиба генерала Михайла Драгомирова відкрився у 2007 році у відреставрованому будинку генерала в Конотопі.

Військовий і державний діяч російської імперії українського походження, генерал від інфантерії Михайло Драгомиров народився в родовому хуторі Драгомирівському поблизу Конотопа, а останні роки життя прожив у своїй міській садибі.

В музейній експозиції представлені меблі кінця XIX – початку ХХ століття, картини місцевих художників та інші експонати.

Музей-садиба генерала Драгомирова є відділом Конотопського міського краєзнавчого музею Олександра Лазаревського.

Садибний будинок поміщиків Огієвських у Кролевці відомий тим, що в ньому зупинявся поет Тарас Шевченко.

В 1859 році він востаннє повертався з Києва до Петербурга. Завітавши до своїх друзів Лазаревських у селі Гирівка (нині Шевченка) Конотопського повіту, він заїхав з ними до Кролевця, де жила сестра Лазаревських Глафіра Огієвська. Тут Шевченко й переночував, вирушивши потім до Глухова.

Будинок Огієвських зберігся у первісному вигляді. В 1964 році встановлено чавунну меморіальну дошку.

Наразі в садибі Огієвських розміщується Музей кролевецького ткацтва, в якому представлені традиційні кролевецькі рушники, вишиванки та ткацькі верстати.

Свято-Воскресенський кафедральний собор - головний православний храм Сум, найстаріша кам'яна споруда в місті, чудовий зразок українського бароко.

Собор побудований на межі XVII-XVIII століть коштом засновника міста Герасима Кондратьєва та його сина Андрія Кондратьєва. За легендою, при будівництві в стіну храму було замуровано сестру Кондратьєва - Марію, отаманшу розбійницької зграї.

Архітектура двоповерхового кам'яного Воскресенського собору повторює традиційні форми української дерев'яної храмової архітектури - він схожий на тризрубні козацькі церкви. Судячи з товщини стін (до 1,5 метрів), характерної форми вікон-бійниць та розташування на лінії колишніх. міських укріплень, Свято-Воскресенський собор входив до оборонної системи Сум. До річки вів підземний хід, який тепер засипаний.

За радянських часів тут був розташований відділ декоративно-ужиткового мистецтва художнього музею. Після 1991 року Воскресенську церкву повернули віруючим, і тепер Свято-Воскресенський собор є кафедральним собором Сумської єпархії Православної церкви України.

Величний Спасо-Преображенський кафедральний собор на пішохідній вулиці в самому центрі Сум у своєму образі поєднує елементи ренесансу, бароко та класицизму.

Преображенський собор у Сумах збудований у 1776-1788 роках на місці дерев'яного храму XVII сторіччя. 56-метрову барочну дзвіницю з англійськими курантами прибудовано пізніше. Сучасний вигляд Спасо-Преображенський собор набув після капітальної реконструкції, зробленої у 1882-1892 роках за проєктом авторитетного харківського архітектора Михайла Ловцова. По кутах купола встановлені чавунні постаті апостолів Петра і Павла, а також дві однакові постаті Святого Володимира Великого, а на дзвіниці - постаті чотирьох євангелістів: Луки, Марка, Іоанна і Матвія.

В інтер'єрі Спасо-Преображенського кафедрального собору - іконостас із білого мармуру та уральського малахіту, живописні роботи на біблійні теми Володимира Маковського. Головні святині - чудотворні ікони Тихвінської Богоматері та Корсунської Богородиці.

Спасо-Преображенський собор належить УПЦ московського патріархату. Святкові служби транслюються назовні.

Старовинний храм святих трьох Анастасій у Глухові заснований у XVIII сторіччі гетьманом Іваном Скоропадським як домова церква біля гетьманської садиби.

Названий на честь його дружини Анастасії. Відроджений у 1884-1893 роках коштом сім'ї цукрозаводчиків Терещенко, ставши їх родовою усипальницею. Нагадує формами Володимирський собор у Києві, який також будувався за участю родини Терещенків.

Проєкт у неовізантійському стилі розробив архітектор Андрій Гун. Шедевральні розписи за ескізами Віктора Васнецова виконали знамениті художники Сведомські, Пимоненко, Верещагін, Журавльов, які також оформляли Володимирський собор. Зберігся розкішний іконостас із білого мармуру.

В 2003 році, після візиту до міста одного з нащадків Терещенків, у підвалі Трьох-Анастасіївського собору було виявлено фамільний склеп. Тут поховано засновника роду Артемія Терещенка, його дружину Євфросинію, їхніх синів Федора та Миколу.

Нині це кафедральний храм Конотопської та Глухівської єпархії УПЦ московського патріархату.

Яблуня-колонія в Кролевці – унікальна яблуня-кущ віком понад 220 років. Є колонією з 15 пов'язаних між собою споріднених дерев площею 1 тисяча квадратних метрів.

Колонія розвинулася з єдиного материнського ствола, що існував колись. Її головна особливість – в унікальному способі розмноження. Гілки яблуні з віком хиляться до землі і вкорінюються, у результаті проростають нові дерева (в такий спосіб розмножуються аґрус і смородина).

Яблуня знаходиться на території колишньої садиби князів Мещерських. Під нею встановлено знайдену неподалік могильну плиту з написом: ”Князь Петро Сергєєв, син Мещерський. Народився 1780 24 серпня, помер 1848 18 лютого від народження 68 років”. За легендою, дерево "сумує" за померлим господарем.

Інша легенда розповідає про те, що яблуню князь посадив на могилі своєї дружини, яка рано померла.

Зараз деревом опікується Центр позашкільної освіти Кролевецької міської ради, який розташовується у колишній садибі Мещерських.

2023 року ботанічна пам’ятка природи загальнодержавного значення "Яблуня-колонія" посіла третє місце в онлайн-голосуванні за Європейське дерево року.

Ямпільський краєзнавчий музей заснований у 2009 році. Музей розташований на території Ботанічного саду місцевого значення "Ямпільський".

Музейний фонд налічує близько 1700 експонатів. Це побутові речі, посуд, регіональний народний одяг (дівочі й жіночі костюми Східного Полісся (Ямпільщина) та Наддніпрянщини (Полтавщина), чоловічі вишиванки), інтер’єрна вишивка кінця XIX - першої половини ХХ століття, фото та фонотека  ХХ століття, побутові годинники другої половини ХХ століття, скульптурна порцеляна 1950-1970-х років та інше.

Окрасою представленого в музеї народного одягу є весільний костюм Єфросінії Поправко з хутора Деряжня, якому більше 100 років. Експозицію доповнює добірка світлин мешканців Ямпільщини в національному одязі кінця ХІХ - першої половини ХХ століття.

В гончарній експозиції є унікальний глиняний іскрогасник – прийстрій, який ставили на солом’яний дах, щоб він не загорівся.

Неоренесансний палац у Кияниці вважається однією із перлин садибного будівництва Слобожанщини.

Побудований у 1890 році купецькою родиною Ліщинських, які отримали Кияницю у спадок від багатого цукрозаводчика Івана Харитоненка.

Двоповерховий Кияницький палац із витонченою вежею, оточений віковим парком, особливо романтично виглядає з протилежного берега ставка. У Кияницькому парку (56 гектарів) виростають понад 70 видів дерев та чагарників, серед яких можна зустріти платани, гінкго, сріблясті ялини, сосни, липи, клени та, звичайно, головну паркоутворюючу деревину – дуб. Також зберігся невеликий флігель.

За радянських часів на території садиби Ліщинських розміщувалася база відпочинку "Кияниця". Наразі будівля знаходиться у власності Сумського національного аграрного університету, проведено часткову реставрацію.

Комплекс навчальних закладів збудовано в Глухові в другій половині XIX століття.

В 1874 році було відкрито учительський інститут, який готував вчителів для Чернігівської та Полтавської губерній. В 1914 році його закінчив видатний кінорежисер Олександр Довженко. В глухівській чоловічій гімназії навчався художник Георгій Нарбут.

Наразі всі корпуси займає Глухівський державний педагогічний університет імені Олександра Довженка. При ньому працює історико-педагогічний музей.

Архітектурно-етнографічний комплекс "Старе село" в Пустовійтівці є науково-дослідним сектором Музею останнього отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського, що відтворює сільський краєвид, традиційний для України ХVІІІ–ХІХ століть.

В основі комплексу – церква Святої Трійці, побудована у 1773 році коштом уродженця села Петром Калнишевським та відновлена у 2006-2007 роках. До церкви прилягає паркова зона "Калнишевий гай".

Через дорогу від храму влаштовано маленький етнографічний майданчик просто неба (скансен) із відреставрованим вітряком XIX століття. Вітряк шестикрилий, стовпового типу, обнесений тином. На обійсті біля нього стоїть чумацький віз. Неподалік знаходиться колодязь-журавель із довбанкою для напування коней, ятка та дубова колода-лавка для відпочинку. Ще в сотні метрів від церкви можна побачити клуню під очеретом та саж під черепицею.