Пам'ятки Тернопільського району

Історико-меморіальний музей політичних в'язнів відкрився у Тернополі в підвальних камерах тимчасового ув'язнення колишнього слідчого ізолятора Тернопільського управління НКВС-КДБ 14 жовтня 1996 року.

Експозиція музею розповідає про боротьбу українських патріотів з комуністичним режимом, репресивні методи радянських спецслужб та життя засуджених у таборах ГУЛАГу, відтворює режим утримання політичних в’язнів, методи допитів. Серед експонатів музею - карта СРСР із зазначенням місць розташування спеціальних таборів, стенди життєписів керівників збройного підпілля, речі політв'язнів, фотографії та біографії провідників ОУН і УПА, листівки 1940-1950 років, світлини з унікального фотоархіву УПА, знайденого в 1999 році в Івано-Франківській області, матеріали про репресії 1939-1941 років на Заході Україні. 

В 28 камерах попереднього ув'язнення відтворено тюремну обстановку. Відвідувачі можуть побачити карцер, знаряддя тортур, одяг та предмети побуту ув'язнених. Також виставлено макети сибірського концтабору та вагона-"телятника".

Кафедральний собор Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці (Катедра) в Тернополі - пам'ятка архітектури пізнього європейського бароко.

Великий римо-католицький храм із двома витонченими вежами споруджений у 1749-1779 роках в історичному центрі міста за проєктом архітектора Августа Мощинського (за іншими даними – Яна де Вітте) на місці давньоруської православної церкви. Одночасно було збудовано двоповерховий келійний корпус монастиря домініканців. Між ними розташований так званий "італійський дворик", нині недоступний для туристів.

Домініканський костел сильно постраждав під час Другої світової війни, відновлений у 1953 році. Використовувався як картинна галерея Тернопільського краєзнавчого музею, у монастирському корпусі й досі розташований архів.

В 1992 році будівлю костелу відреставровано та передано громаді греко-католиків. Інтер'єри не збереглися.

Поруч із Кафедральним собором Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці встановлено пам'ятник митрополиту Йосипу Сліпому, а в сквері навпроти храму - пам'ятник князю Данилові Галицькому.

Римо-католицький костел Матері Божої Неустанної Помочі збудований в селі Сороцьке у 1937 році. Дуже цікавий зразок неоготичної архітектури початку XX століття.

На стіні храму зберігся подвійний польський сімейний герб, що поєднує в собі герби "Прус" та "Лебідь" (ймовірно, герб засновників костелу). У вікнах частково збереглися вітражі.

Наразі костел Матері Божої Неустанної Помочі закритий і покинутий.

Бережанський замок Синявських – один із найкращих зразків оборонної архітектури епохи Ренесансу на території України, який поляки називали "Східним Вавелем". Пам’ятка архітектури та містобудування національного значення.

Розкішну оборонну резиденцію в Бережанах збудував у 1534-1554 роках руський (український) воєвода, великий коронний гетьман Микола Синявський. Неприступне укріплення з чотирма вежами зведене італійськими майстрами за новоголандською системою французького інженера Гійома де Боплана з використанням штучної водної перешкоди у заплаві річки Золота Липа. Фасади палацових корпусів на замковому подвір'ї увінчували двоярусні аркади-галереї на кшталт італійських палаццо, що оббігали корпуси по периметру, а вікна були прикрашені ренесансним різбленням. Інтер'єри 14 парадних залів Бережанського замку були оформлені розписом з батальними сценами, на третьому ярусі палацу знаходилася багата картинна галерея.

На території замку розташовувався Троїцький костел, про колишню пишноту якого можна судити навіть у нинішньому напівзруйнованому стані. У XVII столітті до костелу була прибудована каплиця-усипальниця Синявських із мармуровими надгробками роботи Яна Пфістера. Тут були поховані Микола Синявський та його сини Гієронім і Ян, а також дружина Гієроніма - Анна.

У ХІХ столітті замок Синявських у Бережанах почав занепадати, сильних руйнувань зазнав під час двох світових воєн. За радянських часів був занедбаний і перетворювався на сміттєзвалище.

У 2002 році Бережанський замок Синявських увійшов до складу Державного історико-архітектурного заповідника в місті Бережани, розпочалася його реставрація. На території замку відкрито невелику музейну експозицію, встановлено макет Бережанського замку, проводяться екскурсії, можна придбати сувеніри.

Суворий комплекс оборонних монастирських споруд ордену бернардинів височить над Бережанами на пагорбі Сторожисько.

Монастир зведений у XVII сторіччі в стилі бароко коштом великого коронного гетьмана Миколая Синявського. Центральною спорудою Бернардинського монастиря є Миколаївський костел із кам'яною огорожею, що надає йому яскраво вираженого оборонного вигляду. Перебуваючи поблизу міських мурів, храм входив у систему міських укріплень.

Монастирські келії за радянських часів стали використовуваними як камери виправної колонії для неповнолітніх.

За незалежності України в Миколаївському костелі відновили богослужіння - монастирський костел став церквою Пратулинських мучеників Української греко-католицької церкви, діяльність якої в радянські часи була заборонена. Коштом прочан у храмі було відновлено купол з хрестом, роботи по відновленню храму тривають.

З висоти монастирського пагорба відкривається мальовнича панорама старого міста.

"Венеціанським (Італійським) двориком" у Тернополі називають двір великої будівлі на розі вулиць Тараса Шевченка та Стефана Качали.

У 1893 році тут відкрилася польська бурса та бібліотека "Товариство народної школи" (Towarzystwa szkoly ludowej). У 1913 році було відкрито Подільський музей із чотирма відділами: етнографічним, історико-нумізматичним, природознавчим та археологічним (його експозиція лягла в основу нинішнього краєзнавчого музею). Пізніше у будівлі розміщувалася жіноча гімназія, а зараз – Управління освіти Тернопільської міської ради.

Внутрішній дворик будівлі прозвали "венеціанським" ("італійським") за характерне оформлення з аркадою та порталом з колонами.

До останнього часу там розташовувалося Управління муніципальної поліції, об'єкт був у дуже поганому стані. Наразі частково відреставрований "Італійський дворик" є літньою патіо-терасою концептуального ресторану-галереї "Бункермуз".

Залозецький краєзнавчий музей засновано 2020 року з ініціативи місцевих краєзнавців. Музей розташовується у реконструйованому приміщенні актової зали і бібліотеки Залозецької поліклініки.

Експозиція розповідає про природу краю та історію селища від найдавніших часів. Зокрема, представлена скульптура святого Франциска ХІХ століття із руїн монастиря Ордену сестер Милосердя в Залізцях.

2023 року відкрилася археологічна експозиція Залозецького краєзнавчого музею. Тут можна побачити скам'янілі рештки молюсків Сарматського моря, кремнієві вироби доби Мезоліту, кераміку Висоцької культури, натільні хрести XII-XIII століть, козацькі люльки та срібні монети XVII століття та інші знахідки з археологічних розкопок на території Залізців.

Облаштовується експозиція пам'яті жертв політичних репресій в колишній катівні НКВС.

В музеї можна придбати сувеніри, замовити екскурсію та отримати довідкову інформацію про туристичні об'єкти району.

Архітектурний комплекс Збаразького замку є однією з найкраще збережених давніх оборонних споруд Тернопільщини, пам'яткою архітектури національного значення. Протягом століть замок у Збаражі служив резиденцією литовським князям і польським шляхтичам, а тепер є осередком Національного заповідника "Замки Тернопілля".

Протягом першої половини XX століття споруда сильно постраждала під час війн, і лише в 1985 році було завершено реставрацію. На базі Збаразького замку у 1994 році створено Державний історико-архітектурний заповідник, який згодом став Національним заповідником "Замки Тернопілля".

Протягом останнього десятиліття у Збаразькому замку відреставрували Білу камінну залу, аркову галерею, верхній та нижній вестибюлі, Панську вітальню та Дзеркальну залу. У середньовічних інтер'єрах представлені експозиції старожитностей, картин, ікон, старовинних меблів, а також влаштовано виставки художніх робіт сучасних майстрів. Розгорнуто археологічну та етнографічну експозиції, в казематах експонується колекція зброї, демонструються унікальні роботи різьбяра по дереву Віктора Лупійчука, триває створення діорами "Осада 1649 року".

Будівництво нової твердині замість зруйнованої татарами фортеці у Старому Збаражі розпочали в 1620 році князі Христофор та Юрій Збаразькі, замовивши в Венеції проєкт відомому архітектору та інженеру Вінченцо Скамоцці. Його робота втілила передові досягнення тогочасного фортифікаційного мистецтва.

Замок складається з палацу в стилі ренесанс, казематніх валів, що оточують його, в'їзної вежі та рову. На подвір'ї зберігся облоговий колодязь глибиною 70 метрів, з'єднаний підземними ходами з монастирем Бернардинів на іншому кінці Збаража.

В XVII столітті нові господарі Збаразького замку князі Вишневецькі зміцнили його чотирма бастіонами. В 1649 році замок витримав семитижневу облогу козацького війська Богдана Хмельницького, а у 1734 році був захоплений гайдамаками.

Магнати Потоцькі в XVIII сторіччі перетворили військову твердиню на звичайний палацовий маєток.

Протягом першої половини XX століття споруда сильно постраждала під час війн, і лише в 1985 році було завершено реставрацію. На базі Збаразького замку у 1994 році створено Державний історико-архітектурний заповідник, який згодом став Національним заповідником "Замки Тернопілля".

Протягом останнього десятиліття у Збаразькому замку відреставрували Білу камінну залу, аркову галерею, верхній та нижній вестибюлі, Панську вітальню та Дзеркальну залу. У середньовічних інтер'єрах представлені експозиції старожитностей, картин, ікон, старовинних меблів, а також влаштовано виставки художніх робіт сучасних майстрів. Розгорнуто археологічну та етнографічну експозиції, в казематах експонується колекція зброї, демонструються унікальні роботи різьбяра по дереву Віктора Лупійчука, триває створення діорами "Осада 1649 року".

В одному з казематів розміщено ресторан "Легенда", в панському будинку (XIX століття) на околиці парку відкрито готель "Гетьман".

Народний історико-меморіальний музей Ярослава і Слави Стецьків відкрито в 2002 році в селі Великий Глибочок у найстарішій (1773 рік) будівлі села – колишньому парафіяльному будинку, в якому в 1912 році народився майбутній ідеолог Організації українських націоналістів, керівник Антибільшовицького Блоку Народів, третій Голова Проводу ОУН, Прем’єр Українського Державного Правління Ярослав Стецько. 

Організатор і засновник музею – Мирон Сагайдак, який зацікавився біографією Стецька після знайомства з його рідним дядьком Василем, коли той повернувся з Сибіру, та після знайомства зi Славою Стецько у 1991 році, коли вона приїжджала, щоб подивитись на рідне село чоловіка.

Експозиція музею відображає шлях життя та боротьби самого Ярослава Стецька, а також його дружини і багатолітнього соратника – Слави Стецько. Експонати музею вимальовують детальну картину дитинства Ярослава Стецька – фотографії родинного будинку Стецьків, батька-священика та матері Ярослава, першої няні, брата та сестри, гімназійних товаришів. В експозиції -  більше сотні оригінальних експонатів, пов’язаних iз життям і діяльністю Стецьків, зокрема - особисті речі пана Ярослава, що їх передала Слава Стецько з Мюнхена, і ті, що їх збирав звідусіль сам Мирон Сагайдак, чимало цікавих світлин, листів, документів. 

Головним експонатом музею є вишита сорочка Ярослава Стецька, яку йому вишила його дружина Слава Стецько у 1944 році в Мюнхені з метою підтримати пораненого чоловіка.

В 2018 році Народний історико-меморіальний музей Ярослава і Слави Стецьків у селі Великий Глибочок увійшов до складу музейного комплексу "Музей національно-визвольної боротьби Тернопільщини".

Кафедральний собор Різдва Христового в Тернополі - напрочуд гарний храм, один із найкращих зразків подільської архітектурної школи XVII сторіччя.

Собор споруджено в 1602-1608 роках майстром на ім'я Леонтій біля східних міських воріт. Набув сучасного вигляду внаслідок подальших перебудов та реставрації у 1937 році.

Нині Кафедральний Собор Різдва Христового належить до Православної церкви України. Головна святиня - ікона Тернопільської Божої Матері.

Католицький костел Пресвятої Трійці у стилі пізнього бароко розташований навпроти палацу Потоцьких у Микулинцях та з'єднаний з ним кленовою алеєю.

Троїцький костел побудований у 1761-1779 pоках за проєктом архітектора Авґуста Мошинського коштом графині Людвіки Потоцької. Зразком послужив костел королівського палацу Хофкірхе у німецькому Дрездені, де навчався архітектор.

Декор храму та його витончені форми чудово гармонують із центральним фасадом палацу та органічно замикають перспективи регулярної частини парку.

Оригінальний інтер'єр костелу не зберігся, оскільки за радянських часів приміщення використовувалося з господарською метою.

Нині костел Пресвятої Трійці чинний, належить католицькій громаді Микулинців. Поруч із храмом знаходиться старий польський цвинтар із могилами членів графської родини Реїв.

Костел святих апостолів Петра і Павла в пізньоготично-ренесансному стилі має яскраво виражений фортифікаційний характер, оскільки входив до системи міських укріплень Бережан.

Споруджений в 1600-1620 роках з ініціативи тодішнього господаря Бережан Адама Єроніма Синявського за проєктом архітектора Павла Римлянина як костел Різдва Богородиці. Дзвіниця перебудована з оборонної вежі в 1741 році.

В радянські часи тут розмістили спортзал.

Нині храм знову належить католицькій громаді міста, освячений на честь Святих апостолів Петра та Павла.

Величезний костел Святого Антонія, що є центральною спорудою бернардинського монастиря в Збаражі, добре видно із замкової гори.

Заснував монастир князь Юрій Збаразький у 1627 році, будівництво первісного комплексу завершилося в 1650-х роках зусиллями Януша Корибута-Вишневецького та його дружини Євгенії. В нинішньому ренесансно-бароковому вигляді костел відбудовано в 1723-1755 роках коштом київського воєводи Юзефа Потоцького (архітектор Ян Ганц). При монастирі бернардинів працювало філософське училище, потім гімназія, госпіталь.

За радянських часів комплекс Бернардинського монастыря в Збаражі був покинутий, але в 1990 році його знову повернули бернардинцям. Ведеться реставрація, відбуваються богослужіння.

В інтер'єрі костелу Святого Антонія збереглися вівтарі зі скульптурами Антона Осінського (XVIII сторіччя), фрагменти фресок XVIII-ХІХ століть.

Плебанівський міст-віадук, також відомий як Теребовлянський міст, привертає увагу своїми високими арками на під'їзді до Теребовлі з боку Чернівців.

Дев'ятиарковий кам'яний залізничний міст збудовано у 1896 році під час прокладання залізниці Тернопіль – Копичинці.

Сконструйований австрійськими інженерами міст добре зберігся до наших днів і продовжує використовуватись за призначенням.

Замок у Залізцях закладений у 1516 році гетьманом польним коронним Мартином Кам'янецьким, який отримав ці землі від польського короля Сигізмунда I.

Саме звідси в 1604 році розпочав свій похід на Москву Лжедмитрій I, чоловік Марини Мнішек та зять Юрія Мнішека, якому в той час належав Залозецький замок. Після повалення Лжедмитрія замок перейшов до рук Вишневецьких, які перетворили його на магнатську резиденцію.

Залозецький замок був чотирикутним, з чотирма кутовими та надбрамною вежею. У північній частині був двоповерховий палац.

У XVIII столітті Залозецький замок було переобладнано під суконну фабрику. До наших днів дійшов у руїнах. Збереглися фрагменти північної та західної стіни, а також напівпідвальний поверх з вузьким коридором.