Пам'ятки Черкаського району

Музей Тараса Шевченка відкрито в 2014 році на території заїжджого двору Нагановського в селі Мошни, де Шевченко жив кілька днів після звільнення з-під арешту в 1859 році, під час своєї третьої (і останньої) подорожі Україною.

Від заїжджого двору зберігся житловий будинок, де й розмістилася основна експозиція музею. В 2013 році, перед відкриттям музею, у будинку було проведено капітальний ремонт, перекрито дах, підлито бетонний фундамент. Але всі стіни, пороги, перекриття та піч із лежанкою залишилися оригінальними. Збережено й планування будинку. В кімнатах виставлені оригінальні меблі XIX століття, домашнє начиння, вишиті рушники, ікони.

Всі будівлі у дворі колишнього заїжджого двору відтворені за описами та малюнками.

Будівля Музичного фахового коледжу імені Семена Гулака-Артемовського збудована в 1903 році як чоловіча гімназія.

Автором проєкту був видатний київський архітектор польського походження Владислав Городецький.

У другій половині XX століття, після спорудження сучасної прибудови, у будівлі розмістився музичний коледж.

Народний музей села Головківка розташований у центрі села. Заснований у 2004 році коштом мецената Бориса Кузика.

Експозиція розміщується у 5 невеликих залах. На великій топографічній карті позначені пам'ятні місця села.

В археологічному відділі представлені знаряддя праці та прикраси доби бронзи, римські монети, землеробські знаряддя козацької доби.

Окрема зала присвячена холодноярським подіям першої половини ХХ століття.

Національний історико-культурний заповідник "Чигирин" створений 1989 року як Чигиринський державний історико-культурний заповідник. Охоплює 13 окремих ділянок загальною площею 1161 гектарів у місті Чигирин, селах Суботів, Стецівка, Медведівка, урочищах Холодний Яр та Отаманський парк. Найбільш популярними для туристичних мандрівок є маршрут, який пролягає з Чигирина через Суботів до Холодного Яру. 

В Чигирині туристи знайомляться з історією Української козацької держави та її столиці в музеї Богдана Хмельницького, оглядають відтворений храм святих Первоверховних апостолів Петра і Павла та його автентичні залишки епохи середньовіччя, відвідують відтворений комплекс будівель гетьманської резиденції та піднімаються на Замкову гору до залишків Чигиринського замку та величного пам'ятника Богдану Хмельницькому.

При в’їзді в Суботів з боку Чигирина постає велична церква Святого Іллі, збудована у XVII столітті за наказом і коштом Богдана Хмельницького як родова усипальниця. Поруч на замчищі можна оглянути кам’яні підмурки оборонної вежі та автентичні сільські садиби XIX століття, а в іншому кінці села – три криниці, також пов’язані з ім’ям Хмельницького.

Екскурсію по Холодному Яру варто почати з краєзнавчого музею в селі Медведівка. Поруч знаходиться пам’ятка архітектури ХІХ століття – Церква Успіння Пресвятої Богородиці та пам’ятник Максиму Залізняку. Подальший маршрут Холодним Яром включає Мотронинський монастир, пам'ятки Холодноярської республіки, 1000-літній дуб Максима Залізняка тощо.

До складу Національного історико-культурного заповідника "Чигирин" входять:
- Замкова (Богданова) гора;
- Резиденція Богдана Хмельницького;
- Музей Богдана Хмельницького;
- Археологічний музей;
- Суботівський історичний музей;
- Церква Святого Іллі;
- Три криниці;
- Стецівський етнографічний музей;
- Філія "Холодний Яр".

Легендарне урочище Холодний Яр – це історична місцевість на сході Черкащини, вздовж однієї з приток річки Тясмин. Є цілою системою ярів, пагорбів і балок, покритих реліктовим листяним лісом площею 7 тисяч гектарів.

Поширена кліматична версія походження назви – влітку в ярах завжди прохолодніше, ніж на околицях.

Завдяки особливому мікроклімату Холодного Яру тут можна зустріти багато рідкісних рослин. Зокрема, ботанічний заказник "Білосніжний" площею 1,5 гектара охороняє локалітет острівної материкової популяції підсніжника складчастого, найближчим місцем зростання якого є Крим. Масове цвітіння підсніжників у березні приваблює в Холодний Яр тисячі туристів.

На території Холодного Яру знайдено сліди всіх археологічних культур, починаючи з трипільської. Зокрема, збереглися вали та кургани скіфського городища (VI сторіччя до нашої ери), всередині якого знаходиться старовинний Мотронинський монастир – неформальна столиця Холодного Яру.

За всіх часів Холодний Яр служив притулком для місцевих жителів під час нападів ворогів. У різні часи тут діяли козацькі загони, гайдамаки, українські повстанці, радянські партизани. Пам'ятними місцями є "Склик" – місце збору гайдамаків, Гайдамацький став, в якому повстанці освячували зброю, могила головного отамана Холодного Яру Василя Чучупака, пам’ятник літописцю Холодного Яру Юрієві Горлісу-Горському тощо.

Важливим сакральним місцем Холодного Яру також є Дуб Максима Залізняка, поблизу якого в 2015 році збудовано дерев'яний храм Святого Праведного Петра Багатостраждального (Калнишевського), працює музейно-етнографічний комплекс "Дикий Хутір".

У 2022 році указом Президента України створено Національний природний парк "Холодний Яр", до складу якого передано у постійне користування 6800 гектарів земель державної власності. Також на території національного парку діє філія "Холодний Яр" Національного історико-культурного заповідника "Чигирин", працює Медведівський краєзнавчий музей.

Через Холодний Яр проходить автошлях Т-2402 "Чигирин – Кам'янка", вздовж нього розташовані села Медведівка, Мельники, Буда.

Вітрянний млин в Івківцях збудований у 1906 році мешканцем села Оксентієм Одинцем. Одинцівський млин діяв до початку 1970-х років.

Силами громадськості вітряк відновили у 2008 році.

Отаманський парк в районі Холодного Яру – заповідний лісовий масив між селом Головківка та селом Медведівка, що має давню історію.

У другій половині ХVІІІ століття за заслуги в битві з татарами під Чигирином цей ліс був подарований князю Ромоданівському, що мав чин отамана - звідси назва парку. Пізніше отаман продав його князям Краснокутським. Іван Фундуклей, який купив Холодноярські ліси у Безрадецьких, в середині ХІХ століття вирив тут вісім ставків, проклав 6 кілолметрів доріг з вогнетривкої цегли, збудував 8 сторожок для лісової охорони. У 1850-1855 роках власником Отаманського парку став Артем Терещенко, який біля села Головківка збудував два поміщицькі будинки, а на озерах - купальні. Його син Микола у 1869 році провів перше лісовпорядкування – тоді у парку було близько 30 дерев віком від 300 до 500 років.

У 1972 році Отаманському парку надано статус заповідника. Лісові насадження займають у парку 367 гектарів. У лісі ростуть дуби черешчасті та червоні, сосни звичайна та чорна, ялини, 8 видів тополь, 12 - верби, клени, берези, вільха, липа, ясен, в'яз, береста, черешня, черемха та осика. Тут мешкають козулі, кабани, лисиці, зайці, борсуки та куниці.

Примітним є джерело "Живун", вода якого за своїми складами близька до трускавецької "Нафтуси".

Велична садиба поміщика Володимира Ростишевського в Косарях – один із небагатьох дворянських маєтків, що вціліли на Черкащині після більшовицького перевороту 1917 року.

Молодий поміщик збудував її для своєї нареченої з Німеччини. Проєкт палацу розробив німецький архітектор, виконробом був також німець. Разом вони створили вишуканий двоповерховий палац із високими дзеркальними вікнами, прикрашеними зубчастим орнаментом стінами, гранітними сходами, пологими терасами. Будівництво замку обійшлося польському шляхтичу в 90 тисяч рублів.

Будинок оточував розкішний садок. Квіти та екзотичні рослини сюди були завезені з Київського ботанічного саду.

Однак молодій дружині Ростішевського, яка звикла до бурхливого міського життя, було нудно в тихому селі, і вже за рік вона повернулася на батьківщину. Ростішевський продав свій маєток Чигиринському земству, який у 1912 році розмістив у палаці лікарню. З 2001 року це будинок для людей похилого віку.

Першу в Україні пам'ятник варенику встановлено в 2006 році біля готелю "Росава" у Черкасах.

Скульптура представляє собою козакаа Мамая, який їсть вареники. За його спиною розміщено величезний вареник у вигляді півмісяця.

Автор пам'ятника одній із класичних страв української кухні – скульптор, заслужений художник України Іван Фізер. Висота пам'ятника, виготовленого з кераміки, становить 2,5 метри. До його відкриття було приготовлено справжній вареник вагою близько 70 кілограмів.

Пам'ятник українському поету-шістдесятнику Василеві Симоненку у Черкасах встановлений у 2010 році поряд з історичним будинком Щербини (нинішній Палац одружень).

У цьому місті поет працював кореспондентом газет "Черкаська правда", "Молодь Черкащини", "Робоча газета" на початку 1960-х років. Антирадянські вірші Симоненка стали відомі завдяки самвидаву. Поет помер після жорстокого побиття, пов'язаного з його громадською діяльністю, спрямованою на викриття злочинів НКВС.

Автор монумента - Владислав Димйон. Пам'ятник висотою понад 2 метри передає образ поета у поступовій динаміці. Крило, яке огортає постать, символізує талант, іскру божу.

Неподалік розташована редакція газети "Черкаський край" (колишня "Черкаська правда"), де відкрито кімнату-музей Василя Симоненка.

Пам'ятний знак на місці останнього бою головного отамана гайдамацького полку Холодноярської республіки Василя Чучупаки на околиці Мельників встановлено у 1995 році з ініціативи Історичного клубу "Холодний Яр" та громадськості.

Пам'ятник героям Холодного Яру встановлено в 2003 році в центрі села Мельники, яке вважалося столицею Холодноярської республіки та центром визвольної боротьби різних епох.

Скульптори Валентин та Максим Сірі виконали монумент із каменю пісковика, що нагадує стовбур зрубаного дерева з вирізаними на його поверхні дубом та образами холодноярських героїв. Стелу вінчає позолочений тризуб.

Поруч у 2010 році встановлено пам'ятник офіцеру армії Української Народної Республіки, письменнику Юрію Горліс-Горському, автору відомого роману "Холодний Яр".

Пам'ятник героям п'єси Михайла Старицького "За двома зайцями" Свириду Голохвастову та Проні Прокопівні встановлений у Черкасах, хоча це місто не має відношення до описаних у п'єсі подій.

Образи популярних персонажів, втілені Олегом Борисовим та Маргаритою Криніциною, взяті з кінокомедії "За двома зайцями", знятою за п'єсою Старицького на київській кіностудії імені Олександра Довженка.

Скульптура, виготовлена зі склопластику та пофарбована під бронзу, встановлена на замовлення власників розташованого тут "Дома моди", оскільки герої п'єси відрізнялися любов'ю до модного одягу. Скульптор Олександр Гульбіс.

Пам'ятник ватажку гайдамаків Максиму Залізняку в Медведівці встановлено 1993 року до 225 річниці Коліївщини коштом мешканців села, яке вважається батьківщиною народного героя. Бронзова скульптура на гранітному постаменті розташована у центрі Медведівки, біля школи, яка носить ім'я Залізняка.

За найпоширенішою версією Максим Залізняк народився близько 1740 року саме у Медведівці (за іншою версією – в сусідніх Івківцях). У 13 років пішов на Запорозьку Січ, а після повернення став послушником Мотронинського монастиря.

1768 року Залізняк очолив повстання запорожців, надвірних козаків та селян проти польського панування, відоме під назвою Коліївщина. Саме з Холодного Яру повстанські загони вирушили у похід навколишніми містами та селами, де жорстоко розправлялися з місцевим польським і єврейським населенням. Ці трагічні події описані Тарасом Шевченком у поемі "Гайдамаки".

Пам'ятник у Медведівці зображує Максима Залізняка, що стоїть у козацькому вбранні спершись на шаблю і тримає в руці отаманський пернач. Автори композиції – скульптор Анатолій Кравченко та архітектор Леонід Кондрацький.

Біля пам'ятника зазвичай починаються урочисті заходи, пов'язані з вшануванням пам'яті героїв Холодного Яру, а також туристичні маршрути Холодним Яром.

"Пам'ятник Матері" у Бровахах встановлено у 1984 році на честь простої жінки Євдокії Лисенко, яка виховала 11 синів та 5 доньок. 10 синів воювали на фронтах Другої світової війни та всі повернулися живими додому.

З ініціативи "Літературної газети" та за участю матері першого космонавта Юрія Гагаріна відкрили пам'ятник, посадили десять тополь та п'ять верб (за кількістю дітей Євдокії), а в сільській школі відкрили музейну кімнату родини Лисенків. Серед іншого в музеї збереглися 10 пар чобіт і 10 шинелів, у яких сини повернулися з війни та матеріали, присвячені Катерині Степановій з Білорусі, яка втратила під час війни усіх своїх 9 синів.