Пам'ятки Київської області

Прямокутну будівлю Гостинного двору (торгових рядів, складів та готелю) в центрі Контрактової площі архітектор Луїджі Руска спроєктував двоповерховою, проте через пожежу 1811 року він зміг звести лише перший поверх. Довести будівництво до кінця змогли лише за 25 років.

Поруч з Гостинним двором знаходиться фонтан "Самсон" (1749 рік), що був частиною першого київського водопроводу. В ХІХ столітті павільйон доповнила наївна скульптурна композиція "Самсон, що розриває пащу лева" (оригінал зберігається у Національному художньому музеї). Над колонами розміщений сонячний годинник, над куполом - постать апостола Андрія.

4 серпня 2023 року Гостинний двір у Києві офіційно визнаний пам'яткою архітектури національного значення.

Старовинний дерев'яний дачний будинок, що розташований на території Київської обласної дитячої лікарні в Боярці, є однією з архітектурних візитівок міста. Збудований наприкінці XIX століття київським купцом Фоломіним для літнього відпочинку. Це частина збереженої історичної забудови дачного містечка кінця XIX – почтаку XX століття.

В ті часи селище навколо залізничної станції "Боярка" було відомою дачною місциною, куди щоліта приїздили понад 10 тисяч киян. Відпочивала тут і київська інтелігенція, зокрема такі визначні особистості як Михайло Грушевський, Микола Лисенко, Олександр Кониський, Марія Заньковецька, Шолом-Алейхем, Георгій Кістяківський та багато інших. Саме з тих часів деякі з головних вулиць Боярки мають назви, пов'язані з київськими топонімами. 

Реставрацією та ревіталізацією дачного будинку на території боярської дитячої лікарні опікується "Фонд Боярської громади", який планує перетворити її на громадський простір "Дача" у межах проєкту "Нове життя старої дачі".

Будівля двокласного училища в Германівці збудована у 1883 році за проєктом видатного київського архітектора Володимира Ніколаєва, автора будівлі Національної філармонії.

Нині це Германівська гімназія.

На території встановлено перший в Україні пам'ятник гетьману Іванові Виговському, якого скинули з гетьманства під час Чорної ради, що відбулася у Германівці в 1659 році.

Перший стаціонарний цілорічний дельфінарій "Немо" розташовувався в Києві у районі ВДНГ. Був відкритий в 2009 році, закритий в 2017 році.

Київський дельфінарій "Немо" був складною інженерною спорудою, що повністю відповідає світовим стандартам роботи з морськими ссавцями. Щодня відбувалися вистави за участю дельфінів-афалін Шкіпера, Фліпера, Боцмана, Каспера, а також морських котиків Клепи, Боні та Норми. Трибуни дельфінарію вміщували 900 глядачів, які розміщувалися навколо 20-метрового басейну з морською водою. Окрім вистав, пропонувалися купання та дайвінг з дельфінами. Проводилися сеанси дельфінотерапії, що є ефективним методом безмедикаментозного оздоровлення та реабілітації дітей із функціональними обмеженнями.

Державний історико-меморіальний Лук’янівський заповідник у Києві створено 1994 року на базі комплексу пам’яток історії та культури Лук’янівського цивільного кладовища, заснованого в 1878 році.

На території понад 20 гектарів збереглися надгробки, виготовлені в кінці XIX – на початку ХХ століть у майстернях дореволюційного Києва. Авторами деяких надгробків є відомі скульптори і архітектори Іван Кавалерідзе, Василь Кричевський та інші. Збереглися родові усипальні багатьох видатних родин: Симиренків, Полуботків, Леонтовичів, Самойловичів, Грушевських, Огієвських та інших.

На Лук’янівському кладовищі поховано багатьох київських митців, науковців і громадських діячів. Також збереглися поховання жертв репресій 1918-1944 років. 2017 року на Лук’янівському кладовищі перепоховано останки українського письменника Олександра Олеся і його дружини Віри Кандиби.

Проводяться оглядові екскурсії по території, працює музейна кімната.

Державний музей іграшки у Києві – підрозділ Міністерства освіти і науки України. Колекція, понад 15 тисяч експонатів якої, збиралася близько 70 років.

Представлені іграшки різних років: ляльки-міліціонери 30-х років, перші трансформери 30-х років, целулоїдні фігурки 40-х років, ретроведмежата 50-х років, неваляшки 60-х років, заводні тварини 60-х років.

Окрім промислових зразків, можна побачити авторські та українські народні іграшки.

Тут же виставлено єдину в Україні колекцію настільно-друкованих ігор.

Дзвінкова криниця в Нових Петрівцях -  старовинне джерело в Межигірському урочищі, єдиний об'єкт Києво-Межигірського Преображенського монастиря, що зберігся.

За легендою, ченці влаштували над джерелом цілу систему дзвіночків, які видавали мелодійний дзвін, звідки й пішла назва (за іншою версією, тут відливали церковні дзвони).

Заснування монастиря приписують князю Володимиру Великому, чи князю Андрію Боголюбському, хоча у документах Межигір'я вперше згадується в XV сторіччі як козацький монастир. Ним опікувалися гетьмани Петро Сагайдачний та Богдан Хмельницький. Коштом козаків утримувався військовий шпиталь та притулок для ветеранів. У 1843 році. тут побував Тарас Шевченко, описавши потім Межигір'я в поемі "Чернець" (зберігся дуб Шевченко - 4,4 метри в обхваті).

У 1935 році монастир був висаджений у повітря, на його місці створили закрите дачне селище партійної еліти (так звана "дача Щербицького", пізніше - резиденція Віктора Януковича "Межигір'я"). Зберегти вдалося лише джерело, що славиться смаком та цілющими властивостями насиченої залізом води. У 2005 році споруджено невелику каплицю, потім купальню, а в 2011 році освячено дерев'яну церкву Преображення Господнього Межигірського (служби проходять у вихідні та свята о 12:00).

Гімназія в центрі Димера була побудована в 1912-1913 роках, ставши найсучаснішою будівлею міста, оскільки вже тоді мала водяне опалення, що в ті часи було великою рідкістю.

В гімназії було запроваджено чотирикласне навчання за програмою семи класів. Учнів навчали читання, письма, церковного співу, природознавства та основ креслення. В роки Другої світової війни школа була закрита і служила притулком для льотчиків-винищувачів, а пізніше будівля використовувалася німцями як в'язниця.

В 1945 році навчання в школі було відновлено, а в 1963 році їй було надано статус восьмирічної, неповної середньої школи. Нині це Навчально-виховний комплекс "Димерська гімназія - загальноосвітня школа І ступеня".

Димерська міська бібліотека для дорослих розміщена в старовинному дерев'яному будинку, зведеному на початку ХХ століття.

Офіційно будівля бібліотеки не вважається пам'яткою архітектури, проте є однією з найяскравіших пам'яток міста Димер.

Двоповерховий артилерійсько-кулеметний капонір №152 у Круглику - один із трьох артилерійських ДОТів Київського укріпрайону.

Обладнаний на земляному валу Кругликівського городища. Двома своїми 76-міліметровими гарматами зразка 1900 року прострілював долину річки Сіверки (Віти) та дорогу від хутора Круглик до Віти-Поштової. Вогнем кулемета з амбразури зі зворотного боку контролював міст на дорозі Іванковичі – Хотів.

ДОТ 152 було взято 4 серпня 1941 року.

Всередині зберігся один із артилерійських лафетів конструкції Роберта Дурляхера зразка 1912 року.

ДОТ 180 у Віті-Поштовій батальйонного району №6 південного сектору Київського укріпрайону (КіУР) входив до першої лінії оборони міста Києва.

Споруда з товстого армованого бетону є одноповерховим кулеметним ДОТом фронтального вогню на 4 амбразури (тип Б).

В серпні 1941 року гарнізон ДОТу 180 протягом 6 годин відбивав атаки наступаючих військ Вермахту при переправі через міст у селі Віта-Поштова. 6 із 15 захисників столиці України загинули в бою, доля тих, хто вижив, невідома.

Укріплення розчищено та відреставровано силами ентузіастів із Київського історико-патріотичного клубу "Пошук" за участі Міжнародної асоціації дослідників фортифікацій "Цитадель".

У 2011 році в ньому відкрито експозицію музею "Оборона Києва - Пояс Слави". Представлені елементи обладнання та озброєння ДОТу, в тому числі кулемет "Максим", а також інші знахідки пошукових систем: снаряди, міни, гранати, каски різних типів, частини гвинтівок та кулеметів тощо.

Довготривала вогнева точка №186 (ДОТ 186) у Чабанах побудована в 1930 році і є однією з 250-ти фортифікаційних споруд Київського укріпрайону (КіУР), що охоплює Київ з південного заходу півкільцем довжиною 85 кілометрів.

Товщина стін 1,5 метри розрахована на пряме влучення снаряда калібром 203 міліметри. ДОТ одноповерховий, має 4 амбразури та додаткову амбразуру прострілу тилу. На озброєнні було 4 станкові кулемети "Максим" та один ручний ДП. Боєкомплект – 90 тисяч патронів калібру 7,62. Тип маскування - господарська споруда.

В 1941 році ДОТ 186 входив до складу опорного пункату "Крим". Гарнізон – 10-15 осіб (прізвища бійців невідомі).

В даний час силами Міжнародної асоціації дослідників фортифікації "Цитадель" на базі ДОТ 186 створено музей. Відновлено частину обладнання, зокрема один із казематних кулеметів.

"ДОТом капітана Кіпаренка" називають ДОТ 204 батальйонного району №6 південного сектору Київського укріпрайону (КіУР) – артилерійський командно-спостережний пункт (АСП) кругового сектора спостереження.

Підземна залізобетонна споруда типу "Б", одноповерхова, з двома бронековпаками ГАУ та амбразурою оборони входу. В серпні 1941 році ДОТ 204 служив командним пунктом 28-го окремого кулеметного батальйону капітана Івана Кіпаренка опорного пункту "Крим" КіУР.

В 2010 році ДОТ 204 було розчищено та підготовлено до розміщення експозиції як першу чергу музейного комплексу "Оборона Києва - Пояс Слави" силами ентузіастів ВО "Патріот" та МАІФ "Цитадель". Однак пізніше об'єкт був розорений вандалами. Нині доступ вільний.

"ДОТ Вєтрова" - неофіційна назва легендарного ДОТу 205 батальйонного району №6 південного сектору Київського укріпрайону (КіУР).

Ця побудована за індивідуальним проєктом шестиамбразурна кулеметна мінна група вважається найпотужнішою і найнеприступнішою спорудою всього укріпрайону. 5 казематів з'єднувалися між собою підземними ходами протяжністю 375 метрів.

У серпні 1941 року гарнізон ДОТу 205 зі складу 28-го окремого кулеметного батальйону під командуванням лейтенента Георгія Вєтрова, всупереч наказу, відмовився залишити бойові позиції і 10 днів героїчно бився з німцями в повному оточенні, самостійно видобуваючи боєприпаси та продовольство під час очних вилазок. Пізніше був деблокований радянськими військами і гарнізон все ж таки відступив.

ДОТ 205 розчищено силами Київського клубу "Пошук", планується включення до музейного комплексу "Оборона Києва - Пояс Слави".

Одна з найцікавіших споруд Київського укріпленого району (КиУР) – багатоярусний ДОТ 402, розташований на крутому березі річки Ірпінь.

ДОТ №402 побудований за індивідуальним проєктом і має три яруси: наземний (класичний з двома кулеметними казематами та входом), перший підземний та основний, нижній підземний ярус з розгалуженою системою підземних комунікацій довжиною 500 метрів.

12 липня 1941 року під час німецького наступу на Київ, після невдалої спроби одразу просунутися у напрямку Житомира, генерал фон Клейст, який командував групою армій "Південь", спробував прорватися на південь від Білогородки. Його частини зустрів 402-й ДОТ КиУР. Зазнавши значних втрат, німці відступили. Наступ агресорів був затриманий до відходу основних сил Червоної армії з Києва.

У ДОТі №402 відбувалися зйомки епізодів фільму "Штольня".