Пам'ятки Київської області

Особняк у стилі модерн був збудований у 1907 році архітектором Едуардом-Фердинандом Брадтманом на замовлення полтавського купця 2-ї гільдії Сергія Аршавського.

В 1918 році будівля була націоналізована, донині в ній розміщуються урядові структури.

Фасад прикрашає сумне жіноче обличчя, яким під час дощу стікає вода, і здається, що маска плаче. Звідси народна назва особняка.

Водяний млин на річці Рось в Білій Церкві в даний час не працює. Зберігся комплекс будівель млина і гребель, що перегороджує річку.

Від млина відкривається мальовничий краєвид на річку Рось та церкву Святої Марії Магдалини.

Голосіївський парк імені Максима Рильського із прилеглим до нього Голосіївським лісом – найбільша заповідна зона Києва.

Прекрасний парк з озерами, що плавно переходить у лісову хащу, займає близько 140 гектарів. Голосіївський парк було відкрито в 1957 році і названо на честь видатного українського поета Максима Рильського, який проживав у будинку поряд із цією місцевістю. Тепер у його будинку відкрито літературно-меморіальний музей поета. Головний вхід парку прикрашає пам'ятник Максимові Рильському, стела Учасникам оборони Києва у 1941 році та меморіал воїнам, викладачам та студентам, які загинули під час Другої світової війни.

Голосіївський парк користується популярністю як місце сімейного відпочинку, пікніків та прогулянок. На його території розміщений парк атракціонів, спортивні майданчики, кафе та безліч інших розваг.

У парку знаходиться каскад з 4-х ставків з човновими станціями та оглядовими майданчиками. Однак особливу цінність для відпочиваючих представляє незаймана лісова зона, де можна насолодитися красою природи, нагодувати білок та птахів.

Тут розташована Голосіївська пустинь, що дала назву парку (заснована на пустельному місці, де "на голій землі" був "посіяний" лісопарк).

Парк імені Максима Рильського є частиною створенного у 2007 році Національного природного парку "Голосіївський".

Земляні вали та оборонний рів збереглися дома літописного городища Бєлгород на березі річки. Ірпінь у нинішній Білогородці.

Місто Білгород було засноване 990 році київським князем Володимиром Великим як княжа резиденція і стало одним із ключових опорних пунктів оборони стародавнього Києва від набігів печенігів і половців.

За легендою, під час однієї із тривалих печенізьких облог білгородці викопали дві криниці, опустивши в одну з них бочку з киселем, в іншу - з медом, і запросили печенігів на переговори. Побачивши, що земля сама годує обложених, і вони можуть протриматися ще довго, печеніги вирішили зняти облогу.

У 991 році в Білгороді було закладено перший храм на честь Преображення Господнього, і незабаром у Білгороді було засновано єпископську кафедру. Пізніше було споруджено кафедральний собор Дванадцятьох апостолів, залишки якого виявили археологи.

Полчища Батия в 1240 році зруйнували Білгород.

Наразі вали городища можна побачити як на в'їзді до Білогородки з боку Києва, так і на виїзді перед мостом через Ірпінь.

За 100 метрів від пам'ятного знака біля підніжжя валу поруч із мостом можна побачити джерело, яке пов'язують із легендою про криниці.

Дмитрівська церква на Подолі у Києві заснована в XVII сторіччі як церква рівноапостольних Костянтина та Олени.

Спочатка була дерев'яною. У 1742-1750 роках за проєктом відомого архітектора Івана Григоровича-Барського було збудовано кам'яний Костянтино-Оленівський храм із дзвіницею та трапезною Дмитрівською церквою.

У 1930-х роках основний храм був зруйнований більшовиками, проте зберігся трапезний корпус, в якому тривалий час розміщувалася шкільна спортивна зала.

Наразі церква Святого Дмитрія належить УПЦ московського патріархату, планується реконструкція з відновленням втраченого купола.

Романтичну назву "Замок Річарда Левове серце" носить неоготична будівля під горою Уздихальницею на Андріївському узвозі, побудована на замовлення купця Дмитра Орлова як прибутковий будинок.

За легендою, незадоволені оплатою будівельники спеціально спланували вентиляцію таким чином, щоб вітер завивав у трубах, через що поширилися чутки про привиди в будинку.

За радянських часів тут мешкали представники богеми. В 1992 році будинок було викуплено американським інвестором під готель, проте через проблеми з місцевою владою реконструкцію призупинено.

Зимовий палац Браницьких служив міською резиденцією графської родини у Білій Церкві, тоді як улітку Браницькі жили у заміському палаці на території парку "Олександрія".

Двоповерхова будівля у стилі класицизму збудована в кінці ХVІІІ сторіччя на березі Росі на захід від Замкової гори. Головний фасад прикрашений чотириколонним портиком іонічного ордера.

Зараз у приміщенні колишнього зимового палацу розміщується Білоцерківська школа мистецтв імені Юрія Павленка. Інтер'єри майже не збереглися.

Каплиця на честь Святого Апостола Андрія Первозванного, який, за легендою, передрік заснування Києва, зведена на дніпровських схилах поряд з Аскольдовою могилою.

Будівництво велося коштом Громадського фонду Святого Андрія Первозванного, проєкт розробив архітектор Микола Жаріков. Спрямований угору храм виконаний у стилі сучасного трактування українського бароко. За особливостями стилю та територіальної приналежності каплиця увійшла до Лаврського комплексу.

Поруч встановлено пам'ятний знак на честь 2000-річчя Різдва Христова. Через дорогу від храму в 2000 році відкрито пам'ятник Андрію Первозванному (архітектор Микола Жаріков). Монумент виготовлений із цільного гранітного блоку. Постамент у верхній частині стилізований під хмари, що підкреслює святість апостола.

Кесон Сталінського метро - величезна залізобетонна конструкція в парку "Наталка" на Оболоні, яка прозвана в народі "Бетонним кораблем" за характерну форму, що нагадує підводний човен з рубкою.

Це "Титул №12" - один із об'єктів так званого "Будівництва №1", як значився у секретних документах, проєкт підземної транспортної системи, що дублює залізничні мости через Дніпро в районі Києва. Наразі об'єкт відомий як "Сталінське метро". Два залізничні тунелі на південь і на північ від Києва (зараз у межах міста) призначалися для забезпечення надійного, безпечного і потайного перекидання військ і вантажів між правим і лівим берегами Дніпра.

Будівництво Північного тунелю в районі нинішньої Оболоні почалося пізніше, ніж Південного в районі Жукова острова. На початку Другої світової війни, в 1941 році, підземні роботи ще не почалися.

На поверхні землі біля берега Дніпра залишилася залізобетонна тунельно-кесонна секція, призначена для занурення у ґрунт та створення підземної робочої камери для роботи прохідників у насичених водою ґрунтах.

Оскільки інформація про "Будівництво №1" до останнього часу залишалася секретною, історія та призначення "Бетонного корабля" - кесона на Оболоні обросли багатьма міськими легендами. Подальшу долю споруди досі не визначено.

Галерея сучасного мистецтва "АртПричал" у Києві відкрилася під новим Гаванським мостом, в районі причалу №1-2.

Куратор галереї – відомий фотохудожник Олександр Ктиторчук.

Галерея розміщена під арками мосту, конструкції якого розписані яскравими графіті.

На "АртПричалі" проходять виставки картин та фотографій, презентують арт-інсталяції сучасних художників та скульпторів, організовують танцювальні вечірки, приймають кінофестивалі та проводять майстер-класи.

Київська дитяча залізниця (Мала Південно-Західна) була відкрита в 1953 році на території нинішнього Сирецького парку, неподалік Бабиного Яру.

Дорога довжиною 2,8 кілометри прокладена по кільцю, в одному місці перетинає яр по віадуку заввишки 20 метрів. На момент відкриття мала паровоз Гр-336 (виробництва Німеччини) і 5 дерев'яних вагонів, пізніше неодноразово переоснащувалася. Остання реконструкція була проведена в 2001 році.

Потяги курсують між двома станціями: "Вишенька" та "Яблунька". На Дитячій залізниці працюють два тепловози ТУ-7 і той самий паровоз Гр-336, з якого розпочиналася історія Дитячої залізниці.

Працює з травня до серпня у вихідні дні.

Київська телевежа є найвищою спорудою в Україні (382 метрів), на момент спорудження була найвищою решітчастою самостійною спорудою в світі. Досі входить до десятки найвищих телевеж на планеті. Розташована на Сирці у Києві, поруч із Бабиним яром.

Київську телевежу на Сирці збудували в 1968–1973 роках на заміну старої телевежі, яка розташовувалася на пагорбі над Хрещатиком, поруч із телерадіобудинком. Нова телевежа забезпечувала покриття телевізійного сигналу майже на 100 кілометрів навколо Києва.

Вежа цільнометалева, решітчаста, цілком складається зі сталевих труб різного діаметра. Будівництво здійснювалося унікальним методом надбудови "з гори до низу" без використання підйомних кранів та гелікоптерів. Центральна труба діаметром 4 метри слугує шахтою ліфту. На двох рівнях розташовані технічні приміщення.

Телевежа є стратегічним об'єктом з обмеженим доступом, ескурсії до неї не проводяться.

В 1990 році поруч відкрито новий висотний телецентр, прозваний за характерну форму "олівцем" (вулиця Юрія Іллєнка, 42). Заслужив погану славу через те, що збудований на місці старого єврейського цвинтаря. З 2006 року в телецентрі працює Музей телебачення.

1 березня 2022 року російські війська завдали два цілеспрямовані ракетні удари по споруді Київської телевежі. Унікальна конструкція башти встояла, але було пошкоджено апаратну та трансформаторну підстанцію, яка живить телевежу.

Культурно-розважальний комплекс "Мамаєва слобода" в Києві є реконструкцією козацького селища XVIII століття.

На території площею 9,2 гектари налічується 98 різних об'єктів, чільне місце серед яких займає дерев'яна церква Покрови Пресвятої Богородиці. Також тут є кам'яниця козацького старшини, полкова скарбниця у стилі українського бароко, паланка (козацька застава), садиби коваля та гончаря, шинок та безліч інших етнографічних об'єктів, що відтворюють побут козаків.

Комплекс названий на честь легендарного козака Мамая, одного із найпопулярніших персонажів українських народних переказів. На великі свята тут відбуваються народні гуляння. Можлива організація весільних церемоній у національному стилі, а також різноманітних корпоративних заходів.

Комплекс кам'яних будівель двох млинів (вальцевого та жорнового) побудований на річці Раставиця в середині ХІХ століття, коли ці землі знаходились у власності пана М'ясняєва.

Похмура псевдоготична триповерхова будівля зі шпилями, розташована на правому березі річки, вважається одним із найоригінальніших зразків промислової архітектури Київської області. Довга двоповерхова цегляно-кам'яна будівля на лівому березі нагадує середньовічний замок. Це один із найстаріших водяних млинів на Київщині.

Територіально комплекс старовинних млинів розташований у селі Чубинці, поруч з Буками.

Лиса гора - історична місцевість в районі Видубичів, яку традиційно пов'язують із нечистою силою.

Назву "Лиса гора" та погану славу місця шабашів відьом приписують кільком київським пагорбам, але "офіційна" назва закріпилася за пагорбом у південній частині міста, між Саперною слобідкою та Столичним шосе.

В 1872-1876 роках тут було збудовано Лисогірський форт Нової Печерської фортеці (збереглися земляні вали з цегляними потернами). За радянських часів тут базувався військовий радіотехнічний комплекс.

Зараз це місце популярне у толкієністів та представників інших неформальних молодіжних течій.