Пам'ятки Київської області

Церква Покрова Пресвятої Богородиці у Фастові – шедевр українського дерев'яного зодчества Центральної України.

Побудована в 1740 році на місці стародавнього храму, заснованого знаменитим фастівським полковником Семеном Палієм. Тризрубний Покровський храм відрізняється гармонійними пропорціями та завершеністю форм. По периметру храм оточує аркадна галерея.

В 1781 році збудовано храмову дзвіницю. За радянських часів було проведено ґрунтовну реставрацію.

23 червня 2022 року Покровська церква офіційно перейшла до Православної церкви України.

Дату заснування дерев'яного храму Різдва Христового на Подолі встановлено за переказами. В писемних джерелах він уперше згадується в 1520 році.

Кам'яна споруда церкви Різдва Христового зведена на Контрактовій площі в 1809-1814 роках за проєктом архітектора Андрія Меленського.

В 1861 році тут відбулося прощання киян із прахом Тараса Шевченка, який перевозили з Петербурга до Канева.

Подільський храм Різдва Христового був знищений більшовиками в середині XX століття та відновлений у 2003 році в первісному вигляді.

Церква Святого Миколая побудована в Гостролуччі в 1832 році коштом місцевих поміщиків Катерини і Карла Лаузбергів. Освячена в 1836 році єпископом Полтавським та Переяславським Гедеоном. Пам'ятка архітектури місцевого значення.

Кам'яна церква має один головний купол і чотири додаткові декоративні. Довгою галереєю до церкви приєднана дзвіниця, завершена високим шпилем. Споруда виконана у класичному стилі.

Наразі триває реставрація. Проходять богослужіння. Належить до УПЦ московського патріархату.

Храм, присвячений Святому Миколаю Чудотворцю, знаходиться на історичній місцевості, відомій як "Аскольдова могила" (у давнину - Угорське урочище).

В 882 році князь Олег убив тут київських правителів Аскольда та Діра. З часів княгині Ольги тут стояла дерев'яна церква Святого Миколая (за іншою версією, місце поховання першого християнського князя Аскольда знаходиться вище, на вершині пагорба в районі нинішньої площі Слави).

Кам'яний храм у вигляді ротонди збудований у XIX столітті за проєктом архітектора Андрія Меленського.

В 1918 році на Аскольдовій могилі було поховано київських студентів-патріотів, які загинули в бою з більшовиками під Крутами. За радянських часів на території цвинтаря було розбито парк. Останнім часом відновлено хрест на згадку про героїв Крут.

Встановлено пам'ятний знак (1997 рік, архітектор Янош Віг), присвячений подіям IX сторіччя, коли на Аскольдовій могилі зупинялися племена угрів (угорців) на шляху з Поволжя до нинішньої Угорщини.

В наш час в нижній частині церкви Святого Миколая встановлено три пам’ятні знаки, на яких викарбувана історія новітньої російсько-української війни: перший - на честь "Кіборгів", які захищали Донецький аеропорт, другий - захисникам Дебальцево, третій - героям Іловайська. Також відбудовано та реставровано капличку, яка має назву "військова". Розписи в каплиці зробила відома художниця Марина Соченко. На малюнках-розписах зображено визначних військових діячів, починаючи від київських князів і гетьманів й до наших днів - портрети Симона Петлюри, Євгена Коновальця, Андрія Мельника, Степана Бандери, Романа Шухевича, Олега Ольжича, Олени Теліги, а також Героїв Небесної Сотні.

Відтак Аскольдова могила стає пантеоном українського народу.

Струнка дзвіниця грецької церкви Святої Катерини є головною домінантою Контрактової площі.

На цьому місці в XIII сторіччі існував перший у Києві католицький костел, потім православний монастир Петра та Павла. У 1787 році в будівлю перевели ченців грецького монастиря Святої Катерини, заснованого в 1738 році. Під час великої пожежі 1811 року грецький монастир вцілів лише тому, що не відчинив дверей погорільцям, що втікали з пожитками.

При відбудові Подолу монастир зайняв своє місце. У 1915 році були споруджені нові дзвіниця в стилі класицизму (архітектор Володимир Ейснер) і корпусу (архітектор Федір Лідваль).

На початку 1920-х років храм закрили. Деякий час будівлю використовували як виставковий павільйон, потім більшу частину будівель розібрали. У наші дні приміщення належить Національному банку. Тричі на тиждень проводяться богослужіння.

Церква Святої рівноапостольної Марії Магдалини збудована в XVIII сторіччі коштом графині-меценатки Олександри Браницької (Енгельгардт), яка дала обітницю збудувати 12 православних церков. Це був єдиний храм, зведений за межами історичного центру Білої Церкви - на Заріччі.

Церква Святої Марії Магдалини збудована у класичному стилі, дзвіниця прибудована безпосередньо до неї.

В часи радянської влади це був один із небагатьох діючих храмів Білої Церкви. У 2001 році розпочалося спорудження великого монастиря Святої Марії Магдалини.

Церква Спаса на Берестові - стародавній храм, розташований за північною стіною Києво-Печерської лаври.

Берестове (зараз територія парку Слави) було приміською резиденцією Київського князя Володимира Великого та його нащадків.

Вважається, що будівництво храму в цьому місці розпочав у XII сторіччі Володимир Мономах як головний собор Спасо-Преображенського монастиря - резиденція князів роду Мономаховичів. Тут поховані його доньки Євфимія та Софія, а також засновник Москви Юрій Долгорукий та його син Київський Князь Гліб Юрійович.

В XVII-XVIII століттях храм був реконструйований і став п'ятикупольним, інтер'єри були розписані київськими та афонськими майстрами. В ХІХ столітті архітектор Андрій Меленський добудував до нього дзвіницю.

Церква Спаса на Берестові з 1990 року входить до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Успенська церква Богородиці Пирогощі - найдавніша церква, що збереглася в первозданному вигляді на Подолі.

Споруджено за велінням князя Мстислава Великого для привезеної з Константинополя ікони Богоматері Пірготісси, тобто "вежової" (поруч із Богородицею була зображена вежа-дзвіниця Влахернського монастиря). Ймовірно, незвичне заморське слово в народній мові розщепилося на два взаємопов'язані: "пиріг" (хліб) і "гощі" (купці) - "Пирогоща".

Згідно зі "Словом о полку Ігоревім", князь Ігор дякував у цьому храмі Святій Богородиці Пирогощі за свій порятунок із половецького полону.

В XVI-XIX століттях церква Успіння Пресвятої Богородиці Пирогощі була соборною церквою Подолу. Тут проводились магістратні церемонії, зберігався міський архів.

Була знищена за радянської влади в 1935 році, відновлена в 1998 році у початкових візантійських формах.

Церква преподобного Феодосія Печерського збудована на місці, де в 1091 році, під час перенесення мощів одного із засновників Києво-Печерської лаври з Далеких печер до Успенського собору, ченці зупинилися на відпочинок. Пень дуба, на якому стояла рака, став основою вівтаря.

Дерев'яна Феодосіївська церква вперше згадується в 1630-х роках. Кам'яний храм відбудовано в 1698-1700 роках у стилі українського бароко коштом полковника Війська Запорізького Костянтина Мокієвського.

В 1992 році на базі церкви святого Феодосія відкрився Свято-Феодосіївський ставропігійний монастир. Після Об'єднавчого собору українських православних церков від 15 грудня 2018 року він увійшов до складу об'єднаної Православної церкви України.

Чорнобильську атомну електростанцію закрито в 2000 році внаслідок тиску світової громадськості на керівництво України.

В 1986 році на 4-му енергоблоці ЧАЕС сталася найбільша в світовій історії техногенна аварія, наслідком якої стало радіаційне забруднення значних територій України та Білорусії. Над зруйнованим енергоблоком було споруджено захисний саркофаг.

Відвідування можливе лише за спецперепустками. Організують екскурсії із Києва.

Музейно-виставковий центр "Музей історії міста Києва" є багатофункціональним комплексом, що репрезентує різноманітні історичні, мистецькі та пізнавальні проєкти.

Заснований 1978 року, до кінця радянської доби розташовувався в будівлі Кловського палацу на Печерську, потім довго тулився на двох поверхах Українського дому. Сьогодні музей розміщується в сучасній будівлі на розі вулиць Хмельницького та Пушкінської.

Колекція музею історії Києва налічує близько 300 тисяч експонатів, що входять до археологічної, нумізматичної, етнографічної колекції, а також тематичних комплексів сучасного періоду. Це й київські пам’ятки пізньопалеолітичного періоду (Кирилівська стоянка), й археологічні знахідки кам’яної доби, доби бронзи (Трипільська культура), знайдені українськими вченими під час археологічних розкопок на теренах Києва; рідкісні кам’яні візантійські іконки та унікальний фресковий живопис з розкопок князівського палацу Давнього Києва; реліквії київського самоврядування, зокрема, печатки київських ремісничих цехів та символ міського самоврядування – барельєф Архангела Михаїла з міської ратуші.

Окрасою зібрання є колекція стародруків XVI–XVII століть, колекції фаянсу та порцеляни Києво-Межигірської фабрики та фабрики Міклашевського, живописні роботи Миколи Прахова і Олександра Мурашка. Представлено типові інтер'єри дворянської вітальні початку ХІХ століття, музичної вітальні з колекцією музичних інструментів XVIII–ХІХ століть, ремісничої світлиці, швецької майстерні, фотоательє початку ХХ століття.

В інклюзивному музейному просторі з пандусами та ліфтами проводяться спеціалізовані екскурсії "Київ на дотик".

Першу в Києві приватну аптеку відкрив у 1728 році німецький фармацевт Йоганн Гейтер, проте в історію вона увійшла як "аптека Бунге" (на прізвище зятя Гейтера).

В 1986 році аптека відновлена в будівлі, що збереглася, відкрито експозицію історії фармакології та аптечної справи. На вітринах музею розташувався посуд для приготування трав'яних сумішей, всілякі банки та склянки для лікарських препаратів, старовинні рецепти, інструменти фармацевтів минулих століть, заспиртовані змії та краби та багато інших цікавих речей.

В підвальному приміщенні музею знаходяться інсталяції - підвал алхіміка та хата знахарки.

Тут можна купити запашне мило ручної роботи.

Експозиційний павільйон Археологічного музею Переяслава зведено в 1957 році над залишками Спаського храму XI століття, що знаходився на території міського посаду і слугував усипальницею знатих людей давнього Переяслава княжих часів.

Таким чином вдалося зберегти та представити на огляд відвідувачів фргаменти підмурків і стін давньоруського храму із залишками фрескового розпису, вимощену керамічними плитами підлогу, поховання у цегляних саркофагах під шиферними плитами.

Експозиція Археологічного музею розповідає про давню історію Переяславського краю. Зокрема, можна побачити кам'яні знаряддя праці первісних людей, керамічний посуд Трипільської культури, античний шолом з позолоченої бронзи, рідкісні скляні вироби черняхівської культури, вироби переяславських майстрів великокнязівській доби.

Археологічний музей входить до складу Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав".

Цей будинок на замовлення чиновника з особливих доручень Ковалевського спроєктував та збудував у Києві архітектор Павло Альошин.

Виконаний у стилі середньовічного замку, з величезним переважанням елементів романського стилю в декорі фасадів. При проєктуванні особняка перед архітектором стояло непросте планувальне завдання: на невеликій ділянці розміром 46 на 35 метрів розмістити садибу зі стайнею, корівником, гаражем та садом. Архітекторові довелося використати навіть підземний простір - під замощенням двору знаходилися погріб із льодовиком та сарай для дров та вугілля.

Цікаві особливості - гранована вежа з шоломоподібним куполом прикрадає, що будівля збудована під кутом 78 градусів, під яким вулиці примикають одна до одної; водостічні труби заховані в стіну, щоб їхня тінь візуально не розбивала фасад; а на барельєфі з боку вулиці Шовковичної зображено архітектора власною персоною в образі кота.

"Замком барона" іноді кияни називають одну з найкрасивіших та найромантичніших будівель дореволюційного Києва - будинок Підгорського.

Будинок на розі Ярославова Валу та вулиці Лисенка, поряд із Золотими воротами, збудований у кінці ХІХ століття на замовлення польського поміщика Михайла Підгорського (архітектор Микола Добачевський) у популярному тоді стилі модернізованої готики. Будинок увінчаний високим шпилем, фасад прикрашений скульптурами фантастичних тварин. "Замком барона" його прозвали не лише за характерний "лицарський" вигляд, а й оскільки сусідній з ним будинок справді належав барону Рудольфу Штейнгелю, і багато хто вважав, що барон володіє обома будинками.

Будинок Підгорського був прибутковим. На першому поверсі розташовувалося кафе-кондитерська "Біля Золотих воріт" (потім кінозал), а на решті поверхів - житлові квартири, які здавались в оренду.

До наших днів екстравагантна будівля дожила у майже незмінному вигляді. В багатьох приміщеннях будинку збереглася ліпнина, красиві каміни та інші елементи декору. Протягом усього радянського періоду у ньому розміщувалися комунальні квартири.

Наразі будинок Підгорського у приватній власності, йде реставрація. На першому поверсі розмістилася Галерея-різниця "Чудотворні ікони Афона" з копіями (списками) найзнаменитіших афонських ікон: "Ігуменя Святої Гори Афонської", "Солодке лобзання", "Всецариця", "Відрада і втіха", "Гідно є", "Скоропослушниця”, “Іверська” (або “Воротарниця”), “Триручниця” та інші.