Пам'ятки Чортківського району

Згідно з місцевою легендою, близько 200-300 років тому в цих місцях оселився якийсь відлюдник. Існують здогадки про почесне походження цієї людини, проте не відомі причини, з яких він був змушений зректися мирського життя. Протягом перших чотирьох років він видовбав у стародавній скелі печерну келію, в якій молився. Як свідчить легенда, самітник був убитий і похований поруч із келією в кам'яній ніші.

У 1990-х роках місце було відновлено. Щороку на Трійцю віруючі з найближчих сіл приходять на молитву.

"Пуща відлюдника" входить до комплексу пам'яток однойменної екологічної стежки, розробленої для туристів заповідником "Медобори". Також поблизу знаходяться стародавнє язичницьке городище Звенигород та печера "Перлина".

Відвідати ці пам'ятки можна самостійно за маркованим маршрутом із села Крутилів, або у супроводі співробітників заповідника.

Покинутий римо-католицький костел розташований на цвинтарі у південній частині села Колиндяни.

Побудований у 1870 році як родова усипальниця шляхтичів Городиських. Згідно з іншими джерелами, у підвалі костелу поховано членів родини Альбіновських.

Руїни замку, що погано збереглися, зведеного в XVII столітті на горі, оточеній струмком Драпака. Ім'я засновника невідоме.

Замок у Висічці був чотирикутним, з чотирма кутовими вежами. У 1672 році його захопили турки, а в 1675 році в замку перебував із військом польський король Ян Собеський.

У 1820 році власниця Висічки Марія Голійовська-Чарковська збудувала на території напівзруйнованого замку палац у стилі неоготики. У 1900 році Кирило Чарковський наказав розібрати замкові мури та в'їзну вежу, а також засипати рови.

Палац був повністю знищений за радянської влади. Фактично збереглася лише одна замкова вежа. Ще одна в руїнах, а від третьої залишився лише фундамент. Також збереглося одне із господарських приміщень, деякі підвальні приміщення.

Культовий комплекс у селі Рукомиш виник навколо печерного храму Гробу Господнього, заснованого в XIII сторіччі київськими ченцями, які прийшли сюди після руйнування Києво-Печерської лаври.

Основою для храму стала природна печера у травертиновій скелі, яка була додатково розширена. Поруч із храмом є кілька менших гротів-келій, вирубаних у скелі вручну.

Пізніше ченці переселилися до Бучача, де заснували новий монастир, а в Рукомиші залишилося лише кілька старців.

У 1768 році біля підніжжя скелі було споруджено Онуфріївську церкву. У ній зберігається унікальна дерев'яна скульптура Святого Онуфрія роботи видатного скульптора Івана Георгія Пінзеля, виявлена тут випадково.

В комплекс також входить басейн для освячення води та Хресна дорога з кількома каплицями.

Каскад водоспадів на невеликій річечці Русилівській, що впадає до Стрипи біля села Русилів.

Всього в трикілометровому каньйоні, захованому в лісовому гаю, налічується 20 водоспадів заввишки від 1, 5 до 12 метрів. Загальна висота каскаду - 150 метрів.

Красу і різноманітність форм каскаду доповнюють яскраві фарби тутешньої природи: грунт темно-червоного кольору, зелень листя, величезна кількість різнокольорових метеликів та бабок..

Романтичні Русилівські водоспади змагаються за красою з аналогічними краєвидами Плітвицьких озер, що у Хорватії.

Садиба Семенських-Левицьких у Хоросткові складається із двох палаців та службових споруд, розташованих по периметру круглої площі.

Старий одноповерховий палац збудував в кінці XVIII сторіччя граф Юзеф Каласантій Левицький. Це досить скромна будівля в стилі класицизму із шестиколонними портиками на парадному та парковому фасадах.

Поруч у ХІХ столітті Вільгельм Станіслав Семенський-Левицький збудував новий двоповерховий палац у стилі необарокко за проєктом італійського архітектора. Боточчині. Навпроти розташовані будівлі служб та кінного манежу.

Після 1939 року садиба була націоналізована, зараз у будівлях розміщується Подільська дослідницька станція Тернопільського інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук. У Старому палаці якийсь час розміщувалася експозиція Музею природи, але зараз він у приватній власності.

Великий парк на території садиби в 1972 році став основою Хоростківського дендропарку (14 гектарів), де представлені рослини багатьох континентів: філодендрон (тюльпанне дерево), павловнія (адамове дерево), півонія, гінкго дволопатеве (динозаврове дерево), динозаврове дерево дерево), різні види платанів та магнолій, кедри, кипариси та інші екзотичні рослини.

Міні-палац у Трибухівцях збудував на початку ХХ століття польський поміщик Тімельман (чи Кимельман). Садиба зведена у стилі романтизму з елементами бароко.

За радянських часів у садибі розташовувалася лікарня. Нині будівля у приватній власності. Новий власник реставрує міні-палац. Дах уже вкритий справжньою червоною черепицею, яку збирали поблизу і ретельно відмивали.

Палац оточує великий сад.

Руїни синагоги у Гримайлові розташовані в центрі селища, трохи осторонь головної дороги.

Оборонний храм зі стінами завтовшки до 1 метри, побудований у XVII сторіччі, входив у систему міських фортифікацій Гримайлова.

Всередині зберігся арон а-кодеш (ковчег для сувоїв), а в деяких вікнах - решітки із зірками Давида.

Руїни середньовічного замку в Скалі-Подільскій розташовані на високій скелі на правому березі річки Збруч.

Будівництво замку розпочали в 1331 році князі Коріатовичі (Корятовичі), які володіли на той час Поділлям, на місці старого дерев'яного укріплення. В 1516 році кам'янецький староста Станіслав Лянцкоронський відновив зруйнований татарами замок, доповнивши його потужними мурами та бастіонами. В 1648 році його захопили козацькі війська, потім він неодноразово переходив із рук до рук під час польсько-турецьких воєн.

В першій половині XVIII сторіччя скальський староста Адам Тарло відбудував на руїнах палац у стилі бароко з пишним декором, проте лише через кілька років будівля згоріла від удару блискавки. З того часу замок не відбудовувався. За радянських часів було проведено консервацію руїн.

Доступ вільний.

Сімейний склеп баронів Пайгертів, останніх господарів Сидорова, розташований на старому сільському цвинтарі.

Пайгерти володіли селом до 1939 року. Серед них - польський поет Юзеф Пайгерт, який у 1840 році збудував у Сидорові палац (не зберігся).

Монументальний склеп-мавзолей у стилі класицизму вражає своїми величезними розмірами.

Придорожню фігуру Божої Матері було встановлено у Бучачі в 1751 році на замовлення господаря міста Миколи Потоцького. Це була одна з ранніх робіт видатного скульптора Івана Георгія Пінзеля та архітектора Бернарда Меретина. На постаменті зображено герб Потоцьких "Пілява".

За радянських часів фігура Діви Марії була знищена, проте частина постаменту збереглася. Відновлена у 2006 році на колишньому місці, автор копії Роман Вільгушинський.

Яскрава фахверкова будівля Старої ратуші з годинниковою вежею та флюгером у вигляді півня є візитною карткою Чорткова.

ЇЇ оточують дерев'яні торгові ряди, які досі використовуються за призначенням - у них розташовані магазини та інші заклади.

Кафе "Лемківська світлиця" пропонує національні страви лемківської кухні (після депортації з Польщі одна з великих громад лемків осіла в Чорткові).

Народний краєзнавчий музей історії села Товсте розташований у будівлі Народного дому, збудованого на початку ХХ сторіччя товариством "Просвіта".

На сцені його актової зали виступав фундатор українського театру Садовський, а також фундатор гуцульського театру Хоткевич.

У 1990 році тут відкрився краєзнавчий музей.

Важкодоступне урочище Монастирок розташоване в долині річки Стрипа на південь від Бучача.

В лісі на горі Федір збереглися руїни стародавнього монастиря, збудованого в 1600-1606 роках коштом дружини Стефана Потоцького Марії Могилянки (доньки молдавського господаря Єремії Могили, двоюрідної сестри Київського митрополита Петра Могили).

Притока, що впадає в Стрипу, утворює в цьому місці мальовничий каскад водоспаду.

Фрагменти укріплень польської фортеці Окопи Святої Трійці, спорудженої в 1692 році коронним гетьманом Яблоновським для блокади зайнятого турками Кам'янця-Подільського.

Упродовж шести тижнів ціла армія під керівництвом інженера Гоммера насипала потужні вали, зводила вежі та стіни. Для фортеці було обрано дуже вигідне зі стратегічної точки зору місце – вузький скелястий перешийок на злитті Збруча з Дністром. З дозорної вежі чудово проглядалася Хотинська та Жванецька фортеці, а вдалині можна було бачити куполи та мінарети Кам'янця-Подільського.

З 1693 року польський гарнізон почав регулярно проводити успішні атаки на турецькі обози, порушуючи постачання продукту Кам'янця-Подільського. Після того, як у 1699 році Поділля було повернено до складу Польщі, фортеця втратила стратегічне значення. У 1769 р. її взяли російські війська, пізніше вона використовувалася як прикордонна застава.

Збереглася Львівська та Кам'янецька брама, руїни дозорної вежі над Збручем, а також система земляних укріплень.